справа № 752/11023/25 головуючий у суді І інстанції Кирильчук І.А.
провадження № 22-ц/824/15923/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кирильчук І.А., у м. Києві, повний текст рішення суду виготовлено 29 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва, третя особа - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі», про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд визнати:
за ОСОБА_1 право на користування житловим приміщенням (у складі сім'ї: дочки ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Голосіївську районну у місті Києві державну адміністрацію здійснити реєстрацію місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та членів її сім'ї: доньки ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» укласти договір на надання житлово-комунальних послуг із ОСОБА_1 (у складі сім'ї: доньки ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 січня 2004 року ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_2 , виконувала всі обов'язки наймача житлового приміщення, утримувала приміщення в належному стані, сплачувала комунальні послуги на підставі договорів про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, укладеними між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 . 05 липня 2012 року на підставі рішення комісії з надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 04 квітня 2012 року № 03/2012, Філіал «Енергосервіс Київенерго» ПАТ Київенерго» видало ОСОБА_1 ордер № 46 на житлове приміщення житловою площею 15,60 кв.м., яке складається з 1 кімнати в ізольованій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до вказаного ордеру, право на проживання в житловому приміщенні мають 3 особи: ОСОБА_1 , її дочка ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 . Починаючи з дня користування вказаним приміщенням особи, які мають право на користування цим приміщенням, сплачують комунальні послуги за користування житловим приміщенням та виконують всі умови та вимоги передбачені договором про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з приводу реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак 09 квітня 2025 року отримала від відповідача листи про відмову у реєстрації місця проживання.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право на користування житловим приміщенням (у складі сім'ї: доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі Голосіївська районна у місті Києві державна адміністрація просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Голосіївська районна у місті Києві державна адміністрація вказує, що судом першої інстанції з невідомих причин не враховано відзив Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, який було направлено поштою 22 травня 2025 року та отримано за довіреністю та зареєстровано загальною канцелярією Голосіївського районного суду від 29 травня 2025 № 34512/25. Крім того, вказує, що листами № 100-100/ОП/С-383-1511 та № 100-100/ОП/С-382-1510 від 09 квітня 2025 року відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено в реєстрації місця проживання в зв'язку з тим, що ними неподані в повному обсязі необхідні документи або відомості (закінчився термін дії ордера). Відповідно до пункту 3 статті 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості. Постановою Ради Міністрів Української ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 пунктом 69 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», визначено що, на підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а дійсний він протягом 30 (тридцяти) днів. Для реєстрації місця проживання в житлі пунктом 35 підпунктом 5 Порядку визначено, що особа подає документи, які підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них. Рішенням Київської міської ради від 01.12.2011 № 748/6984 «Про передачу до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житлового будинку для малосімейних на АДРЕСА_3 » передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житловий будинок розташований на АДРЕСА_3 та належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Таким чином, керівництво ПАТ «Київенерго» неправомірно надало позивачу ордер на житлове приміщення АДРЕСА_2 . Також звертає увагу, що рішенням виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів від 13.11.1989 № 615 «Про визнання будинків ТЕЦ-5 тресту «Південтеплоенергомонтаж» № 4, та № 4/2 по вулиці Промисловій непридатними для проживання» було визнано будинок АДРЕСА_3 непридатним для проживання.
У відзиві на апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва, зазначає, що власником будинку АДРЕСА_3 є Київська міська рада яка у передбачений законом спосіб ордеру на зайняття житлового приміщення позивачу не надавала, як не приймалося рішення про надання ордеру у свій час і Голосіївською районною радою, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в частині відмовлених позивних вимог,сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Судом встановлено, що 01 січня 2004 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 43/08, предметом якого є надання власником наймачеві тимчасово для проживання кімнати АДРЕСА_2 .
14 червня 2004 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 461/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого власник надає мешканцю тимчасово квартири АДРЕСА_2 та забезпечує надання комунальних послуг, технічне обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території, а мешканець приймає участь у витратах на виконання названих послуг.
01 лютого 2005 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 102/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого власник надає мешканцю тимчасово квартири АДРЕСА_2 та забезпечує надання комунальних послуг, технічне обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території, а мешканець приймає участь у витратах на виконання названих послуг.
01 серпня 2005 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 573/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого власник надає мешканцю тимчасово квартири АДРЕСА_2 та забезпечує надання комунальних послуг, технічне обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території, а мешканець приймає участь у витратах на виконання названих послуг.
01 лютого 2006 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено Договір № 102/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого власник надає мешканцю тимчасово квартири АДРЕСА_2 та забезпечує надання комунальних послуг, технічне обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території, а мешканець приймає участь у витратах на виконання названих послуг.
03 серпня 2007 року між Філіалом «Енергосервіс Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір про проведення розрахунків за водопостачання та водовідведення за показниками квартирних приладів обліку споживання холодної та гарячої води.
05 липня 2012 року між ПАТ «Київенерго» в особі директора філіалу «Енергосервіс» ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 102/08 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого балансоутримувач будинку АДРЕСА_3 забезпечує обслуговування, ремонт житлового будинку, утримання прибудинкової території та надання комунальних послуг користувачу разом з 3-ма особами, що є членами його сім'ї та проживають у квартирі АДРЕСА_4 .
05 липня 2012 року на підставі рішення комісії з надання права користування житловою площею в гуртожитках ПАТ «Київенерго» від 04 квітня 2012 року № 03/2012, Філіал «Енергосервіс Київенерго» ПАТ «Київенерго» видав ОСОБА_1 у складі сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - доньки, ОСОБА_3 - онука, ордер № 46 на житлове приміщення житловою площею 15,60 кв.м., яке складається з 1 кімнати в ізольованій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
01 грудня 2011 року Київська міська рада прийняла рішення № 748/6984 про передачу до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житлового будинку для малосімейних на АДРЕСА_3 .
Частиною 1 вказаного рішення було вирішено передати до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житловий будинок для малосімейних, розташований на АДРЕСА_3 , який належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго» відповідно до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ «Київенерго».
Частиною 2 даного рішення вирішено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спільно з ПАТ «Київенерго» здійснити в установчому порядку передачу майна, зазначеного у пункті 1 цього рішення.
04 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з приводу реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак 09 квітня 2025 року отримала від відповідача листи про відмову у реєстрації місця проживання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо визнання права користування житловим приміщенням.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
На час вселення позивача у зазначену кімнату, спірні правовідносини щодо користування житловими приміщеннями у гуртожитках регулювалися Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208.
Згідно п. 4 Положення про гуртожитки № 208 Гуртожитки підрозділяються на два види: для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).
Згідно пунктів 9 та 10 Положення про гуртожитки № 208 жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Згідно п. 17 Положення про гуртожитки № 208 громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей.
Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтею 310 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
У пункті 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).
Положеннями статті 128 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК України).
Відповідно до статті 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
У частині четвертій статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно п.15 ст.1-1 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку протягом тривалого часу - проживання у гуртожитку постійно сукупно п'ять і більше років. Вимога щодо проживання у гуртожитку протягом тривалого часу не поширюється на членів сім'ї громадянина, якому видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем жилого приміщення в гуртожитку, а також на мешканців гуртожитків, які на правових підставах були вселені у гуртожиток, фактично проживали в гуртожитку сукупно не менше одного року та стали учасниками антитерористичної операції у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України, органів внутрішніх справ України та інших військових формувань, створених відповідно до закону, та добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Відповідно до положень Глави 4 ЖК України єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку (ст. 129 ЖК, п. 10 Розділу II Примірного положення про гуртожитки).
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.
Згідно зі ст. ст. 128, 129 ЖК УРСР та пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки (чинного на час вселення в спірне жиле приміщення), пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР саме на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відсутність ордера на вселення у жиле приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займана протягом 25 років кімната у гуртожитку, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та, що право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб (схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 645/2528/17).
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивач з 2004 року користується квартирою АДРЕСА_2 (раніше кімнатою в гуртожитку). У дану кімнату вона була вселена на законних підставах, протягом 21 року проживає в ній, несе витрати на комунальні платежі, тому має право на користування цим житловим приміщенням.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач була вселена в житлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 , на законних підставах та має право на користування квартирою АДРЕСА_4 на умовах житлового найму, та вважає його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Київської міської ради від 01.12.2011 №748/6984 «Про передачу до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житлового будинку для малосімейних на АДРЕСА_3 » передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації житловий будинок розташований на вул. Промисловій, 4/2 в м. Києві та належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; що керівництво ПАТ «Київенерго» неправомірно надало позивачу ордер на житлове приміщення № 21 у будинку АДРЕСА_3 , апеляційний суд відхиляє, оскільки як було зазначено вище, відсутність ордера на вселення у жиле приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займана протягом 21 року квартира (кімната у гуртожитку), не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та, що право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб.
Крім того, жодних доказів незаконності виданого ордеру матеріали справи не містять, це питання не є предметом спору, оскільки такі вимоги сторонами перед судом не заявлялись.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішенням виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів від 13.11.1989 № 615 «Про визнання будинків ТЕЦ-5 тресту «Південтеплоенергомонтаж» № 4, та № 4/2 по вулиці Промисловій непридатними для проживання» було визнано будинок АДРЕСА_3 непридатним для проживання, апеляційний суд відхиляє, оскільки доказів зазначеного матеріали справи також не містять.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у своїх постановах зауважує, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Інші доводи апеляційної не містять мотивів на спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.