12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 161/13561/22
провадження № 61-16685св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»,
треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К.,
Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ «СК «Інгосстрах»), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; кредитор), про стягнення страхового відшкодування.
Позов мотивовано тим, що 18 квітня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк»
і батьком позивача ОСОБА_4 укладено кредитний договір
№ VOH0GK00000250, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кошти
в розмірі 56 750,00 дол. США.
17 квітня 2006 року на вимогу кредитора між ПрАТ «СК «Інгосстрах»
і ОСОБА_4 укладено договір особистого страхування
№ VOH0008321LK, страховим агентом/вигодонабувачем за яким є АТ КБ «ПриватБанк». Вказаний правочин щороку пролонгувався.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Причиною цього стало захворювання на дисемінований туберкульоз легень. Після смерті батька відкрилася спадщина, яку успадкували позивач та її сестра ОСОБА_2 .
У зв'язку з цим вона неодноразово зверталася до страхового агента
і страховика з метою отримання страхового відшкодування, проте отримала відмови. Відмова АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що кредитор не займається врегулюванням страхових подій, а відмова ПрАТ «СК «Інгосстрах» - тим, що не відбулося страхового випадку.
Позивач уважала, що такі дії суперечать умовам договору особистого страхування від 17 квітня 2006 року, який її батько виконував добросовісно та своєчасно.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на свою користь 505 000,00 грн страхового відшкодування, 266 546,28 грн інфляційних втрат, 66 660,00 грн пені та
57 984,92 грн 3 % річних.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня
2023 року позов задоволено.
Стягнено з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 505 000,00 грн, 266 546,28 грн інфляційних втрат, 66 660,00 грн пені та 3 % річних у розмірі 57 984,92 грн, а всього
896 191,20 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що наявне у ОСОБА_4 захворювання, яке призвело до його смерті, беззаперечно відноситься до страхового випадку, оскільки таке виникло у нього під час дії договорів страхування, які були укладені на виконання договору застави від 18 квітня 2005 року
№ VOH0GK00000250. У ОСОБА_1 , як спадкоємця прав та обов'язків ОСОБА_4 , у тому числі як боржника у зобов'язаннях перед АТ КБ «ПриватБанк», виникло право на пред'явлення вимоги до страховика свого батька щодо здійснення після його смерті страхового відшкодування.
Постановою Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Інгосстрах» задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня
2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що обставину настання страхового випадку позивач не довів, оскільки смерть застрахованої особи ОСОБА_4 не є страховим випадком, що безпосередньо підтверджується висновком експертизи від 10 травня
2024 року № 35.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
09 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд з власної ініціативи витребував нові докази та встановив на їх підставі обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, що свідчить про вихід апеляційного суду за межі наданих йому повноважень, зокрема витребував справу № 161/13084/20, яку в подальшому разом з іншими матеріалами справи направив на експертизу. Вказує, що третя особа ОСОБА_2 жодного разу участі у справі не брала, належним чином про дату, час і місце розгляду справи повідомлена не була.
Інші аргументи учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
26 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частковоз таких підстав.
Фактичні обставини справи
18 квітня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 укладено кредитний договір № VOH0GK00000250, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 56 750,00 дол. США.
17 квітня 2006 року між ПрАТ «СК «Інгосстрах» і АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір особистого страхування № VOH0008321LK на виконання договору застави від 18 квітня 2005 року № VOH0GK00000250, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 .
Відповідно до умов договору страхування ОСОБА_4
є страхувальником, а АТ КБ «ПриватБанк» - вигодонабувачем.
Відповідно до пункту 11 договору страхування від 17 квітня 2006 року строк його дії визначено з 17 квітня 2006 року до 16 квітня 2007 року включно. При бажанні страхувальника застрахуватися на строк, більший за 12 місяців, та сплаті страхового платежу, передбаченого правочином, цей договір діє
12 місяців (один) рік та щорічно пролонгується на той самий період - до повного погашення кредитної заборгованості - у разі сплати наступних страхових платежів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина, яку прийняли його дочки ОСОБА_1 і ОСОБА_2
12 травня 2016 року між ПрАТ «СК «Інгосстрах» і АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір особистого страхування № DNHBLK00131473, умови якого
є відмінними від умов договору страхування від 17 квітня 2006 року.
Перелік страхових випадків визначено розділом 7 договору страхування від
12 травня 2016 року, де до страхових випадків, крім іншого, віднесено «смерть застрахованої особи, яка наступила внаслідок захворювання».
У пункті 7.7 договору страхування від 12 травня 2016 зазначено, що під ризиком «смерть застрахованої особи, яка наступила внаслідок захворювання» слід розуміти смерть, яка настала внаслідок захворювання, яке вимагає амбулаторного (амбулаторно-стаціонарного) або стаціонарного лікування, за умови, що це захворювання сталося (було виявлене) під час дії цього Договору та підтверджене документами, виданими компетентними органами (медичними закладами) у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 4.2 умов страхування до договору страхування, які
є невід'ємною частиною договору страхування і які позивач додала до позовної заяви, не визнаються страховими випадками: смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок нещасного випадку; смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання; стійка втрата застрахованою особою працездатності які відбулися до моменту набрання чинності цим договором (страхування).
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2021 року у справі
№ 161/13084/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Інгосстрах», треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування та пені відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у справі
№ 161/13084/20 рішення Луцького міськрайонного суду від 06 грудня
2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду, зокрема, відмовлено в позові у зв'язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» як вигодонабувач за договором страхування, не уповноважував позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на одержання страхової виплати. Це свідчить про те, що вони є неналежними позивачами у цій справі, що є підставою для відмови у позові з цієї підстави.
Результат аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що судові рішення у справі № 161/13084/20 в касаційному порядку не оскаржувалися.
Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 10 травня
2024 року № 35, проведеної на підставі ухвали Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, тривалий та важкий перебіг наявного
у ОСОБА_4 цукрового діабету призвів до розвитку поліорганної недостатності, яка і спричинила настання його смерті. У висновку зазначено, що діагностований у ОСОБА_4 дисемінований туберкульоз легень
є інфекційним ускладненням на фоні тривалого захворювання на цукровий діабет другого типу тривалий, важкий перебіг наявного у ОСОБА_4 цукрового діабету, другого типу, яким він хворів до взяття на облік у 2007 році протягом 5 років, який протікав у важкій формі, з розвитком множинних ускладнень, а саме: хронічна хвороба нирок четвертої термінальної стадії,
з приводу чого він був на постійному гемодіалізі з 2017 року, симптоматична артеріальна гіпертензія, мієлотоксична анемія, з приводу якої
ОСОБА_4 неодноразово проводилось переливання кровозамінників під час перебування його на стаціонарному лікуванні.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження
у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто
і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу
з тих самих підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет
позову - це річ, щодо якої виник спір».
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року
у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року
у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року
у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними
у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 308/2184/14-ц (провадження № 61-1433св24).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2021 року у справі
№ 161/13084/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Інгосстрах», треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування, пені та інфляційних втрат відмовлено
у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у справі
№ 161/13084/20 рішення Луцького міськрайонного суду від 06 грудня
2021 року змінено. Викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду, зокрема, відмовлено в позові у зв'язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» як вигодонабувач за договором страхування не уповноважував позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на одержання страхової виплати, що свідчить про те, що вони є неналежними позивачами у цій справі, що є підставою для відмови у позові з цієї підстави.
Результат аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що судові рішення у справі № 161/13084/20 в касаційному порядку не оскаржувалися.
Таким чином, рішення Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2021 року у незміненій його частині та постанова Волинського апеляційного суду від
12 травня 2022 року у справі № 161/13084/20 набрали законної сили.
Аналіз матеріалів справи та змісту відповідних судових рішень свідчить про те, що підстави та предмет позову у цій справі, є тотожними підставам та предмету позову у справі № 161/13084/20, в якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.
Як на підставу своїх вимог у справі № 161/13084/20 позивачі посилалися на те, що, як спадкоємці ОСОБА_4 , звернулися до відповідача із вимогою щодо виплати страхового відшкодування, однак отримали відмову, яка мотивована тим, що захворювання спадкодавця було поліорганна недостатність та цукровий діабет, виявлені у нього до укладення договору. Проте позивачі, вказували, що така відмова відповідача є незаконною, оскільки згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 02 жовтня 2019 року безпосередньою причиною смерті спадкодавця є не цукровий діабет
і поліорганна недостатність, а дисемінований туберкульоз легень.
У справі № 161/13084/20 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просили стягнути з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на їх користь: страхове відшкодування у розмірі 505 000,00 грн; 13 635,00 грн інфляційних втрат, пеню у розмірі 20 705,00 грн, які зарахувати в рахунок погашення боргових зобов'язань за кредитним договором від 18 квітня 2005 року
№ V0H0GK00000250, який був укладений між ОСОБА_4 і АТ КБ «ПриватБанк»,
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ПрАТ «СК «Інгосстрах», треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , посилаючись на те, що причиною смерті батька стало захворювання на дисемінований туберкульоз легень, а відмова у виплаті страхового відшкодування, яке є страховим випадком є неправомірною, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: стягнути з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на свою користь 505 000,00 грн страхового відшкодування,
266 546,28 грн інфляційних втрат, 66 660,00 грн пені та 57 984,92 грн 3 % річних.
Таким чином, установлено, що вже існує рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2021 року, яке частково змінено постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2022 року, у справі № 161/13084/20, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Інгосстрах», треті особи: АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування, пені та інфляційних втрат, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суди попередніх інстанцій не врахували змісту пункту 3 частини першої
статті 255 ЦПК України, не проаналізували позовних заяв у справі, яка переглядається, та у справі № 161/13084/20 на предмет їх тотожності.
За таких обставин суди попередніх інстанцій помилково повторно розглянули заявлені ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Інгосстрах», треті особи: ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк», про стягнення страхового відшкодування про той самий предмет і з тих самих підстав.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині
і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року та постанова Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року підлягають скасуванню із закриттям провадження
у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня
2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня
2024 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про стягнення страхового відшкодування закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов