Справа № 382/1754/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/17003/2025
Іменем України
12 листопада 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Савчака С.П. в м. Яготин 25 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ житлового будинку, господарських будівель та споруд в натурі,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила виділити їй в натурі частину житлового будинку АДРЕСА_1 , передавши у власність ОСОБА_1 наступні приміщення: житлову кімнату № 1-4 пл. 8,80 кв.м., житлову кімнату № 1-5 пл. 18 кв.м., загальною площею 26,80 кв.м., а також господарські будівлі та споруди, а саме літню кухню «В», погріб «під В», вбиральню «Г», частину огорожі № 1, припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на виділену частку в житловому будинку АДРЕСА_1 .
Позов мотивувала тим, що згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року є власником частини житлового будинку про АДРЕСА_1 . Вказану частину будинку вона набула у спадок після смерті батька ОСОБА_4 . Власниками решти частини будинку є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка на даний час не отримала свідоцтва про право на спадщину за законом.
Будинок, який перебуває у спільній власності сторін, є одноповерховим, загальною площею 56,9 кв.м., та складається з веранди 1-1 пл. 9,40 кв.м., коридору № 1-2 пл. 4,50 кв.м., кухні № 1-3 пл. 16,20 кв.м., житлової кімнати № 1-4, пл.. 8,80 кв.м., житлової кімнати № 1-5 пл. 18 кв.м., а також господарські будівлі та споруди: веранда «а», ганок, сарай «Б», сарай «б», літня кухня «В», погріб «під В», вбиральня «Г», колодязь «К», огорожа № 1.
На даний час позивач, в зв'язку з неможливістю спільного користування майном, бажає виділити належну їй частку у спільному майні в самостійний об'єкт нерухомого майна.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, просила скасувати рішення Яготинського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що ухвалення рішення суду про поділ нерухомого майна в натурі між його співвласниками не потребує попереднього (до ухвалення такого рішення) подання до суду сторонами документів, що дають право на виконання відповідних будівельних робіт, навіть у тому випадку, коли такий поділ вимагатиме переобладнання та перепланування спірної нерухомості з проведенням робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування. Наявність чи відсутність станом на час ухвалення судом відповідного рішення дозволів чи погоджень, необхідних для фактичного виконання робіт з поділу спірного майна, не має значення для суду, який ухвалює рішення про поділ, незалежно від того, чи є у сторін у справі проектна документація з поділу, чи затверджена вона, чи отримано ними документи на право виконання відповідних будівельних робіт, а також незалежно від того, чи вимагається за законом в конкретному випадку розробка такої проектної документації та отримання дозвільної документації.
Відтак, відсутність у матеріалах справи технічних висновків про відповідність перепланування спірного будинку будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки тощо не перешкоджає суду ухвалити рішення по суті спору, якщо наявний висновок судової будівельно-технічної експертизи.
Натомість, в межах розгляду даної справи, суд не врахував вищевказаних обставин та фактично підмінив функції органів архітектурно-будівельного контролю, що виходить за межі його компетенції.
Щодо передчасності вимог позивача відносно поділу спірного домоволодіння через існування неприватизованої земельної ділянки під спірним будинком, яка необхідна для реконструкції домоволодіння, пояснювала, що визначення предмета, підстав позову у спорі є правом, яке належить виключно позивачу. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позовних вимог щодо земельної ділянки позивачем заявлено не було. Водночас, після вирішення спору у даній справі сторони наділені правом на звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Відтак, під час розгляду даної справи суду слід було виходити виключно з меж заявлених позовних вимог, а не надавати правової оцінки питанням, які позивачем не ставилися на вирішення.
Вказувала, що суд першої інстанції неправомірно позбавив її права на виділ майна у натурі, що суперечить гарантіям ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦПК України.
Наводила зміст ст. 356, 358, 364, 367 ЦК України, вказувала, що тлумачення ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що поділ будинку, який перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників, і подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року в справі № 607/14338/19-ц.
Так, в межах розгляду даної справи судовий експерт ОСОБА_5 підтвердив можливість поділу шляхом виділу в натурі частки будинку та господарських споруд (варіант № 1). Водночас, для забезпечення вимог ДБН передбачалося незначне перепланування та облаштування прибудови (тамбуру). Це не є перешкодою, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник має право за свій рахунок робити добудову без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.
Незначна добудова приміщення пл. 2,52 кв.м. жодним чином не свідчить про неможливість здійснення поділу, а лише підтверджує технічну необхідність приведення об'єкта у відповідність до будівельних норм. До того ж, з вказаним варіантом поділу сторона позивача погоджується та просила суд першої інстанції виділити їй у власність приміщення № 1-4 та № 1-5 з необхідністю добудови тамбуру. Серед господарських будівель та споруд: літня кухня «В», погріб «під В», вбиральня «Г», частина огорожі № 1.
Зауважувала, що зазначений варіант поділу, незважаючи на необхідність ОСОБА_1 здійснення добудови, фактично забезпечить реальний поділ будинку і відокремленість від інших співвласників, що відповідає інтересам всіх співвласників та не суперечить чинному законодавству України. ОСОБА_1 зобов'язується здійснити визначену експертом прибудову.
З розгляду на технічну неможливість ідеального поділу, запропонований експертом варіант можна розцінити як компромісний та максимально наближений до принципу рівності часток. Отже, висновок експерта містив варіант реального виділу домоволодіння, а тому суд помилково ототожнив наявність технічних труднощів із повною неможливістю поділу.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Яготинського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року в справі № 382/602/16-ц. Даним рішенням встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить частини житлового будинку АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк донька ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та сестра ОСОБА_6 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, разом із тим, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями після її смерті є її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які в установлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини (а. с. 14 - 17 т. 1).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 14 лютого 2012 року в справі № 2-о-12/12 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Яготинська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, заяву задоволено, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області 23 червня 1995 року № 1005, реєстраційне посвідчення, технічний паспорт та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий бюро технічної інвентаризації на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , в дійсності належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 134 т. 1).
11 червня 2012 року приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж. видано ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , які є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про право на спадщину кожному на частку житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а. с. 147, 148 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, спадщину прийнято його дочкою ОСОБА_3 , яка 04 серпня 2020 року подала відповідну заяву до приватного нотаріуса Яготинського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж. (а. с. 105 т. 1).
Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли у спадщину кожна по частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .
Докази реєстрації за відповідачами права власності на успадковане ними майно в матеріалах справи відсутні.
Разом із тим, відповідно до правових висновків Верховного Суду в постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22) системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Згідно технічного паспорту на будинок за адресою АДРЕСА_1 будинок має загальну площу 56,9 кв.м., житлову 26,8 кв.м. та складається з наступних приміщень: 1-1 веранда пл. 9,4 кв.м., 1-2 коридор пл. 4,56 кв.м., 1-3 кухня пл. 16,2 кв.м., 1-4 житлова кімната пл. 8,8 кв.м., 1-5 житлова кімната пл. 1-5 кв.м., а також має надвірні споруди: ганок, сарай «Б», сарай «б», літня кухня «В», погріб «під В», вбиральня «Г», колодязь «К», огорожа № 1 (а. с. 18 - 20 т. 1).
Згідно висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 1-25 від 26 лютого 2025 року, виконаної судовим експертом Бойком М.В. на підставі ухвали Яготинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року, враховуючи об'ємно-планувальні рішення, виділити в натурі частини приміщень будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами на дві ідеальні частини та по АДРЕСА_1 та у відповідності до вимог ДБН, технічно неможливо. При цьому існує один технічно можливий варіант виділити в натурі частини приміщень будинку без втручання в несучі конструкції будинку, але з втручанням в інженерні мережі опалення та з незначним відхиленням від розміру ідеальних часток та вимог ДБН. За даним варіантом, першому співвласнику пропонується виділити приміщення 1-4 пл. 8,8 кв.м. вартістю 54875 грн., 1-5 пл. 18,0 кв.м. вартістю 112243 грн., загальною площею 26,8 кв.м. та загальною вартістю 167118 грн., а також господарські будівлі і споруди: літню кухню «В» вартістю 33482 грн., погріб «під В» вартістю 3044 грн., вбиральню «Г» вартістю 5676 грн., огорожі № 1 вартістю 1337 грн., всього вартістю 43539 грн. Іншим співвласникам запропоновано залишити приміщення 1-2 пл. 4,5 кв.м. вартістю 28061 грн., 1-3 пл. 16,2 кв.м. вартістю 101019 грн., 1-1 пл. 9,40 кв.м. вартістю 19826 грн., всього пл. 30,10 кв.м. вартістю 148906 грн., а також господарські будівлі і споруди ганок вартістю 782 грн., сарай «Б» вартістю 43231 грн., сарай «б» вартістю 6417 грн., огорожі № 1 вартістю 1337 грн., всього вартістю 51767 грн. За результатом запропонованого варіанту № 1 фактична частка першого співвласника складає 51/100 та більша ідеальної частки на 1 %, що в грошовому еквіваленті становить +4992 грн., фактична частка інших співвласників складає 49/100 та менша ідеальної частки на 1 %, що в грошовому еквіваленті становить -4992 грн. Даний варіант виділу частини будинку потребує проведення ремонтно-будівельних робіт, а саме: демонтувати дверний проріз між приміщеннями кухні 1-3 пл. 16,2 кв.м. та житлової кімнати 1-5 пл. 18,00 кв.м.; в приміщенні житлової кімнати 1-4 пл. 8,80 кв.м. влаштувати вхідні двері, переобладнавши за допомогою спеціалізованої будівельної організації віконний проріз на дверний; влаштувати прибудову (тамбур) 1-8 пл. 2,52 кв.м. до приміщення житлової кімнати 1-4 пл. 8,80 кв.м. (мінімальна ширина допоміжних приміщень 1,8 м., мінімальна глибина тамбура 1,4 м.); влаштувати перегородку в приміщенні житлової кімнати 1-4 пл. 8,80 кв.м., влаштувавши дві частини цього приміщення: кухня 1-4 пл. 5,00 кв.м. та суміщений санвузол 1-6 пл. 3,80 кв.м.; влаштувати перегородку в приміщенні коридору 1-2 пл. 4,50 кв.м., влаштувавши дві частини цього приміщення: коридор 1-2 пл. 2,30 кв.м. та санвузол 1-7 пл. 2,20 кв.м.; в приміщенні кухні 1-3 пл. 16,20 кв.м. влаштувати житлову кімнату, демонтувавши грубу; в приміщенні веранди 1-1 пл. 9,40 кв.м. влаштувати кухню (а. с. 203 - 204 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою - третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
В постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року в справі № 520/21041/18 (провадження № 61-7727св22) викладено правовий висновок, згідно якого системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц (провадження 61-26178св18) від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (№ 61-19073св20).
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25), постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 149/576/20, від 31 липня 2025 року у справі № 462/7743/18, від 14 серпня 2025 року у справі № 372/4472/21, від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21 та інших, що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного приводу.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вона як співвласник має право на виділ у натурі у самостійний об'єкт нерухомого майна частки із спільного майна, спільне користування яким разом із відповідачами вважала неможливим. Посилалася на неможливість добровільного вирішення спору, оскільки сторони не спілкуються, а відповідач ОСОБА_3 , крім того, не бажає отримувати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті попереднього співвласника будинку, яким був її батько ОСОБА_7 .
Судом першої інстанції досліджено висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 1-25 від 26 лютого 2025 року, виконаної судовим експертом Бойком М.В., у якому експертом встановлено, що виділити в натурі частини приміщень будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами на дві ідеальні частини та по АДРЕСА_1 та у відповідності до вимог ДБН, технічно неможливо. Крім того, враховуючи об'ємно-планувальні рішення, частки сторін у праві власності ( та ) поділити в натурі приміщення житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами відповідно до вимог ДБН технічно неможливо, так як неможливо дотриматись вимог таблиці № 1 п. 5.18 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» щодо площі окремої квартири будинку в розмірі не менше 28 кв.м.
При цьому існує один технічно можливий варіант виділити в натурі частини приміщень будинку без втручання в несучі конструкції будинку, але з втручанням в інженерні мережі опалення та з незначним відхиленням від розміру ідеальних часток та вимог ДБН.
Крім того, судом першої інстанції додатково враховано роз'яснення судовим експертом Бойком С.В. свого висновку в судовому засіданні 18 червня 2025 року згідно яких, виділити з будинку комусь з учасників лише житлові кімнати, а комусь лише нежитлові відповідно до вимог ДБН неможливо; технічно можливим є виділ/поділ тоді, коли після цього будуть в наявності окремі квартири загальною площею не менше 28 кв.м.; в даному випадку здійснити виділ без порушення вказаної норми щодо площі квартир не є можливим без порушення вимог ДБН; при виділі частки буде необхідне втручання в інженерні мережі опалення, крім того, треба буде здійснити певні переобладнання приміщень.
Так, дійсно, таблицею 1 до п. 5.18 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» передбачено, що нижньою межею площі однокімнатної квартири є 28 кв.м. Згідно п. 5.18 зазначених ДБН, при проектуванні житлових приміщень слід виходити з можливості наступного їх дообладнання та перепланування. Площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою ніж 14 кв.м., в інших квартирах - не менше ніж 16 кв.м. Мінімальна площа спальні - 9 кв.м., мінімальна площа кухні (обладнана мийкою та плитою для приготування їжі) - 8 кв.м., в однокімнатній квартирі допускається зменшувати площу кухні до 7 кв.м. Допускається в квартирах влаштування кухні-ніші, а також об'єднання кухні із загальною кімнатою (вітальнею) за умови їх обладнання електроплитою та примусовою витяжною вентиляцією.
Враховуючи наведене, апеляційний суд в цілому погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про неможливість виділу в натурі частки житлового будинку по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами ОСОБА_1 , оскільки відповідно до висновку експерта це технічно неможливо.
Апеляційний суд підтримує такі висновки, враховуючи правові висновки Верховного Суду у вищенаведеній постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 149/576/20 про обов'язок суду здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, лише якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
Враховуючи, що до неспівмірної шкоди господарського призначення у зазначеної постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 149/576/20 віднесено суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо), є правильними висновки суду першої інстанції про відмову в позові про виділ частки житлового будинку в натурі, з огляду на те, що висновком судового експерта Бойка С.В. запропоновано єдиний технічно можливий варіант виділити в натурі частини приміщень будинку без втручання в несучі конструкції будинку, але з втручанням в інженерні мережі опалення та з незначним відхиленням від розміру ідеальних часток та вимог ДБН, за якого у власність позивача ОСОБА_1 передається дві житлові кімнати 1-4 та 1-5, а у власність інших співвласників будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - нежитлові приміщення 1-1, 1-2, 1-3, які є відповідно верандою, коридором та кухнею, які фактично не можуть бути використані як житлові за своїм функціональним призначенням та потребують значних переобладнань у випадку переобладнання їх на житлові, що є обтяжливим та покладає на інших співвласників надмірний тягар.
Крім того, апеляційний суд враховує, що запропонований судовим експертом варіант поділу будинку передбачає не лише відхилення від ДБН щодо площі окремої квартири будинку в цілому та щодо площ інших приміщень квартири відповідно до їх функціонального призначення, а й втручання в інженерні мережі опалення.
Зазначені обставини, у їх сукупності, свідчать про завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі у випадку виділу позивачу ОСОБА_1 її частки відповідно до варіанту, запропонованого судовим експертом Бойком М.В. у висновку оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 1-25 від 26 лютого 2025 року, та про порушення і дисбаланс прав інших співвласників, яким запропоновано виділити лише нежитлові приміщення на противагу позивачу, у власність якій виділяються дві житлові кімнати, в зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягали.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції неправомірно позбавив її права на виділ майна у натурі, що суперечить гарантіям ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦПК України, враховуючи таке.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 161/3963/21 та інших).
Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Враховуючи, що у висновку оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 1-25 від 26 лютого 2025 року судовий експерт фактично встановив неможливість виділення в натурі частини приміщень будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами на дві ідеальні частини та по АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ДБН, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що в межах розгляду даної справи судовий експерт ОСОБА_5 підтвердив можливість поділу шляхом виділу в натурі частки будинку та господарських споруд, а незначне перепланування та облаштування прибудови не є перешкодою, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник має право за свій рахунок робити добудову без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.
Враховуючи наведене, задоволення позову ОСОБА_1 призведе до непропорційного порушення прав та законних інтересів інших співвласників будинку - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким у такому випадку будуть виділені лише нежитлові приміщення будинку, і розміри загальної площі квартири та приміщень у її складі будуть меншими, ніж передбачено вимогами ДБН, а враховуючи, що інших варіантів поділу будинку як позивачем, так і жодною зі сторін не запропоновано, апеляційний суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає в зв'язку з його необґрунтованістю.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 у позові посилалася на неможливість спільного користування майном разом із відповідачами, однак доказів такої неможливості нею не надано.
Разом із тим, відмовляючи ОСОБА_1 в позові про виділ житлового будинку, господарських будівель та споруд в натурі, суд першої інстанції помилково зазначив, що влаштування відповідно до висновку експерта прибудови (тамбуру) № 1-8 пл. 2,52 кв.м. до приміщення житлової кімнати № 1-4 до житлового будинку буде вважатися реконструкцією (прибудовою), для проведення якої слід отримати документи, що дають право на проведення вказаного виду будівельних робіт, і позивачем не надано доказів отримання будівельного паспорту для здійснення прибудови, а також доказів перебування у власності співвласників житлового будинку земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням для можливості спорудження добудови. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що влаштування прибудови до житлового будинку (здійснення реконструкції) неможливо, а неможливість влаштування прибудови до житлового будинку виключає можливість виділу в натурі частини житлового будинку.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що наявність чи відсутність станом на час ухвалення судом відповідного рішення про виділ у натурі частки спірного нерухомого майна дозволів чи погоджень, необхідних для фактичного виконання робіт з поділу спірного майна, не має значення для суду, який ухвалює рішення про поділ незалежно від того, чи є у сторін у справі проєктна документація з поділу, чи затверджена вона, чи отримали вони документи на право виконання відповідних будівельних робіт, а також незалежно від того, чи вимагається за законом у конкретному випадку розроблення такої проєктної документації та отримання дозвільної документації.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 712/920/14 (провадження № 61-33938св18), від 21 лютого 2024 року у справі № 713/1429/21 (провадження № 61-10392св23), від 20 липня 2022 року у справі № 450/2380/18 (провадження № 61-1284св22, від 11 вересня 2024 року у справі № 308/15826/14-ц (провадження № 61-3051св24), від 22 квітня 2025 року у справі № 344/13599/14 (провадження № 61-832св24).
Таким чином, у суду були відсутні підстави вимагати від позивача проходження дозвільної процедури, зокрема отримання будівельного паспорту для здійснення прибудови до вказаного житлового будинку, до ухвалення судом рішення про виділ у натурі частки спірного нерухомого майна.
Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано доказів перебування у власності позивача/співвласників житлового будинку земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд для можливості спорудження добудови.
Вказаний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на доказах, зібраних в справі, оскільки з огляду на площу будинку, площу та кількість житлових та допоміжних приміщень, виділити частину будинку позивачу в натурі не є можливим, і неможливість такого виділу не пов'язана із відсутністю дозвільних документів або перебування у власності сторін земельної ділянки.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в позові в зв'язку з його необґрунтованістю, однак мотиви такої відмови викладені із неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування правових висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, та з порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення у відповідній частині, із викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається без задоволення, апеляційним судом не здійснюється перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Яготинського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.