13 листопада 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/1546/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16234/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Шролик І.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -
У провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року застосовано до відповідача ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028, 00 грн. (т. 10 а.с. 130-131).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій також містяться заперечення на інші ухвали Оболонського районного суду міста Києва, та просив: скасувати оскаржувану ухвалу та пов'язані з нею окремі та протокольні ухвали, винесені у відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні;
зобов'язати суд першої інстанції повторно розглянути у відкритому судовому засіданні за участі відповідача-1 всі подані ним клопотання та заяви, які були розглянуті за відсутності відповідача-1 у судовому засіданні 13.08.2025 та надати відповідачіу-1 можливості повноцінно викласти свої підстави та пояснення;
вжити заходів для недопущення подальшого тиску та перешкоджання його процесуальним правам, зокрема: забезпечити присутність працівників Служби судової охорони у залі без створення тиску на нього; надати можливість повноцінно виступати та викладати свої підстави без штучного обмеження часу; забезпечити доступ до матеріалів справи в електронному вигляді, для ознайомлення; контролювати ведення протоколу та журналу судових засідань, вносити всі зауваження та клопотання (т. 13 а.с. 1-13).
На обґрунтування скарги зазначав, щовідповідач-1 не був присутній під час розгляду питань, викладених у оскаржуваній ухвалі, оскільки суддя Шролик І.С. безпідставно видалила відповідача-1 з зали суду під час проголошення відповідачем-1 11 (одинадцятої) з 40 (сорока) підстав для її відводу. В оскаржуваній ухвалі суддя Шролик І.С. зазначив, що відповідач-1 брав участь у судовому засіданні під час її розгляду та постановлення. Однак фактично відповідач-1 був відсутній у залі судового засідання в цей час, що підтверджується технічним відеозаписом судового засідання 13.08.2025, з якого вбачається, що розгляд питання відбувався без участі відповідача-1. Таким чином, судом вказано у резолютивній частині ухвали недостовірні відомості, чим порушено гарантоване ст. 43, 211 ЦПК України право апелянта на участь у судовому засіданні та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на справедливий суд.
Суд першої інстанції при винесенні ухвали про застосування заходів процесуального примусу діяв упереджено та з порушенням вимог закону. Накладення на відповідача-1 штрафу та видалення із зали судового засідання було здійснене без наявності передбачених законом підстав, що суперечить вимогам ст. 143-144 ЦПК України. Такі дії суду порушують принцип пропорційності, а також обмежують право на участь у судовому розгляді.
Також, суддя допустила вибірковий і дискримінаційний підхід у застосуванні заходів процесуального примусу. Зокрема, заяви за вих. №27/08/24-2 від 27.08.2025 та за вих. №27/08/24-3 про застосування відповідних заходів щодо представників сторони позивача та відповідача-2, подані понад рік тому, досі не розглянуті судом. Так само не розглядаються інші процесуальні документи відповідача-1, або вони розглядаються за його відсутності в судовому засіданні. Така вибірковість є прямим порушенням принципу рівності всіх учасників процесу перед законом і судом), а також принципу змагальності сторін та їх процесуальних прав (ст. 12 ЦПК України).
Звертав увагу, що суддя Шролик І.С. у даній справі застосовує відвертий тиск на нього, систематично та без жодної потреби залучаючи працівників Служби судової охорони виключно під час його участі у судових засіданнях. Вважав, що зазначені дії судді не мають правових підстав. Залучення співробітників Служби судової охорони може здійснюватися виключно у випадках наявності реальних загроз безпеці чи порушень громадського порядку (ч. 2 ст. 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Жодних таких підстав у судовому засіданні не існувало, про що стверджували самі залучені суддею Шролик співробітники на запит Відповідача-1. Вважав, що таким чином судом першої інстанції здійснювався тиск на заявника, як сторону у справі, зважаючи на те, що фактично працівник Служби судової охорони перебував у безпосередній близькості до відповідача-1 (на відстані близько одного метра - 23.07.2025 та 24.07.2025), саме під час проголошення заяв про відвід судді Шролик І.С. На думку заявника це є прямим доказом того, що суддя намагалась використати фізичну присутність силових структур як засіб протидії законному процесуальному праву на відвід судді (ст. 36-40 ЦПК України). Відповідач-1 неодноразово направляв офіційні письмові звернення з вимогою пояснити правові підстави таких дій судді Шролик І.С. Відповідач-1 звертався як до самої судді Шролик І.С., так і до голови суду Жежери О.В. Проте, жодної відповіді на ці звернення не отримав, що на думку апелянта свідчить про незаконні дії.
Вказував, що під час проголошення відповідачем-1 окремих самостійних заяв про відвід судді Шролик І.С., остання поводила себе упереджено, чим порушила засади судочинства та процесуальні права апелянта. Такі дії відбувалися у присутності працівників Служби судової охорони, які знаходилися безпосередньо біля апелянта, створюючи додатковий психологічний тиск.
Підставою для незаконного видалення апелянта з зали судового засідання стало те, що суддя обмежувала його виступ при оголошенні заяви про відвід. Таке рішення судді є незаконним, оскільки: заява про відвід - це процесуальне право учасника справи, яке гарантується законом, і воно не може бути обмежене у часі; відповідно до ст. 36-40 ЦПК України, сторона має право заявити відвід судді у будь-який момент розгляду справи, а суд зобов'язаний вислухати підстави для відводу в повному обсязі; закон не передбачає і не допускає можливості встановлення суддею будь-яких лімітів часу для реалізації цього права; кількість підстав для відводу не може обмежуватися суддею. У даному випадку таких не проголошених підстав було 27 (просив занести цей факт до журналу судового засідання, однак було відмовлено), і кожна з них мала бути оголошена та занесена до протоколу судового засідання. Фраза апелянта на адресу судді Шролик І.С. не була образою, а єдиним способом захистити право на повне викладення підстав для відводу. Відповідач-1 відповів на чергове переривання суддею Шролик І.С. проголошення Відповідачем1 підстав для відводу наголосивши: «Скільки ви порушуєте, стільки ви будете слухати». Вважав це не образою, а констатація правового факту.
Коли відповідача-1 було видалено із зали суду, суддя Шролик І.С. вислухала 10,5 підстав для відводу. При цьому, судом винесено ухвалу менш ніж за 2 хвилини 30 секунд - саме стільки часу зафіксовано на відеозаписі з моменту виходу судді до нарадчої кімнати та повернення вже з готовою ухвалою. Вважав, що неможливість ухвалення рішення за такий час є очевидною, оскільки за цей час фізично неможливо ні перечитати, ні проаналізувати 10,5 самостійних підстав відводу, які викладались понад 3 години.
Протягом усіх судових засідань жодне зауваження відповідача-1 не було внесене до журналу судових засідань, незважаючи на чіткі вимоги щодо цього. Відповідач-1 просив, щоб усі клопотання, пояснення та процесуальні зауваження фіксувалися в журналі. Такі дії вважав втручанням у процес ведення офіційного протоколу та порушення принципу належного процесуального оформлення документів.
Також, вважав допущено ігнорування законних вимог щодо надання матеріалів справи №756/1546/24 для ознайомлення в електронному вигляді, що перешкоджає праву на участь у процесі та ефективний захист. Через відсутність доступу до матеріалів апелянт не може знати, які документи, докази та матеріали є у справі, що робить неможливим його участь у судових засіданнях на рівних умовах із іншими сторонами.
Під час судового засідання, яке відбулося 13.08.2025, секретар судового засідання Лисенко Д.О. та суддя Шролик І.С. незаконно заволоділи паспортом відповідача-1 та станом на 29.08.2025, не дивлячись на численні звернення продовжують утримувати паспорт, не відповідаючи на заяви відповідача-1 надіслані відповідачем-1 в підсистему «Електронний суд» та на офіційну електронну адресу Оболонського районного суду міста Києва.
Вважав, що суддя Шролик І.С. ігнорує вимоги відповідача-1 та не надає відповідачу-1 технічних записів судових засідань, обмежуючи відповідача-1 в доступі до правосуддя та можливості більш докладно обґрунтувати підстави для оскарження незаконної ухвали (т. 13 а.с. 1-13).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази.
Так, про розгляд справи апеляційним судом 13 листопада 2025 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 30 вересня 2025 року повідомленням до його Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення про що у справі є докази. Поштові повідомлення позивачу ОСОБА_2 , відповідачу ОСОБА_3 , кожного окремо повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ним адресами. Поряд з цим, позивач ОСОБА_2 була сповіщена 30 вересня 2025 року повідомленням її представника - адвоката Сенченко А.С., відповідач ОСОБА_3 був сповіщений 30 вересня 2025 року повідомленням його представника - адвоката Кудрицького Р.П. до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази. (т. 13 а.с.239-242 т. 14 а.с. 47-52).
Апелянт ОСОБА_1 направив до суду клопотання про зупинення розгляду апеляційних скарг, пославшись на перебування на військовій службі та наявність наміру оскаржити в касаційному порядку постанови апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року (т. 14 а.с. 36-38).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Отже матеріали справи підтверджують належне та завчасне повідомлення учасників процесу про розгляд справи апеляційним судом.
Що стосується клопотання заявника ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зауважив, що ухвалою суду першої інстанції від 08 лютого 2024 року відкрито провадження у цій справі і з цього часу справа розглядається районним судом, рішення у справі по суті спору судом першої інстанції не ухвалювалось, а предметом перегляду судом апеляційної інстанції є ухвала районного суду про застосування до відповідача заходів процесуального примусу, тобто проміжкове процесуальне судове рішення.
Поряд з цим, Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені протягом розумного строку (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II, та «Чуйкіна проти України» заява № 28924/04, п. 50).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, ухвалою (занесеною до протоколу судового засідання) відхиливши заяву про зупинення апеляційного провадження.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини другої статті 44 ЦПК України).
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Заходами процесуального примусу є, зокрема, штраф (пункт 5 частини першої статті 144 ЦПК України).
Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 148 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц зазначено, що: «учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року в справі № 910/2968/18 зазначено, що «процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам господарського судочинства, а отже зловживає ним».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 201/10234/20 зазначено, що учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити учасників справи, суд, суддів, інших посадових осіб, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити учасників судових проваджень та себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 44, частині дев'ятій статті 141, частині першій статті 143, пункті 5 частини першої статті 144, статті 148 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі № 806/1943/18 зазначено, що «51. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у справі тричі заявлявся відвід колегії суддів, при цьому кожного разу заявник посилався частково на обставини, яким надавалась оцінка трьома колегіями Сьомого апеляційного адміністративного суду, та які жодного разу не були визнані такими, що дають підстави для сумніву в упередженості чи об'єктивності колегії суддів, а в решті з надуманих підстав. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вказані дії позивача приводять до затягування розгляду справи і мають ознаки зловживання процесуальними правами».
Суд першої інстанції, застосовуючи до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу, виходив з того, що Кобзар С.М., зловживаючи процесуальними правами на подачу заяви про відвід, свідомо перешкоджав судовому процесу та розгляду справи, заявляв необґрунтовані відводи головуючому судді з мотивів незгоди із процесуальними діями та рішеннями головуючого, з метою блокування судового процесу, проголошував подані ним заяви впродовж тривалого проміжку часу, поспіль три судові засідання, перешкоджаючи розгляду всіх наданих ним та іншими учасниками клопотань та (або) заяв, на зауваження головуючого про стислий виклад мотивів та економії процесуального часу не реагував.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року відкрито провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року про закриття провадження скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2025 року, справу передано на розгляд судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року цивільну справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання на 27 лютого 2025 року.
За клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 19 березня 2025 року.
18 березня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав через підсистему Електронний суд заяву про відвід судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заявленого відводу.
З березня 2025 року по 27 травня 2025 року справа перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції.
Після повернення справи з суду апеляційної інстанції, справу призначено до підготовчого засідання на 23 липня 2025року о 15.00 год.
23 липня 2025 року одразу після відкриття підготовчого засідання відповідач ОСОБА_1 вдруге заявив відвід головуючому судді Шролик І.С., який проголошував впродовж трьох годин до закінчення робочого часу.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні відводу головуючому судді Шролик І.С.
За клопотанням відповідача, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 06 серпня 2025 року.
Після відкриття підготовчого засідання, 06 серпня 2025 року, відповідач ОСОБА_1 втретє заявив відвід головуючому судді Шролик І.С., який проголошував 2 год 45 хв., за закінченням робочого часу в судовому засіданні оголошено перерву до 13 серпня 2025 року.
Перед початком судового засідання 13 серпня 2025 року головуючим суддею на підставі положення статей 43,198 ЦПК України, роз'яснено учасникам процесу про неприпустимість зловживання процесуальними правами, з метою запобігання затягуванню розгляду справи, судом встановлено всім учасникам обмеження часу виступу до 10 хвилин по заявам та (або) клопотанням.
13 серпня 2025 року в підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_1 продовжив оголошувати відвід головуючому судді. Суд припинив виступ відповідача ОСОБА_1 , запропонувавши приєднати письмовий текст заяви про відвід до матеріалів справи. Відповідач ОСОБА_1 зазначив, що він бажає висловлюватися усно.
Через незгоду із діями головуючого щодо обмеження його у часі виступу, відповідач ОСОБА_1 , намагався перекрикувати, шляхом підвищення тону голосу, не звертав увагу на зауваження головуючого не реагував на вимоги суду, чим порушив порядок судового процесу, за що судом застосовано заходи процесуального примусу у вигляді попередження, а в подальшому видалення зі зали судового засідання, що занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заявленого втретє відводу.
Судом першої інстанції процесуальна поведінка відповідача ОСОБА_1 була визнана зловживанням процесуальними правами на подачу заяви про відвід (втретє), тричі заявляв необґрунтовані відводи з мотивів незгоди із процесуальними діями та рішеннями головуючого по справі, свідомо перешкоджав судовому процесу та розгляду справи, на зауваження головуючого не реагував.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028 грн та стягнуто з нього вказану суму в дохід державного бюджету, оскільки дії відповідача ОСОБА_1 свідчать про зловживання ним процесуальними правами, що спрямоване на затягування судового розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач наділений правом подавати заяви, в тому числі і заяви про відвід судді, для захисту своїх законних прав та інтересів, і це не свідчить про зловживання процесуальними правами, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки таке право не є абсолютним у тому розумінні, що подання відповідачем завідомо безпідставних відводів, і у їх задоволенні ухвалами суду було відмовлено, не може свідчити про добросовісне користування ним процесуальними правами. Законодавець у ст. 143 ЦПК України визначив підстави для застосування заходів процесуального примусу з метою добросовісного виконання процесуальних обов'язків учасниками судового процесу, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, до яких також відноситься і подання завідомо безпідставного відводу.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що інші зазначені апелянтом ОСОБА_1 доводи щодо порушення районним судом норм законодавства при розгляді справи можуть бути підставою для оскарження ухваленого у справі судового рішення по суті спору.
Також, передчасними є вимоги апеляційної скарги про скасування постановлених з оскаржуваною ухвалою окремих та протокольних ухвал, винесених у відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні 13.08.2025 року, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 14 листопада 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов