Провадження № 22-ц/803/6640/25 Справа № 191/1854/24 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
12 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костюченко Максим Сергійович, на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025 року у цивільній справі номер 191/1854/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства «С(Ф)Г «Світязь» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі,
В квітні 2024 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Фермерського господарства «С(Ф)Г «Світязь» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р2 №166042, виданого 30.08.2002 року на підставі розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації №362-р від 26.06.2002 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка: кадастровий номер 122488200:01:001:0232, площею 6.0500 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 передала в оренду Фермерському господарству «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» строком на 49 років відповідно договору оренди земельної ділянки (паю), укладеного 20.06.2013 року та зареєстрованого 25.11.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 7857014.
Відповідно до п. 4.1 укладеного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату у розмірі 4630,00 грн, що становить 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, протягом строку дії договору. Орендна плата справляється за кожен рік користування земельною ділянкою не пізніше до 01 квітня наступного року.
Таким чином, спірний договір почав діяти з 20.06.2013 року і орендна плата повинна була виплачуватись не пізніше 01 квітня 2014 року, а в подальшому не пізніше до 01 квітня наступного року.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.08.2024 року за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2024 року позивачка отримала доходи від відповідача з порушенням строків виплати з 2015 року до 2023 року від 6 міс. до року.
Виплата за 2018 рік у розмірі 6940,00 грн не може бути прийнята до уваги, оскільки у графі «код та назва ознаки доходу/код ознаки пільги» зазначено «127-інші доходи», що не відноситься до коду «106- надання земельної частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду».
Крім того, позивачка просила не приймати до уваги аркуш формату А4, на якому наявний запис із прізвищами та цифрами в якості належного та допустимого доказу можливої виплати орендної плати, оскільки в ньому не зазначено прізвище та повні ініціали позивачки ОСОБА_1 , вказано інше прізвище - ОСОБА_2 . Також даний аркуш формату А4 не відповідає вимогам платіжного документу або документу, який може слугувати підтвердженням виплати орендної плати. На аркуші паперу формату А4 вказано, що начебто виплачено оренду плату за 2021 рік, але відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.08.2024 року за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2024 року позивачка не отримувала від відповідача у 2021 році доходи у розмірі 26000,00 грн в якості виплати орендної плати, у тому числі і в інші роки.
Надану відповідачем платіжну інструкцію №167 від 05.12.2023 року про начебто перерахування орендної плати позивачці у розмірі 4687.95 грн не відображено у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.08.2024 року за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2024 року ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, відповідач, починаючи з 2015 року, систематично допускає несвоєчасну виплату орендної плати із затримкою понад 1 рік.
Заборгованість за орендною платою за використання земельної ділянки в період з 2021 року по 2023 рік складає 18361,65 грн.
Пунктом 4.1. договору оренди земельної ділянки встановлено обов'язок відповідача своєчасно сплачувати оренду плату, тобто до 1 квітня наступного року.
У зв'язку з цим, прострочення виплати орендної плати за користування земельною ділянкою в 2015-2023 роках є невиконанням відповідачем обов'язків, передбачених договором оренди, що є підставою для розірвання договору оренди землі від 20.06.2013 року.
Позивачка просила суд:
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 20.06.2013 року, що зареєстрований 25.11.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 7857014, який укладено між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 122488200:01:001:0232, площею 6,0500 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області;
- стягнути з Фермерського господарства «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати у сумі 18361,65 грн;
- зобов'язати Фермерське господарство «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» повернути ОСОБА_1 шляхом підписання акту приймання - передачі земельну ділянку, кадастровий номер 122488200:01:001:0232, загальною площею 6.0500 га, що розташована на території Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання;
- судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , до Фермерського господарства «С(Ф)Г «Світязь» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костюченко М.С., подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.04.2025 року у справі №191/1854/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю,
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнято із порушенням вимог матеріального та процесуального права, судом допущено неповне з'ясування обставин справи.
Суд першої інстанції прийняв до уваги аркуш формату А4, на якому наявний запис із прізвищами та цифрами, в якості належного та допустимого доказу можливої виплати орендної плати. Однак, даний аркуш формату А4 не відповідає вимогам платіжного документу або документу, який може слугувати підтвердженням виплати орендної плати. Також підпис у ньому не належить позивачці.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.08.2024 року за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2024 року, позивачка не отримувала від відповідача у 2021 році доходи у розмірі 26000,00 грн в якості виплати орендної плати, у тому числі і в інші роки.
Судом першої інстанції було встановлено факти систематичної не сплати відповідачем орендної плати, проте проігноровано та не застосовано відповідну правову позицію, яка була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, відповідно до якої сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.
Факти систематичної не сплати відповідачем орендної плати судом першої інстанції не перевірено, належної оцінки їм під час винесення судового рішення не надано.
Від Фермерського господарства «С(Ф)Г «Світязь» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Виплати за всі роки перебування земельної ділянки в оренді позивачці ОСОБА_1 здійснено відповідно до умов договору, тобто, фактично мала місце лише затримка виплати орендної плати, наслідки якої визначено сторонами пунктом 4.3 договору у виді сплати пені у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.
Також на момент володіння господарством фактично родичем позивачки ОСОБА_4 , претензій до нього ОСОБА_1 не мала, а лише після здійснення 05 лютого 2024 року купівлі - продажу господарства у неї почали виникати певні претензії. На думку відповідача, вказані обставини свідчать про недобросовісність орендодавця в розумінні Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Костюченко М.С. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання апеляційного суду представник відповідача Фермерського господарства «С(Ф)Г «Світязь» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 171, 172, 200, 200зв.).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши головуючого, представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (паю № НОМЕР_1 ), розміром 6,050 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах згідно з планом, розташованої у с. Зайцеве Зайцівської сільської ради, на підставі розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації Ради народних депутатів №362-р від 26 червня 2002 року (а.с. 13).
Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1224882000:01:001:0232, її нормативна грошова оцінка становить 204018,23 грн (а.с. 14).
20.06.2013 року ОСОБА_1 та Фермерське господарство «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» уклали договір оренди належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1224882000:01:001:0232 строком на 49 років (а.с. 10, 13).
Відповідно до п. 4.1 укладеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату у розмірі 4630,00 грн та обчислювати її з урахуванням індексу інфляції.
Орендна плата справляється один раз на рік, розрахунки закінчуються не пізніше до 1 квітня наступного року. У розмір орендної плати не входить податок на землю в розмірі, згідно з чинним законодавством. Орендар на визначених у цьому розділі умовах не може вносити плату за майбутній період.
За п. 4.2 договору розмір орендної плати щорічно переглядається у випадку і з моменту, в тому числі у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Також, відповідно до п. 4.3. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_5 за період з І кварталу 2013 року по І квартал 2024 року вбачається, що орендар за 11 років дії договору, тобто з 2013 року, станом на дату подання позову 26.04.2024 року, тричі допустив порушення строку (п. 4.1 договору - до 01 квітня наступного року) сплати орендної плати орендодавцю ОСОБА_5 , а саме у 2015 році (виплачено в 4 кварталі 2015 року), 2022 році (виплачено в серпні 2022 року) та 2023 році (виплачено в травні 2023 року) (а.с. 89-90).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Передання в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина 4 статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди землі та його реєстрації).
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (статті 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання договору оренди землі та його державної реєстрації).
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі» у вказаній редакції).
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
В статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачені підстави припинення та розірвання договору оренди землі, зокрема, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, передбачає, що істотними умовами договору оренди землі: є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом. Істотними є такі порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (паю № НОМЕР_1 ), розміром 6,050 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах згідно з планом, розташованої у с. Зайцеве Зайцівської сільської ради, на підставі розпорядження голови Синельниківської районної державної адміністрації Ради народних депутатів №362-р від 26 червня 2002 року.
20.06.2013 року ОСОБА_1 та Фермерське господарство «С(Ф)Г «СВИТЯЗЬ» уклали договір оренди належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1224882000:01:001:0232 строком на 49 років.
Відповідно до п. 4.1 укладеного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату у розмірі 4630,00 грн та обчислювати її з урахуванням індексу інфляції.
Орендна плата справляється один раз на рік, розрахунки закінчуються не пізніше до 1 квітня наступного року. У розмір орендної плати не входить податок на землю в розмірі, згідно з чинним законодавством. Орендар на визначених у цьому розділі умовах не може вносити плату за майбутній період.
За п. 4.2 договору розмір орендної плати щорічно переглядається у випадку і з моменту, в тому числі у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Також, відповідно до п. 4.3. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_5 за період з І кварталу 2013 року по І квартал 2024 року, вбачається, що орендар за 11 років дії договору, тобто з 2013 року, станом на дату подання позову 26.04.2024 року, тричі допустив порушення строку (п.4.1 договору - до 01 квітня наступного року) сплати орендної плати орендодавцю ОСОБА_5 , а саме у 2015 році (виплачено в 4 кварталі 2015 року), 2022 році (виплачено в серпні 2022 року) та 2023 році (виплачено в травні 2023 року).
Разом з тим, оскільки перша подія мала місце у 2015 році, то враховуючи значний проміжок часу між нею та тими, що мали місце у 2022 році та 2023 році, апеляційний суд вважає, що вона не може свідчити про наявність систематичності.
Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було здійснено виплати за вказані періоди, проте з затримкою (а саме в серпні 2022 року та в травні 2023 року), а наслідки прострочення виконання зобов'язання щодо внесення орендної плати за договором оренди передбачені пунктом 4.3 договору оренди земельної ділянки 20.06.2013 року.
За таких обставин, виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки з наведених в матеріалах справи доказів не вбачається таких, що свідчили б про систематичну несплату відповідачем орендної плати за земельну ділянку. Виплати за всі роки перебування земельної ділянки в оренді позивачці ОСОБА_5 здійснено відповідно до умов договору, тобто, фактично мала місце лише затримка виплати орендної плати, наслідки якої визначено сторонами пунктом 4.3 договору у виді сплати пені у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачка не ставила свій підпис на підтвердження виплати орендної плати в суді першої інстанції не заявлялось, в апеляційному суді також не заявлялось клопотання про призначення експертизи з таких підстав, тому апеляційний суд вважає, такий довід необґрунтованим.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судові рішення, які відповідають вимогам закону.
Підстав для їх скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги на рішення суду, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костюченко Максим Сергійович, залишити без задоволення, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повне судове рішення складено 17 листопада 2025 року.
Суддя: