12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 466/7823/22
провадження № 61-2248св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
третя особі - Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В. від 30 січня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада, у якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , й зобов'язати Шевченківську районну державну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ним договір найму на дане житлове приміщення та визнати його основним квартиронаймачем.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проживає в квартирі АДРЕСА_2 , власником якої є Львівська міська рада. Основним квартиронаймачем зазначеної квартири була його померла дружина - ОСОБА_2 , що підтверджується ордером на житлове приміщення від 17 квітня 1982 року № 006344. Шлюб між ними було зареєстровано 25 серпня 1990 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його син.
У вересні 2022 року він звернувся до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про зміну договору найму житлового приміщення, проте йому було відмовлено у зміні договору найму житлового приміщення, оскільки згідно з даними Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання він зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_3 , а документів щодо вселення у спірну квартиру та проживання у ній після укладення шлюбу з ОСОБА_4 не надав. При цьому у вересні 2004 року шлюб між ними було розірвано, тому він не вважається членом сім'ї наймача квартири. Позивач вважав указану відмову незаконною.
Зазначав, що він вселився у спірну квартиру після реєстрації шлюбу з дружиною у серпні 1990 року й з того часу постійно проживав у квартирі як член сім'ї наймача, продовжує проживати і користуватися квартирою. Указане підтверджується відповідними актами, складеними головою ОСББ у присутності свідків у вересні 2019 року та у червні 2022 року.
Крім того, після розірвання шлюбу вони з дружиною та сином продовжували спільно проживати у спірній квартирі однією сім'єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
Указував, що у нього відсутнє інше житло. Він не має іншого майна у приватній власності, несе всі витрати по утриманню спірної квартири та виконує інші зобов'язання, що випливають з договору найму житлового приміщення.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
У листопаді 2022 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 третя особа - Львівська міська рада, про виселення.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована. Згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади м. Львова у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звертався до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про зміну договору найму квартири й листом від 22 вересня 2022 року № 36-вих-76511 йому було відмовлено в укладенні договору найму.
Ордер на вселення у зазначене житлове приміщення від 17 квітня 1982 року видано на сім'ю з двох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . З часу реєстрації шлюбу ні позивач - ОСОБА_1 , ні його дружина - ОСОБА_2 , не зверталися із заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі. Колишній наймач квартири - ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і з часу її смерті ніхто з членів її сім'ї не звертався із заявою про зміну договору найму квартири. При цьому ОСОБА_1 зареєстрований у селі Давидів Пустомитівського району Львівської області. Договір найму спірної квартири з ним не укладався.
У ОСОБА_1 відсутні документи щодо законності його вселення у квартиру АДРЕСА_2 та проживання у ній після укладення шлюбу з ОСОБА_4 .
Крім того, шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано у вересні 2004 року. Тобто ОСОБА_1 не є членом сім'ї колишнього наймача квартири.
З урахуванням наведеного, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради просила суд виселити ОСОБА_1 із спірної квартири.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2023 року зустрічну позовну заяву Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року у складі судді Донченко Ю. В. у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не був зареєстрований у спірній квартирі, не вписаний в ордер як член сім'ї осіб, яким було надано житло, договір найму квартири з ним не укладався. Тому відсутні правові підстави вважати, що в ОСОБА_1 виникло право на користування спірним житлом. При цьому до 05 вересня 2022 року він був зареєстрований та мав на праві користування інше житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, у вересні 2004 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка була вписана в ордер на вселення в квартиру, а тому ОСОБА_1 не можна вважати членом сім'ї колишнього наймача квартири.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 незаконно займає спірне житлове приміщення, тому він підлягає виселенню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рабіновича М. П., задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_4 , в якому знаходиться спірна квартира, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Проте остання не залучена до участі у справі в якості відповідача. При цьому міська рада, як власник житлового будинку, має право на звернення до суду з позовом про виселення громадян з житлових приміщень, які вони незаконно займають.
Наведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року касаційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасовано в частині вирішення зустрічного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про виселення, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином правовий статус Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, обсяг її повноважень, у тому числі делегованих міською радою. Апеляційний суд не перевірив законність і обґрунтованість рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову, а лише обмежився помилковими процесуальними підставами для скасування рішення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано, зустрічний позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про виселення - залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд допустивши порушення норм процесуального права, безпідставно розглянув по суті зустрічний позов та ухвалив оскаржуване рішення, при наявності, передбачених процесуальним законом підстав для його повернення (залишення без розгляду).
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
21 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року без змін.
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.
Оскільки Шевченківським районним судом м. Львова не повернуто зустрічну позовну заяву, а в підготовчому судовому засіданні 06 лютого 2023 року зустрічну позовну заяву Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про виселення прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , а також враховуючи те, що 29 травня 2023 року винесено рішення по даній справі, то висновки викладені в оскаржуваній постанові апеляційного суду є неправомірними.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
16 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Рабіновича М. П. до Верховного Суду надійшов відзив на вищевказану касаційну скаргу, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Вважає, оскаржувану постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року законною та обґрунтованою, такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова у даній справі в частині зустрічних позовних вимог прийняте з грубим порушенням процесуального законодавства у зв'язку із чим зустрічні позовні вимоги про виселення правомірно залишив без розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 466/7823/22 з Шевченківського районного суду м. Львова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 10 жовтня 2022 року відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позовну заяву (який є також строком подання зустрічного позову) тривалістю п'ятнадцять днів з моменту отримання ухвали.
Ухвала суду отримана відповідачем 19 жовтня 2022 року, відтак, строк на подання відзиву на позовну заяву (зустрічного позову) закінчився 03 листопада 2022 року, зустрічний позов подано 18 листопада 2022 року, тобто з пропуском процесуального строку, визнаного судом.
Заява відповідача про продовження цього строку, в матеріалах справи відсутня.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.
Право на пред'явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним; подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175і 177 цього Кодексу.
До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (стаття 194 ЦПК України).
Отже, зустрічна позовна заява, подана до суду поза межами строку для подання відзиву, підлягає поверненню судом заявнику.
Відповідно до частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина четверта статті 124 ЦПК України).
У справі, що переглядається відповідач у встановлений судом строк зустрічний позов не подав.
Апеляційний суд залишаючи без розгляду зустрічний позов, виходив із того, що Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради пропустила строк звернення до суду із зустрічною позовною заявою та з клопотанням про продовження строку подання зустрічного позову не зверталася.
Отже апеляційний суд фактично констатував порушення вимог частини другої статті 193 ЦПК України та застосував наслідки, передбачені частиною третьою статті 194 ЦПК України, - залишив без розгляду зустрічну позовну заяву Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції не приймав рішення про повернення зустрічного позову та від 29 травня 2023 року, прийняв його до розгляду та ухвалив рішення по суті позовних вимог зустрічного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Оскільки Шевченківським районним судом м. Львова не повернуто зустрічну позовну заяву, а в підготовчому судовому засіданні 06 лютого 2023 року зустрічну позовну заяву Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про виселення прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , а також враховуючи те, що 29 травня 2023 року винесено рішення по даній справ, то висновки викладені у постанові Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року про залишення зустрічного позову з підстав процесуальних порушень при прийнятті зазначеного позову до розгляду є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам процесуального права.
Отже, суд апеляційної інстанції, за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених ЦПК України, залишив позов без розгляду на стадії апеляційного перегляду з підстав пропуску подання зустрічного позову, незважаючи на ухвалене судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог зустрічного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, що не передбачено процесуальним законом.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов