12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 646/1924/23
провадження № 61-14340св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Харківська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня
2024 року у складі судді Барабанової В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:
Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позов мотивовано тим, що 23 серпня 2017 року слідчий в особливо важливих справах слідчого управління прокуратури Харківської області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000000813 щодо ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
22 січня 2021 року Балаклійський районний суд Харківської області постановив вирок, яким визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України. ОСОБА_1 був виправданий за пунктом 2 частини першої статті 373 КПК України - за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене саме ним.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня
2021 року залишено без змін.
20 червня 2022 року постановою Верховного Суду вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 листопада 2021 року залишено без змін.
Враховуючи висновки, викладені у вказаних судових рішеннях, позивач вважав, що його незаконно було притягнено до кримінальної відповідальності. У зв'язку з незаконними діями щодо нього з боку прокуратури Харківської області йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що протягом трьох з половиною років він змушений був доводити свою невинність.
Наявність щодо нього кримінального провадження не додавала йому авторитету і поваги як з боку підлеглих, так і з боку керівництва, адже він протягом цих років працював начальником Чугуївського, а потім Вовчанського районних відділів національної поліції, а згодом його призначили заступником начальника КЦ ГУНП у Харківській області. За вислугою років і наявності високих показників в роботі він був атестований на заступника начальника обласного управління національної поліції і перебував в резерві, його призначення відкладалось до вирішення по суті питання з кримінальним провадженням. Таким чином, позивач не мав можливості реалізувати свої сподівання щодо службового зростання. Також з цього приводу він нервував та переносив постійні моральні страждання, що переносилось на взаємовідносини у його сім'ї. Позивач став замикатися в собі, оскільки думав постійно про кримінальне провадження стосовно нього, внаслідок чого приділяв менше уваги дітям, дружині, через що стосунки з дружиною зіпсувалися остаточно, в результаті чого шлюб було розірвано.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунка Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,
в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на свою користь 3 000 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня
2024 року позов задоволено частково.
Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 393 290,32 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду за період з 28 вересня 2017 року до 02 листопада
2021 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованим та доведеним той факт, що
у зв'язку з кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів, яке в подальшому під час судового розгляду було вирішено на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України та виправдано ОСОБА_1 за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, позивач зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних страждань.
Суд вказав, що внаслідок заподіяння позивачеві моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності, пред'явленням обвинувачення, визнанням підозрюваним та обвинуваченим, застосуванням запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання та покладанням пов'язаних
з ним обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання, тобто перебуванням під слідством, його мінімальний розмір за 49 місяців
5 днів (період з 28 вересня 2017 року до 02 листопада 2021 року) повинен розраховуватися відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто станом на 30 квітня 2024 року,
в сумі 8 000,00 грн за кожен місяць перебування під слідством та судом, та визначається судом у розмірі 393 290,32 грн, тобто (8 000,00 грн х 49 місяців + (8 000,00 грн : 31 день х 5 днів).
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня
2024 року в частині задоволення позовних вимог до Офісу Генерального прокурора скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову
в задоволенні цих вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до Офісу Генерального прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що належним відповідачем у цій справі
є Харківська обласна прокуратура, оскільки позивач вказує на незаконне його притягнення до кримінальної відповідальності саме цим органом.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 жовтня 2024 року Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги просить змінити рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від
01 жовтня 2024 року, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 78 658,06 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн. Таким чином, розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, становить 78 658,06 грн (1 600,00 грн х 49 + (1 600,00 грн : 31 х 5). Суди неправильно застосували розрахункову величину для обчислення моральної шкоди за рішенням суду в розмірі 8 000,00 грн.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Червонозаводського районного суду м. Харкова.
10 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
28 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369, частиною третьою статті 368 КК України у кримінальному провадженні
№ 42016220000000813 від 07 вересня 2016 року.
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня
2021 року ОСОБА_1 , який на час інкримінованих подій обіймав посаду начальника Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 369 КК України та на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України виправдано за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 червня 2022 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_2
і ОСОБА_1 залишено без змін.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 28 вересня 2017 року до 02 листопада 2021 року (з моменту повідомлення про підозру до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) - 49 місяців 5 днів.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.
Установивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом
з 28 вересня 2017 року до 02 листопада 2021 року (з моменту повідомлення про підозру до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) - 49 місяців
5 днів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 393 290,32 грн моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває
у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди,
з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових
і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі
№ 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні
з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних
і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих
і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так
і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі
№ 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року
у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Суди встановили, що позивач перебував під слідством з 28 вересня
2017 року до 02 листопада 2021 року, тобто 49 місяців та 5 днів.
Цей факт заявник не оспорює, аргументів щодо незгоди з цим висновком
в касаційній скарзі немає.
Враховуючи те, що вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим
у пред'явленому обвинувачені за частиною третьою статті 369 КК України та на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України виправдано за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення, він має право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі
№ 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури
і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,
а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Встановлений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,
а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,
12 липня 2007 року).
Справу суд першої інстанції розглянув у 2024 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, не меншому від мінімально передбаченого у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та правильно визначив його в розмірі 393 290,32 грн.
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням її під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, з огляду на конкретні обставини цієї справи, засади розумності та справедливості.
Аргументи заявника про те, що суди неправильно застосували розрахункову величину для обчислення моральної шкоди за рішенням суду в розмірі
8 000,00 грн, оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн, є безпідставними з огляду на таке.
У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року
№ 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності
і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки іншого тлумачення цього терміну законодавство не містить.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія)
у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність
у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані
у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності.
У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн,
з 01 квітня - 8 000,00 грн.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року
№ 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.
У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Оскільки статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і змін до цієї статті законодавець не вносив, немає підстав для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.
Порядок розрахунку відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» й складовим елементом цього порядку
є мінімальний розмір заробітної плати в значенні, наведеному в Законі про оплату праці.
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції 30 квітня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становив 8 000,00 грн, як і на момент ухвалення постанови апеляційного суду 01 жовтня 2024 року.
Саме таким розміром мінімальної заробітної плати мав керуватися суд під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, що
і зробили суди попередніх інстанцій у цій справі.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 333/8394/23 (провадження № 61-12084св24), що в свою чергу спростовує доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Разом з цим, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, суди першої
та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року
№ 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,
є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває
і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі
є Тернопільська обласна прокуратура і ГУ НП в Тернопільській області
(дії посадової особи яких призвели до незаконного перебування позивачки під слідством та судом). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від
19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
У цій справі суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня
2024 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди належить змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У частинах першій, третій статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частину рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року змінити; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Оскільки зміна судового рішення не призвела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України касаційний суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Червонозаводського районного суду
м. Харкова від 30 квітня 2024 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 393 290,32 грн змінити, виклавши абзац другий в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 393 290,32 грн компенсації моральної шкоди».
В іншій оскарженій частині рішення Червонозаводського районного суду
м. Харкова від 30 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов