Дата документу 05.11.2025 Справа№ 336/661/22
Єдиний унікальний № 336/661/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/942/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України
5 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 серпня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Запоріжжя, одружений, не працює, має на утриманні неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 19 листопада 2020 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт;
2) 3 травня 2022 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі;
3) 11 січня 2023 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 389, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України та йому призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 304 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом складання призначеного покарання з частиною невідбутого покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, призначено остаточне покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.
Строк відбування покарання постановлено обраховувати з 17 січня 2022 року, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України за наступних обставин.
3 грудня 2021 року, приблизно о 18.00 годині ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з неповнолітньою з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи в автомобілі «Москвич - АЗЛК 412», д.н.з. НОМЕР_1 , в кузові помаранчевого кольору, під керуванням ОСОБА_7 , приїхали за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 3, де під приводом спільної розмови запросили сісти в салон автомобіля неповнолітнього ОСОБА_10 та разом продовжили рух на зазначеному автомобілі по пр. Моторобудівників у бік вул. Іванова в м. Запоріжжі.
Далі, під час руху автомобіля у неповнолітньої особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_7 виник спільний злочинний умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з метою реалізації якого усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом незаконного збагачення, особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, висунула вимогу неповнолітньому ОСОБА_10 надати їй, мобільний телефон Huawei P Smart Z в корпусі блакитного кольору, вартість якого становить 4157 гривень 01 копійка, яким останній користувався, та який належить його батькові, а саме ОСОБА_11 . На вказану вимогу ОСОБА_10 , передав вказаний мобільний телефон особі, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження.
У подальшому, коли особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, отримала вказаний мобільний телефон, вона передала його ОСОБА_7 , який утримуючи його у своїй руці, зупинив транспортний засіб на якому вони разом пресувались біля буд. 62 по пр. Моторобудівників у м. Запоріжжі, та вийшов з автомобіля утримуючи у руці зазначений телефон, а ОСОБА_10 в свою чергу висловив вимогу повернути мобільний телефон, проте ОСОБА_7 усвідомлюючи, що його дії стали носити відкритий характер проігнорував його вимоги та наказав ОСОБА_10 покинути вказаний транспортний засіб та в подальшому, в цей же день розпорядився відкрито викраденим майном, а саме мобільним телефоном на власний розсуд, чим спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 4157 гривень 01 копійка.
Крім того, 3 грудня 2021 року, приблизно о 18.00 годині, ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел, спрямований на втягнення неповнолітньої особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, до скоєння тяжкого злочину, реалізовуючи свій злочинний намір, достовірно знаючи про те, що особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, є неповнолітньою, шляхом переконання та надання порад про місце та спосіб вчинення злочину, викликав у неповнолітньої особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, прагнення взяти участь у вчиненні злочину, чим порушив принцип вільного розвитку особистості, умови нормального розвитку та виховання неповнолітньої, підмовив та схилив її до відкритого викрадення чужого майна, чим втягнув неповнолітню особу, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, у протиправну діяльність, а саме ОСОБА_7 перебуваючи з неповнолітньою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження,в автомобілі «Москвич - АЗЛК 412», д.н.з. НОМЕР_1 , в кузові помаранчевого кольору, під керуванням ОСОБА_7 , приїхали за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 3, де під приводом спільної розмови запросили сісти в салон автомобіля неповнолітнього ОСОБА_10 та разом продовжили рух на зазначеному автомобілі по пр. Моторобудівників у бік вул. Іванова в м. Запоріжжі.
Далі, під час руху автомобіля у неповнолітньої особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_7 виник спільний злочинний умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з метою реалізації якого усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом незаконного збагачення, особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, висунула вимогу неповнолітньому ОСОБА_10 надати їй, мобільний телефон Huawei P Smart Z в корпусі блакитного кольору, вартість якого становить 4157 гривень 01 копійка, яким останній користувався, та який належить його батькові, а саме ОСОБА_11 . На вказану вимогу ОСОБА_10 , передав вказаний мобільний телефон особі, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження.
У подальшому, коли особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, отримала вказаний мобільний телефон, вона передала його ОСОБА_7 , який утримуючи його у своїй руці, зупинив транспортний засіб на якому вони разом пресувались біля буд. 62 попр. Моторобудівників у м. Запоріжжі, та вийшов з автомобіля утримуючи у руці зазначений телефон, а ОСОБА_10 в свою чергу висловив вимогу повернути мобільний телефон, проте ОСОБА_7 усвідомлюючи, що його дії стали носити відкритий характер проігнорував його вимоги та наказав ОСОБА_10 покинути вказаний транспортний засіб та в подальшому, в цей же день розпорядився відкрито викраденим майном, а саме мобільним телефоном на власний розсуд, чим спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 4157 гривень 01 копійка.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано обрав мінімально можливий розмір покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, формально пославшись на загальні обставини, не надав належної оцінки рецидиву, відсутності працевлаштування, залученню неповнолітньої особи до злочинної діяльності, вчиненню злочину у співучасті за попередньою змовою, а також факту, що новий злочин було вчинено в період розгляду іншого кримінального провадження й невдовзі після пом'якшення запобіжного заходу.
Також зазначає, що суспільна небезпечність вчиненого є підвищеною через поєднання відкритого викрадення майна у неповнолітнього потерпілого, співучасть, використання впливу на неповнолітнього та вчинення злочину на тлі наявних не знятих і непогашених судимостей.
Такі дані про особу та обставини вчинення злочинів мають тягнути за собою більш суворе покарання, ніж мінімальне.
М'якість призначеного покарання посилюється тим, що суд першої інстанції не надав переконливих мотивів, чому саме мінімальне покарання за ч. 2 ст. 186 КК України в конкретній ситуації може бути «необхідним і достатнім» для особи з рецидивом, яка, перебуваючи під контролем суду в іншому провадженні, продовжила злочинну діяльність, і яка залучила неповнолітнього до співучасті.
Така поверхова оцінка знецінює превентивну мету покарання і суперечить підходу, за яким саме за наявності рецидиву, співучасті за попередньою змовою та посягання на права неповнолітніх судам належить розглядати питання про більш суворий вид і розмір покарання в межах санкцій.
Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Так, хоча суд і послався на застосування ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні остаточного покарання, проте фактично застосував ч. 1 ст. 71 КК України (складання покарання з частиною невідбутого покарання), що можливе лише коли новий злочин учинено після постановлення попереднього вироку.
У даному кримінальному провадженні інкриміновані ОСОБА_7 діяння вчиненні до постановлення попереднього вироку, отже застосуванню підлягала саме ч. 4 ст. 70 КК України, із обов'язковим зарахуванням відбутого покарання за попереднім вироком у порядку ст. 72 КК України.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 304 КК України - у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання, призначити покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, призначити остаточне покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Також просить у строк остаточного покарання зарахувати частково відбуте ОСОБА_7 покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у порядку ст. 72 КК України.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання; встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання; врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не працює.
Крім того, суд першої інстанції формально врахував наслідки вчинених кримінальних правопорушень, склад сім'ї та стан здоров'я обвинуваченого та його суб'єктивне ставлення до вчиненого.
Проте, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі, умисних тяжких злочинів проти власності, має не зняті та не погашені в установленому законом порядку судимості, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, вчинив інкриміновані йому злочини в період розгляду іншого кримінального провадження, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд враховує як вищевказані обставини, що не були належним чином взяті до уваги судом першої інстанції, так і обставини вчинення кримінальних правопорушень, зокрема відкрите викрадення майна у неповнолітнього потерпілого із залученням іншої неповнолітньої особи до злочинної діяльності (у співучасті за попередньою змовою).
Також колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який не працює, стабільного джерела доходу не має, суспільно-корисною працею не займається, що у сукупності з попереднім кримінальним досвідом обвинуваченого свідчить про те, що він заробляє на життя шляхом вчинення злочинів.
Зазначене свідчить про те, що призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора з приводу неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Переглядаючи вирок суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок того, що призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд хоча і послався на застосування ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні остаточного покарання, проте фактично застосував ч. 1 ст. 71 КК України, а саме складання покарання з частиною невідбутого покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 11 січня 2023 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було постановлено вирок за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
Разом з тим, по даному кримінальному провадженню обвинувачений ОСОБА_7 інкриміновані йому кримінальні правопорушення вчинив 3 грудня 2021 року, тобто до постановлення попереднього вироку від 11 січня 2023 року.
Враховуючи ці обставини, колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора про необхідність призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, є такими, що відповідають вищевказаним вимогам законодавства.
З урахуванням усього викладеного вище, оскаржуваний вирок суду першої інстанції не може залишатися в силі, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку та призначенням ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 304 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, з призначенням на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі, та з призначенням на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, остаточного покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 серпня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання:
- за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі,
- за ч. 1 ст. 304 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 5 (п'яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Зарахувати ОСОБА_7 у строк остаточного покарання частково відбуте ним покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у виді позбавлення волі з 17 січня 2022 року по 7 серпня 2025 року.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4