(додаткова)
12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 686/2581/24
провадження № 61-5817св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Бейлика Артура Беніаміновича про ухвалення додаткового рішення
у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця,
Короткий зміст заявлених вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
04 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року заяву задоволено частково. Доповнено рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
04 грудня 2024 року таким: стягнено із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 10 000,00 грн з кожної витрат на правничу допомогу.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.
Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким
у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення
у справі відмовлено.
05 травня 2025 року представник ОСОБА_3 - Бейлик А. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2025 року та залишити в силі додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року.
Одночасно у касаційній скарзі заявник просив вирішити питання щодо судових витрат та повідомив про орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 5 000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Бейлика А. Б. задоволено.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2025 рокускасовано, а додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2024 року залишено в силі.
Згідно з повідомленням Верховного Суду про доставлення електронного листа документ в електронному вигляді - постанова про скасування судового рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення першої інстанції від
17 вересня 2025 року надіслано Бейлику А. Б. в його електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету 20 вересня 2025 року.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
23 вересня 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бейлик А. Б. подав до Верховного Суду заяву, у якій просить ухвалити додаткове рішення та стягнути із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.
Заява мотивована тим, що у касаційній скарзі заявник повідомляв про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які очікує понести, та про те, що докази їх понесення будуть поданні протягом установленого строку. Вказує, що сторони погодили гонорар адвоката за надання правничої допомоги, який згідно з додатком № 2-2 до договору про надання правничої допомоги становить 5 000,00 грн і який сплачується замовником не пізніше ніж через
180 днів з дня складення акта приймання-передачі. 22 вересня 2025 року між ОСОБА_3 і адвокатом Бейликом А. Б. укладено акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги в пункті 1 якого визначено, що адвокат надав замовнику правничу допомогу на суму 5 000,00 грн. Пунктом 3 вказаного акта замовник підтвердив, що вказана у звіті правнича допомогу надана адвокатом у повному обсязі, належної якості, претензій та зауважень щодо об'єму та якості надання правничої допомоги замовник до адвоката не має. Вказує, що зазначений акт не можливо було подати до закінчення судових дебатів, оскільки його не можливо було скласти до ухвалення остаточного судового рішення судом касаційної інстанції.
До заяви заявник додав:
- договір про надання правничої допомоги від 05 лютого 2024 року, укладений між адвокатом Бейликом А. Б. і ОСОБА_3 ;
- додаток від 30 квітня 2025 року № 2-2 до договору про надання правничої допомоги;
- акт від 22 вересня 2025 року № 1 приймання-передання наданої правової допомоги;
- звіт про витрачений час на надання правової допомоги при підготовці до розгляду та при розгляді справи № 686/2581/24;
- докази про направлення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заяви про ухвалення додаткового рішення у справі з доданими матеріалами.
Одночасно у заяві представник ОСОБА_3 - адвокат Бейлик А. Б. просить поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення.
Клопотання мотивоване тим, що заявник 22 вересня 2025 року, тобто в межах п'ятиденного строку після ухвалення рішення, через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС направив до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення, проте при перевірці статусу заяви виявлено, що вона має статус «Помилка прийому», що свідчить про наявність помилки функціонування підсистеми «Електронний суд», а не порушення заявником норм процесуального законодавства.
Щодо заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення
08 жовтня 2025 року Верховний Суд направив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 копію заяви про ухвалення додаткового рішення.
20 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких просить відмовити
в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу.
Додаткові пояснення мотивовані тим, що заява про ухвалення додаткового рішення подана поза межами встановленого процесуального строку,
а заявник не надав доказів поважності причин пропуску такого строку. Вказує, що касаційне провадження стосувалося не розгляду справи по суті, а перегляду судового рішення, яким вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (стаття 246 ЦПК України).
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення
з цього питання.
Норма частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, повинна застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судових дебатів немає.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною
у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, урахувавши факт отримання заявником копії постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року в електронному кабінеті 20 вересня 2025 року, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки копію постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року сторона позивача отримала в електронному кабінеті 20 вересня 2025 року, а заяву про ухвалення додаткового рішення подано 23 вересня 2025 року, тобто в межах п'ятинеднного строку, встановленого законом. Крім того, колегія суддів також враховує те, що помилка, яка виникла під час подання 22 вересня 2025 року заяви про ухвалення додаткового рішення, зумовлена функціонуванням підсистеми «Електронний суд», а не заявником.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основними рішеннями, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або не вирішені всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Із матеріалів справи відомо, що у касаційній скарзі представник
ОСОБА_3 - адвокат Бейлик А. Б. заявив орієнтовний розмір судових витрат позивача на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних
з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі
№ 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних
з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови
у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду касаційної інстанції надано: договір про надання правничої допомоги від 05 лютого 2024 року, укладений між адвокатом Бейликом А. Б. і ОСОБА_3 ; додаток від 30 квітня 2025 року № 2-2 до договору про надання правничої допомоги, у якому замовник і адвокат узгодили розмір гонорару за надання правничої допомоги в суді касаційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн; акт від
22 вересня 2025 року № 1 приймання-передання наданої правової допомоги, згідно якого замовник прийняв надану адвокатом правничу допомогу на суму 5 000,00 грн, а також підтвердив, що надана адвокатом правнича допомога
у повному обсягу, належної якості; претензій та зауважень щодо об'єму та якості наданої правничої допомоги замовник до адвоката не має; звіт про витрачений час на надання правової допомоги при підготовці до розгляду та при розгляді справи № 686/2581/24, у якому зазначений детальний опис наданої правничої допомоги адвокатом Бейликом А. Б.
З огляду на це, та враховуючи заперечення представника ОСОБА_1
і ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , Верховний Суд дійшов висновку про доведеність понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у Верховному Суді в розмірі 5 000,00 грн та їх співмірність зі складністю справи і виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом.
Колегія суддів не бере до уваги та відхиляє аргументи представника
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про те, що касаційне провадження стосувалося не розгляду справи по суті, а перегляду судового рішення, яким вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі витрати не підлягають компенсації, оскільки
у касаційному порядку переглядалась справа за касаційною скаргою на судові рішення, якими було вирішено питання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи по суті. Таким чином, представник ОСОБА_1
і ОСОБА_2 - ОСОБА_5. помилково вважає, що у цій справі
у касаційному порядку переглядалось питання про стягнення витрат на правничу допомогу за подання стороною заяви про розподіл судових витрат.
Висновок за результатом розгляду заяви
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих Бейликом А. Б. послуг, наявність заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу і те, що під час ухвалення постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року питання про витрати на професійну правничу допомогу не вирішене, колегія суддів вважає, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції підлягає задоволенню в сумі 5 000,00 грн, та стягненню із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 2 500,00 грн з кожної.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 133, 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити представнику ОСОБА_3 - адвокату Бейлику Артуру Беніаміновичу строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.
Заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Бейлика Артура Беніаміновича про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених
у зв?язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених
у зв?язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили
з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов