справа № 755/16044/21 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.
провадження № 22-ц/824/15652/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А., у м. Києві, у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання договору недійсним, -
У вересні 2021 року ТОВ «Авентус Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1716497 від 28 грудня 2019 року у розмірі 6 160,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1716497. Сума кредиту 4 000,00 грн. на строк 30 днів. 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору № 1716497, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Авентус Україна» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор М139471, котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 28 грудня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1716497 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, станом на дату подання позовної заяви він має заборгованість в загальному розмірі 6 160,00 грн.
08 липня 2022 року від ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просив суд визнати кредитний договір недійсним.
На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що між товариством та позичальником відсутні будь-які документи які б підтверджували згоду на використання аналога власноручного підпису та у яких би містилися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В примірнику оспорюваного договору в розділі 7 «Реквізити та підписи сторін» зазначено, що клієнтом договір підписано одноразовим ідентифікатором 28.12.2019 20:49:18). При цьому, договір не містить алфавітно-цифрової послідовності, що має бути додана до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та має бути додана (приєднана) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Доказів отримання відповідачем (позивачем за первісним позовом) одноразового ідентифікатора не надано. Оскільки, договір в цілому позивачем не підписаний, оспорюваний договір укладений без волевиявлення сторони за договором, а тому на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України він підлягає визнанню судом недійним.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Авентус Україна» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Авентус Україна»просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ТОВ «Авентус Україна» через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Авентус Україна» вказує, що cуд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 є клієнтом Товариства з 22 лютого 2018 року та до Кредитного договору уклав ще один кредитний договір, належним чином виконавши всі зобов'язання за ним. А отже, клієнт був повністю ознайомлений з умовами кредитування в Товаристві та порядком укладення (підписання) Кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що не потребує окремих спеціальних знань. Зокрема, ОСОБА_1 чітко усвідомлював і мав великий досвід, що оспорюваний Кредитний договір, як і інші кредитні договори зі сторони Клієнта підписується електронним підписом одноразовим ідентифікатором (про що зазначено в розділі Кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» - «(підписано одноразовим ідентифікатором 28.12.2019 20:49:18 /». Якби Клієнт вважав, що процедура укладення та підписання кредитних договорів в Товаристві суперечать вимогам чинного законодавства, він би не вступав з Товариством двічі в кредитні правовідносини. Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 вважав, що Кредитний договір начебто не був підписаний, то Відповідач не був позбавлений можливості скористатися своїм правом, визначеним ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», і, відповідно, протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання Кредитного договору та повернути кошти Товариству. Переказ кредитних коштів, виданих в рамках оспорюваного Кредитного договору здійснювались, використовуючи банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в АТ КБ «ПриватБанк», яка належить ОСОБА_1 , що встановлено та підтверджено за допомогою BANK ID. Номер телефону: НОМЕР_2 на який було надіслано електронний підпис одноразовий ідентифікатор M139471 для підпису Кредитного договору, належить Клієнту, іІ обліковується як контактний номер телефону ОСОБА_1 в бюро кредитних історій. Крім того, підтвердженням того, що ОСОБА_1 добре володіє інформацією яким чином укладаються та підписуються онлайн-кредитні договори, а також підтвердженням, що відповідач є постійним користувачем онлайн кредитів в фінансових компаніях і постійно оформлює кредити в банках є наданий Кредитний звіт ОСОБА_1 , отриманий з Українського бюро кредитних історії, де чітко видно наскільки багато кредитних договорів укладено ОСОБА_1 . Зокрема і відображається інформація про укладений оспорюваний кредитний договір з Товариством. За допомогою BANK ID Товариством було встановлено, що карта № НОМЕР_3 відкрита в АТ «Приват Банк», дійсно належить ОСОБА_1 . Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору, підтверджується квитанцією, складеною у відповідності до вимог законодавства, яка містить усі необхідні реквізити. Про переказ кредитних коштів, Клієнта було додатково поінформовано згідно смс-повідомлення від Товариства. Крім того, відповідач особисто вказав зазначений рахунок у заявці на отримання кредитних коштів та підтвердив його правильність шляхом підписання договору, а тому надана квитанція від ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» щодо здійснення переказу коштів в сукупності з іншими наданими доказами, свідчать про беззаперечне отримання відповідачем кредиту у розмірі 4 000,00 грн. за Кредитним договором.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що особою, яка подала апеляційну скаргу, додано до неї значну кількість нових документів, на які вона посилається в підтвердження обґрунтування доводів скарги. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Однак, апеляційна скарга не містить жодних доказів чи зазначення причин неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ «Авентус Україна» про визнання договору недійсним через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким зустрічну позовну заяву задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у зустрічній позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Авентус Україна» посилається на аналогічні обставини викладені у апеляційній скарзі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ТОВ «Авентус Україна»задовольнити частково, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 28 грудня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1716497. Сума кредиту 4 000,00 грн. на строк 30 днів.
28 грудня 2019 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №1716497, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Авентус Україна» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор М139471, котрий боржником було введено/відправлено.
Отже, 28 грудня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1716497 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З договору вбачається, що відповідно п. 1.3 договору сума кредиту 4 000,00 грн. видана на строк 30 днів.
Згідно п. 1.3.1 Договору знижена процентна ставка становить 0,90 % в день.
Згідно п. 1.5.1 Договору стандартна процентна ставка становить 1,80 % в день.
Згідно умов вказаного Договору відповідачу було надано кредит у сумі 4 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти.
Відповідно до п. 3.2. Договору, передбачено, що нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на реквізити платіжної картки зазначеної Позичальником в Особистому кабінеті) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору), та в межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування Позикою відповідно до п. 1.8. цього Договору.
Пунктом 3.4. Договору встановлено, що у разі недотримання умов застосування зниженої процентної ставки вказаних у п. 3.3. цього Договору, нарахування процентів здійснюється на умовах пункту 3.2., але за стандартною процентною ставкою.
Відповідно до п.1.1. Договору Відповідач зобов'язався повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не підтверджують підписання ОСОБА_1 договору позики № 1716497 від 28 грудня 2019 року та надання йому кредиту, а тому договір є неукладеним і не потребує визнанню недійсним.
Апеляційний суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України, установлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1 та 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Матеріалами справи підтверджено, що 28 грудня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1716497, його підписання здійснено електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер НОМЕР_2 , указаний позичальником в особистому кабінеті на сайті кредитодавця.
Вказані обставини не були спростовані ОСОБА_1 , представник якого не заперечує належність вказаного номеру телефону його довірителю, зазначивши його в своїй апеляційній скарзі.
Заперечуючи факт підписання договору, ОСОБА_3 посилався на те, що докази надсилання йому одноразового ідентифікатору обставини погодження усіх умов договору відсутні.
За умовами п. 6.6. договору про споживчий кредит № 1716497 від 28 грудня 2019 року, вбачається, що цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі Сторони Товариства в Особистий Кабінет Позичальника для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання аналогом власноручного підпису Товариства та відтиску печатки, що відтворені засобами копіювання та електронним підписом Позичальника, що відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється Позичальнику на засіб зв'язку повідомлений останнім. Введення Позичальником коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Тобто, підписуючи цей договір із застосуванням процедури підпису, зазначеної у п. 6.6 цього договору, сторони усвідомлюють та підтверджують, що відповідно до ст. 639 та ст. 1055 ЦК України цей договір укладений сторонами у письмовій формі з дотриманням всіх вимог діючого законодавства України щодо процедури укладення та підписання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).
Таким чином, договір між кредитором та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення на телефонний номер, який відповідач використав для підписання договору.
У постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд погодився з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим.
Посилаючись на відсутність будь-яких документів які б підтверджували згоду на використання аналога власноручного підпису та у яких би містилися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, відповідач в своїй апеляційній скарзі жодного разу не вказав, що договір він не підписував, що електронний одноразовий ідентифікатор для підписання договору на його телефон не надходив, що кошти від зазначеного кредитора він не отримував.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вказуючи про відсутність доказів підписання договору кредиту, відповідач, погоджуючись з належністю йому зазначеного позивачем номеру телефону, не надав суду доказів від оператора мобільного зв'язку, про те, що вказаний позивачем ідентифікатор на його номер телефону не надходив, що свідчило б про не укладення ним договору позики.
Тільки факт викрадення та незаконного заволодіння телефоном (планшетом) відповідача та доведення такого в судовому порядку(наявність кримінального провадження чи постанови в якій встановлено, що телефон відповідача було викрадено та оформлено кредит без його відома) може свідчити про те, що відповідач такий кредитний договір не укладав.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає встановленим, що договір про споживчий кредит № 1716497 від 28 грудня 2019 року укладено між кредитором і відповідачем в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Уклавши цей правочин, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а отже відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, у них виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Оскільки кредитний договір містить інформацію, як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його електронним підписом в договорі, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних вимог та визнання договору недійсним.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що загальна вартість заборгованості становить 6 160,00 грн., що складається, з 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2 160,00 грн. - проценти за користування кредитом.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Вказуючи на не підтвердження факту отримання кредитних коштів, представник відповідача в судовому засіданні не зміг вказати суду, що карта № НОМЕР_3 відкрита в АТ «Приват Банк», не належить ОСОБА_3 , чи якщо належить то кошти на неї не надходили.
Отже, відповідач не зміг спростувати надану суду довідку про перерахування кредитних коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в АТ КБ «ПриватБанк», яка належить ОСОБА_1 , що встановлено та підтверджено за допомогою BANK ID.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит № 1716497 від 28 грудня 2019 року був погоджений сторонами та становив 30 днів.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 1 080,00 грн. за період з 28 грудня 2019 року по 28 січня 2020 року, виходячи з розрахунку: 4 000,00 грн. (залишок тіла кредиту) х 0,90% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк позики).
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 30 днів з 28 грудня 2019 року (строк кредитування).
Пунктом 1.3.1 договору встановлено, знижена процентна ставка 0,90% від суми Позики за кожний день користування Позикою (328,50% річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору. У пункті 1.3.2. Стандартна процента ставка становить 1,80% від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00% річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2. цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки, та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування Позикою відповідно до п. 1.8. цього Договору Стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.8.,3.4. цього Договору.
У пункті 1.7. договору, зазначено, що у випадку неможливості виконання зобов'язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт має право ініціювати продовження строку користування Позикою та зміну дати повернення Позики шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів та у разі наявності неустойки (штрафів та пені). Після отримання Товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, штрафів та пені, заява Клієнта про продовження строку користування Позикою вважається поданою.
Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту, визначені п. 7.1 Договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.3.2 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.2 договору строк кредитування) 30-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 7.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.2 договору строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.2 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 7.1 договору (продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк.
Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі договору про споживчий кредит № 1716497 від 28 грудня 2019 року, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 1 080,00 грн., вказаний розмір заборгованості погоджений сторонами кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Авентус Україна»суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000,00 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмірі 1 080,00 грн.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ТОВ «Авентус Україна » сплатило судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. При подачі апеляційної скарги ТОВ «Авентус Україна» сплатило судовий збір у розмірі 2 724,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (82,46%), а саме у розмірі 4 118,05 грн. (4994*82,46%).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», місце знаходження: м. Київ, проспект Берестейський, 90-А, ідентифікаційний код 41078230, заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 080,00 (п'ять тисяч вісімдесят) гривень з яких: 4 000,00 (чотири тисячі) гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1 080,00 (одна тисяча вісімдесят) гривень - сума заборгованості за відсотками.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», місце знаходження: м. Київ, проспект Берестейський, 90-А, ідентифікаційний код 41078230, судовий збір у розмірі 4 118,05 (чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 05 копійок.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Авентус Україна» про визнання договору недійсним залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.