Постанова
Іменем України
12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 524/7691/23
провадження № 61-8386св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року в складі судді: Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в складі колегії: Карпушина Г. Л., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту перебування на утриманні.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 13 грудня 2022 року вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер під час виконання обов'язку із захисту Батьківщини.
У позивачки є дві доньки: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак рідний батько дітей не приймав участі у їх утриманні та вихованні.
Натомість дохід ОСОБА_7 був єдиним та постійним джерелом доходу їх сім'ї. Заробітна плата ОСОБА_7 витрачалась на потреби їх сім'ї: оплату комунальних послуг, оплату лікування та придбання продуктів харчування/одягу.
Позивачка вважала, що факт перебування її та її доньок на утриманні ОСОБА_7 має значення та потребує встановлення у судовому порядку для виникнення у неї особистих прав, як дружини на отримання одноразової грошової допомоги та особистих прав її доньок щодо соціальних пільг.
ОСОБА_1 просила:
встановити факт перебування ОСОБА_1 , та її дочок малолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9. , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року залучено, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що
з урахуванням вимог позивача, підстави звернення та обставини, які на цей час встановлені судом, суд вважав, що рішення у справі може вплинути на права або обов'язки батьків загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , а також його малолітнього сина.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
31 січня 2024 року відмовлено у задоволені клопотання відповідача про його заміну на ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв'язку із запереченнями представника позивача;
фактично у ОСОБА_7 не виник обов'язок з утримання доньок позивача, оскільки останні мають матір та батька. Крім того, за рішенням суду на їх утримання ОСОБА_11 має сплачувати аліменти починаючи із 23 липня 2020 року;
позивач не довела порушення, невизнання або оспорення її прав або прав її доньок, а також те, що в цьому випадку встановлення факту перебування на утриманні померлого ОСОБА_7 буде мати значення для отримання пенсії або інших соціальних пільг.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позивач не довела порушення, невизнання або оспорення її прав або прав її доньок, а також те, що в цьому випадку встановлення факту перебування на утриманні померлого ОСОБА_7 , буде мати значення для отримання пенсії або інших соціальних пільг. Щодо доводів апеляційної скарги, то вони зводяться переважно до суб'єктивного незадоволення прийнятим рішенням, так як не підтверджені належними та допустимими доказами. Вони не спростовують встановлених судом першої інстанції фактів та не містять обґрунтованого заперечення наданої правової оцінки;
колегія суддів, погодилася з висновками суду першої інстанції, оскільки долучені позивачем банківські виписки, як вказаний доказ підтверджує те, що ОСОБА_7 перераховував кошти на рахунок позивача та в подальшому його заробітна плата зараховувалась на рахунок позивача, тому вказані докази не підтверджують те, що кошти спрямовувались на утримання малолітніх доньок позивача.
Аргументи учасників справи
02 липня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6., на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року, в якій просила:
оскаржені рішення судів скасувати;
ухвалити нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах. У справі, що розглядається, відсутній правовий висновок щодо обов'язку вітчима утримувати малолітніх дітей дружини у випадку, якщо біологічний батько фактично не здійснює утримання;
також відсутній висновок ВС у контексті одноразової грошової допомоги - відсутній у частині визначення утриманців загиблого військовослужбовця як осіб, що мають право на одноразову грошову допомогу. Норма визначає, що право на допомогу мають особи, які перебували на утриманні загиблого. Висновки ВС щодо розуміння терміну «особа, яка перебувала на утриманні» - існують, але обмежені: переважно стосуються батьків, дружин, дітей, які були визнані судом такими, що перебували на утриманні, за наявності матеріальної залежності. У справах, де йдеться про падчерок, пасинків, або цивільних осіб, однозначної позиції ВС немає. Отже: є прогалини щодо застосування саме до дітей неусиновлених загиблим;
судами не враховано, що позивачка та її малолітні діти фактично перебували на утриманні загиблого військовослужбовця; батько дітей не виконував обов'язок зі сплати аліментів (що підтверджено відповідними довідками); є документи, що підтверджують перерахування грошового забезпечення загиблого на утримання сім'ї.
Відсутність практики щодо застосування наведених норм у сукупності та у конкретному правовому контексті вимагає формування єдиного підходу Верховного Суду;
Верховний Суд не надавав висновку щодо застосування в сукупності норм: частини першої статті 268 СК України, пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби». Особливо відсутня практика щодо встановлення статусу утриманця для дітей, які не були усиновлені, але фактично утримувалися військовослужбовцем, у контексті отримання одноразової грошової допомоги. Це дає реальні підстави для посилання на пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах) у заяві про усунення недоліків. Висновки Верховного Суду щодо утриманців загиблого військовослужбовця - є, але обмежені і не можуть бути застосовані в цій справі. ВС неодноразово визнавав дружину, батьків або дітей утриманцями, якщо вони проживали з військовослужбовцем та не мали власного доходу. Суд перевіряє наявність фактичної матеріальної залежності, підтвердженої доказами. Наприклад, у справі № 199/1044/19 ВС визнав дружину утриманкою, оскільки вона була безробітною і проживала із загиблим. Проте практика щодо дітей дружини від попереднього шлюбу (падчерок/ пасинків) - відсутня. Верховний Суд не розглядав справ, де падчерки або пасинки, які не були усиновлені, але фактично перебували на утриманні загиблого, претендували на одноразову допомогу. Це створює правову прогалину. На сьогодні Верховний Суд не сформулював правового висновку щодо отримання одноразової грошової допомоги особами, які перебували на фактичному утриманні загиблого військовослужбовця, але не були членами його сім'ї у вузькому юридичному розумінні.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
09 вересня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 серпня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:
філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));
юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що:
«приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).
Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).
У справі, що переглядається:
позивачка звернулася із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту перебування на утриманні;
в суді першої інстанції начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 подавався відзив на позов та клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 75 - 77, том 1), до якого додано довідку № 155/21, про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом (а. с. 78, том 1). Суд першої інстанції протокольною ухвалою від 31 січня 2024 року в задоволенні клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 відмовив у зв'язку із запереченнями представника позивача(а. с. 87 зворот, том 1). Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували право начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 діяти в порядку представництва чи самопредставництва від імені ІНФОРМАЦІЯ_8 . Позивачка клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 не заявляла;
суди не врахували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом;
поза увагою судів залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.
Тому судові рішення суду належить скасувати та провадження у справі закрити.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року скасувати.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту перебування на утриманні закрити.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2025 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2025 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко