Ухвала
17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 642/7498/24
провадження № 61-13775ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання реєстрації незаконною та її скасування,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконною та скасувати реєстрацію третіх осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 03 лютого 2025 року позов залишив без задоволення.
Харківський апеляційний суд постановою від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року - без змін.
29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Разом із цим, ОСОБА_1 в касаційній скарзі заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, копію постанови Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року вона отримала 20 червня 2025 року, про що є відповідна відмітка Укрпошти. 04 липня 2025 року вона звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, проте ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року її касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику. Вказану ухвалу суду вона отримала 18 серпня 2025 року. Після відправлення повторно уточненої касаційної скарги з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, Верховним Судом було винесено ухвалу від 08 вересня 2025 року про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та залишення касаційної скарги без руху з наданням строку для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 рока касаційну скаргу повернуто заявнику та роз'яснено, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Копію вказаної ухвали вона отримала поштою 20 жовтня 2025 року. З урахуванням наведеного, заявниця вважає, що є підстави для поновленням строку на касаційне оскарження судових рішень та просить його поновити.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Наведені заявником причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження не дають достатніх підстав для визнання їх поважними з огляду на таке.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.
У висновку Верховного Суду в постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Встановлено, що 04 липня 2025 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, тобто в межах тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року (провадження № 61-8684ск25) касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року (провадження № 61-8684ск25) касаційну скаргу повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали від 15 липня 2025 року, а саме - в уточненій редакції касаційної скарги заявник знову не виконала вимоги пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та не зазначила конкретну обов'язкову підставу касаційного оскарження, визначену частиною другою статті 389 цього Кодексу (з посиланням на один із пунктів частини другої статті 389 ЦПК України та відповідним обґрунтуванням).
Верховним Судом було роз'яснено, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
22 серпня 2025 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в якому заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року (провадження № 61-10960ск25) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень та касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Водночас Верховним Судом в ухвалі від 08 вересня 2025 року було роз'яснено, що посилаючись у касаційній скарзі як на підставу скасування судових рішень на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 не зазначає яку саме постанову Верховного Суду застосував апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, від висновку якої вона просить відступити. Також, зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), заявнику необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
29 вересня 2025 року ОСОБА_1 на виконання вимог вказаної ухвали подала до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги, в якій як на підставу скасування судових рішень посилалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначала, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо вирішення спірного питання застосування норми права щодо проведення реєстрації, зняття з реєстрації осіб у житлових будинках, де є два та більше співвласників (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року (провадження № 61-10960ск25) касаційну скаргу повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Водночас Верховним Судом в ухвалі від 07 жовтня 2025 року було роз'яснено правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Крім того, формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Зазначення в касаційній скарзі про те, що відсутній правовий висновок не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснив, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Разом із цим, ОСОБА_1 втретє звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення жодним чином не обґрунтовує того, що перешкоджало їй виконати у повному обсязі вимоги ухвал суду касаційної інстанції від 15 липня та 08 вересня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху у визначений судом строк. Заявник дійсно в силу норм ЦПК України має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку касаційного оскарження. Тому заявниця зобов'язана довести, що саме перешкоджало їй виконати вимоги ухвал Верховного Суду від 15 липня та 08 вересня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху.
За змістом частини другої та четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначена конвенційна норма зобов'язує, щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи, а не лише для позивача, який не виконав вказівки Верховного Суду.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі підстави для поновлення строку касаційного оскарження наразі недоведені, а отже на даний час не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення такого строку є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, - надати строк для звернення до суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші обґрунтовані підстави для поновлення цього строку, та надати відповідні докази на їх підтвердження, зокрема на підтвердження обставин того, що заважало виконати вимоги процесуального закону при зверненні до Верховного Суду як із первісною касаційною скаргою, так і при зверненні до Верховного Суду вдруге.
Крім того, в порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі як на підставу скасування судових рішень зазначає пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Також, ОСОБА_1 у касаційній скарзі повторно посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ураховуючи законодавчі обмеження щодо формування єдиної правозастосовчої практики, правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано постанову Верховного від 08 листопада 2023 року у справі № 521/6487/20, проте не зазначає підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд роз'яснює заявнику, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки за приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Виконання наведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи наведене, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, заявнику необхідно надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судового рішення та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Отже, касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням заявнику можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року за клопотаннями ОСОБА_1 неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев