17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/21653/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні йому в період з 25.02.2022 по 12.06.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатки 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити йому за період з 25.02.2022 по 12.06.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги про звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року та Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 25.02.2022 по 12.06.2023 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що за час проходження служби відповідач нараховував та виплачував йому грошове забезпечення не в повному обсязі, оскільки розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням були визначені відповідачем відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, було скасовано. Відтак, позивач вважає, що з 29 січня 2020 року, після відновлення дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, він, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, як це передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, в редакції, яка діяла до внесення змін на підставі пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Оскільки дії відповідача щодо невірного обчислення в спірний період з 25.02.2022 по 12.06.2023 розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням призвели до отримання ним у зменшеному розмірі щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги при звільненні, розміри яких залежить від розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/21653/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію військова частина НОМЕР_1 зазначила, що нарахування позивачу грошового забезпечення у спірний період здійснювалось правомірно, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року, що складала 1762,00 гривні, оскільки саме така розрахункова величина передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Крім того, відповідач зазначив, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704", яка набрала законної сили 20.05.2023. Пунктом 2 вказаної Постанови №481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Таким чином, починаючи з 20.05.2023 посадові оклади та оклади за військове звання військовослужбовців розраховуються із сталої величини 1762,00 гривень. З огляду на вказане, позивачу в спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням були обчислені вірно, з дотриманням вимог Постанови №704 та Постанови №481. Крім того, у відзиві військова частина НОМЕР_1 зазначила, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за ним, оскільки згідно військового квитка ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 по 12.06.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а у списках військової частини НОМЕР_1 він не перебував.
З огляду на зазначене, військова частина НОМЕР_1 просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно інформації, зазначеної у військовому квитку серії НОМЕР_3 від 05.04.2006, в період з 25.02.2022 по 12.06.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.06.2023 №100-РС молодший сержант ОСОБА_1 , начальник складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.06.2023 №163 молодший сержант ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12 червня 2023 року.
Відповідно до положень частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 78 КАС України).
Під час розгляду адміністративної справи №240/17196/24 Житомирським окружним адміністративним судом було встановлено та зазначено в прийнятому за результатами її розгляду рішенні, що в період з 25.02.2022 по 01.08.2022 військова частина НОМЕР_2 , де ОСОБА_1 проходив військову службу, перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Натомість, після 01.08.2022 військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Матеріалами справи підтверджується, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби з 25.02.2022 по 12.06.2023 грошове забезпечення виплачувалось йому, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, який становив 1762,00 гривень.
У зв'язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, позивач вважає, що в спірний період з 25.02.2022 по 12.06.2023 його грошове забезпечення мало бути обчислене, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вищезазначеною Постановою №704 затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також нову схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, внаслідок чого з 01 березня 2018 року було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції, яка була чинною до 24.02.2018, передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В свою чергу, приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Натомість, приміткою Додатку 14 до Постанови №704 було передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови № 704 та викладено пункт 4 Постанови №704 у наступній редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, з 24.02.2018 було змінено розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями: з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, зміни до приміток Додатків 1 та 14 не вносилися.
Відтак, зміст приміток до Додатків 1 та і 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, якою передбачено використання для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Суд зауважує, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка 1 Додатку 1 та примітка Додатку 14 до Постанови №704 повинні бути у безпосередньому зв'язку з нормою права, якої вони стосуються, в даному випадку з положеннями пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і не повинні суперечити змісту основної норми, яку вони супроводжують.
Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови на підставі Постанови № 103, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Отже, застосуванню до правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягають саме положення основної норми пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, який має нормативний характер.
Таким чином, починаючи з 24.02.2018 згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Однак, 29 січня 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову у справі №826/6453/18, якою пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 щодо порядку визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, було скасовано.
Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції
Відтак, починаючи з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, що була чинною до змін, внесених пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року до спірних правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням положень пункту 4 Постанови №704 в редакції, що діяла до 24 лютого 2018 року, тобто до внесення змін на підставі Постанови № 103, і яка передбачала, що розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У той же час, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ встановлено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й розрахованих згідно з Постановою №704.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що в період з 24.02.2018 по 28.01.2020 передбаченою пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Натомість, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в редакції, що діє після набрання законної сили судового рішення по справі №826/6453/18, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, так як застосування останнього передбачалось скасованими положеннями Постанови №103.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку про те, що зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 року не містили.
З огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (закону про Держбюджет на відповідний рік), згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, тобто в даному випадку Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021, 2022, 2023), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для обчислення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні відносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт.
В той же час, суд звертає увагу, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було внесено зміни та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Саме з цього дня її положення стали обов'язковими для виконання всіма суб'єктами владних повноважень.
Отже, з дня набрання чинності постановою від 12.05.2023 №481 Кабінет Міністрів України запровадив нову розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням - фіксовану суму 1762 гривень, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
Суд бере до уваги, що законність постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 була предметом судового розгляду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ № 704 визнано протиправним та нечинним.
Частиною дев'ятою статті 264 КАС України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Приписами частини другої статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №320/2796/23 Верховний Суд зазначив, що КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 160/7809/19, зазначивши також, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з огляду на положення статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.
Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.
Таким чином, із дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (тобто до 18 червня 2025 року) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні, а тому, правові підстави для застосування при їх розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, - відсутні.
Матеріалами справи підтверджується, що в період проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_2 з 25.02.2022 по 12.06.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, які йому виплачувались, були розраховані відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Однак, судом встановлено, що в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа №240/17196/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач, з урахуванням уточненого позову, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні йому в період з 25.02.2022 року по 01.08.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 скласти, оформити належним чином та надати до ІНФОРМАЦІЯ_1 відомість доплати йому за період з 25.02.2022 року по 01.08.2022 року включно належних з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наданої військовою частиною НОМЕР_2 відомості доплати йому в період з 25.02.2022 по 01.08.2022 включно належних з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
За результатами розгляду вказаної справи №240/17196/24, Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення від 07 березня 2025 року, яким позов ОСОБА_1 задовольнив:
- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 року по 01.08.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язав військову частину НОМЕР_2 скласти, оформити належним чином та надати до ІНФОРМАЦІЯ_1 відомість доплати ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 року по 01.08.2022 року включно належних з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наданої військовою частиною НОМЕР_2 відомості доплати ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 року по 01.08.2022 року включно належних з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Вказане свідчить, що право ОСОБА_1 на отримання за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 з 25.02.2022 по 01.08.2022 грошового забезпечення в належному розмірі, а саме розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, захищене рішенням суду від 07.03.2025 у справі №240/17196/24, яке набрало законної сили.
У зв'язку із цим, позовні вимоги щодо виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 01.08.2022, що заявлені ОСОБА_1 до військової частин НОМЕР_1 в позовній заяві, яка є предметом розгляду у даній справі (справі №240/21653/23) не підлягають задоволенню.
Водночас, з огляду на вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, дії військової частин НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 в період з 02.08.2022 по 19.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення (розміри яких залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок щомісячного грошового забезпечення за період з 02.08.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за цей період одноразових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас, в спірний період з 20.05.2023 по 12.06.2023 відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України шляхом внесення постановою №481 відповідних змін до пункту 4 Постанови №704, ця розрахункова величина була замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо вказаних у відзиві на позовну заяву доводів військової частини НОМЕР_1 про те, що вона не є особою, яка повинна відповідати за поданим позовом, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Згідно з п. 1.3 розділу І "Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (ТЦК та СП)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня; командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів реалізують функції таким чином: головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.
Згідно з п.1.4 розділу І Правил №280, забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.
Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, зокрема, зобов'язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 1.5 розділу І цих Правил встановлено, військова частина, яка не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо).
Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
При цьому, первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів, а також посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно з п.1.6 цих Правил, фінансове забезпечення військової частини здійснюється на основі принципу відповідальності, який передбачає, що кожен учасник процесу фінансового забезпечення несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу, а також принципу плановості, який, передбачає здійснення фінансової діяльності в суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур відносно порядку руху документів і коштів.
Як передбачено п.4.3 Правил №280, виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).
При цьому, відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Матеріалами справи підтверджується, що військова частина НОМЕР_2 , де позивач проходив службу з 25.02.2022 по 12.06.2023, в період з 25.02.2022 по 01.08.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після - 01.08.2022 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
У зв'язку із цим, доводи відповідача про те, що позовом заявлений не до особи, яка має відповідати за цим позовом, суд визнає безпідставними, оскільки в спірний період з 02.08.2022 по 12.06.2023 виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась військовою частиною НОМЕР_1 , як розпорядником коштів третього рівня на фінансовому утриманні якого перебувала військова частина НОМЕР_2 , де позивач проходив службу.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 02.08.2022 по 19.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язати військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного грошового забезпечення за період з 02.08.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період одноразових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович