14 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 761/47791/24
Провадження: № 22-ц/824/13908/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Калініна Сергія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року ТОВ «ЕЙС» звернулося до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що 22.10.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 308011527 шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) його умов, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов зазначеного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит у розмірі 6000 грн, які були перераховані на його картковий рахунок та мали бути повернуті до 21.11.2021 року. Отже, кредитодавець повністю виконав взяті на себе зобов'язання, надавши відповідачу кредит на погоджених умовах, а відповідач фактично отримав кредитні кошти. Однак, обов'язок щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих процентів відповідачем не виконано. Надалі, право грошової вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося. Так, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 308011527, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року. 30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, за яким право грошової вимоги за цим же кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», що підтверджено витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року. У подальшому, 07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 0711/24/Е. Відповідно до реєстру боржників від 07.11.2024 року до договору факторингу № 0711/24/Е, до позивача, ТОВ «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 25 477,20 грн.
Указана заборгованість складається з:
6000 грн - заборгованість за тілом кредиту;
19 477,20 грн - заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом.
Оскільки відповідач належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, грошові кошти у визначений строк не повернув, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення зазначеної заборгованості, просивши задовольнити позов із підстав, викладених в позові.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №308011527 від 22.10.2021 у розмірі 25 477,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Калінін С. К. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів, не з'ясував фактичні обставини справи належним чином, не врахував доводів відповідача та посилань на законодавство, викладених у відзиві. Оспорює факт належного укладення кредитного договору, ставить під сумнів використання ним електронного підпису одноразовим ідентифікатором та вказує, що суд не перевірив достовірність зазначених анкетних даних. Зазначає, що позивач не довів факту видачі відповідачу кредитних коштів, а подані платіжні документи містять приховані цифри картки, що, на думку скаржника, не дає змоги встановити належність коштів саме йому. Стверджує, що суд не врахував істотні умови кредитного договору, зокрема, положення щодо порядку надання кредиту, продовження строків, процентних ставок та інших істотних умов, що ставить під сумнів дійсність правовідносин. Вважає, що переуступлення права вимоги є недійсним, оскільки, на його думку, позивач не довів належним чином передачу прав за договором, а сам договір факторингу не містить усіх необхідних відомостей.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «ЕЙС» - Поляков О. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив, що кредитний договір укладено належним чином, шляхом електронного акцепту, із використанням одноразового ідентифікатора, що підтверджено QR-кодом, анкетними даними відповідача та технічними даними ІТС. Факт отримання кредитних коштів доведений - надано платіжне доручення про перерахування 6 000 грн на картковий рахунок відповідача. Наголошує, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував приналежність йому картки чи факт отримання коштів.Відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо можливого шахрайського оформлення кредиту та не оспорював договори в судовому порядку, що свідчить про відсутність заперечень щодо їх дійсності. Алгоритм укладення договору виключає можливість його оформлення без участі позичальника, оскільки передбачає реєстрацію, вхід до особистого кабінету, отримання SMS-коду та підтвердження операцій. Укладення та виконання договору відповідачем підтверджено його власними діями, зокрема, заявкою на отримання кредиту, в якій він самостійно зазначив реквізити картки. Правонаступництво позивача підтверджене договором факторингу та відповідним реєстром прав вимоги, що повністю узгоджується з вимогами закону. Доводи скаржника не підтверджені жодним доказом, а апеляційна скарга фактично спрямована на переоцінку обставин, вже встановлених судом першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22.10.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір № 308011527 шляхом обміну електронними повідомленнями та акцепту його умов, здійсненого у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а. с. 10-12).
Відповідно до умов кредитного договору, товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 6 000 грн, які були перераховані на його картковий рахунок та мали бути повернуті до 21.11.2021 року (а. с. 18, 24-25).
Отже, кредитодавець виконав свої зобов'язання у повному обсязі, однак, відповідач отримав кредитні кошти, але належного повернення в установлений договором строк не забезпечив, що призвело до утворення заборгованості.
24.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого первісний кредитор відступав фактору права грошової вимоги, визначені у відповідних реєстрах (а. с. 26- 29, 30 -35).
Витяг з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року підтверджує перехід до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитним договором № 308011527 щодо боржника - ОСОБА_1 (а. с. 36).
30.10.2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до нового фактора, що також підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року (а. с. 37 - 39; 40).
07.11.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 0711/24/Е, відповідно до якого позивачу було відступлено право вимоги за кредитним договором № 308011527 (а. с. 41 - 45).
Відповідно до Реєстру боржників від 07.11.2024 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 25 477,20 грн, з яких 6 000 грн - основна сума боргу, 19 477,20 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 42 - 46).
Суд установив, що відповідач жодних доказів належного виконання зобов'язань або спростування розміру нарахованої заборгованості не надав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 належним чином укладено кредитний договір № 308011527 від 22.10.2021, на виконання якого кредитодавець перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 6 000 грн, однак він взяті на себе договірні зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків не виконав. Суд урахував, що на підставі укладених договорів факторингу право грошової вимоги за цим кредитним договором у встановленому законом порядку перейшло до позивача, ТОВ «ЕЙС», а відповідач доказів належного виконання зобов'язань чи спростування розрахунку заборгованості не надав, у зв'язку з чим заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що у пункті 5 кредитного договору № 327524268 від 22.10.2021 року (реквізити сторін) зазначено, що договір підписано відповідачем, ОСОБА_1 із використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. У договорі також наведена така інформація:
«Позичальник: ОСОБА_1
ІПН: ( НОМЕР_1 )
Тел.: (0958721645)
Договір: № 308011527 від 22.10.2021
Одноразовий ідентифікатор: (вказаний у договорі), відправлено 22.10.2021, введено 22.10.2021» (а. с. 12).
Анкетні дані позичальника повністю відповідають даним відповідача, що підтверджується письмовими доказами у матеріалах справи.
Отже, спірний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, використання якого є можливим лише після проходження процедури реєстрації, отримання одноразового ідентифікатора та здійснення авторизованого входу до особистого кабінету за допомогою індивідуального логіна і пароля.
При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів того, що його персональні дані були використані товариством неправомірно, або що кредитний договір був укладений без його волі. В матеріалах справи відсутні відомості про звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього шахрайських дій чи будь-які докази оскарження дійсності укладеного кредитного договору у встановленому законом порядку.
З огляду на умови отримання кредитних коштів колегія суддів зазначає, що саме відповідач мав доступ до банківського рахунку, зазначеного у договорі, та міг надати виписку з нього для спростування факту отримання коштів або підтвердження їх відсутності на рахунку у відповідну дату. Проте, такої виписки відповідач суду не надав.
В той час як позивач надав платіжне доручення про перерахування грошових коштів на платіжну картку відповідача, у якому частину цифр номеру картки замінено на символ «Х», з метою дотримання банківської таємниці (а. с. 24).
Відповідач не спростував належність зазначеної йому картки, так само як і не надав суду виписки з рахунку.
Факт перерахування грошових коштів також підтверджується листом АТ КБ «ГЛОБУС», відповідно до якого зазначено, що 22.10.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ грошових коштів у сумі 6 000 грн на рахунок, до якого емітовано платіжну картку відповідача (номер картки частково зашифрований згідно з вимогами законодавства) (а. с. 25).
З урахуванням наведенного, колегія суддів вважає, що обставини укладення 22.10. 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 електронного кредитного договору № 308011527, а також факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 6 000 грн є доведеними належними та допустимими доказами.
Колегія суддів вважає й обгрунтованими висновки суду про доведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитним договором від 22.10.2021 року № 308011527 ТОВ «ЕЙС» надало суду: договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (а. с. 26-35); витяг з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року щодо переходу до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до відповідача, ОСОБА_1 (а. с. 36); договір факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» (а. с. 37 - 39); витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року про перехід права вимоги до ТОВ «Онлайн Фінанс» (а. с. 40); договір факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (а. с. 41 - 43); а також Реєстр боржників до договору факторингу від 07.11.2024 року, який підтверджує перехід до позивача права грошової вимоги за кредитним договором № 308011527 у розмірі 25 477,20 грн (а. с. 44 - 46).
Надані копії договорів та витяги з реєстрів містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін, та в повному обсязі підтверджують факт послідовного переходу права вимоги від первісного кредитора, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до позивача, ТОВ «ФК «ЕЙС», щодо заборгованості відповідача за кредитним договором № 308011527.
Оскільки предметом розгляду є вимога про стягнення заборгованості з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЕЙС», а укладені договори факторингу відповідачем не оспорювалися, суд виходить із презумпції правомірності правочину та обов'язковості виконання договору згідно зі ст. 204 та ст. 629 ЦК України.
Колегія суддів суд також відхиляє доводи відповідача про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним у 2021 році, на підставі договору факторингу 2018 року, оскільки згідно з пунктом 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права й окремого оформлення не потребує, а факт переходу права вимоги підтверджується підписаними сторонами реєстрами.
Додатково, позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором № 308011527 та виписку руху заборгованості, які містять детальний розпис сум основного боргу, нарахованих відсотків, строків їх виникнення та періодів нарахування, що є належними та допустимими доказами (а. с. 47).
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували розмір визначеної позивачем заборгованості, не надав альтернативного розрахунку боргу, не підтвердив здійснення будь-яких платежів на погашення кредиту та не довів незаконності чи недійсності укладених договорів факторингу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є позивач, належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у встановленій сумі, тоді як відповідач неналежним чином виконував свої обов'язки, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 25 477,20 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє інші доводи апеляційної скарги як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджені належними доказами.
Так, доводи відповідача про те, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів та не врахував викладені у відзиві заперечення, є безпідставними. Суд першої інстанції належним чином його дослідив та надав оцінку всім доводам відповідача, що прямо відображено у мотивувальній частині рішення. Сам факт того, що суд не погодився з позицією відповідача, не свідчить про формальний підхід чи неповне дослідження доказів.
Суд першої інстанції встановив фактичні обставини на підставі наданих сторонами доказів, дотримуючись вимог ст. 12, 76-82, 89 ЦПК України. Водночас, відповідач не подав жодних нових чи додаткових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або підтверджували недостовірність наданих позивачем документів, а відзив по суті містив лише загальні припущення та оціночні твердження, що не підтверджені належними засобами доказування.
Не заслуговують на увагу й посилання скаржника на те, що суд не перевірив достовірність його анкетних даних. Як установлено судом, у кредитному договорі зазначено саме персональні дані відповідача: прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний номер, номер телефону та реквізити карткового рахунку, що повністю відповідає даним, наявним у матеріалах справи. Відповідач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про використання його персональних даних третіми особами, не звертався до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії та не ініціював оскарження кредитного договору як недійсного.
Посилання скаржника на те, що позивач не довів факту видачі кредитних коштів, також спростовуються матеріалами справи. Платіжне доручення про перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача є належним доказом виконання кредитором своїх зобов'язань. Заміна частини цифр номера картки символами «Х» зумовлена вимогами банківської таємниці та не впливає на можливість ідентифікувати операцію. Натомість відповідач, будучи власником вказаного рахунку, мав реальну можливість надати виписку зі свого карткового рахунку для спростування факту надходження коштів, однак цього не зробив. Така поведінка відповідача свідчить про відсутність у нього доказів, які б підтверджували недостовірність поданих позивачем документів.
Не заслуговують на увагу й посилання відповідача на начебто неврахування судом істотних умов кредитного договору. Кредитний договір містить усі істотні умови: суму кредиту, строк його повернення, процентну ставку, порядок надання коштів і порядок користування ними. Скаржник не вказав жодної конкретної умови, яку суд би не дослідив, і не довів, у чому саме полягає їхня «істотність» для вирішення спору. Саме по собі незгадування окремих умов кредитного договору в рішенні суду першої інстанції не свідчить про неповне з'ясування обставин справи та не спростовує належність укладеного договору.
Доводи про недійсність переуступлення права вимоги також відхиляються. Як убачається з наданих позивачем договорів факторингу та витягів з реєстрів прав вимоги, відступлення права вимоги було здійснено відповідно до ст. 512, 514 ЦК України. Усі подані документи містять реквізити сторін, підписи та печатки, а також посилання на конкретний кредитний договір відповідача. Відповідач не подав жодних доказів, які б спростовували дійсність цих правочинів. З урахуванням презумпції правомірності правочину, передбаченої ст. 204 ЦК України, та відсутності спору з боку відповідача щодо чинності договорів факторингу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, інші доводи апеляційної скарги не підтверджені доказами, ґрунтуються на припущеннях та спрямовані лише на уникнення відповідачем виконання свого обов'язку щодо повернення отриманого кредиту, а тому не можуть бути прийняті судом.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Калініна С. К. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Калініна Сергія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Т. О. Невідома
Судді: С. М. Верланов
В. А. Нежура