справа № 753/4813/25 головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.
провадження № 22-ц/824/15778/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року, ухвалене під головуванням суді Шаповалової К.В., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
У березні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість:
- за спожиті послуги з централізованого гарячого водопостачання за період до 01 травня 2018 року у розмірі 4 877, 96 грн., інфляційну складову у розмірі 580,48 грн. та 3% від суми боргу - 135,11 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 773,05 грн., інфляційну складову у розмірі 494, 53 грн. та 3% від суми боргу - 140,84 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 33406, 77 грн., інфляційну складову у розмірі 4157, 58 грн. та 3% від суми боргу - 972, 22 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 46 686,11 грн., інфляційну складову у розмірі 4866,27 грн. та 3% від суми боргу - 1 108,94 грн., пеню - 767, 75 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги постачання гарячої води у розмірі 22 802,76 грн., інфляційну складову у розмірі 2 529,38 грн. та 3% від суми боргу - 584,65 грн., пеню - 394, 06 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 748,42 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 315,30 грн., що загалом складає 126 342,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «Київтеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку та є споживачем зазначених вище послуг. У зв'язку із несплатою відповідачем коштів за отримані послуги, у нього виникла заборгованість, яка станом на 31 січня 2025 року складає 126 342,18 грн., та яку позивач просив стягнути на свою користь у судовому порядку.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго»задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що відповідач не був обізнаний про знаходження справи № 753/4813/25 у провадженні Дарницького районного суду м. Києва через відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про заявлені позивачем вимоги, а тому був позбавлений можливості надати свої заперечення проти позову та викласти доводи, що підтверджують необґрунтованість вимог КП «Київтеплоенерго». Суд першої інстанції, в свою чергу, позбавлений був можливості належним чином оцінити всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, та дослідити всі докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, що фактично говорить про порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України. Він не проживає у квартирі на постійній основі, починаючи з 05 січня 2022 року, а отже фактично не користувався послугами, за які КП «Київтеплоенерго»намагається в судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 заборгованість. У відповідь на адвокатський запит Державною прикордонною службою було направлено лист від 05 серпня 2025 року № 19/63409-25-Вих, з якого вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01 травня 2018 року протягом тривалого часу був відсутній на території України, в результаті чого фізично не міг користуватися житлово-комунальними послугами за адресою: АДРЕСА_3 . Більше того, починаючи з 05 січня 2022 року відповідач взагалі весь час перебуває за кордоном, не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , та не користується житлово-комунальними послугами за вказаною адресою. Дані обставини також підтверджуються копією закордонного паспорту ОСОБА_1 . Враховуючи зазначені факти, ОСОБА_1 позбавлений необхідності сплачувати за будь-які послуги, якими він фактично не користувався і не користується по даний час. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що розрахунки заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані позивачем, здійснені невірно, є необґрунтованими та недоведеними. Розрахунки вимог позивача, що долучені до матеріалів справи не можуть підтверджувати існування заборгованості, оскільки не є документами первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім того, навіть якщо брати до уваги виключно надані позивачем розрахунки, як єдиний доказ наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги, то просить суд апеляційної інстанції врахувати, що такі розрахунки здійснені невірно, є необґрунтованими та недоведеними. З наданих позивачем розрахунків неможливо встановити, коли виникла заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг, як саме розраховувалась сума зазначеної у розрахунках заборгованості, підстави та напрямки зарахування внесених споживачем грошових коштів, підстави та причини нарахування грошових коштів з постачання теплової енергії в неопалювальний період, підстави коригування боргу в односторонньому порядку в бік збільшення (за послуги з постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води), здійснені вирахування загальної суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, підстави та формули нарахування пені. Користування послугами з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) та з постачання гарячої води (ГВ) за адресою: АДРЕСА_3 за вказаний у розрахунках період у вказаному об'ємі не здійснювалось, оскільки в квартирі встановлено бойлерну систему, у зв'язку з чим невірними є розрахунки позивача у вказаній частині. Так, відповідно до Акту № 60679 зняття контрольних показань з вузла розподільного обліку гарячої води вбачається, що станом на 06 грудня 2023 року показники лічильника гарячої води складали 167 м3. Також, відповідно до Акту надання послуг № 1055784 з виконання організації метрологічної повірки засобів вимірювальної техніки (лічильники холодної/гарячої води) від 27 лютого 2024 року показники лічильника гарячої води складають 168 м3. Однак, відповідно до наданих КП «Київтеплоенерго»розрахунків, позивачем здійснювалося нарахування суми плати за житлово-комунальні послуги, в тому числі централізованого постачання гарячої води (ПГВ), постачання гарячої води (ГВ), а також нараховані з 2015 року на величину «спожитої» гарячої води, що в рази перевищує ті показники, які реально зазначені на приладах обліку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - пункт 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 277 ЦПК України).
Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п'яти днів з дня вручення ухвали. Ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог частини п'ятої статті 128 цього Кодексу (ч.2,4, 5 ст. 187 ЦПК України).
Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет (ч.1, 2 ст. 190 ЦПК України).
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку (ч.1, 2 ст. 191 ЦПК України).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року відкрито провадження у справі, де зазначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Вирішуючи справу на підставі наявних у суду даних, суд першої інстанції виходив з того, що учасники справи повідомлялися судом про розгляд справи належним чином, заперечень, пояснень чи інших заяв процесуального характеру на адресу суду не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи, кореспонденція для ОСОБА_1 надсилалась судом першої інстанції на адресу: АДРЕСА_3 , разом з тим, конверт повернувся до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання»(а.с. 34).
Тобто, доказів отримання відповідачем ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками до неї, матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості ознайомитися з доводами позовної заяви і надати суду свої заперечення проти цих доводів.
Таким чином, наявні підстави вважати, що відповідач не був повідомленим про відкриття провадження у справі за його участю, під час розгляду якої ухвалено рішення, яке оскаржується.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції встановлено порушення норм процесуального права, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст.376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з постановленням нового рішення по суті вимог позивача.
Ухвалюючи нове судове рішення у справі, апеляційний суд приходить до висновку, що позов КП «Київтеплоенерго» підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) та Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
З 01 листопада 2021 року, у зв'язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Будинок АДРЕСА_1 під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та є споживачем вищезгаданих послуг.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 126 342,18 грн.:
- за спожиті послуги з централізованого гарячого водопостачання за період до 01 травня 2018 року у розмірі 4 877,96 грн., інфляційну складову у розмірі 580, 48 грн. та 3% від суми боргу - 135,11 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 773,05 грн., інфляційну складову у розмірі 494,53 грн. та 3% від суми боргу - 140,84 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 33 406,77 грн., інфляційну складову у розмірі 4157,58 грн. та 3% від суми боргу - 972,22 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 46 686,11 грн., інфляційну складову у розмірі 4866,27 грн. та 3% від суми боргу - 1 108,94 грн., пеню - 767,75 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги постачання гарячої води у розмірі 22 802, 76 грн., інфляційну складову у розмірі 2 529,38 грн. та 3% від суми боргу - 584,65 грн., пеню - 394,06 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 748,42 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 315,30 грн.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_4 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у нього наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; акту № 431 про прийняття теплового вузла обліку; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.
Судом встановлено, що відповідач не відмовлявся від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 відповідачем суду також не надано.
Доводи апеляційної скарги в частині, що розрахунки надані позивачем не відповідають дійсним обставинам справи, є необґрунтованими та недоведеними, оскільки централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за адресою: АДРЕСА_3 за вказаний у розрахунках період у вказаному об'ємі не здійснювалось, оскільки в квартирі встановлено бойлерну систему, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 ЖК Української РСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно із пунктом 12 частини другої статті 7 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року індивідуальний споживач зобов'язаний надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
Положеннями статей 8-10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» установлено обов'язок споживача щомісяця надавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку води, за якими повинні проводитися нарахування оплати за послуги з теплопостачання.
Отже, вимогами чинного законодавства передбачений обов'язок споживача щомісяця знімати та передавати виконавцю послуг показання квартирних засобів обліку гарячого водопостачання.
Відповідно до пункту 10 Правил оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Згідно із пунктом 11 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.
При цьому в пункті 18 Правил передбачено, що після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі періоду, наступного за здійсненням коригування.
Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Відповідач не надав доказів того, що він як споживач, здійснював регулярне передавання показників квартирного засобу обліку гарячої води виконавцю, відтак нарахування плати за централізоване постачання гарячої води у відповідний розрахунковий період за відсутності показань проводилося позивачем на підставі нормативів (норм) споживання з розрахунку затверджених тарифів відповідно до пунктів 11, 14 Правил.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Посилаючись на невірний розрахунок заборгованості, що зроблений позивачем, відповідач на його спростування свого розрахунку не надав та не вказав на конкретні обставини, що свідчать про його не відповідність реальному споживанню.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне нарахування плати за постачання теплової енергії в неопалювальний сезон (з квітня по вересень), а також протиправне здійснення коригування за постачання теплової енергії в бік збільшення в односторонньому порядку, апеляційний суд виходить з наступного.
Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119-VIII від 22.06.2017 визначає засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг (далі - Закон № 2119-VIII від 22.06.2017).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Відповідно до п. 2, 3, 6 ч. 2 ст. 10 Закону № 2119-VIII від 22.06.2017 визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів; обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 2189 від 09.11.2017 до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, зокрема, належать встановлення методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії, а також послуги з поводження з побутовими відходами) у багатоквартирних будинках та інших будівлях, де налічуються два або більше споживачів.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, затверджено методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика № 315 від 22.11.2018).
Методика № 315 від 22.11.2018 встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Методики № 315 від 22.11.2018 розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Згідно з п. 1 розділу VI Методики № 315 від 22.11.2018 для споживачів, приміщення яких оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. Цією часткою перевіряють додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4 oC від нормативної температури внутрішнього повітря. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями приладів розподільного обліку теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії.
Розділом III Методики № 315 від 22.11.2018 передбачено порядок визначення та розподілу між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень.
Відповідно до п. 14 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 « Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - Правила № 830 від 21.08.2019) відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Згідно з абз. 4 п. 24 Правил № 830 від 21.08.2019 обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Відповідно до п. 38 Правил № 830 від 21.08.2019 споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Таким чином, оскільки квартира відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, а внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною, він зобов'язаний нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 703/58/16-ц, від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період відповідач фактично не проживав у квартирі АДРЕСА_4 , а отже не користувався житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідача у квартирі, в якій він зареєстрований, не звільняє його від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Доводи відповідача, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач не є лише одним з зареєстрованих осіб в квартирі, не проживав в ній апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.
При цьому, статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) (ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Тобто співвласник (користувач), який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Таким чином оскільки відповідач зареєстрований у вищезазначеній квартирі, він має нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з тим, що позивач не був належно повідомлений про розгляд справи, що є обовязковою підставою до скасування рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК), останнє підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті вимог позивача.
При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість:
- за спожиті послуги з централізованого гарячого водопостачання за період до 01 травня 2018 року у розмірі 4 877, 96 грн., інфляційну складову у розмірі 580,48 грн. та 3% від суми боргу - 135,11 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 773,05 грн., інфляційну складову у розмірі 494,53 грн. та 3% від суми боргу - 140,84 грн.;
- за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 33 406,77 грн., інфляційну складову у розмірі 4157, 58 грн. та 3% від суми боргу - 972, 22 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 46 686,11 грн., інфляційну складову у розмірі 4866,27 грн. та 3% від суми боргу - 1 108,94 грн., пеню - 767,75 грн.;
- за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги постачання гарячої води у розмірі 22 802,76 грн., інфляційну складову у розмірі 2 529,38 грн. та 3% від суми боргу - 584,65 грн., пеню - 394,06 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 748,42 грн.;
- за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 315,30 грн.,
а всього 126 342,18 грн.( сто двадцять шість тисяч триста сорок дві гривні) 18 копійок та 3028 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.