Справа № 420/38214/25
про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 і, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 22.03.2022 р. по 20.05.2023 р., грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р. та на 01.01.2023 р., та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 22.03.2022 р. по 20.05.2023 р., грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Положеннями ч.1 ст.171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.161 КАС України з наступних підстав.
Приписами ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі № 260/3564/22, у постановах від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22 та від 08.08.2024 р. у справі № 380/29686/23.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб'єкта приватного права.
Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.
Отже, з 19.07.2022 р. строк звернення до суду з позовом про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 22.03.2022 р. по 20.05.2023 р., грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р. та на 01.01.2023 р., та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017 р.
Зі змісту позовної заяви та долучених додатків слідує, що позивач про розрахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. дізналась з довідки відповідача від 21.02.2025 р. за №11/128.
З даною позовною заявою позивач звернулась до суду лише 12.11.2025 р., тобто після сплину тримісячного строку з дня отримання листа відповідача щодо позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 р. по 20.05.2023 р. При цьому, строк звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 22.03.2022 р. по 18.07.2022 р. позивачем не порушено.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Доводи позивача про те, що на вказані правовідносини не розповсюджується строк звернення до суду є помилковими, оскільки спірні правовідносини виникли у період, в який положення ст.233 КЗпП України передбачають обмеження строку звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У заяві позивача, окрім посилання на правові позиції Верховного Суду щодо обчислення строку звернення до суду, не вказується на причини пропуску позивачем строку звернення до суду щодо періоду з 19.07.2022 р. по 20.05.2023 р.
Враховуючи, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, суддя визнає наведені у заяві підстави пропущення строків звернення до адміністративного суду неповажними та такими, що не підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, суддя приходить до висновку, що позивачу необхідно звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та обґрунтування поважності причин пропуску строку із наданням відповідних доказів.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, положеннями ч.ч.1, 2 ст.161 КАС України визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
У разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Однак, позивачем, в порушення вказаних вимог, не надано доказів надсилання копії позовної заяви та копій доданих документів іншим учасникам справи, а саме - відповідачу.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладене, позовна заява відповідно до ч.1 ст.169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків, а саме для подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведеними іншими підставами для поновлення строку із наданням відповідних доказів, а також доказів направлення відповідачу позовної заяви з додатками.
Керуючись ст.ст.161, 169, 171 КАС України, суддя -
ухвалив:
Підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду визнати неповажними.
Залишити позовну заяву без руху.
Позивачу усунути недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Після усунення недоліків позовної заяви документи до суду направляти із вказівкою на номер справи № 420/38214/25 та зазначенням прізвища судді, який прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала окремо не оскаржується.
Суддя О.І. Бездрабко