Унікальний номер справи № 939/2305/2024 Головуючий у суді першої інстанції -Міланіч А.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5400/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
12 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Гришиною Тетяною Анатоліївною на рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У серпні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що, відповідно до укладеного між сторонами договору від 26 січня 2012 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Після спливу строку дії кредитної картки відповідачка неодноразово зверталась до банку з метою отримання нової картки для подальшого користування послугами банку.
13 серпня 2021 року, ОСОБА_1 підписала оновлену заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач вказував, що банк здійснив ідентифікацію клієнта, відповідачка ОСОБА_1 також підписала паспорт споживчого кредиту, в якому визначені умови укладеного між сторонами договору.
Позивач посилався на те, що відповідачка не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 21 липня 2024 року склав 45 257,33 грн, яка включає в себе: заборгованість за тілом кредиту - 36 843,03 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 8414,30 грн.
На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість на свою користь.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 січня 2012 року договором про надання банківських послуг від 14 грудня 2020 року у розмірі 45 257,33 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Скаргу мотивує тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази існування у неї заборгованості у нарахованому банком розмірі, оскільки анкета-заява не містить істотної умови кредитного договору - відсоткової ставки, тому, на думку апелянта, банк не мав права нараховувати відсотки.
Вказує, що суд безпідставно урахував надану банком анкету-заяву від 13 серпня 2021 року, оскільки заборгованість до стягнення нараховано за період з 13 травня 2014 року по 21 липня 2024 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що факт укладення кредитного по договору підтверджується належними та допустимими доказами, розмір заборгованості, що підлягає стягненню, є доведеним, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Крім цього, від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, обґрунтована тим, що заборгованість нараховано за період з 13 травня 2014 року, тобто, поза межами трирічного строку позовної давності.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 45 257,33 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 26 січня 2012 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Тобто, між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку, що підтверджується копією заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг (а.с. 66).
13 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписала оновлену заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту, у яких сторони узгодили усі істотні умови договору, зокрема, строк його дії, розмір кредитного ліміту та розмір відсоткової ставки (а.с. 67-82).
Зі змісту підписаного між сторонами договору вбачається, що сторони погодили тип кредиту (відновлювальна кредитна лінія), суму кредиту (50 000 грн для карти «Універсальна»), строк кредитування (24 місяці з пролонгацією), процентну ставку (42,0% - для карт «Універсальна»), фіксована, змінюваної ставки немає), порядок повернення кредиту та наслідки прострочення та/або невиконання зобов'язань за договором.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором, загальна сума заборгованості відповідачки станом на 21 липня 2024 року склав 45 257,33 грн, яка включає в себе: заборгованість за тілом кредиту - 36 843,03 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 8414,30 грн (а.с. 26 -39).
Розмір заборгованості підтверджується наданою банком випискою за договором б/н за період з 26 січня 2012 року по 23 липня 2024 року (а.с. 40-63).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Підписавши 26 січня 2012 року Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, ОСОБА_1 приєдналась до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг; відповідачка ознайомилась із договором про надання банківських послуг до його укладення та погодилася з його умовами. В подальшому, 13 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписала оновлену анкету-заяву, яка містить більш деталізовані умови договору, та продовжила користуватися послугами банку на погоджених сторонами умовах.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимог про визнання цього договору недійсним в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав, відповідач не заявляв, в зв'язку із чим, виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, доведеним є факт існування між сторонами договірних відносин, які виникли на підставі укладеного між ними 26 січня 2012 року договору приєднання.
Згідно із статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26 січня 2012 року, Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 серпня 2021 року, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах, Паспорті споживчого кредиту. Тобто, між Банком та Позичальником укладено договір у письмовій формі, що складається із декількох частин, укладення якого в такій формі чинному законодавству не суперечить.
Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачкою своїх обов'язків по сплаті кредиту, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення заборгованості у визначеному позивачем розмірі, за тілом кредиту та за простроченими відсотками, обов'язковість сплати яких позичальником передбачена положеннями договору та нормами цивільного законодавства.
Відповідачка наданий позивачем розрахунок не спростувала, власного розрахунку заборгованості не навела, доказів повного чи часткового погашення боргу суду теж не надано.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зібраними у справі доказами підтверджено укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору та погодження усіх його істотних умов. Оскільки позичальниця належним чином не виконала умови кредитного договору, у неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 45 257,33 грн. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така заборгованість підлягає стягненню на користь кредитора.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту укладення між сторонами договору та існування заборгованості у нарахованому банком розмірі оцінюються колегією суддів критично.
Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: Заявах про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах, Паспорті споживчого кредиту. Тобто, між Банком та Позичальником укладено договір у письмовій формі, що складається із декількох частин, укладення якого в такій формі чинному законодавству не суперечить.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах даної цивільної справи, відповідачка ОСОБА_2 , підписавши анкету-заяву, не лише отримала кредитні кошти, а і систематично користувалася наданим банком кредитом, періодично вносячи кошти на його погашення, в тому числі, і на погашення відсотків за користування кредитними коштами, тим самим висловлюючи свою згоду із запропонованими банком умовами щодо нарахування та сплати таких відсотків.
Доводи апеляційної скарги про те, що анкета-заява не містить істотної умови кредитного договору - відсоткової ставки, тому, банк не мав права нараховувати відсотки, є безпідставними, оскільки відсоткова ставка визначена у анкеті заяві, підписаній сторонами 13 серпня 2021 року. При цьому, як видно із розрахунку заборгованості, заборгованість за простроченими відсотками, нарахована за погодженою сторонами у вказаній анкеті-заяві ставкою, почала утворюватись з 01 січня 2024 року, тобто, після підписання вказаної анкети-заяви.
Твердження апелянтки про те, що суд не мав ураховувати анкету-заяву від 13 серпня 2021 року колегія суддів також відхиляє, оскільки вказаний договір спрямований на урегулювання вже існуючих кредитних правовідносин між сторонами, його підписано з дотриманням усіх встановлених законом вимог.
Заява відповідачки про застосування наслідків спливу строків позовної давності також не підлягає задоволенню.
Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 200/11343/14-ц.
Колегія суддів також звертає увагу, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований судом першої інстанції відповідачці, який разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку через відсутність відповідача за місцем проживання.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 має право заявити про застосування позовної давності під час розгляду даної цивільної справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.
Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову.
Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції, позовна заява про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 січня 2012 року, надійшла на адресу суду 30 серпня 2024 року.
Як видно із виписки про рух коштів на рахунку, наданої банком, відповідачка систематично користувалась кредитними коштами для купівлі товарів та оплати послуг, а також вносила кошти на картку з метою погашення кредиту.
Останній платіж по кредиту відповідачем було здійснено 31 січня 2024 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).
Суд звертає увагу, що анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.
Отже, моментом початку перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором є момент, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту (31 січня 2024 року).
Оскільки з позовом до суду банк звернувся 30 серпня 2024 року, апеляційний суд доходить висновку про подачу позову у межах встановлених законом строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеній у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17 та від 15 січня 2021 року у справі №494/366/19.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Гришиною Тетяною Анатоліївною залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: Т.О. Невідома
В.В. Соколова