Справа № 420/33849/25
17 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155750003700 від 18.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи з 01.01.1975 по 31.12.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 19.08.2025.
Ухвалою суду від 08.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.08.2025, після досягнення 63-річного віку, він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком, однак рішенням №155750003700 від 18.09.2025 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає таку відмову формальною та протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
17.10.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2024 по 31.12.2024 - від 15 до 31 років, натомість, згідно доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 13 років 04 місяці 03 дні. Так, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 1976 по 1992, оскільки у трудовій книжці відсутня інформація про відпрацьовані вихододні, а відповідно до довідки про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та фактично відпрацьований час від 02.04.2025 №46, ОСОБА_1 не значиться. Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи з 1993 по 1999 відповідно до довідки від 02.04.2025 №46, оскільки в Акті перевірки від 01.09.2025 №1500-0902-1/6463 зазначено, що в архівних документах значиться “ ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним на рос. Мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться.
23.10.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та зазначає, що за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №155750003700 від 18.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу. Зазначає також, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а також не вчиняло протиправних дій щодо делегування розгляду документів позивачки, поданих для призначення пенсії, а тому відсутні правові підстави зобов'язувати вчиняти будь-які зобов'язальні дії відносно Позивача.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
19.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із з заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2025 №155750003700 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить від 21 до 31 року, натомість страховий стаж позивача становить 13 років 04 місяця 03 дня. Так, за доданими документами до стажу не зараховано: періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки від 15.03.1977 №35 з 1976-1992, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та в довідці від 02.04.2025 №46 зазначено, що ОСОБА_1 не значиться; період роботи з 1993 по 1999 згідно довідки від 02.04.2025 №46, оскільки в Акті перевірки від 01.09.2025 №1500-0902-1/6463 зазначено, що в архівних документах значиться як « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним на рос. Мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Позивач, досягнувши 63-річного віку та вважаючи наявним у нього необхідного страхового стажу, 19.08.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений пенсійним органом (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 13 років 04 місяця 03 дні. При цьому, в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви відмовлено, за відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Відповідно до пункту 26 Порядку № 637, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що 15.03.1977 позивачу оформлено трудову книжку колгоспника № НОМЕР_1 (колгоспний облік, форма №76).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно із пунктом 6 Основних Положень, всі записи у трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Судом проаналізовано трудову книжку колгоспника № НОМЕР_1 (колгоспний облік, форма №76) та встановлено наступне.
ОСОБА_1 вступив у члени колгоспу ім. Т.Г. Шевченка Новоукраїнської сільської ради Роздільнянського району Одеської області у 1976 році.
Також, на аркушіах 2-3, 4-5, 6-7 трудової книжки колгоспника, у розділі "відомості про роботу" вказаний встановлений мінімум трудоднів за рік та кількість пророблених людиноднів за 1976 - 1999 роки, а саме:
- в 1976 році мінімум трудоднів становив 282, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 23;
???- в 1977 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 27;
???- в 1978 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 29;
???- в 1979 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 41;
???- в 1982 році мінімум трудоднів становив 284 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 116;
???- в 1983 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 331;
???- в 1984 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 232;
???- в 1985 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 262;
???- в 1986 році мінімум трудоднів становив 284 днів 280 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 260;
????- в 1987 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 281;
????- в 1988 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 290;
????- в 1989 році мінімум трудоднів становив 260 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 260;
- ????в 1990 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 273;
- в 1991 році мінімум трудоднів становив 260 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 229;
- в 1992 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 100;
- в 1993 році мінімум трудоднів становив 150 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 76;
- в 1994 році мінімум трудоднів становив 260 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 45;
- в 1995 році мінімум трудоднів становив 260 днів, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 64;
- в 1996 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 172;
- в 1997 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 144;
- в 1998 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 266;
- в 1999 році мінімум трудоднів не зазначено, а кількість пророблених людиноднів за рік позивачем - 288.
Крім того, графі 7 трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 міститься інформація про нараховану заробітню плату за рік, зокрема з 1976 року по 1999 рік, а в графі 13 та 14 підписи голови колгоспу та головного бухгалтера колгоспу. Вказані записи засвідчено також печатками колгоспу.
Разом з тим, відповідачем у оскаржуваному рішенні відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 1976 по 1992 роки, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та в довідці від 02.04.2025 №46 зазначено, що ОСОБА_1 не значиться та з 1993 по 1999 роки згідно довідки від 02.04.2025 №46, оскільки в Акті перевірки від 01.09.2025 №1500-0902-1/6463 зазначено, що в архівних документах значиться як « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним на рос. мові та відсутня інформація, що іншої такої людини в первинних документах не значиться.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і вона містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час у колгоспі за спірні періоди (1976-1999 роки), що відповідачами не спростовано, незаповнення відповідальною особою роботодавця певної інформації, зокрема встановленого мінімуму трудоднів за рік у графі №6 трудової книжки, не може бути законною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу.
Суд наголошує, що аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах, а відтак посилання відповідачів на архівну довідку від 02.04.2025 №35, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17.
Суд бере до уваги те, що в 1976, 1982, 1986, 1991, 1993, 1994, 1995 роках позивачем не було виконано річний мінімум встановлених трудоднів та не зазначено про поважність такого невиконання, а в 1977, 1978, 1979, 1983, 1984, 1985, 1987, 1988, 1990, 1992, 1996, 1997, 1998, 1999 роках в трудовій книжці колгоспника взагалі відсутні дані щодо встановленого річного мінімуму встановлених трудоднів.
Як було зазначено судом вище, починаючи з 01.01.1966, кожний рік роботи зараховується до стажу як повний за умови виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві, в іншому випадку за фактичною тривалістю.
Враховуючи наведене, до страхового стажу позивача необхідно зарахувати період його роботи колгоспі ім. Шевченка з 1976 по 1999 рік за фактично відпрацьовані дні.
Суд акцентує увагу, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Такі висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17. Як зазначив Верховний Суд, наявність в органів, що призначають пенсію, права вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пунктом 4.7 Порядку №22-1.
У свою чергу суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду добросовісно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи вищенаведене, відмова відповідача у зарахуванні позивачу до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, які внесено до трудової книжки колгоспника є протиправною, оскільки стаж підтверджено основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача), недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено у передбачений законом спосіб, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем таких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Повторюючись, суд звертає увагу на те, що трудова книжка позивачки містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви Управління щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
При цьому, вимога щодо зобов'язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивачки, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 (колгоспний облік, форма №76) з 1976 по 1999 рік із врахуванням висновків суду та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155750003700 від 18.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 (колгоспний облік, форма №76) з 1976 по 1999 рік із врахуванням висновків суду та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.