13 листопада 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/1546/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16234/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Шролик І.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -
У провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року застосовано до відповідача ОСОБА_1 заходи процесуального примусу. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028, 00 грн. Повторно витребувано у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року (т. 10 а.с. 132-133).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд», в якій також містяться заперечення на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 19 березня 2025 року, та просив: скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13.08.2025; встановити юридичний факт належного виконання відповідачем-1 ОСОБА_1 покладеного на нього обов'язку надати суду власний примірник оригіналу договору позики від 15.02.2022, витребуваного за клопотанням представника позивача від 02.02.2024; визнати ухвалу Оболонського районного суду від 19.03.2025 про витребування доказів, якою повторно було витребувано той самий доказ, постановленою за повторним розглядом суддею Шролик І.С. вже розглянутого 11.07.2024 року попереднім складом суду (суддею Тихою О.О.) клопотання представника позивача, незаконною та такою, що не породжує для відповідача-1 додаткових процесуальних обов'язків (т. 12 а.с. 59-71).
На обґрунтування скарги зазначав, що як вбачається з технічного запису судових засідань у справі № 756/1546/24 у відповідача-1 на кожному з судових засідань був наявний його примірник оригіналу договору позики від 15.02.2022. В кожному без винятку судовому засіданні, під час розгляду численних заяв та клопотань, відповідач-1 оперував оригіналами документів, в тому числі примірником оригіналу договору позики від 15.02.2022. Отже, в судді Тихої О.О. не було сумнівів того, що відповідач-1 надасть свій примірник оригіналу договору позики від 15.02.2022 як для огляду, так і для проведення експертизи. Вказував, що ним в судовому засіданні, яке відбулося 05.09.2024 було надано оригінал договору позики від 15.02.2022 року. Наданий для огляду документ - примірник відповідача-1 оригінал договору позики від 15.02.2022, не оглядався та не досліджувався сторонами справи разом з іншими письмовими документами та назад відповідачу-1 повернутий не був. Повернення відповідачу-1 оригіналу договору позики від 15.02.2022 не встановлено жодним документом, навіть технічним записом судового засідання, адже висловлювання суду під час повернення документів - «заберіть документи» є узагальненою формою відповіді та не доводить повернення разом з наданими суду під час проголошення відповідачем-1 клопотання 3 (трьома) документами, примірника відповідача-1 оригіналу договору позики від 15.02.2022.
Під час судового засідання, яке відбулося 13.06.2025, суддя Шролик І.С. заперечувала наявність в матеріалах справи будь яких клопотань відповідача-1, в тому числі згаданого клопотання відповідача-1 за вих. №13/03/25-2 від 13.03.2025 про відмову в позові, а вже 13.08.2025 суддя Шролик І.С. послалася на це «загублене» клопотання в ухвалі про застосування процесуального примусу: «До клопотання про відмову в позові, яке подане відповідачем ОСОБА_1 13 березня 2025 року за допомогою підсистеми Електронний суд, додатком 4.4. міститься договір позики від 15 лютого 2022 року, що підтверджує факт наявності в нього оспорюваного договору після 05 вересня 2024 року (а.с.124,129-130 том 6).»
Під час судового засідання, яке відбулося 13.08.2025 секретар судового засідання Лисенко Д.О. та суддя Шролик І.С. незаконно заволоділи паспортом відповідача-1 та станом на 29.08.2025, не дивлячись на численні звернення до судді Шролик І.С. та голови суду Жежери О.В. продовжують утримувати паспорт, не відповідаючи на заяви відповідача-1 надіслані останнім в підсистему «Електронний суд» та на офіційну електронну адресу Оболонського районного суду міста Києва.
У відповідача-1 відсутні мотиви для не подачі власного примірнику оригіналу договору позики від 15.02.2022, оскільки відповідач-1 приносив власний примірник оригіналу договору позики в кожне судове засідання, в тому числі у справі №756/1546/24. Відповідач-1, як зазначив суддя Тиха О.О., та зафіксовано на технічному записі судового засідання 11.07.2024 - погодився добровільно надати власний примірник оригіналу договору позики від 15.02.2022. Відповідач-1 запропонував подати власний примірник оригіналу договору позики від 15.02.2022 через канцелярію суду, або поштою - «щоб він не загубився», але суддя Тиха О.О. з незрозумілих причин наполягала на наданні примірнику відповідача-1 оригіналу договору позики від 15.02.2022 саме в судовому засіданні, не зафіксувавши цей факт в протоколі судового засідання від 05.09.2024.
Звертав увагу суду на той факт, що відповідач-1 не був присутній під час розгляду питань, викладених у оскаржуваній ухвалі, оскільки суддя Шролик І.С. безпідставно видалила відповідача-1 з зали суду під час проголошення відповідачем-1 11 (одинадцяту) з 40 (сорока) підстав для її відводу.
В оскаржуваній ухвалі судом викладено недостовірну інформацію: «Окрім того, в судовому засіданні 13 червня 2025 року відповідачу ОСОБА_1 оголошено текст ухвали від 19 березня 2025 року про обов'язок надати суду оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року.» Суддею Шролик І.С. було проголошено виключно резолютивну частину ухвали, що зафіксовано технічним відеозаписом судового засідання від 13.06.2025.
Суддя Шролик І.С. вдруге розглядає вже розглянуте попереднім складом суду клопотанняпредставника позивача від 02.02.2024 про витребування в відповідача-1 його примірника оригіналу договору позики від 15.02.2022, який відповідачем-1 вже було надано суду, постановляє ухвалу про витребування в відповідача-1 його примірника оригіналу договору позики від 15.02.2022, а 13.08.2025 ухвалою про застосування до відповідача-1 заходів процесуального примусу, повторно зобов'язує відповідача-1 надати суду його примірник оригіналу Договору позики від 15.02.2022. Тобто, вдруге суддя Шролик І.С. зобов'язує відповідача-1 надати вже наданий 05.09.2024 відповідачем-1 доказ. Такі дії суду апелянт вважав незаконними (т. 12 а.с. 59-71).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази.
Так, про розгляд справи апеляційним судом 13 листопада 2025 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 30 вересня 2025 року повідомленням до його Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення про що у справі є докази. Поштові повідомлення позивачу ОСОБА_2 , відповідачу ОСОБА_3 , кожного окремо повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ним адресами. Поряд з цим, позивач ОСОБА_2 була сповіщена 30 вересня 2025 року повідомленням її представника - адвоката Сенченко А.С., відповідач ОСОБА_3 був сповіщений 30 вересня 2025 року повідомленням його представника - адвоката Кудрицького Р.П. до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази. (т. 13 а.с.235-238 т. 14 а.с. 39-46).
Апелянт ОСОБА_1 направив до суду клопотання про зупинення розгляду апеляційних скарг, пославшись на перебування на військовій службі та наявність наміру оскаржити в касаційному порядку постанови апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року (т. 14 а.с. 36-38).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Отже матеріали справи підтверджують належне та завчасне повідомлення учасників процесу про розгляд справи апеляційним судом.
Що стосується клопотання заявника ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зауважив, що ухвалою суду першої інстанції від 08 лютого 2024 року відкрито провадження у цій справі і з цього часу справа розглядається районним судом, рішення у справі по суті спору судом першої інстанції не ухвалювалось, а предметом перегляду судом апеляційної інстанції є ухвала районного суду про застосування до відповідача заходів процесуального примусу, тобто проміжкове процесуальне судове рішення.
Поряд з цим, Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені протягом розумного строку (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II, та «Чуйкіна проти України» заява № 28924/04, п. 50).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, ухвалою (занесеною до протоколу судового засідання) відхиливши заяву про зупинення апеляційного провадження.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини другої статті 44 ЦПК України).
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Заходами процесуального примусу є, зокрема, штраф (пункт 5 частини першої статті 144 ЦПК України).
Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 148 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 19 березня 2025 року представник позивача Сенченко А.С. заявила клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи договору позики від 15 лютого 2022 року. Клопотання було подане 05 вересня 2024 року. Також, з метою можливості проведення експертизи, заявила клопотання про витребування у відповідача ОСОБА_1 оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року, який він приносив в судове засідання.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 року витребувано у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року.
Згідно довідки про доставку електронного документа від 19 березня 2025 року ухвала суду надіслана до електронного кабінету одержувача ОСОБА_1 та ним отримана 19 березня 2025 року.
19 липня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву в якій зазначав, що оригінал примірнику договору позики від 15 лютого 2022 року був наданий ним на вимогу суду в судовому засіданні 05 вересня 2024 року.
З запису судового засідання від 05 вересня 2024 року та протоколу судового засідання вбачається, що судді Тихій О.О. надавались для огляду ОСОБА_1 документи. Проте, на записі судового засідання міститься промова суду забрати надані в засіданні для огляду відповідачем документи. Питання про долучення до матеріалів справи оригіналу договору позики від 15 лютого 2022 року в судовому засіданні від 05 вересня 2024 року не вирішувалось і документ в матеріалах справи відсутній (т. 3 а.с. 114-118).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зауважень на протокол судового засідання, у т.ч. з посиланням на неповернення суддею Тихою О.О. наданих ОСОБА_1 для огляду оригіналів документів в судовому засіданні 05 вересня 2024 року останнім не зазначалось та відповідні заяви до суду не подавались.
Відтак, суд вірно зазначив, що твердження відповідача ОСОБА_1 про відсутність в нього оригіналу оспорюваного договору та надання примірник суду є такими, що спростовуються матеріалами справи.
В підготовчі засідання, які відбулися 23 та 24 липня 2025 року, а також 06 та 13 серпня 2025 року відповідач ОСОБА_1 особисто був присутнім, витребуваний ухвалою суду оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року не надав, вимоги ухвали станом на 13 серпня 2025 року не виконані.
Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу, правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав протягом тривалого періоду часу ухвали суду про витребування доказів, що призводить до затягування строків розгляду справи.
Доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваної ухвали в частині повторного витребування у ОСОБА_1 оригіналу договору позики від 15 лютого 2022 року судом апеляційної інстанції визнані неспроможними та відхилені, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 84 ЦПК України суд першої інстанції може витребувати (у т.ч. повторно) доказ по справі, який є предметом спору, у даному випадку договір позики який позивач просила визнати недійсним, та (або) у разі неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом (ч. 8 ст. 84 цього Кодексу) та (або)має право застосувати положення ч. 10 ст. 84 ЦПК України (т. 10 а.с. 132-133).
Також, вимоги апеляційної скарги про визнання ухвали Оболонського районного суду від 19.03.2025 незаконною та такою, що не породжує для відповідача-1 додаткових процесуальних обов'язків, є передчасниими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 14 листопада 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов