Дата документу 05.11.2025 Справа№ 336/8653/24
Єдиний унікальний № 336/8653/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/659/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
5 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_10 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець сел. Димитрове м. Олександрія Кіровоградської області, громадянин України, який має середню освіту, не одружений, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 300000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертиз в сумі 16660 грн. 16 коп.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.
22 травня 2024 р. приблизно о 16.20 год., водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «ГАЗ 330200», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по другорядній дорозі - проїзній частині вул. Карпенко-Карого зі сторони вул. Тверської в напрямку автодороги Харків-Сімферополь в м. Запоріжжі. При цьому швидкість руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_7 складала не менше 60 км/год, що перевищує максимально дозволену на даній ділянці швидкість руху - 50 км/год.
В цей час, ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «ВАЗ-2106», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснював рух по головній дорозі - проїзній частині вул. Виробничої зі сторони вул. Харчової в напрямку вул. Магістральної в м. Запоріжжі.
Водій ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого перехрестя вул. Виробничої та вул. Карпенка-Карого в м. Запоріжжі, маючи об'єктивну можливість виявити для себе: дорожній знак - 2.1 «Дати дорогу» ПДР України, конструкцію нерегульованого перехрестя, рух по головній дорозі автомобіля «ВАЗ-2106», д.н.з. НОМЕР_2 , та відповідно, надати перевагу в русі водію ОСОБА_9 , вказаних заходів не прийняв.
Рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху, натомість ОСОБА_7 , діючи в порушення вимог п.п.12.4, 12.9 б/, 16.3, 16.11 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, відповідно до яких: п.12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год; п.12.9 - водієві забороняється б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7 на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил; п.16.3 - у разі необхідності надання переваги в русі транспортним засобам, які рухаються по перехрещувальній дорозі, водій повинен зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінією) або 1.13, світлофором так, щоб бачити його сигнали, а якщо вони відсутні - перед краєм перехрещуваної проїзної частини, не створюючи перешкод для руху пішоходів; п.16.11 - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху; дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, продовжив подальший рух, внаслідок чого виїхав на вищевказане перехрестя вул. Виробничої та вул. Карпенка-Карого в м. Запоріжжі, де допустив зіткнення передньої частини керованого ним автомобіля «ГАЗ 330200», д.н.з. НОМЕР_1 , з лівою боковою частиною автомобіля «ВАЗ2106», д.н.з. НОМЕР_2 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, водію автомобіля «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді:
- закрита травма живота з травматичним розривом лівого купола діафрагми, евісцерацією органів черевної порожнини в ліву плевральну порожнину, розривом селезінки з подальшою спленектомією (за даними представленої медичної документації, проведеного оперативного втручання - лапаратомії від 30.05.2024 р.) у ОСОБА_9 кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя;
- закрита травма грудної клітки у вигляді перелому 4-7 ребер зліва з розвитком лівобічного пневмотороксу (скупчення повітря в плевральній порожнині) (за даними представленої медичної документації, проведеного оперативного втручання - торакоцентез зліва, дренування плевральної порожнини за Бюлау від 22.05.2024 р.) у ОСОБА_9 кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день;
- закритий перелом правої плечової кістки (за даними представленої медичної документації, проведеного оперативного втручання - закрита репозиція, МОС правої плечової кістки від 12.06.2024 р.) у ОСОБА_9 кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день;
- синці в області лівого стегна, правого стегна з розповсюдженням на ділянки правого колінного суглобу та правої гомілки, садна в області лівого колінного суглобу, садна м'яких тканин обличчя (більш детальна локалізація в наданій медичній документації не вказана) у ОСОБА_9 кваліфікується як легкі тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.16.11 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що фактичні обставини справи свідчать про грубе порушення ОСОБА_7 вимог Правил дорожнього руху України, що мало наслідком спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Так, внаслідок ДТП водію ВАЗ-2106 ОСОБА_9 було спричинено тілесні ушкодження, які відповідно до медичної документації, оглядів і висновків судово-медичних експертиз, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, зокрема: закрита травма живота з розривом селезінки і подальшою спленектомією, множинні переломи кісток, забої м'яких тканин обличчя та кінцівок, а також синці та садна. Ці ушкодження зумовили стійкий розлад здоров'я на строк понад 21 день і потребували оперативного втручання (торакоцентез, дренування плевральної порожнини, репозиція кістки).
Незважаючи на тяжкі наслідки ДТП, суд першої інстанції призначив обвинуваченому явно м'яке покарання, фактично звільнивши його від реального відбування покарання.
Звертає увагу, що така позиція суперечить положенням ст. 65 КК України, яка зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати не лише обставини справи, а й ступінь тяжкості злочину та особу винного.
У даному випадку ОСОБА_7 вчинено кримінальне правопорушення з тяжкими наслідками, що прямо впливає на кваліфікацію та правові наслідки.
Крім того, ОСОБА_7 не виявив щирого каяття у кримінально-правовому сенсі: він не намагався добровільно компенсувати потерпілому матеріальну та моральну шкоду, не вибачився перед ним, не зробив жодних кроків для мінімізації завданої шкоди, а тому твердження про каяття в матеріалах провадження є суто декларативними.
Поведінка обвинуваченого після вчинення злочину свідчить не про розкаяння, а про формальне визнання вини.
За таких обставин посилання суду на пом'якшуючі обставини не має належного обґрунтування, а висновки суду про можливість застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України є безпідставними.
Наголошує, що обрана судом міра покарання не забезпечує виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, не виконує превентивної функції покарання відповідно до ст. 50 КК України, не забезпечує принципу невідворотності відповідальності, зокрема у сфері безпеки дорожнього руху.
Призначення іспитового строку є неефективним способом запобігання повторенню правопорушень особами, які грубо порушують правила дорожнього руху і створюють загрозу життю та здоров'ю інших учасників дорожнього руху.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок залишити без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що суд безпідставно врахував щире каяття та помилково застосував ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений шкоду не відшкодував, тому щирого каяття не було.
Потерпілий у судовому засіданні апеляційного суду також підтримав апеляційну скаргу, оскільки обвинувачений жодного разу не допоміг, ані морально, ані матеріально.
Захисник обвинуваченого у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та зазначила, що обвинувачений свою провину визнав, щиро розкаявся, допомагав слідству та суду, раніше не судимий, позитивно характеризується, після ДТП працевлаштувався водієм, щоб виплатити потерпілому завдану шкоду.
Обвинувачений у судовому засіданні апеляційного суду підтримав позицію свого захисника та зазначив, що він вибачився перед потерпілим, але добровільно нічого не відшкодував, оскільки слідчий сказав здійснювати відшкодування за рішенням суду. Просив не позбавляти його свободи, оскільки він буде позбавлений можливості відшкодувати потерпілому завдану шкоду.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора та потерпілого, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце проживання, де мешкає разом з матір'ю, не одружений, не працевлаштований, у зв'язку з чим, прийшов до висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.
Проте, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_7 , самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом, грубо порушив чотири пункти (підпункти) Правил дорожнього руху України, чим наражав оточуючих на небезпеку, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також тяжкі наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у заподіянні потерпілому ОСОБА_9 великої кількості тілесних ушкоджень, у тому числі розриву купола діафрагми, розриву селезінки (з подальшим її видаленням), перелому трьох ребер та плечової кістки.
Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що щире каяття обвинуваченого є формальним, а тому не може прийматись судом як обставина, що пом'якшує покарання.
Так, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18), факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не може безумовно свідчити про щире каяття, адже воно передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінально протиправного діяння, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
У даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 перед потерпілим не вибачився, під час досудового розслідування та судового розгляду завдану потерпілому моральну шкоду хоча б частково не відшкодував.
Тобто незважаючи на визнання обвинуваченим своєї вини, його поведінка по відношенню до потерпілого не свідчить про негативну оцінку та осуд своїх дій, не вказує на співчуття потерпілому ОСОБА_9 та бажання виправити ситуацію, що склалася.
У зв'язку з цим, колегія суддів не враховує щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого та невідворотних наслідків вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд враховує як вищевказані обставини, що не були належним чином взяті до уваги судом першої інстанції, так і те, що він вчинив тяжкий злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, від якого потерпілий втратив селезінку та тривалий час перебував на лікуванні, самовпевнено та безвідповідально експлуатував транспортний засіб.
Зазначене свідчить про те, що покарання з випробуванням не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_7 вчинив необережний злочин, повністю визнав свою провину, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також те, що він в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце проживання, де мешкає разом з матір'ю, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, колегія суддів вважає за можливе призначити йому основне покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України та з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає, що покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, з його реальним відбуванням, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4