14 листопада 2025 року Справа № 280/6039/24 ПР/280/24/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач, з урахуванням ухвали суду від 27.06.2024 про роз'єднання позовних вимог у справі № 280/5296/24, просить суд:
1) визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-0 від 27.09.2021 року про звільнення ОСОБА_2 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114 (через скорочення штатів) майора податкової міліції ОСОБА_1 (2982414342) старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами у зв'язку з вказанням неправильної підстави звільнення та зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області, змінити підстави звільнення з вказанням причини звільнення у наказі № 185-0 від 27.09.2021 року, виклавши у наступній редакції: звільнити з посади та податкової міліції ДФС у відставку із зняттям з військового обліку за пунктом 65, підпунктом «а» (за віком) Положення 114 майора податкової міліції ОСОБА_1 (2982414342) старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами з 27.09.2021 року;
2) зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області розглянути питання видачі позивачці посвідчення та нагрудного знаку Ветеран податкової міліції, посвідчення про право на пільги та нагрудний знак Ветеран праці з моменту настання такого права з 28.09.2021 року;
3) зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області надати належним чином завірені копії акту про призначення на посаду згідно особової справи позивачки, відповідно до п. 3 ст. 33 Закону України «Про державну службу»;
4) зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області присвоїти позивачу чергове спеціальне звання начальницького складу «підполковник податкової міліції» з виданням наказу про присвоєння спеціального звання на підставі п. 35 Постанови КМУ №114 від 29 липня 1991 р. «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»;
5) визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Запорізькій області по виданню наказу №185-0 від 27.09.2021 р., які полягають у оформленні його не у відповідності до вимог п. 10 розділу ІІІ «Про затвердження Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 р. №1235, а саме: невикладення у ньому стажу служби в органах внутрішніх справ і податкової міліції та вислуги років для призначення пенсії (у тому числі пільгова) у зв'язку з чим зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області внести зміни до наказу ГУДФС №185-0 від 27.09.2021 р. шляхом викладення у ньому стажу служби в податковій міліції та вислугу років для призначення пенсії (у тому числі пільгова) та надати належним чином завірений наказ;
6) стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральну шкоди в сумі 5 000,00 грн.
В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач вказує, що позивач має вислугу більше 25 років, тому повинна була бути звільнена не на підставі пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, а на підставі пп. «а» п.65 вказаного Положення із зняттям з військового обліку, у зв'язку з чим є необхідність у внесенні змін у наказ №185-о від 27.09.2021. Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для достатньої у неї вислуги років для отримання посвідчення та нагрудного знака «Ветеран податкової міліції», а також, відповідно, для розгляду питання щодо видачі посвідчення про право на пільги та нагрудний знак Ветеран праці. Також позивач зазначає, що при звільненні зі служби їй мало бути присвоєне чергове спеціальне звання - підполковник податкової міліції відповідно до вимог Положення №114 та Інструкції про порядок призначення на посади та звільнення з посад осіб начальницького складу податкової міліції Державної фіскальної служби України, затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 15.06.2017 № 421.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
Заперечення Головного управління ДФС у Запорізькій області викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№32845 від 15.07.2024, вх.№ 51203 від 13.10.2025), у якому зазначено, що з набранням чинності Законом № 1150 та початком діяльності БЕБ, ДФС, її територіальні органи та податкова міліція припинили виконання функцій органу виконавчої влади визначених постановою КМУ № 1200, і з 01.01.2022 штатний розпис служби не затверджується та відсутні штатні працівники. Головне управління ДФС у Запорізькій області - бюджетна установа, яка фінансувалася виключно за рахунок Державного бюджету України, при цьому законами про бюджети України на 2022, 2023 та 2024 роки видатки на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС не затверджені, в зв'язку з чим бюджетні асигнування відсутні та процес фінансово-господарської діяльності ГУ ДФС у Запорізькій області припинено. Голова та члени комісії з реорганізації не є посадовими особами ГУ ДФС у Запорізькій області і на сьогоднішній день не мають повноважень прирівнювати посади осіб начальницького та рядового складу працівників податкової міліції, комісія з реорганізації не є уповноваженим структурним підрозділом, на який Міністерствами та іншими органами влади покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для перерахунку пенсії документів. Відповідно до наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 №185-о та її послужного списку вислуга років на день звільнення 27.09.2021 складає: календарна 18 років 9 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні, у зв'язку з чим відсутня необхідна кількість вислуги років для розгляду питання видачі ОСОБА_1 посвідчення та нагрудного знаку Ветерана податкової міліції. Згідно з пунктом 34 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, установлено, що строк вислуги в спеціальному званні майора міліції, майора внутрішньої служби 4 роки, водночас на момент звільнення ОСОБА_1 строк вислуги в спеціальному званні становить 3 роки 1 місяць 14 днів. Крім того, звання «майор податкової міліції» присвоюється начальниками ГУ ДФС, а «підполковник податкової міліції» та «полковник податкової міліції» присвоюється виключно головою ДФС України, у зв'язку з чим у комісії з реорганізації ГУ ДФС у Запорізькій області відсутні законодавчі підстави для присвоєння чергового спеціального звання «підполковник податкової міліції». Зауважено, що позивач не надав жодних підтверджень, що у зв'язку із його звільненням ГУ ДФС у Запорізькій області було заподіяно моральну шкоду. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 24.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 280/5296/24, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою від 27.06.2024 суд роз'єднав позовні вимоги ОСОБА_1 ; частину позовних вимог до Головного управління ДФС у Запорізькій області виділено у самостійне провадження.
Адміністративній справі із зазначеними позовними вимогами присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6039/24 та передано її на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвій К.В. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2024).
Ухвалою від 02.07.2024 суд прийняв до провадження адміністративну справу №280/6039/24.
Ухвалою від 15.07.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Запорізькій області про закриття провадження у справі.
Ухвалою від 15.07.2024 суд витребував у Головного управління ДФС у Запорізькій області докази по справі.
Ухвалою від 15.07.2024 суд запропонував ОСОБА_1 надати до суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування.
Ухвалою від 25.09.2024 суд залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди у частині про:
визнання протиправним і скасування наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-0 від 27.09.2021 року про звільнення ОСОБА_2 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114 (через скорочення штатів) майора податкової міліції ОСОБА_1 (2982414342) старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами у зв'язку з вказанням неправильної підстави звільнення та зобов'язання Головне управління ДФС у Запорізькій області, змінити підстави звільнення з вказанням причини звільнення у наказі № 185-0 від 27.09.2021 року, виклавши у наступній редакції: звільнити з посади та податкової міліції ДФС у відставку із зняттям з військового обліку за пунктом 65, підпунктом «а» (за віком) Положення 114 майора податкової міліції ОСОБА_1 (2982414342) старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами з 27.09.2021 року;
визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Запорізькій області по виданню наказу №185-0 від 27.09.2021 р., які полягають у оформленні його не у відповідності до вимог п. 10 розділу ІІІ «Про затвердження Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 р. №1235, а саме: невикладення у ньому стажу служби в органах внутрішніх справ і податкової міліції та вислуги років для призначення пенсії (у тому числі пільгова) та зобов'язання Головне управління ДФС у Запорізькій області внести зміни до наказу ГУДФС №185-0 від 27.09.2021 р. шляхом викладення у ньому стажу служби в податковій міліції та вислугу років для призначення пенсії (у тому числі пільгова) та надати належним чином завірений наказ.
Ухвалою від 25.09.2025 суд залишив без руху позовну заяву, надав позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строку звернення до суду з вказаними у мотивувальній частині ухвали позовними вимогами (про видачу позивачу посвідчення та нагрудного знаку Ветеран податкової міліції, посвідчення про право на пільги та нагрудний знак Ветеран праці з моменту настання такого права з 28.09.2021; видачу акту про призначення на посаду згідно особової справи позивачки, відповідно до п. 3 ст. 33 Закону України «Про державну службу»; присвоєння позивачу чергового спеціального звання) з доказами поважності причин пропуску такого строку, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Ухвалою від 14.10.2025 суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 в адміністративній справі №280/6039/24 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14.10.2024 в адміністративній справі №280/6039/24 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2025 прийнято до провадження справу №280/6039/24, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 13.12.2002 по 27.09.2021 (довідка ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 №257).
Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о ОСОБА_1 звільнена з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення складає: календарна - 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні - 23 роки 10 місяців 24 дні. Підстава: попередження про наступне звільнення.
Згідно з пунктом 2 зазначеного наказу Відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення наказано: 1. Згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 18 (вісімнадцяти) повних календарних років служби. 2. Забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , а саме виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.
Не погоджуючись з відповідачем щодо змісту наказу про звільнення з посади, невидачею посвідчення та нагрудного знаку з урахуванням достатньої вислуги років, невидачею акту про призначення на посаду, позивач звернулася з відповідними позовними вимогами до адміністративного суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-о від 27.09.2021.
В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач зазначає, що у наказі Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-о від 27.09.2021 підставою для звільнення зазначено підпункт «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114), водночас з урахуванням вислуги років більше 25 років належною підставою є підпункт «а» пункту 65 вказаного Положення.
Суд зазначає, що Положення №114 (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення №114 особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку): за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років; полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років; генерал-полковники внутрішньої служби - 60 років (пункт 7 Положення №114).
Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) граничний вік перебування на військовій службі встановлюється: 1) для військовослужбовців рядового, молодшого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 45 років; 2) для військовослужбовців старшого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 50 років; 3) для військовослужбовців вищого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 55 років; 4) для військовослужбовців молодшого офіцерського складу - до 45 років; 5) для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) - до 50 років; полковників (капітанів 1 рангу) - до 55 років; 6) для військовослужбовців вищого офіцерського складу - до 60 років; 7) для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб: рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років; вищого офіцерського складу - до 65 років.
Отже, для визначення підстави для звільнення за підпунктом «а» пункту 65 Положення №114 позивач мала досягти 45-річного віку, водночас станом на 27.09.2021 вік ОСОБА_1 становив 40 років, у зв'язку з чим відсутні підстави для внесення змін до наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-о від 27.09.2021 в частині визначення підстав припинення служби в податковій міліції.
Позивач посилається на те, що з урахуванням п. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто на час звільнення вона набула права на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), а з урахуванням додаткового зарахування до вислуги років часу навчання у позивача вислуга складає більше 25 років, що достатньо для призначення пенсії згідно з пунктом "а" статті 12 Закону № 2262-XII, та відповідно наявні підстави для внесення змін у наказ № 185-0 від 27.09.2021 в частині визначення підстави для звільнення підпункту «а» пункту 65 Положення №114.
Суд зазначає, що відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п'ятої та шостої цієї статті.
Отже, факт набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років під час визначення підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпунктів «в» пунктів 1 частин п'ятої та шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є визначальним.
Як встановлено судом з наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о вислуга років на день звільнення складає: календарна - 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні - 23 роки 10 місяців 24 дні.
Згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Слід зазначити, що судом вже розглядався спір щодо додаткового зарахування до вислуги років часу навчання, а також щодо наявності достатньої вислуги років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, у рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі №280/6038/25, яке набрало законної сили 10.01.2025, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду навчання позивача до вислуги років, оскільки після закінчення відповідного навчального закладу офіцерське (спеціальне) звання позивачу не присвоювалось. Також вказаним рішенням судом не встановлено протиправності дій відповідача при розрахунку вислуги років позивача у пільговому обчисленні.
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі №280/6040/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025, встановлено, що уповноваженими структурними підрозділами з підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам, які звільнені з органів податкової міліції є відповідні територіальні комісії з реорганізації ДФС, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що уповноваженим органом (Комісія з реорганізації Головного управління ДФС в Запорізькій області) було направлено подання для призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII, у зв'язку з чим суд визнав передчасними позовні вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про зобов'язання призначити пенсію за вислугу років згідно пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі передбаченому пунктом «а» (за віком) ст. 13 Закону №2262-ХІІ з часу настання права на пенсію, а саме з 28.09.2021 року довічно.
Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює обов'язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 34 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Отже, обставини є преюдиціальними лише за умови, що вони були предметом безпосереднього дослідження суду та чітко зафіксовані в мотивувальній частині судового рішення.
З урахуванням встановлених обставин справи суд зазначає вважає, що обставини щодо наявності достатньої вислуги років для призначення пенсії, а також відсутності підстав для додаткового зарахування до вислуги років часу навчання, на що посилається позивач у розглядувані справі, мають преюдиційне значення у цій справі.
Таким чином, з огляду на відсутність на момент розгляду справи №280/6039/24 доказів набуття ОСОБА_1 права на пенсію за вислугу років станом на момент звільнення її з посади (27.09.2021) або призначення їй пенсії за вислугу років з огляду на наявність достатньої вислуги на момент звільнення, відсутні підстави стверджувати про неправильне визначення підстави для звільнення позивача зі служби, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про розгляд питання видачі позивачу посвідчення та нагрудного знаку Ветеран податкової міліції, посвідчення про право на пільги та нагрудний знак Ветеран праці з моменту настання такого права з 28.09.2021 року.
Позивач зазначає, що за період проходження служби на посадах начальницького складу податкової міліції з 13.12.2002 по 27.09.2021 вислуга років рахувалася один місяць за півтора, у зв'язку з чим на день звільнення зі служби вислуга років становила більше 26 років, тому має право на видачу їй посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран податкової міліції».
Суд зазначає, що статтею 10 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 № 1320 «Про затвердження зразка та опису посвідчення і нагрудного знака «Ветеран податкової міліції» установлено, що дія Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 р. № 1601, поширюється на посвідчення і нагрудний знак «Ветеран податкової міліції».
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1601 (далі - Порядок № 1601 у редакції, чинній на момент звільнення позивача), посвідчення та нагрудні знаки «Ветеран військової служби» видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Посвідчення «Ветеран військової служби» є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби і його право на отримання відповідних пільг згідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1601 підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» є:
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 1 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій - для осіб, зазначених у пункті 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, - для осіб, зазначених у пункті 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
посвідчення про нагородження медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР» за законодавством колишнього Союзу РСР - для осіб, зазначених у пункті 4 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»
Таким чином, нормативно-правове регулювання визначає умовою набуття статусу «Ветеран податкової міліції», зокрема, й звільнення з податкової міліції в запас або у відставку після 25 років бездоганної служби у календарному обчисленні.
Отже, враховуючи відсутність у позивача вислуги більше 25 років у календарному обчисленні на день звільнення, відсутні підстави для видачі їй посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран податкової міліції».
Крім того, відсутні підстави для зобов'язання відповідача розглянути питання щодо видачі посвідчення про право на пільги та нагрудний знак «Ветеран праці» з моменту настання такого права з 28.09.2021, оскільки ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 6 Закону України від 16.12.1993 № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», яка визначає умови визнання осіб ветеранами праці.
Щодо позовних вимог про видачу акту про призначення на посаду згідно особової справи позивачки, відповідно до п. 3 ст. 33 Закону України «Про державну службу».
Так, згідно з частиною третьою статті 33 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» копія акта про призначення на посаду видається державному службовцю, ще одна копія зберігається в його особовій справі.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем жодним чином не обґрунтовано зазначені позовні вимоги, що зумовлює висновок про недоведеність факту порушення відповідачем прав ОСОБА_1 у цій частині.
Так, законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.
До того ж, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Крім того, за приписами пункту 17 частини третьої статті 3 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Отже, вимоги щодо видачі державному службовцю акта про призначення на посаду відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про державну службу» не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про присвоєння позивачу чергового спеціального звання начальницького складу «підполковник податкової міліції» з виданням наказу про присвоєння спеціального звання на підставі п. 35 Постанови КМУ №114 від 29 липня 1991 р. «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».
Згідно з пунктом 34 Положення №114 установлюються такі строки вислуги в спеціальних званнях осіб середнього і старшого начальницького складу: молодшого лейтенанта міліції, молодшого лейтенанта внутрішньої служби - 1 рік; лейтенанта міліції, лейтенанта внутрішньої служби - 2 роки; старшого лейтенанта міліції, старшого лейтенанта внутрішньої служби - 3 роки; капітана міліції, капітана внутрішньої служби - 3 роки; майора міліції, майора внутрішньої служби - 4 роки; підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби - 5 років. Строки вислуги в званнях полковника міліції, полковника внутрішньої служби і вище не встановлюються.
Відповідно до пункту 35 Положення №114 за успішне виконання завдань, а також за досягнення високих результатів в оперативно-службовій діяльності чергові спеціальні звання начальницького складу можуть бути присвоєні достроково або на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною штатною посадою.
Достроково спеціальне звання присвоюється після закінчення не менше половини встановленого строку вислуги у спеціальному званні та при відповідності спеціального звання, що присвоюється, званню, передбаченому займаною штатною посадою.
Чергове спеціальне звання на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого штатною посадою, присвоюється:
після закінчення встановленого строку вислуги в спеціальному званні особам начальницького складу, які мають вчену ступінь;
після закінчення не менш як півтора строку вислуги у попередньому спеціальному званні.
Особам начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи скороченням штатів і мають вислугу 20 та більше років (у пільговому обчисленні), чергове спеціальне звання до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно може бути присвоєно Міністром внутрішніх справ.
За змістом наказу в.о. начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області від 13.08.2018 №290-о «По особовому складу» ОСОБА_1 присвоєно чергове спеціальне звання начальницького складу - майор податкової міліції. Відповідач звернув увагу, що на момент звільнення строк вислуги в спеціальному званні майора податкової міліції ОСОБА_1 становить 3 роки 1 місяць 14 днів. Тобто, на день звільнення з посади позивач мала строк вислуги в спеціальному званні «майор податкової міліції», який є недостатнім для присвоєння їй чергового спеціального звання «підполковник податкової міліції», відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.
Більш того, відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Інструкції про порядок призначення на посади та звільнення з посад осіб начальницького складу податкової міліції Державної фіскальної служби України, затвердженої наказом Державної фіскальної служби України від 15.06.2017 № 421, чергові спеціальні звання до майора включно, присвоюються начальниками ГУ ДФС, Офісу ДФС, ректором Університету державної фіскальної служби України. Спеціальні звання «підполковник податкової міліції» та «полковник податкової міліції» присвоюються виключно Головою ДФС або особою, яка виконує його обов'язки. Тобто, у ГУ ДФС у Запорізькій області відсутні повноваження для присвоєння чергового спеціального звання «підполковник податкової міліції», у зв'язку з чим позовні вимоги в ці частині також є безпідставними.
Щодо позовних вимог про видання наказу №185-о від 27.09.2021 без оформлення його у відповідності до вимог п. 10 розділу ІІІ «Про затвердження Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 №1235.
Позивач зазначає, що в наказі №185-о від 27.09.2021 відповідачем не викладено стаж служби в органах внутрішніх справ і податкової міліції та вислуги років для призначення пенсії (у тому числі пільгова).
Так, згідно із пунктами 1, 2 розділу І Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за №1668/29798 (далі - Порядок №1235), цей Порядок розроблено відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими. Рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Отже, у наказі органу поліції про звільнення працівника зі служби в поліції має бути зазначено стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах).
Разом з тим, у наказі Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-0 від 27.09.2021 викладено календарну та пільгову вислугу років ОСОБА_1 на день звільнення, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн позивач зазначила, що очевидний характер протиправності бездіяльності відповідача, тривалий характер порушення свідчить про безумовну наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння їй моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем її прав.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
По своїй суті, зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Суд зазначає, що завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
При цьому гроші (розмір моральної шкоди) виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (такі висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду.
Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначаючи про душевні переживання, позивач не обґрунтувала належним чином взаємозв'язок цих фактів із незаконними діями відповідача.
Отже, у межах спірних правовідносин матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, а тому вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Під час ухвалення рішення суд зазначає, що в межах цієї справи розглядаються позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області № 185-о від 27.09.2021 про звільнення ОСОБА_2 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України в частині зміни підстави звільнення, зобов'язання розглянути питання видачі позивачці посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран податкової міліції», посвідчення про право на пільги та нагрудний знак «Ветеран праці», зобов'язання надати належним чином завірені копії акту про призначення на посаду згідно особової справи позивачки, зобов'язання присвоїти позивачу чергове спеціальне звання начальницького складу «підполковник податкової міліції» з виданням наказу, зобов'язання Головного управління ДФС у Запорізькій області внести зміни до наказу ГУ ДФС №185-о від 27.09.2021 шляхом викладення у ньому стажу служби в податковій міліції та вислугу років для призначення пенсії, стягнення моральної шкоди. При цьому суд враховує позицію Третього апеляційного адміністративного суду, викладену в постановах від 19.08.2025 у даній справі №280/6039/24 (якими скасовано ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 та від 14.10.2024, направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції), відповідно до якої суд апеляційної інстанції не погодився з висновками Запорізького окружного адміністративного суду щодо наявності підстав для залишення позовної заяви в частині без розгляду у зв'язку з ненаданням позивачем належних доказів поважності причин пропуску строку звернення з позовом до суду, натомість звернув увагу на позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23, викладену у постанові від 21.03.2025, та погодився із позицією позивача щодо необмеження строком звернення з позовом до суду щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) до внесення змін до норми статті 233 КЗпП України. Третій апеляційний адміністративний суд зазначив, що для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до 19.07.2022 (момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ), залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого ним наказу, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр. Соборний, буд.166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 39396146.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14.11.2025.
Суддя К.В. Мінаєва