Справа № 761/17232/17 Головуючий у І інстанції Осаулов А.А.
Провадження №22-ц/824/14103/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
14 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради(Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води,
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що ПАТ «Київенерго» є обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності.
Відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, яку постачає ПАТ «Київенерго», проте в повному обсязі не сплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на 01 грудня 2016 року становить в сумі 19823,67 грн., з яких: 6900,94 грн. - за централізоване опалення, 9103,44 грн. - за постачання гарячої води, 3819,29 грн. - 3 % річних та інфляційна складова боргу.
Позивач вказав, що відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, що слугувало підставою звернення до суду із вказаним позовом.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з центрального опалення в розмірі 6 900,94 грн, за постачання гарячої води в розмір 9103,44 грн, 3% річних та інфляційну складову боргу в розмірі 3819,29 грн, а також понесені судові витрати в розмірі 1600,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 06 грудня 2023 року замінено сторону по справі позивача публічне акціонерне товариство «Київенерго» його правонаступником - комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з центрального опалення за період з жовтня 2014 року по грудень 2016 року в розмірі 6900,94 грн; заборгованість за спожиті за період з жовтня 2014 року по грудень 2016 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9103,44 грн; кошти розрахованих на вказані заборгованості інфляційних нарахувань в розмірі 3335,61 грн та 3 % річних в розмірі 483,68 грн за період з листопада 2014 року по грудень 2016 року грн., а також судовий збір в розмірі 1600,00 грн, що разом становить - 21423,67 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач надав неправдиві відомості про відсутність засобів обліку у будинку та квартирі відповідача, він жодного разу не був у даному будинку, фактично не приймав на обслуговування даний будинок, не складав акт-прийому передачі даного будинку на баланс підприємства, не складав акти інвентаризації майна, що привело до значних руйнувань обладнання, встановленого за бюджетною програмою з енергоефективності 2012-2015 за кошти міського бюджету.
Суд не взяв до уваги відповідь, з якої вбачається, що даний будинок обладнаний вузлом обліку теплової енергії ще в 2014 році, але після встановлення ПАТ «Київенерго» не бажало брати його на облік, бо не збиралось і не в змозі було надавати якісні послуги. Судом умисно зроблений акцент на обов'язках саме споживача, а обов'язки виробника (постачальника) повністю непомічені.
Також, вказує на недотримання судом процедури та порядку ведення судового засідання згідно ЦПК України.
Крім того, відповідач зазначає, що у квартирі АДРЕСА_2 було встановлено лічильник на трубопровід гарячого водопостачання ще у 2003 році, а у 2018 замінені на нові місцевим сантехніком, у зв'язку з черговим забиттям труб водопостачання наглухо, через велику кількість сміття із іржі, через що вода тече маленьким струмком, як наслідок відсутності обслуговування будинкової та магістральних систем тепловодопостачання. При цьому його заяву про порушення прав як споживача у сфері постачання гарячої води та теплопостачання також проігноровано повністю даним судом, чим порушено пряму норму Конституції України.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем було заявлено про порушені позивачем права споживача передбачені ст. 6, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.207, 208, 626, 633, 638, 641, 642, 691, 692 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Судом при розгляді даної справи також проігнорована ст. 29 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). Позивач не надавав споживачу документів, що підтверджують факт оплати за спожиті послуги (квитанції, чеки, рахунки-фактури тощо), що є грубим порушенням вимог законодавства щодо захисту прав споживачів та фінансового обліку, а відсутність документального підтвердження платежів унеможливлює перевірку правильності зарахування коштів та створює ризики неправомірного нарахування заборгованості. Позивач у даній справі порушує право споживача на отримання повної та достовірної інформації про надані послуги та здійснені платежі, вводить в оману наданими невірними або підробними, не підтвердженими первинними бухгалтерськими документами відомостями. Позивач не довів, що споживач прийняв умови Типового договору, а отже, цивільні правовідносини не виникли, і вимоги про стягнення заборгованості є юридично необґрунтованими.
Також, судом проігнорована заява відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про захист персональних даних», позивач отримав персональні дані відповідача у невідомий спосіб. Позивачем не було здійснено законної взаємодії з відповідачем з приводу погодження дії з утворення та оформлення/переоформлення особового рахунку.
Крім того, відповідач вказує, що не було підстав для заміни сторони позивача за первісним позовом, оскільки не надано належним чином засвідченої копії «договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18», та належним чином засвідченої копії «договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 603- 18», як можливих підстав для такої заміни. Сама заява у справі про заміну позивача була подана стосовно невідомого відповідачу « ОСОБА_1 », заява сама по собі є необґрунтованою і бездоказовою, проведено заміну сторони в частині начебто набутих прав, але без обов'язків, заміну на сторону, яка не є ліцензіатом закон не допускає (права позивача є невід'ємними).
Оскільки відсутні належні, допустимі, достовірні, достатні докази переходу матеріальних прав від кредитора до нового кредитора, обсяг та умови такого переходу встановити по наданих суду матеріалах неможливо, то у суду не було підстав посилатися на незастосовні ст. ст. 512, 514 ЦК, ст. 55 ЦПК, і замінювати сторону у відповідності до цих норм права, так як неможливий процесуальний перехід прав через бездоказовість переходу прав матеріальних.
Також, судом першої інстанції проігноровано Позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №904/7024/17 від 06 листопада 2018 року.
03 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти викладених у ній доводів, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
КП «Київтеплоенерго» зазначило, що з 01 травня 2018 року здійснює надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київтеплоенерго» та комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено Договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі Договір цесії), за яким ПАТ «Київтеплоенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг.
Отже, позивач набув право вимоги заборгованості до відповідача за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води яка станом на 01 грудня 2016 року становить 19823,67 грн та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
У відзиві зазначено, що Шевченківським районним судом м. Києва встановлено, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, яку постачало ПАТ «Київенерго». Підключення будинку до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідач зобов'язаний оплачувати надані житловоткомунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідач не надав суду доказів на спростування наданих позивачем розрахунків та доказів на підтвердження виконання ним зобов'язань по оплаті послуг. Жодного доказу про відсутність заборгованості за надані послуги централізованого опалення та постачання гарячої води Відповідач не надав.
Позивач вказує, що ПАТ «Київтеплоенерго» та КП «Київтеплоенерго», як виконавець послуг, організує свою роботу, ґрунтуючись на правових відносинах із споживачами, керуючись Законами України та на підставі договорів, якими передбачено умови і порядок надання послуг та розрахунків за них.
Договірні зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» полягають у забезпечені постачання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води мешканцям житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за встановленими тарифами в потрібних обсягах та за нормативно встановленими параметрами. Відповідно до умов договору та заявленим обсягам комунальних послуг підприємство виконує договірні зобов'язання в повному обсязі, у т. ч. з урахуванням того, що послуги мають надаватися й кв. АДРЕСА_1 .
Факт підключення будинку до централізованого опалення в опалювальний спірний період підтверджується нарядами, які наявні в матеріалах справи та актом про підключення будинкового приладу обліку. Отже, підключення будинку до мереж централізованого опалення свідчить про надання послуг Позивачем.Таким чином, послуги з централізованого опалення та послуги з постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 в період виникнення заборгованості надавались в повному обсязі, а тому Позивач має право вимагати від Відповідача виконання обов'язку щодо оплати спожитих послуг.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником квартири та споживачем послуг, однак свої зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не виконує належним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини виникли з приводу несплати споживачем наданих позивачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання квартири АДРЕСА_1 , а саме за період з жовтня 2014 року по грудень 2016 року.
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає уквартирі АДРЕСА_1 та власником особового рахунку № НОМЕР_1 .
Згідно відомостей адресно - довідкового підрозділу територіального органу ДМС України ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , дані з 19.08.2003 року.
Таким чином ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, які надавалися ПАТ «Київенерго», а у подальшому правонаступником ПАТ «Київенерго» - КП «Київтеплоенерго».
Вказані правовідносини регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV«Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон 1875-IV), який втратив чинність 01 травня 2019 року, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону).
За визначенням Закону 1875-IV власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону).
У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абз. 6 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до ст. 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Подібні за змістом норми закріплено у п. 1 ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 7 чинної редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги»№ 2189-VIII.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договоруне позбавляєспоживача (власника) обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), підстав для відступу від них колегія суддів не вбачає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що ПАТ «Київенерго» визначено обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VII від 10.04.2014 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01 липня 2014 року.
Із матеріалів справи вбачається, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір № 603-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого відбулось відступлення права грошової вимоги до споживачів (юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців) теплової енергії, комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у частині їх зобов'язання оплатити неустойку (пеня та/або штраф), 3% річних, інфляційні нарахування, судові та інші витрати, витрати на адвокатські послуги, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням, що нараховані та/або виникли після дати укладання цього договору та/або можуть бути нараховані та/або виникнути після дати укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачами обов'язків з оплати спожитої теплової енергії та/або комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води та є предметом судового розгляду або підтверджені судовими рішеннями, як такі, що підлягають стягненню із споживача.
У Додатку № 1 (перелік боржників, вимоги до яких було передано до суду) до вказаного договору, серед боржників зазначено ОСОБА_1
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі Договір цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору.
З Додатків № 1, 2 (перелік споживачів послуг централізованого опалення, гарячого водопостачання та зобов'язань, право вимоги яких відступається) до вказаного договору, серед боржників зазначено ОСОБА_1 .
Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженіПостановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.
За змістом ч.1 ст.633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.
Відповідно до вимог закону споживачі зобов'язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки, згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.
Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднаний до мереж тепло- водопостачання, тобто, мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Квартира АДРЕСА_1 під'єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, що підтверджується наявними в матеріалах доказами.
Із наданих позивачем письмових доказів, які не спростовані стороною відповідача, вбачається, що ОСОБА_1 є власником особового рахунку № НОМЕР_1 .
Отже, відповідач є споживачем наданих позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Документальних підтверджень, у тому числі підписаних споживачем та виконавцем послуг актів-претензій, як це передбачено ст. 27 «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг матеріали справи не містять і сторона відповідача під час судового розгляду справи таких доказів не надала.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Посилаючись на те, що на правовідносини, що виникли між учасниками справи, поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач свої зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не виконував неналежним чином, внаслідок чого, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, станом на 01 грудня 2016 року у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у сумі 16 004,37 грн, з яких: 6900,94 грн - за надані послуги з центрального опалення, 9103,44 грн - за надані послуги з постачання гарячої води.
Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому на вимогу кредитора у нього виник обов'язок по сплаті позивачу суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми інфляційних нарахувань, що згідно наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем становить: 3335грн. 61 коп. інфляційні втрати та 3% відсотки річних в розмірі 483,68 грн за період з листопада 2014 року по грудень 2016 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач у справі у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII є споживачем послуг, відтак зобов'язаний сплачувати за отримані фактично послуги, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Зокрема судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та зроблено обґрунтований висновок про те, що із відповідача підлягає стягненню борг з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
Належних та допустимих доказів на підтвердження фактів ненадання або надання комунальних послуг неналежної якості, оформлення претензії у відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIIIматеріали справи не містять.Доказів того, що у зазначений період послуги, що надає позивач, відповідачем не споживались, надано не було.
Із заявою про те, що відповідач не проживає за вказаною адресою, останній до позивача не звертався, у визначеному законом порядку від надання послуг не відмовлявся.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований у зазначеній вище квартирі, а тому є споживачем наданих позивачем послуг у цій квартирі.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірність та неправильність наведених позивачем розрахунків судова колегія їх відхиляє, оскільки відповідачем не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані за період з жовтня 2014 року по грудень 2016 року.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Крім того, своїх контррозрахунків відповідач не надав.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що у квартирі АДРЕСА_2 було встановлено лічильник на трубопровід гарячого водопостачання ще у 2003 році, а у 2018 році замінені на нові місцевим сантехніком, у зв'язку з черговим забиттям труб водопостачання наглухо, через велику кількість сміття із іржі, через що вода тече маленьким струмком, як наслідок відсутності обслуговування будинкової та магістральних систем тепловодопостачання.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.
У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг.
Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше, ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача.
Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії.
Порядок здійснення забору проб та проведення їх дослідження щодо послуг з централізованого водопостачання, постачання гарячої води та послуг з постачання природного газу затверджується Кабінетом Міністрів України.
У разі встановлення за результатами дослідження відібраних проб факту постачання послуг неналежної якості витрати споживача на оплату проведених досліджень проб підлягають компенсації за рахунок виконавця відповідної послуги.
У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Проте вказані твердження відповідача не підтверджуються жодними доказами.
При цьому, відповідно до п. 25 Правил, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
У разі наміру споживача не отримувати комунальні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення житлового приміщення від мережі теплопостачання, але самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.
Отже, єдиною підставою для зняття з обліку та припинення відповідних нарахувань є акт про відключення, який після закінчення робіт подається відповідній комісії для затвердження.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №629/367/17, від 25.03.2019 у справі №576/2554/14-ц, від 25.07.2019 усправі №361/5676/15-ц про те, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Судом не встановлено наявність звернень до виконавця із претензіями з питання ненадання послуги.
Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем чи його представником не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом до даних правовідносин правової позиції, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17 Велика Палата Верховного Суду.
Так, у постанові від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.
П. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII,передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в п. 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до ч. 7 ст. 14 цього Закону.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, аналіз наведених приписів приводить до висновку про те, що за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг .
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (абз. 2 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Таким чином, між сторонами спору існують договірні відносини з постачання теплової енергії відповідно до типового договору.
З урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, типовий індивідуальний договір між позивачем та відповідачем вважається укладеним через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року залишенню без змін.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.
Керуючись ст. ст.367,374,375,382,383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар