13 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/149/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Антонової В.М.
від 29.04.2025
на додаткове рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Антонової В.М.
від 08.05.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І., Мальченко А.О.
від 25.08.2025
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради
про стягнення 4 315 714, 00 грн,
за участю представників:
від позивача: Рябко Р.О.,
від відповідача: Клименко Є.Г., Решко С.С.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради про стягнення 4 315 714,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки харчових продуктів № 21/24 від 16.09.2024, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
16.09.2024 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір поставки харчових продуктів №21/24 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник передає у власність замовника харчові продукти, іменовані в подальшому товар, в асортименті, що узгоджується із замовником згідно заявок.
Найменування товару: продукти харчування, одноразовий посуд, господарські товари (п.1.2. договору).
Згідно з п.1.3. договору обсяги закупівлі товару можуть змінюватись залежно від реального фінансування видатків.
У пунктах 2.1., 2.3 договору сторони погодили, що сума договору становить суму підписаних обома сторонами накладних за цим договором, за одиницю товару визначається у видатковій накладній. Ціна договору може змінюватись у випадку зміни середньоринкових цін на товар (з обов'язковим документальним підтвердженням таких змін), про що постачальник повідомляє замовника письмово та сторони вносять відповідні зміни до договору.
Ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Остаточна сума договору визначається за підсумком складених та підписаних видаткових накладних протягом строку дії цього договору (пп.2.4., 2.5. договору).
Відповідно до п.3.1. договору оплата товару здійснюється замовником за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених його кошторисом з відстрочкою платежу 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Усі розрахунки за Договором проводяться у безготівковій формі (п.3.3. договору).
Пунктом 4.1. договору погоджено, що поставка товару на виконання цього договору здійснюється з моменту підписання даного договору до 31.12.2024.
Згідно з п.4.2. договору поставка товару за договором здійснюється в повному обсязі або частинами відповідно до заявок замовника за адресою: місто Ірпінь, вулиці Матвія Донцова, 17; Матвія Донцова, 28; З.Алієвої, 64; Тищенка, 10; Троїцька, 21, Привоказальна площа, 5; Івана Драча, 9; село Михайлівка-Рубежівка, вулиця Церковна, 25Б; село Козинці, вулиця Шкільна, 33-а. Заявка замовника має містити інформацію щодо найменування, асортименту та кількості товару та може подаватись засобами телекомунікаційного зв'язку.
Постачальник здійснює поставку товару замовнику протягом 5-ти календарних днів з моменту подання заявки (п.4.3. договору).
Відповідно до п.4.4. договору датою поставки товару є дата передання товару у власність замовника в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними).
У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що зобов'язання замовника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника у місці поставки та підписання відповідних документів (видаткових накладних).
Відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.
Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов'язковою (п.4.8. договору).
Згідно з пп.5.1., 5.2. договору якість товару повинна повністю відповідати діючим в Україні державним стандартам чи технічним умовам виробника, і підтверджуватися відповідними документами виробника товару, передбаченими чинним законодавством. Кожне найменування товару на момент поставки повинне мати документ виробника товару, що підтверджує його якість та відповідність державним стандартам чи технічним умовам виробника.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за поставлений товар (п.7.1.1. договору).
Згідно з п.7.4.1. договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 (п.11.1. договору).
Договір зі сторони відповідача підписаний директором ОСОБА_1.
Доказів розірвання договору чи визнання його недійсним матеріали справи не містять.
На виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Доказів оплати поставленого товару матеріли справи не містять.
Також між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем складає 4 315 714,00 грн.
14.02.2025 представник відповідача звернувся до Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області із заявою про кримінальне правопорушення, а саме, зазначає, що колишній директор відповідача викрав печатку підприємства.
Доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріали справи не містять.
Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області листом за вих.№01-04/1520 від 28.03.2025 повідомив представника відповідача, що за адресою: місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, будинок 2-а поставка товару позивачем не здійснювалася.
Спір у справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 315 714, 00 грн основного боргу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Київської області рішенням від 29.04.2025 у справі №911/149/25 позов задовольнив. Стягнув з Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 4 315 714,00 грн основного боргу та 64 735,71 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/149/25 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 у справі № 911/149/25 рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/149/25 залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовано тим, що видаткові накладні, надані позивачем, дійсно не містять даних про особу, якою підписано документ від імені відповідача, проте вказані видаткові накладні відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку містять такі обов'язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «відвантажив» та «отримав», та засвідчення наведених даних відтиском печаток сторін.
Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою, чи що такі видаткові накладні є неналежним доказом у справі.
Поряд з цим, видаткові накладні не містять жодних зауважень чи заперечень з боку покупця стосовно якості, кількості або вартості отриманого від позивача товару, оформлення та повноти відображення відомостей щодо господарської операції з поставки відповідачу товару.
Підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та які фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Більше того, укладений сторонами договір не містить жодних вимог стосовно форми печатки/штампу, який має використовуватися відповідачем, а також стосовно обов'язкового зазначення саме фактичного місця поставки товару (така графа в принципі відсутня у видатковій накладній).
Відповідачем було долучено до матеріалів справи розпорядження міського голови Ірпінської міської ради Київської області від 27.11.2024 №189-р, яким особу, яка підписувала видаткові накладні, - ОСОБА_1 звільнено з посади директора Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради з 27.11.2024.
Таким чином, у період, коли були складені долучені до позову документи, ОСОБА_1 був керівником підприємства, а отже, уповноваженою особою як на укладання договорів, так і на підписання видаткових накладних, що підтверджується самим відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Комунальне виробниче підприємство громадського харчування Ірпінської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 у справі № 911/149/25, у якій просило їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункти 1 та 4 частини другої статті 287, пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Наявність підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України обґрунтовано тим, що:
- суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права - ст. ст. 74, 76, 79, 86, 236 ГПК України та застосували норми матеріального права - ст.664 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.3, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.
- суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права - ст.ст. 86, 237, ч. 5 ст. 236, ч. 4 ст. 238, ч. 1 ст. 282 ГПК України, а саме застосували їх без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №910/8467/21, від 14.12.2021 у справі № 910/19088/20, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі № 909/68/18, від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18.
Підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували товарно-транспортні накладні на доставку товару між ФОП ОСОБА_6. та Комунальним виробничим підприємством громадського харчування Ірпінської міської ради; договір поставки № 1 від 18.09.2024 р., укладений між ФОП ОСОБА_6. та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДВІР «ААС ТРЕЙД» в особі директора Захарченка Віктора Петровича, та видаткові накладні до цього договору; договір оренди № 29 від 07.06.2024, укладений між ФОП ОСОБА_6 та ФОП Демчишин Д. Д. та зазначені в них обставини, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції «дослідження» доказів згідно журналу судового засідання тривало 4 хв.
Підстави касаційного оскарження, передбачені п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, обґрунтовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, відхилили клопотання про виклик свідків зі сторони відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та зі сторони позивача - ОСОБА_6., а також клопотання про долучення доказів, в якому відповідач просив суд поновити пропущений строк подання доказів, прийняти та приєднати до матеріалів справи як письмовий доказ копію конверту поштового відправлення № 0101911771528, адресованого ТОВ «ТОРГОВИЙ ДВІР «ААС ТРЕЙД», та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №34977977 від 21.04.2025.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив поновити строк на його подання, відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відповідно до положень частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Строк, що встановлюється судом, має бути «розумним», тобто таким, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій. Враховуючи, що позивачем доведено неможливість надання відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк, з об'єктивних причин, суд вважає за необхідне продовжити позивачеві строк на подання відзиву за ініціативою суду до 12.11.2025.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів відзначає, що фактично у даній у справі спір виник щодо питання наявності/відсутності правових підстав для стягнення коштів за договором поставки.
Для з'ясування наведеного питання, а відтак і правильного вирішення спору господарському суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця заборгованості за спірним Договором.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Судами обох інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення коштів у зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного між сторонами Договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений/отриманий товар.
На підтвердження своїх вимог позивач надав суду копії: договору поставки харчових продуктів № 21/24 від 16.09.2024, підписаний від імені відповідача директором ОСОБА_1., видаткових накладних підписаних від імені покупця (відповідача) невстановленою особою, підпис якої засвідчено печаткою відповідача, акту звірки взаємних розрахунків підписаного між позивачем та відповідачем, в особі директора ОСОБА_1., що засвідчує заборгованість на користь позивача у сумі 4 315 714,00 грн.
У свою чергу, заперечуючи факт поставки товару, відповідач відзначає, що будь-яких доказів щодо реального переміщення товару та здійснення поставки у визначене місце поставки, передбачене пунктом 4.2 Договору позивачем не надано. За адресою, зазначеною у наданих позивачем видаткових накладних: м.Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а знаходиться адміністративна будівля, у якій розміщуються структурні підрозділи Ірпінської міської ради. Будь-які приміщення для зберігання продуктів харчування за даною адресою відсутні, жодні продукти харчування за цією адресою не поставляються.
Отже, у спірних правовідносинах господарському суду для правильного вирішення спору слід було дослідити та встановити наявність/відсутність факту поставки позивачем товару (продуктів харчування) за адресами зазначеними у пункті 4.2 Договору та їх прийняття відповідачем.
Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Зі змісту частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, необхідно досліджувати обставини поставки товару, у т.ч. крім обставин оформлення первинних документів слід з'ясовувати наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Схожі висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що:
- визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо викладено, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18;
- у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Надавши оцінку наявним у справі доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у даному випадку більш вірогідними є докази, надані позивачем, з огляду на що суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За висновками судів попередніх інстанцій на виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714,00 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень. У спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити. Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Відповідач, як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.
Отже, на переконання судів попередніх інстанцій надані позивачем видаткові накладні на загальну суму 4 315 714, 00 грн, є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар.
Суди зазначили, що відсутність в журналі реєстрації договорів відповідача відомостей про договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, не вказує беззаперечно на не укладання вказаного договору, оскільки неналежне чи належне ведення внутрішнього обліку договірної роботи відповідача не може свідчити про відсутність та не укладання самого договору. Спірний договір підписаний чинним на той момент директором відповідача - ОСОБА_1 та скріплений печаткою відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання.
Крім цього, між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем складає 4 315 714,00 грн. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Разом з тим, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, ураховуючи, що позивачем, за наявності обставин заперечення відповідачем факту поставки спірного товару, окрім первинних документів (видаткових накладних), не надано суду жодних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції у означеній позивачем кількості/розмірі/сумі, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися доводи відповідача щодо того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про обставини фактичної поставки товару та його отримання відповідачем, зокрема, враховуючи те, що в пункті 4.2 договору поставки продуктів харчування № 21/24 від 16.09.2024 перелічені адреси, за якими здійснюється поставка товару Відповідачу: м. Ірпінь, вул. Матвія Донцова, 17, м. Ірпінь, вул. Матвія Донцова, 28, м. Ірпінь, вул. З.Алієвої, 64, м. Ірпінь, вул. Тищенка, 10, м. Ірпінь, вул. Троїцька, 21, м. Ірпінь, вул. Привокзальна площа, 5, м. Ірпінь, с. Михайлівка Рубежівка, вул. Церковна, 25Б, с. Козинці, вул. Шкільна, 33А, м. Ірпінь, вул. Івана Драча, 9.
Відповідно до п. 4.5 договору поставки зобов'язання щодо поставки товару вважаються виконаними з моменту передачі товару у місці поставки.
Таким чином, договором поставки було визначено адреси місць приймання-передачі товарів та обов'язок позивача власними силами доставити товар на вказані адреси.
За висновками суду апеляційної інстанції укладений сторонами Договір не містить жодних вимог стосовно обов'язкового зазначення у видаткових накладних саме фактичного місця поставки товару (така графа в принципі відсутня у видатковій накладній), а тому відхилив наведені відповідачем доводи.
Верховний Суд відзначає, що у разі наявності дефектів первинних документів та/або невизнання стороною факту постачання товару, що має місце у спірних правовідносинах, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, а також наведених скаржником постановах від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15).
Однак суди попередніх інстанцій, зважаючи на встановлені ними обставини наявності недоліків у видаткових накладних, а також обов'язок позивача довести факт поставки первинними документами, за наявності заперечень відповідача щодо отримання товару, не дослідили яким чином здійснювалася позивачем поставка товару відповідачеві. Зокрема, не дослідили товарно-транспортні накладні, якими супроводжувалася кожна поставка на предмет наявності у них відомостей щодо пункту розвантаження, який би відповідав переліченим в пункті 4.2 договору поставки адресам. Не дослідили технічні характеристики автомобіля (вантажопідйомність) на предмет можливості перевезення ним товару у кількості (вазі) зазначеній у видатковій накладній, виданій на кожну таку поставку тощо.
Крім того, суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи відповідача, зазначив, що відповідачем було долучено до матеріалів справи розпорядження міського голови Ірпінської міської ради Київської області від 27.11.2024 №189-р, яким особу, яка підписувала видаткові накладні, долучені до позову, - ОСОБА_1 звільнено з посади директора Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради з 27.11.2024.
При цьому судом не наведено доказів на підставі яких він встановив, що підписи на спірних видаткових накладних виконані дійсним на момент їх підписання директором відповідача ОСОБА_1
Також, приймаючи беззаперечно доводи позивача, про неможливість надати письмові заявки відповідача, оскільки останній їх в письмовому вигляді не складав, що узгоджується з пунктом 4.2 Договору, суди попередніх інстанцій не з'ясували, яким чином позивач фіксував інформацію щодо найменування, асортименту та кількості товару, що підлягав поставці у визначений замовником строк, особливо зважаючи на те, що окремі видаткові накладні містять більше 10 найменувань товару, щодо кожного з яких визначено необхідну вагу чи кількість, а також визначав початок перебігу строку поставки кожної замовленої партії товару.
Крім того, відхиляючи посилання відповідача на відсутність у його записах даних щодо Договору та господарських операцій, здійснених на його виконання, та зазначаючи, що це не може бути належним та допустимим доказом для доведення відсутності факту поставок товару, суди попередніх інстанцій не з'ясували відображення позивачем у бухгалтерському обліку спірних операцій на підтвердження реального руху товару.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Натомість суд першої інстанції обмежився висновком, що надані позивачем видаткові накладні є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар, без дослідження реального руху товару, і такі порушення судом апеляційної інстанції не усунуті.
Більш того, судами попередніх інстанцій було відмовлено відповідачеві у задоволенні клопотання про виклик свідків та прийняття доказів з підстав їх необґрунтованості, при цьому висновки судів попередніх інстанцій про реальність спірних поставок ґрунтуються виключно на наданих позивачем видаткових накладних, оформлених з недоліками, при тому, що факт постачання товару відповідачем не визнається.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236 - 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивувати відхилення або врахування кожного доказу, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
Водночас суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили обставин справи щодо реального руху товарів, тобто не підтвердили реальності господарської операції.
Відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з'ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки додаткове рішення про розподіл судових витрат є невід'ємною частиною рішення у справі, то у разі скасування рішення у справі по суті спору, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19.
Враховуючи те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій по суті спору у цій справі підлягає скасуванню, то за правилами Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, буде здійснюватися судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
З огляду на викладене додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/149/25, про стягнення з відповідача на користь позивача 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, незалежно від наведених скаржником у касаційній скарзі підстав.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для їх скасування та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Судові витрати
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 у справі № 911/149/25 скасувати.
3. Справу № 911/149/25 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй