Справа № 240/17064/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №043371 від 13 серпня 2024 року.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 26 червня 2024 року на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 10 червня 2022 року №000147 на а/д Н-11 87 км+500 м у м. Кривому Розі о 13 годині 00 хвилин проведено перевірку транспортного засобу марки IVECO-фуріон-рефрижератор, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час проведення перевірки встановлено відсутність заповнених тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР або бланку підтвердження діяльності, чим порушено вимоги пункту 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24 червня 2010 року і пункту 6.4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07 червня 2010 року.
За результатами перевірки 26 червня 2024 року посадовими особами контролюючого органу складено акт №039479 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
16 липня 2024 року на адресу позивача направлено лист з інформацією про дату та час розгляду справи, який 02 серпня 2024 року повернувся адресату з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого терміну зберігання».
Позивач на розгляд справи не прибула та не надав пояснень щодо виявленого під час перевірки порушення.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 13 серпня 2024 року начальник Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області виніс постанову, якою за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Зазначена постанова отримана позивачем 28 серпня 2024 року.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ.
В силу статті 34 Закону України № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Судом першої інстанції встановлено, що у момент проведення перевірки водій ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу на підставі товарно-транспортної накладної від 24 червня 2024 року №1954, у якій зазначено, що ФОП ОСОБА_1 виступає автомобільним перевізником.
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону України№2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
У силу частини 7 названої правової норми центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини 14 цієї ж норми визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами 17 - 20 статті 6 Закону України №2344-ІІІ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
За приписами пункту 14 названого Порядку рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України №2344-ІІІ; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з частинами 1 - 2 статті 48 Закону України №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наведений перелік документів не є вичерпним.
Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22 та інших подібних.
Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за №811/18106, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлюється особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку та вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно пункту 6.3 розділу VI названого положення водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року №385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 20 жовтня 2010 року за №946/18241, з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для. найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких, записів.
Вимогами статті 34 Закону України №2433-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Закон України №2344-ІІІ регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).
Розділом V названого Закону визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Так, відповідно до статті 60 Закону України №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що водій транспортного засобу, щодо якого проводилась перевірка, не надав посадовим особам відповідача документи, які передбачені статтею 48 Закону України №2344-ІІІ.
Про вказане порушення зазначено в Акті перевірки від 26 червня 2024 року.
На підставі названого Акта та за наслідками розгляду 13 серпня 2024 року справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесена оскаржена постанова, якою до відповідальності притягнули власника автомобіля - ОСОБА_1 .
Варто зазначити, що положення статті 60 Закону України №2344-ІІІ застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.
З огляду на зазначене, посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України №2344-ІІІ про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Також, важливим етапом процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 60 Закону України №2344-ІІІ є розгляд по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з метою з'ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності.
Пунктом 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно з пунктом 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до пункту 30 Порядку № 1567 за наявності в діях фізичної особи - суб'єкта господарювання ознак адміністративного правопорушення притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що в Акті проведення перевірки посадова особа Укртрансбезпеки зазначила про ненадання водієм тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР або бланка підтвердження діяльності, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
За наслідками розгляду Укртрансбезпекою справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по суті ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
При цьому, справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглянута Укртрансбезпекою без участі особи, яка за наслідками розгляду притягнута до адміністративної відповідальності або її уповноваженої особи.
Судом також встановлено, що станом на момент проведення перевірки перевізником, а саме позивачем, були оформлені бланки підтвердження діяльності, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, що підтверджують здійснення водієм у дні, на які не пред'явлено тахокарти, керування транспортним засобом, на який не поширюються дія Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року 3340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за №811/18106.
Копії таких бланків долучені до позовної заяви.
В свою чергу, відповідачем до суду не надано жодного доказу на спростування доводів позивача.
Вимогами частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач надав суду першої інстанції докази на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із цим позовом, які визнані судами належними та допустимих. В свою чергу відповідач свого обов'язку не виконав та не надав до суду докази на підтвердження своїх доводів. Колегія суддів констатує, що апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції.
Варто зазначити, що обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. А у випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник, у цій справі - відповідач, має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, задоволення позовних вимог за відсутності доказів їх безпідставності.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що посадові особи Укртрансбезпеки помилково визначили допущення позивачем порушення вимог Закону України №2344-ІІІ, що не спростовано відповідачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність спірної постанови.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.