12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 397/1335/24
провадження № 61-1276св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Фермерське господарство «Надія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника Фермерського господарства «Надія» - Єрьоменка Віктора Петровича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року у складі колегії суддів:
Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Надія» (далі - ФГ «Надія»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсними рішень засновника, визнання недійсними нових редакцій статуту, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки
в складеному капіталі, визнання права на майнові права члена фермерського господарства в порядку спадкування за законом.
Позов мотивований тим, що 26 грудня 1992 року ОСОБА_4 створив
ФГ «Надія».
З 03 грудня 2004 року членами ФГ «Надія» були: ОСОБА_4 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_13 , а після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі, на належне йому майнове право члена ФГ «Надія».
Постановою державного нотаріуса Кропивницької міської нотаріальної контори № 2 Сибірцевої О. В. від 20 вересня 2024 року № 333/02-31
ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_13 - на частку у складеному (статутному) капіталі ФГ «Надія».
Вказана постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала документів, які
підтверджували б наявність у спадкодавця ОСОБА_13 права власності на частку у складеному (статутному) капіталі ФГ «Надія». Одночасно з цим, за інформацією, отриманою позивачем шляхом безпосереднього доступу нотаріуса до Єдиного державного реєстру станом на 20 вересня 2024 року, встановлено, що ФГ «Надія» має єдиного засновника (учасника) юридичної особи, яким не є ОСОБА_13 , що позбавляє нотаріуса можливості визначити та додати до складу спадкового майна після його смерті частку
у складеному капіталі ФГ «Надія».
Оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину за законом
є перешкодою для проведення державної реєстрації з метою внесення змін до статуту ФГ «Надія», які пов'язані із зміною членів вказаного фермерського господарства на підставі факту смерті ОСОБА_13 , ОСОБА_1 просила:
- визнати недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 липня 2016 року
№ 14-7/16;
- визнати недійсною нову редакцію статуту ФГ «Наді», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 29 липня 2016 року № 29-07/16;
- визнати недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року
№ 1/22;
- визнати недійсною нову редакцію статуту ФГ «Надія», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року № 1/22;
- визнати недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року
№ 3/22;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в складеному капіталі
ФГ «Надія» у розмірі 100 %, що відповідає вкладу (внеску) в сумі 1 000,00 грн, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 26 грудня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Недільченко І. С., зареєстрований в реєстрі за № 1335;
- визнати недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року
№ 4/22;
- визнати недійсною нову редакцію статуту ФГ «Надія», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 4/22;
- визнати за ОСОБА_1 право на майнові права члена ФГ «Надія» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від
15 жовтня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження за позовними вимогами про:
- визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 липня 2016 року
№ 14-7/16;
- визнання недійсною нову редакцію статуту ФГ «Надія», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 29 липня 2016 року № 29-07/16;
- визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року
№ 1/22;
- визнання недійсною нову редакцію статуту ФГ «Надія», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року № 1/22;
- визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року
№ 3/22;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі ФГ «Надія» у розмірі 100 %, що відповідає вкладу (внеску) в сумі 1000,00 грн, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 26 грудня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Недільченко І. С., зареєстрований в реєстрі за № 1335;
- визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року
№ 4/22;
- визнання недійсною нову редакцію статуту ФГ «Надія», затверджену рішенням засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 4/22.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання права на майнові права члена ФГ «Надія» в порядку спадкування за законом залишено без руху.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом спору в цій справі є рішення засновника ФГ «Надія», нові редакції статуту ФГ «Надія», а також договір купівлі-продажу частки у складеному капіталі ФГ «Надія».
Враховуючи характер спірних відносин, суд першої інстанції вважав, що визначена статтею 19 ЦПК України компетенція судів загальної юрисдикції на ці правовідносини не поширюється, а справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги щодо визнання недійсними рішень засновника від 14 липня 2016 року, 14 грудня 2022 року
і 26 грудня 2022 року, визнання недійсними нових редакцій статуту від
29 липня 2016 року і 14 грудня 2022 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі від 26 грудня 2022 року були предметом розгляду Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/964/23 за наслідком розгляду якої ухвалено рішення від 11 жовтня 2023 року про відмову в задоволенні позову, яке було залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23 травня 2024 року.
Вказане свідчить про те, що позовна заява стосується тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав, щодо яких вже було ухвалено рішення
у справі, що набрало законної сили, за тими самими вимогами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_14 задоволено.
Ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від
15 жовтня 2024 року в частині, що оскаржується, скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд вказав, що цей спір не є спором між учасниками (засновниками) ФГ «Надія» або між цим господарством та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи. Оскарження спадкоємицею рішень засновника від 14 липня 2016 року, від 14 грудня 2022 року і від 26 грудня
2022 року, нових редакцій статуту від 29 липня 2016 року і від 14 грудня
2022 року, а також договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі від 26 грудня 2022 року, є похідними від визнання права власності в порядку спадкування. А тому, беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, суд зробив висновок, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та передчасно відмовив у відкритті провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не
є подібний зі справою № 912/964/23, у якій вже було ухвалено судове рішення, оскільки підстави позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі та у справі
№ 912/964/23 відрізняються за своєю суттю і змістом, а тому в суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження у справі за вказаними позовними вимогами.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 січня 2025 року представник ФГ «Надія» - Єрьоменко В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року і залишити в силі ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від
15 жовтня 2024 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спори щодо корпоративних відносин відносяться до юрисдикції господарських судів. У цій справі, з огляду на предмет позовних вимог, для вирішення питання про майнові права позивача на частку у фермерському господарстві в порядку спадкування за законом спочатку необхідно вирішити спір з корпоративних відносин, а потім встановлювати спадкові зв?язки за результатом розгляду корпоративного спору. Предметом спору у цій справі є визнання недійсними ряду рішень юридичної особи, які мають ознаки корпоративного характеру.
Доводи інших учасників справи
18 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня
2024 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що у позовній заяві позивачка вказує про наявність порушеного спадкового права як спадкоємця ОСОБА_13 . Правовідносини виникли у зв?язку із спадкуванням ОСОБА_1 права на майнові права члена ФГ «Надія» за законом після смерті батька. А тому цей спір підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Олександрівського районного суду Кіровоградської області.
21 березня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій
в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації
і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист
є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду
в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають
у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду
в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай
є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи
у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність
у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц (провадження
№ 14-558цс19).
Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору залежить від установлення того, чи виник між сторонами спір у корпоративних відносинах.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про: визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 липня 2016 року
№ 14-7/16; визнання недійсною нової редакції статуту ФГ «Наді», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від 29 липня 2016 року № 29-07/16; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року № 1/22; визнання недійсною нової редакції статуту ФГ «Надія», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року № 1/22; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 3/22; визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі ФГ «Надія»
у розмірі 100 %, що відповідає вкладу (внеску) в сумі 1 000,00 грн, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 26 грудня 2022 року, що посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Недільченко І. С., зареєстрований в реєстрі за № 1335; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 4/22; визнання недійсною нової редакції статуту ФГ «Надія», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 4/22; визнання за нею права на майнові права члена ФГ «Надія» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством
є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього Кодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності.
Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 114 ГК України).
Характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від
03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження
№ 12-23гс19)).
За змістом частин третьої - п'ятої статті 63 ГК України, залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена
і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 81 ЦК України).
У статті 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право
у порядку, встановленому установчим документом та законом:
1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти
з юридичної особи;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь
у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та
у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.
Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Згідно з висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19), корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання.
Особисте немайнове право участі (корпоративні права) у юридичній особі припиняється в разі смерті фізичної особи учасника, а правонаступником (спадкоємцем) спадкується лише право на частку в статутному капіталі юридичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року
у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) зроблено висновок, що спори щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Оскільки спір, який виник між сторонами у цій справі, є корпоративним спором,
зміст та обґрунтування позовних вимог свідчить, що позивачка звернулась до суду за захистом своїх корпоративних (щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності фермерського господарства), суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі
в частині вимог про визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від
14 липня 2016 року № 14-7/16; визнання недійсною нової редакції статуту
ФГ «Надія», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від 29 липня
2016 року № 29-07/16; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 14 грудня 2022 року № 1/22; визнання недійсною нової редакції статуту
ФГ «Надія», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від 14 грудня
2022 року № 1/22; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від
26 грудня 2022 року № 3/22; визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі ФГ «Надія» у розмірі 100 %, що відповідає вкладу (внеску) в сумі 1 000,00 грн, що укладений між ОСОБА_3
і ОСОБА_2 26 грудня 2022 року; визнання недійсним рішення засновника ФГ «Надія» від 26 грудня 2022 року № 4/22; визнання недійсною нової редакції статуту ФГ «Надія», затвердженої рішенням засновника ФГ «Надія» від
26 грудня 2022 року № 4/22.
Пред'явлення позову, в тому числі фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Крім того, суд встановив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень засновника від 14 липня 2016 року, від 14 грудня 2022 року і від 26 грудня 2022 року, визнання недійсними нових редакцій статуту від
29 липня 2016 року і від 14 грудня 2022 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі від 26 грудня 2022 року були предметом розгляду Господарського суду Кіровоградської області у справі
№ 912/964/23, та ухвалено рішення у справі від 11 жовтня 2023 року про відмову у задоволенні позову, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23 травня 2024 року.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у зв'язку з чим помилково скасував ухвалу суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково
і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року скасувати і залишити в силі ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 жовтня 2024 року.
Щодо заявлених клопотань
У касаційній скарзі представник ФГ «Надія» - Єрьоменко В. П. просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статі 403 ЦПК України.
Клопотання мотивоване тим, що існує правова проблема у застосуванні норм права, які регламентують визначення предметної підсудності у випадку вирішення судом спору, за первісними позовними вимогами позивач якого оскаржує рішення учасника юридичної особи з одночасною похідню вимогою про визнання права власності на майнові права члена фермерського господарства в порядку спадкування за законом після смерті батька.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Ураховуючи, що у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання предметної та суб'єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах, правових підстав для задоволення клопотання про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника Фермерського господарства «Надія» - Єрьоменка Віктора Петровича про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу представника Фермерського господарства «Надія» - Єрьоменка Віктора Петровича задовольнити.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року скасувати, ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15 жовтня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов