12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 308/10198/15-ц
провадження № 61-1196св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Кудіною Марією Геннадіївною , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та заяви про перегляд заочного рішення
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 288 274,66 дол. США, що еквівалентно 6 229 615,46 грн.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № MKL6G00000028 від 21 квітня 2008 року в розмірі 288 274,66 дол. США, що за курсом 21,61 відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 31 липня 2015 року складає 6 229 615,46 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 654 грн.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року по справі № 308/10198/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В заяві виклала клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яку обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 не було відомо про наявність вказаного заочного рішення, оскільки ні судових повісток, ні самого рішення вона не отримувала. Докази належного повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи і про ухвалене рішення в матеріалах справивідсутні.
Про наявність заочного рішення суду ОСОБА_1 довідалась лише 24 квітня 2024 року, отримавши від ВДВС у м. Ужгороді копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 56521305, відкритого на підставі виконавчого листа № 308/10198/15, виданого 16 березня 2016 року Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості в сумі 6 233 269,46 грн. Звернення до виконавчої служби було обумовлено арештом, який був накладений виконавчою службою на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Вона постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована, проте поштове обслуговування є неякісним в районі адреси її проживання, внаслідок чого поштові відправлення не доходили до адресата.
Просила поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення у зв'язку з ознайомленням з повним текстом рішення 03 травня 2024 року та скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року.
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року, яка залишена без змін постановоюЗакарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, у задоволенні клопотання адвоката Кудіної М. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення процесуальних строків для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду відмовлено.
Заяву адвоката Кудіної М. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року у справі № 308/10198/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що:
рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Встановлено, що повістки про виклик до суду та вказане рішення суду направлялись за місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повертались за закінченням терміну зберігання, про що свідчать поштові конверти з відповідними відмітками, а тому твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів належного її повідомлення про дату та час розгляду справи і про ухвалене рішення, не відповідає дійсності. Таким чином, суди вважали, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, клопотання про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення є необґрунтованим, а викладені в ньому доводи спростовуються наявними матеріалами справи. Крім того, ОСОБА_1 до заяви про перегляд заочного рішення не надала докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, в якій Велика Палата відступила від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, та вказав, що наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 через представника Кудіну М. Г. подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановуЗакарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, якою залишено без змін ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не звернув увагу, що заява про перегляд заочного рішення, як і апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, сформована на підставі правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження №14-74цс21) про застосування статті 126 ЦПК України щодо заяви про перегляд заочного рішення. Зміна правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цій ситуації порушує принцип правової визначеності, закріплений у статті 57 Конституції України, та застосований у рішеннях Європейського суду з прав людини. У цій справі підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка була чинною на момент звернення особи до суду першої інстанції;
апеляційний суд не врахував, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21).
Позиція інших учасників справи
У березні 2025 року ПАТ КБ «ПриватБанк» через представника Гриниху Т. Ю. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суд апеляційної інстанції правильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Сам лише факт неотримання стороною поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону, надсилав для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання, не може вважатися неналежним повідомленням відповідача. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, не є релевантною до обставин цієї справи, оскільки стосувалась випадку коли судова повістка направлена відповідачу за зареєстрованим місцем її проживання, яке є відмінним від місця фактичного проживання відповідача (яке було відомо суду).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2025 року матеріали цивільної справи № 308/10198/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою від 03 вересня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, та конкретизації правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № MKL6G00000028 від 21 квітня 2008 року в розмірі 288 274,66 дол. США, що за курсом 21,61 відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 31 липня 2015 року складає 6 229 615,46 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 654 грн.
Повістки про виклик до суду та вказане рішення суду направлялись за місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повертались за закінченням терміну зберігання.
Позиція Верховного Суду
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії (стаття 228 ЦПК України в редакції на час ухвалення судом першої інстанції заочного рішення).
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) зазначено, що:
«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
[…] відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. […]
З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:
- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення».
Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частини перша, п'ята, шоста статті 272 ЦПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що
«процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв'язку, та не звільняє суд обов'язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21 (провадження № 61-734св22), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що «повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову сторони від одержання повістки».
У справі, що переглядається:
суди відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків для звернення з заявою про перегляд заочного рішення суду та залишили вказану заяву без розгляду. Вважали, що твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів належного її повідомлення про дату та час розгляду справи і про ухвалене рішення, не відповідає дійсності, оскільки повістки про виклик до суду та заочне рішення суду направлялись за місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , проте повертались за закінченням терміну зберігання, тому викладені в клопотанні доводи спростовуються наявними матеріалами справи;
аналіз матеріалів справи свідчить, що копія заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року повернулася на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання»(а. с. 43);
суди залишили поза увагою, що повернення копії заочного рішення з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи відповідно до статті 272 ЦПК України, тому за відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. З огляду на викладене, суди зробили помилковий висновок про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.Тому оскаржені судові рішення слід скасувати, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, оскільки, на думку позивача, у цій справі повинен застосуватися висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, колегія суддів відхиляє, оскільки у справі № 756/11081/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, а механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Кудіною Марією Геннадіївною , задовольнити частково.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року скасувати, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко