12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 295/7031/21
провадження № 51-2671км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 32021060000000019, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки
та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК, і виправдано у зв'язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо: процесуальних витрат; скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; речових доказів.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у внесенні
в документи, які відповідно до п.1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-ІV у редакції від 06 грудня 2020 року (далі - Закон
№ 755-ІV) подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , завідомо неправдивих відомостей щодо мети й наміру здійснення підприємницької діяльності, видів економічної діяльності, відомостей про обрання системи оподаткування, а також в умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 205-1 КК.
Так, ОСОБА_6 , посягаючи на встановлений законодавством України порядок здійснення господарської (підприємницької) діяльності, порядок державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності і права власності, діючи умисно,
за попередньою змовою з ОСОБА_7 , в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності та законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва (перелік яких викладено у вироку), 18 листопада 2020 року о 21:24:52, перебуваючи за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), заздалегідь заволодівши засобами для вчинення злочину, зокрема даними: паспорта громадянина України ОСОБА_7 у формі ID-картки з безконтактним електронним носієм
№ 002001804, реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_7 № НОМЕР_1 , довідки про реєстрацію місця проживання останньої, та кваліфікованим сертифікатом електронного підпису, виданого на ім'я ОСОБА_7 , реалізуючи злочинний умисел, спрямований на внесення
в документи, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону № 755-ІV подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, підготувала шляхом використання сервісів Єдиного порталу державних послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » заяву щодо державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), до якої внесла завідомо неправдиві відомості стосовно мети та наміру здійснення підприємницької діяльності
на момент реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , видів економічної діяльності, відомостей про обрання системи оподаткування,
та здійснила подання для проведення такої реєстрації заяви, щодо реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , яка містить завідомо неправдиві відомості за допомогою Єдиного порталу державних послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » із використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3
на ім'я ОСОБА_7
19листопада 2020 року державний реєстратор юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань ІНФОРМАЦІЯ_4 , не будучи обізнаною про злочинні наміри
ОСОБА_6 , у приміщенні вказаного департаменту підтвердила реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі поданої 18 листопада 2020 року в електронній формі заяви.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10 квітня 2025 року вирок ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23 грудня 2024 року залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що в апеляційній скарзі звертав увагу на безпідставне
неврахування судом першої інстанції показань обвинуваченої ОСОБА_7
і скриншотів листування в соціальній мережі «Інстаграм» між нею та її знайомим ОСОБА_8 .
Зауважував, що висновки місцевого суду про достовірність показань свідка ОСОБА_8 не повною мірою відповідають матеріалам кримінального провадження, а саме даним, викладеним у скриншотах.
Також вказував в апеляційній скарзі, що суд дійшов помилкових висновків
про недопустимість протоколів огляду предметів (документів) та тимчасового доступу до речей і документів від 24 березня 2021 року.
Посилався на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки дослідженим
у судовому засіданні доказам, а саме: протоколу обшуку від 01 грудня 2020 року, протоколу огляду від 14 грудня 2020 року, висновку судової комп'ютерно-технічної експертизи від 12 квітня 2021 року, протоколу огляду від 21 квітня 2021 року.
Як зауважує прокурор, з ухвали апеляційного суду вбачається, що доводам сторони обвинувачення не надано належної оцінки.
Зокрема, апеляційний суд не навів власних аргументів щодо правомірності неврахування місцевим судом показань обвинуваченої ОСОБА_7 та наданих нею скриншотів листування зі свідком ОСОБА_8 , а також щодо визнання недопустимими протоколів огляду й тимчасового доступу до речей та документів від 24 березня 2021 року.
У зв'язку із цим вважає, що ухвала ІНФОРМАЦІЯ_5 не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Захисник виправданої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи в касаційній скарзі прокурора, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як передбачено у ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення під час розгляду кримінального провадження судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини,
що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Водночас апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених
ст. 404 цього Кодексу.
Згідно з вимогами статей 370, 419 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. В ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
У цьому кримінальному провадженні прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідністьвисновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальністьта істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушувавпитання про скасування вироку районного суду та ухвалення апеляційним судом свого вироку, яким просив визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 205-1 КК та призначити покарання в межах санкції вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор в апеляційній скарзі, зокрема, зазначав, що: суд безпідставно не взяв
до уваги показання ОСОБА_7 ; надав неправильну оцінку листуванню ОСОБА_7 з ОСОБА_8 ; помилково визнав недопустимими доказами дані протоколів огляду предметів (документів) та тимчасового доступу до речей
і документів від 24 березня 2021 року.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному
порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими
та вмотивованими. Однак, поза належною увагою цього суду залишилися доводи прокурора, викладені на спростування висновків, покладених в обґрунтування виправдувального вироку.
Верховний Суд вважає, що обґрунтування апеляційного суду, наведені в ухвалі,
не є достатніми для переконливості як підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою з огляду на таке.
Щодо доводів прокурора про безпідставне відхилення апеляційним судом показань обвинуваченої ОСОБА_7 .
Так, з матеріалів судової справи вбачається, що на розгляді ІНФОРМАЦІЯ_6 перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК та
ОСОБА_7 - ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 205-1 КК.
09 листопада 2023 року ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки (кримінальне провадження щодо неї закрито), а 23 грудня 2024 року
у цьому ж кримінальному провадженні вироком районного суду ОСОБА_6 визнано невинуватою і виправдано у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК.
Місцевий суд мотивував виправдувальний вирок, зокрема тим, що показання ОСОБА_7 не можуть бути джерелом доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 , а ухвала, якою ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності, не має преюдиціального значення.
Крім того, цей суд зауважив, що, згідно з приписами кримінального процесуального закону, обвинувачений, на відміну від свідка, не несе відповідальності
за дачу показань, не приводиться до присяги і не попереджається про кримінальну відповідальність, водночас прокурор не заявляв клопотання про допит
ОСОБА_7 як свідка після її звільнення від кримінальної відповідальності.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що використання показань
ОСОБА_7 , наданих нею як обвинуваченою, суперечить нормам процесуального закону та в розумінні закону не є джерелом доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 .
Заразом, відхиливши показання ОСОБА_7 , районний суд у вироку зазначив, що під час судового розгляду здійснював заходи перевірки її свідчень, шляхом тимчасового доступу до документів, які перебували у розпорядженні оператора мобільного зв'язку, однак отримати цю інформацію не вдалося через закінчення строку її зберігання.
Крім того, виправдовуючи ОСОБА_6 , місцевий суд узяв до уваги її показання та свідка ОСОБА_8 , пославшись на те, що цей свідок був попереджений про кримінальну відповідальність та приведений до присяги, а повідомлені ним фактичні дані підтверджуються скриншотами його листування з ОСОБА_7 . Водночас зауважив, що жоден з дописів на скриншотах не містить посилань на ОСОБА_6 , а стосується лише діяльності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 і свідчить про її намір й зацікавленість в отриманні коштів від підприємницької діяльності.
За результатами апеляційного перегляду вироку місцевого суду колегія суддів, посилаючись, крім іншого, на рішення Європейського суду з прав людини
від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії»,
повністю погодилася з висновками районного суду про те, що після звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності її показання, надані як обвинуваченою у цьому ж кримінальному провадженні, не можуть бути джерелом доказів.
ІНФОРМАЦІЯ_7 вважає ці висновки необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з приписами ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів, крім іншого,
є показання.
Відповідно до положень ст. 95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту, зокрема, обвинуваченим щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному
й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності
та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК).
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч наведеним вище нормам кримінального процесуального закону, погодився з районним судом про необхідність відхилення показань ОСОБА_7 (по суті через їх недопустимість), без надання на підставі власного аналізу їх оцінки, за передбаченими у ст. 94 КПК критеріями, зокрема й щодо достовірності, а також достатності та взаємозв'язку сукупності доказів для ухвалення відповідного процесуального рішення.
До того ж у кримінальному провадженні, яке є предметом перегляду Верховного Суду, допитано двох обвинувачених ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ). Допит цих осіб в судовому засіданні відбувався з дотриманням приписів кримінального процесуального закону, чого не заперечують сторони кримінального провадження, зокрема, вони не були позбавлені можливості ставити одна одній запитання та відстоювати власну позицію з наведенням відповідних аргументів.
А тому нерелевантним є посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний
і Офіцеров проти Росії», оскільки у зазначеній справі цей Суд вказав про те,
що обставини, встановлені у виділеній справі, в якій не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для іншого судового провадження без їх ретельної перевірки, з дотриманням принципу змагальності, щодо їх допустимості й достовірності.
У зв'язку з цим, Верховний Суд вважає, що показання обвинуваченої
ОСОБА_7 , допитаної під час судового розгляду у цьому ж кримінальному провадженні, підлягали оцінці судом у взаємозв'язку з іншими доказами
за правилами, передбаченими статтею 94 КПК.
З огляду на викладене, висновки судів про те, що використання показань ОСОБА_7 , наданих нею як обвинуваченою, суперечить нормам процесуального закону та не є джерелом доказів щодо обставин обвинувачення ОСОБА_6 є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на наведених вище приписах КПК, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також могло вплинути на висновки щодо вирішення питання доведеності обвинувачення ОСОБА_6 .
Крім того, як убачається з апеляційної скарги прокурора, він посилався
на неправильну оцінку скриншотів листування між ОСОБА_7 та
ОСОБА_8 , де, за його твердженнями, викладені відомості щодо можливості отримання доходу від надання особистих документів для реєстрації як ФОП.
Однак, суд апеляційної інстанції, не проаналізував змісту цих скриншотів,
а лише погодився з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_7
із ОСОБА_8 домовлялися між собою про здійснення ними спільної підприємницької діяльності.
Тобто, суд апеляційної інстанції, у порушення п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, відкинувши доводи прокурора про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо змісту листування, зафіксованого на скриншотах, не навів обґрунтованих спростувань цим твердженням, а лише повторив мотиви, на які посилався місцевий суд.
Щодо визнання недопустимими доказами даних протоколів огляду предметів (документів) та тимчасового доступу до речей і документів від 24 березня 2021 року
Так, за матеріалами кримінального провадження установлено, що прокурор
в апеляційній скарзі посилався на конкретні, змістовно викладені доводи щодо незгоди з оцінкою місцевим судом протоколів огляду предметів (документів) та тимчасового доступу до речей і документів від 24 березня 2021 року.
Водночас апеляційний суд погодивсяз оцінкою доказів в оскаржуваному вироку, повторив висновки районного суду про сумнівність проведення огляду вказаних вище документів 24 березня 2021 року з 17:00 до 18:30, оскільки в цей час з 16:50 до 18:30 слідчий ОСОБА_10 перебував у м. Києві в ДП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де здійснював вилучення документів. Аналогічні висновки цей суд зазначив і щодо проведення такої процесуальної дії як вилучення документів у ДП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в м. Києві, вказавши, що в цей час слідчий перебував у м. Житомирі, де проводив слідчу дію - огляд предметів.
Однак, суд апеляційної інстанції не пояснив своїх висновків щодо визнання недопустимими доказами даних обох протоколів проведення процесуальних дій
з тих підстав, що під час проведення однієї слідчий перебував у м. Києві, а під час проведення іншої - у м. Житомирі. Тобто, не з'ясував, де ж саме був слідчий у той день і яку процесуальну дію проводив, а вважав за можливе, без ретельного встановлення обставин кримінального провадження, визнати недопустимими доказами дані протоколів, отриманих за результатами проведення обох процесуальних дій.
Колегія суддів також звертає увагу, що апеляційний суд залишив без будь-якої відповіді посилання прокурора на те, що 24 березня 2021 року слідчий здійснив тимчасовий доступ до речей і документів у ДП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в м. Києві у присутності уповноваженого представника цього підприємства ОСОБА_11 , яким засвідчено факт проведення процесуальної дії у зазначений день і час.
Зважаючи на вказане вище, на переконання колегії суддів Верховного Суду, висновки апеляційного суду щодо необґрунтованості апеляційної скарги прокурора є передчасними, оскільки цей суд, усупереч приписам ч. 2 ст. 419 КПК, не проаналізував доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення та, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення, не надав оцінки доказам, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала своє твердження про винуватість ОСОБА_6 , а лише зазначив доводи апеляційної скарги прокурора і, в порушення приписів п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, не навівши мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, і положень закону, яким він керувався, погодився з усіма, наведеними у вироку місцевого суду, висновками та залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Отже, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду не дотримався приписів статей 370, 419 КПК, що свідчить про істотне порушення вимог
кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також могло вплинути на висновки щодо невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наявність зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на недопустимість вирішення наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх та, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, навівши докладні й послідовні мотиви його ухвалення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3