Постанова
Іменем України
29 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 347/1/21
Провадження № 61-11328св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Васильченко Зоя Сергіївна (далі - адвокат позивачки),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач),
провстановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на транспортні засоби та стягнення половини їхньої вартості у порядку поділу такої власності
за касаційною скаргою позивачки на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року, яке ухвалила суддя Крилюк М. І., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Фединяка В. Д., Баркова В. М., Василишин Л. В.
(1) Вступ
1. Позивачка стверджувала, що спільно з відповідачем із січня 2014 року до травня 2018 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У 2015 році у них народився син. За твердженням позивачки, сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, спільні витрати в інтересах сім'ї. Для поділу майна, набутого у вказаний період, позивачка просила суд встановити факт спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати спільним сумісним майном набуті сторонами у цей час автомобілі та стягнути з відповідача половину їхньої вартості.
2. Суд першої інстанції, якого підтримав апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не надала доказів того, що сторони разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість спожитих комунальних послуг тощо.
3. Позивачка з цими судовими рішеннями не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги докази, які вона надала, та не врахували факти, які вже встановив суд у справі про стягнення аліментів.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи є ефективними способами захисту права власності позивачки у спорі про поділ спільного сумісного майна її вимоги про встановлення факту спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання цього майна спільною сумісною власністю? (2) чи може співвласник рухомого неподільного майна у порядку поділу спільної сумісної власності заявити вимогу про стягнення компенсації вартості його частки у праві власності на таке майно, яке залишається за відповідачем? Відповідь на перше питання - негативна, а на друге - позитивна.
(2) Зміст позовної заяви
5. У січні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог просила:
- встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10 січня 2014 року до травня 2018 року;
- визнати спільною сумісною власністю транспортні засоби: «ВАЗ-2101 1198» 1972 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 (далі - автомобіль «ВАЗ-2101»), «Opel Combo 1248» 2006 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2 (далі - автомобіль «Opel Combo 1248»), «BA3-21013 1200» 1986 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_3 (далі - автомобіль «ВАЗ-21013»); «VIPER MX 200R 200» 2013 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_4 (далі - мотоцикл «VIPER MX 200R 200»); «Daewoo Nexia 1498» 2012 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_5 (далі - автомобіль «Daewoo Nexia 1498»);
- у порядку поділу спільного майна стягнути з відповідача 115 399,00 грн компенсації вартості 1/2 частини зазначених транспортних засобів;
- стягнути з відповідача судові витрати позивачки.
6. Обґрунтувала позов так:
6.1. З 10 січня 2014 року до травня 2018 року сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, спільні витрати в інтересах сім'ї. Проте шлюб не зареєстрували. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 (далі - син).
6.2. За час спільного проживання сторони за спільні кошти придбали автомобілі «ВАЗ-2101», «Opel Combo 1248», «ВA3-21013», «Daewoo Nexia 1498» і мотоцикл «VIPER MX 200R 200». За спільною згодою право власності на це майно було зареєстроване за відповідачем.
6.3. З травня 2018 року відповідач проживає окремо та користується автомобілями без згоди позивачки. Добровільно їх поділити не вдалось.
(3) Зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій
7. 18 січня 2024 року Косівський районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
7.1. Позивачка не надала належних і достовірних доказів того, що вона з 10 січня 2014 року до травня 2018 року проживала з відповідачем однією сім'єю, вела спільне господарство, мала спільний бюджет і витрати тощо. Не надала вона доказів походження коштів, їхньої сплати за транспортні засоби, доказів реальності сімейних відносин, взаємного піклування, походження майна внаслідок спільної трудової участі подружжя чи використання ними спільних коштів.
7.2. Косівська міська рада у довідці № 1638 від 6 червня 2016 року зазначила, що позивачка зареєстрована за адресою: с. Аджамка Кіровоградського району; звільнена з роботи 31 серпня 2014 року; у зареєстрованому шлюбі з батьком дитини не перебувала і не перебуває; спільне господарство не вела і не веде; разом із відповідачем не проживала та не проживає.
7.3. Факт народження у сторін сина без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав і обов'язків, притаманних сім'ї, не вказує на те, що у сторін склались усталені подружні відносини.
8. 2 липня 2024 року Івано-Франківський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
8.1. Тягар доведення обґрунтованості вимог за загальним правилом покладається на позивачку, яка достатніх доказів на користь її позову не надала.
8.2. Для підтвердження доводів позивачка надала до суду першої інстанції письмові докази, зокрема: копію свідоцтва про вінчання сторін від 26 січня 2014 року, копію повторного свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини, яке 22 листопада 2018 року видав виконавчий комітет Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, фотокартки.
8.3. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач частково визнавав спільне проживання з позивачкою, оскільки докази не підтверджують наявність у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю.
8.4. Періодичність спільного перебування та проживання у віддалених населених пунктах не підтверджує факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, наявності у сторін взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
9. 7 серпня 2024 року адвокат позивачки сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 26431/0/220-24 від 8 серпня 2024 року), в якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
10. 17 вересня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали.
11. 7 жовтня 2024 року адвокат позивачки сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
12. 16 січня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати постановив ухвалу, згідно з якою продовжив позивачці на п'ять днів із дня вручення їй чи адвокатові тієї ухвали строк на усунення недоліків касаційної скарги.
13. 24 січня 2025 року адвокат позивачки сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
14. 25 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки.
15. 20 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
16.1. Суд для ухвалення незаконного рішення виклав пояснення відповідача, відмінні від тих, які останній надав на судовому засіданні 3 травня 2023 року, тобто виклав зі спотворенням фактів.
16.2. Суди першої й апеляційної інстанцій взагалі не взяли до уваги докази, які надала позивачка, та не обґрунтували відхилення тих доказів, а саме копії свідоцтва про вінчання з відповідачем від 26 січня 2014 року, фотографій вінчання, свідоцтва про народження спільної з відповідачем дитини, добровільного визнання відповідачем факту батьківства.
16.3. Суди попередніх інстанцій не мотивували, чому вони не взяли до уваги часткове визнання відповідачем у його відзиві вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За змістом пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України про визнання обставин учасник справи, його представник має зазначити у заявах по суті справи, поясненнях або іншим чином визнати ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 569/3349/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 2604/8284/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2020 року у справі № 522/7063/16-ц, від 9 липня 2020 року у справі № 426/6877/15-ц, від 20 грудня 2023 року у справі № 495/11680/18, від 17 січня 2024 року у справі № 363/1130/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року у справі № 913/843/14).
16.4. 10 грудня 2018 року Кіровоградський районний суд Кіровоградської області ухвалив рішення у справі № 390/1180/18, згідно з яким встановив, що з 10 січня 2014 року позивачка та відповідач проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу; з 19 травня 2018 року позивачка почала проживати за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, село Аджамка, тупик Олександрійський. 1. Однак апеляційний суд у справі № 347/1/21 не оцінив ці преюдиціальні обставини.
Преюдиціальні факти не треба доказувати, бо їх уже встановили у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими самими сторонами. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі, в якій ухвалене преюдиціальне рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їхнє дослідження й оцінку (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц).
Сторони й інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі факти, які вже встановлені судовим рішенням. Преюдиціальні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть тоді, коли він вважає, що вони встановлені неправильно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 522/29302/19-ц, від 4 листопада 2020 року у справі № 367/7324/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 676/1967/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 344/17247/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18).
16.5. Суд першої інстанції встановив обставини на підставі недопустимого доказу - довідки Косівської міської ради від 6 червня 2016 року № 1638, яка надана суду з порушенням вимог статті 83 ЦПК України. Цей доказ відповідач надав у судовому засіданні 18 січня 2024 року перед судовими дебатами. Вказав, що ту довідку позивачка подала разом із позовом у справі № 390/1180/18. Відповідач не клопотав про поновлення строку чи надання додаткового строку на подання такого доказу. Неможливість його подати у визначений законом строк не обґрунтував і не надіслав позивачці. Крім того, суд першої інстанції не з'ясував ставлення позивачки до долучення цього доказу до матеріалів справи.
16.6. Суд помилково виснував, що позивачка не конкретизувала, коли саме відбулося придбання спірного майна. У матеріалах справи є роздруківка реєстраційних операцій, яку зробив регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області на запит суду щодо зареєстрованих за відповідачем (перереєстрованих, знятих з обліку) транспортних засобів з січня 2014 року до травня 2018 року включно.
(2) Позиції інших учасників справи
17. Відповідач відзив на касаційну скаргу позивачки не подав.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 25 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
19. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
20. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є ефективними способами захисту права власності позивачки у спорі про поділ спільного сумісного майна її вимоги про встановлення факту спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання цього майна спільною сумісною власністю?
21. Позивачка просила, зокрема, встановити факт спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2014 року до травня 2018 року та визнати спільним сумісним майном набуті сторонами у цей час транспортні засоби.Суди попередніх інстанцій вважали ці вимоги необґрунтованими. У касаційній скарзі позивачка просила скасувати оскаржені рішення, зокрема, в частині тих вимог й ухвалити нове рішення про їхнє задоволення.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання майна спільним сумісним не є належними способами захисту права власності позивачки у спорі про поділ цього майна. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах стосовно вказаних вимог.
23. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
24. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона самостійно визначає стратегію свого захисту, предмет та підстави позову, зміст вимог і заперечень. Тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог і наданих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
25. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
26. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
27. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69)).
28. Спосіб захисту порушеного права має бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
29. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункти 22-23)).
30. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України; далі - СК України).
31. Для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; вони пов'язані спільним побутом; мають взаємні права й обов'язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
32. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування. Його слід встановлювати під час ухвалення судового рішення, якщо цей факт пов'язаний із будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). У резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Якщо у сторін немає спору про поділ майна, вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу слід розглядати в порядку окремого (непозовного) провадження в цивільному судочинстві, що передбачає розділ IV ЦПК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).
33. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і низка інших юридичних фактів, належать до предмета доказування і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення, якщо відповідні факти пов'язані з будь-якими іншими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), якими учасники справи обґрунтовують вимоги та заперечення, у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (пункт 32)).
34. Особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може захистити своє цивільне право, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Вимога про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту права власності позивача. Заявлення, крім вказаної вимоги, також вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання майна спільним сумісним не забезпечує захист права власності позивача. Інакше кажучи, вимоги про встановлення юридичного факту та про визнання майна спільним сумісним не є тими, задоволення яких забезпечить ефективний захист права позивача у спорі про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункти 40, 44)).
35. Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого ними майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2024 року у справі № 372/2038/22 (пункт 34)).
36. Таким чином, для майнової вимоги про поділ спільної сумісної власності, зокрема про стягнення компенсації вартості частки у праві на відповідне майно, факти спільного проживання позивачки та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу та спільного набуття майна є лише підставами. Обґрунтування висновку суду щодо підтвердження таких фактів має бути у мотивувальній частині рішення щодо суті майнової вимоги про поділ спільного сумісного майна.
37. Позивачка звернулася до суду саме з метою поділу спільного сумісного майна, яке вона з відповідачем набула за час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10 січня 2014 року до травня 2018 року. Тому як факт такого спільного проживання, так і факт набуття автомобілів і мотоцикла у той період слід встановлювати під час вирішення вимоги про стягнення з відповідача у порядку поділу спільного майна компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на відповідні транспортні засоби.
38. З огляду на викладене суди першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання автомобілів і мотоцикла спільною сумісною власністю, хоч і з інших підстав, ніж наведені у цій постанові. Тому оскаржені судові рішення щодо вказаних вимог слід змінити у мотивувальних частинах.
(2.2) Чи може співвласник рухомого неподільного майна у порядку поділу спільної сумісної власності заявити вимогу про стягнення компенсації вартості його частки у праві власності на таке майно, яке залишається за відповідачем?
39. Позивачка просила, зокрема, стягнути половину вартості набутих сторонами під час спільного проживання без реєстрації шлюбу автомобілів у порядку поділу спільної сумісної власності. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цієї вимоги. Вважали, що позивачка не надала достатніх доказів для підтвердження спільного проживання однією сім'єю з відповідачем, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат тощо. У касаційній скарзі позивачка стверджувала, зокрема, що суди не врахували встановленої у судовому рішенні, яке набрало законної сили, в іншій справі обставини її спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також доказів, які позивачка подала до суду в цій справі.
40. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду частково погоджується з аргументами позивачки. Її метою є поділ із відповідачем майна як спільного сумісного, яке сторони набули під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Таким майном є неподільні речі - автомобілі та мотоцикл. Позивачка не претендує на те, щоби відповідні транспортні засоби залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати від відповідача грошову компенсацію за її частку у праві спільної власності на транспортні засоби. Відмова у задоволенні вказаної вимоги є передчасною, оскільки суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували преюдиційні обставини, які суд встановив в іншій справі між тими самими сторонами про стягнення аліментів, а також не оцінили фотографії, що вказують на різні періоди спільного життя сторін.
41. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя та четверта статті 12 ЦПК України).
42. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).
43. Загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц). Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 42)).
44. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
45. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69, яка є у главі 8 СК України).
46. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70, яка є у главі 8 СК України).
47. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).
48. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71, яка є у главі 8 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 27)).
49. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частини друга, четверта статті 71, яка є у главі 8 СК України).
50. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 50)).
51. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
51.1. У сторін народився син, що підтверджує свідоцтво про народження (т. 1, а. с. 9 зворотна сторона).
51.2. Сторони обвінчались, що підтверджує копія свідоцтва про вінчання від 26 січня 2014 року (т. 1, а. с. 9).
51.3. Згідно з висновками експертних досліджень № 12, №13 і № 14 від 22 травня 2019 року про визначення середньої ринкової вартості транспортних засобів така вартість автомобіля «ВАЗ-2101» 1982 року випуску - 11 649,70 грн, автомобіля «Daewoo Nexia» 1.5і 16V (KLETN) 2012 року випуску - 107 398,40 грн, автомобіля «Opel Combo» 1.7D 2002 року випуску - 71 683,00 грн
51.4. Згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-21/8805-АВ від 19 жовтня 2021 року середня ринкова ціна автомобіля «Daewoo Nexia» 2012 року випуску - 109 560,00 грн.; за висновком експерта № СЕ-19/112-21/8804-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 171-175) ринкова вартість автомобіля «ВАЗ-21013» 1986 року випуску - 12 110,00 грн; згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-21/8807-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 178-193) ринкова вартість автомобіля «Opel Combo» 2006 року випуску - 84 010,00 грн; за висновком експерта № СЕ-19/112-21/8806-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 197-201) ринкова вартість «VIPER MX 200R 200» 2013 року випуску - 17 218,04 грн; згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-21/8803-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 206-210) ринкова вартість автомобіля «ВАЗ-2101» 1972 року випуску - 7 900,00 грн.
52. Від свідків суд отримав, зокрема, такі показання:
52.1. Свідок ОСОБА_4 пояснив, що був власником автомобіля «Opel Combo 1248» 2006 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2 , який продав ОСОБА_5 за 3 000,00 доларів США; останній, маючи багато зареєстрованих автомобілів на праві власності, попросив свого знайомого (відповідача), щоб той зареєстрував автомобіль за собою; кошти за купівлю автомобіля дав саме ОСОБА_5 , який особисто провів розрахунок, і якому ОСОБА_4 передав автомобіль і ключі від нього; відповідач не знав усі деталі продажу, оскільки був лише «формальним» власником; згодом автомобіль «Opel Combo 1248» ОСОБА_5 продав у м. Косові Ключуку Ростиславу.
52.2. Свідок ОСОБА_5 пояснив, що придбав у ОСОБА_6 автомобіль «Opel Combo 1248», який «формально записав» на відповідача за згоди останнього, а впродовж двох місяців продав ОСОБА_7 ; відповідач автомобілем «Opel Combo 1248» ніколи не користувався, ключів від нього не мав.
53. Колегія суддів звертає увагу на те, що cуди попередніх інстанцій не врахували посилання позивачки на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року у справі № 390/1180/18 (т. 1, а. с. 10-11), згідно з яким встановлений факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 10 січня 2014 року. Крім того, суди в сукупності із зазначеним фактом не дослідили фотографії, які позивачка подала до апеляційного суду з обґрунтуванням причин неможливості їхнього подання раніше (т. 3, а. с. 91-93), на предмет різних періодів відносин сторін з огляду на вік зображеної на них дитини.
54. З огляду на вказане передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимоги позивачки про стягнення у порядку поділу спільної сумісної власності половини вартості набутих сторонами під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу автомобілів і мотоцикла. Тому в цій частині справу слід скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
56. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
57. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
58. Із урахуванням висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги позивачки через порушення судами першоїта апеляційної інстанцій норм права судові рішення слід
- змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання спільною сумісною власністю транспортних засобів;
- скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача компенсації в порядку поділу спільного майна, а справу в цій частині спрямувати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини транспортних засобів, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2024 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання транспортних засобів спільною сумісною власністю.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко