Провадження № 22-ц/803/7502/25 Справа № 199/10419/24 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
14 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курячого А.М. на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 05 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (до зміни найменування ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 01.03.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102437438, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надав позичальнику кредит в розмірі 8 000 грн., строком на 30 днів, а відповідач зобов'язався його повернути в зазначений строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
У подальшому, 29.07.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 05Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №102437438 від 01.03.2021 року.
У свою чергу, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відступило право грошової вимоги за кредитним договором №102437438 від 01.03.2021 року, який був укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , позивачу ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» відповідно до Договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року.
Просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №102437438 від 01.03.2021 року у розмірі 39 200,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000 грн.; заборгованість за відсотками 31 200 грн.. Крім того стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та правову допомогу 6 000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 05 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором про споживчий кредит №102437438 від 01.03.2021 року в розмірі 39 200, 46 грн., з яких: 8 000 00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 200 грн. - заборгованість за відсотками та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн., а всього 8 422,40 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 05 травня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» у повному обсязі.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт укладення та виконання кредитного договору, зокрема надання позичальнику кредитних коштів. Звертає увагу, що номер телефону та електронна адреса зазначені в кредитному договорі йому не належать і крім того він ніколи не працював в ТОВ АТБ-Маркет як вказано в анкеті-заяві від
01.03.2023 року. Також він звернувся до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, які стосується оформлення на його ім'я кредитів та відкриття рахунку у АТ «Альфа-Банк» на який було зараховано кредитні кошти у розмірі 8 000 грн. На підтвердження зазначених фактів додає до апеляційної скарги копії листа Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра №04/52-1322ВИХ-21 від 07.05.2021року; витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.05.2021р.; листа АТ «АЛЬФА-БАНК» від 14.05.2021року №42319-23.1-б/б; трудової книжки серія НОМЕР_1 ; які просить долучити до матеріалів справи та зазначає, що не брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції оскільки не був обізнаний про наявність судової справи, а тому не мав змоги надати ці докази та заперечення на позовну заяву. Також зазначені докази, з його точки зору, зможуть підтвердити відсутність згоди відповідача на укладення договору про споживчий кредит №102437438 від 01.03.2021року та вжиття останнім всіх можливих від нього заходів для притягнення винних у протиправному діянні до відповідальності. Крім того звертає увагу, що датою повернення кредиту є 31.03.2021 року, а з позовом фінансова компанія звернулась лише 15.12.2024 року, тобто із пропуском строків позовної давності, про застосування яких він не зміг заявити у суді першої інстанції через необізнаність про наявність судового процесу.
Також просив долучити до матеріалів справи документи додані до апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції вважає за можливе долучити з огляду на те, що розгляд справи у суді першої інстанції проводився без повідомлення учасників справи, що позбавило відповідача можливості вчасно їх подати.
ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (попередня назва ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ») подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Також просили стягнути з відповідача на їх користь понесені у суді апеляційної інстанції витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. та розглядати справу за відсутності представника позивача.
Зазначали, що ними належними та допустимими доказами доведено факт укладення 01.03.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору споживчого кредиту та отримання відповідачем кредитних коштів від ТОВ «МІЛОАН», а також набуття ними від первісного кредитора за договорами факторингу прав вимоги до ОСОБА_1 за договором №102437438.
Також зазначав, що алгоритм дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі та наданий позивачем скріншот першої сторінки договору із фіксацією підпису сторін одноразовим ідентифікатором дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що договір про споживчий кредит № 102437438 від 01.03.2021 року був дійсно підписаний з первісним кредитором саме відповідачем одноразовим ідентифікатором. При цьому звертав увагу, що товариство здійснює верифікацію доданої позичальником банківської картки шляхом виконання перевірочної операції по такій карті, яка не можлива без доступу до неї заявник не міг укласти договір. Вважає, що надані відповідачем докази про відкриття кримінального провадження не підтверджують той факт, що рахунок на який було перераховано кредитні кошти за договором від 01.03.2021 року був відкритий шахрайським способом на ім'я відповідача. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 не звертався до суду для захисту своїх прав та визнання правочину №102437438 недійсним. З приводу строку позовної давності зазначає, що мало місце його продовження у зв'язку із введенням карантинних обмежень та воєнного стану.
Представником ОСОБА_1 надано відповідь на відзив, в якому він з посиланням на доводи, аналогічні доводам апеляційної скарги, зазначав, що позивачем не надано доказів того, що номер телефону, на який кредитором було направлено одноразовий ідентифікатор необхідний для укладення кредитного договору належить саме відповідачу. Крім того, вважає, що відповідач не пройшов всю процедуру ідентифікації та верифікації особи, зокрема не було зазначено відомості паспорта та РНОКПП. Також звертав увагу, що позивачем при зверненні до суду із позовом протиправно заявлено не тільки про стягнення з відповідача 15 200 грн. (що включають в себе тіло кредиту у розмірі 8 000,00 грн. та проценти за користування кредитом 7 200,00 грн.), що були вказані в Анкеті-заяві на кредит №102437438, а і про стягнення 24 000,00 грн., які позивач
нарахував як додаткові відсотки за користування кредитом, які не вказані у наданої позивачем Анкеті-заяві на кредит.
ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» надало додаткові пояснення на відповідь на відзив, в яких просило здійснювати розгляд справи за їх відсутності, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, відмовити повністю у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Також зазначав, що при підписанні договору про споживче кредитування сторонами погоджено всі істотні умови договору, зокрема ціну строк дії договору та проценти, а також порядок їх нарахування. Звертав увагу, що відповідно до п. 2.3.1.2. договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту)
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 39 200 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 01.03.2021 року було укладено кредитний договір за яким останній отримав від у ТОВ «Міолан» кредитні кошти, які в повному обсязі вчасно не повернув, отже з нього на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «ФК «ПІНГ-ПОНГ» належить стягнути фактично отримані кредитні кошти у вигляді тіла кредиту та процентів.
З таким висновком можливо погодитися з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102437438, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надав позичальнику кредит в розмірі 8 000 грн. строком на 30 днів з 01.03.2021року, а відповідач зобов'язався його повернути в строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Проценти за користування кредитом: 7 200,00 грн., які нараховуються за ставкою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п. 1.5.2 Договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 Договору).
Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору (п.п. 2.2.1 Договору).
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору (п.п. 2.2.2 Договору).
Договір про споживчий кредит №102437438 укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача у розмірі 8 000 грн. підтверджується платіжним дорученням №25713892 від 01.03.2021року.
29.07.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 05Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №102437438 від 01.03.2021 року.
Відповідно до витягу з додатку до Договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29.07.2021 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №102437438 від 01.03.2021 року на суму 39 200,00 грн., з яких: 8 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 200,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
У свою чергу, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відступило права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» відповідно до Договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року, в тому числі за кредитним договором №102437438 від 01.03.2021 року, що був укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ..
Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №1/15 від 24.01.2022 року ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №102437438 від 01.03.2021 року на суму 39 200,00 грн., з яких: 8 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 200,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається
нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому
рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зазначений вище електронний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства та умовами договору зокрема п.10. Без здійснення всіх цих дій договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Міолан» не був би укладений.
Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісних кредиторів подав заявки на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісні кредитори надіслали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав, як підтвердження підписання кредитного договору.
Враховуючи зазначене, доводи апелянта, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту підписання відповідачем договору позики є безпідставними. Крім того, надані апелянтом до суду документи щодо відкриття кримінального провадження та звернення до органів прокуратури не спростовує зазначені факти, оскільки винних осіб не встановлено, як і не встановлено факту належності зазначеного в договорі номера телефону та електронної пошти (за допомогою яких було укладено кредитний договір) третім особам, а не відповідачу.
Доводи апеляційної скарги з приводу не правильного зазначення місця роботи позичальника також відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки він не впливає на можливість укладення кредитного договору в електронному вигляді, а надана відповідачем копія трудової книжки містить не всі сторінки, тому не може спростувати такі відомості.
Уклавши вказаний договір на надання споживчого кредиту на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені в договорі. У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладання договору.
Отримання грошових коштів відповідачем у розмірі 8 000 грн. підтверджено належними та допустимими доказами, а саме платіжним дорученням 25713892. Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги з приводу їх не отримання спростовується матеріалами справи, а доданий до апеляційної скарги лист банку щодо проведення перевірки не спростовує того факту, що рахунок на який перераховано кредитні кошти не належить відповідачу.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не підписувався кредитний договір та він не отримував кредитних коштів, апеляційним судом відхиляються, оскільки за нормами Закону «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані.
Належними та допустимими доказами розміри заборгованості по тілу кредитів та відсотках, нарахованих відповідно до умов договору, апелянтом не спростовано.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну
форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним,у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19 тощо.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Міолан» в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
Кредитні кошти за вказаним вище договором надавались ОСОБА_1 в безготівковій формі на реквізити банківської карти, вказаної клієнтом в особисто підписаній заяві.
Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про укладання та підписання ОСОБА_1 з ТОВ «Міолан» кредитного договору та не виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, позичених в борг коштів в повному обсязі та наявності в нього боргових зобов'язань перед цією фінансовою установою.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Окрім того, відповідач зазначаючи в апеляційній скарзі, що він не укладав договору позики, не надав жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не звертався до суду із позовами про
визнання цього договору недійним або його частини щодо розміру відсоткової ставки.
Щодо договорів факторингу слід зазначити наступне.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Пінг-понг» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитом, а саме Договір відступлення прав вимоги №05Т від 29.07.2021 року та витяг з додатку до цього договору, а також Договір факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року із витягом до договору факторингу .
Отже, ТОВ «ФК «Пінг-понг», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором у відповідних сумах, які також підтверджуються іншими наявними в матеріалах справи документами.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо строків позовної давності, то слід звернути увагу, що строком повернення кредиту зазначено 01.03.2021 року, позовна заява подана ТОВ «ФК «Пінг-понг» до суду 15.12.2024 року, тобто із дотриманням строків позовної давності з огляду на їх пролонгацію у зв'язку із карантинними обмеженнями та введенням воєнного стану відповідно до п.12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 01.03.2021 року на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «Пінг-понг».
Однак щодо розміру погоджених сторонами відсотків за користування кредитними коштами слід зазначити наступне.
Сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 31 200 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір позики 8 000 грн є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника
виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 року №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 31 200 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 8 000 грн. за договором №102437438, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 8 000 грн.
При цьому слід наголосити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Міолан», а тому на думку суду апеляційної інстанції, укладення ОСОБА_1 договору №102437438 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором або у цьому випадку його правонаступниками
На зазначене суд першої інстанції не звернув уваги.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині вирішення спору щодо розміру відсотків не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у частині розміру заборгованості за відсотками з 31 200 грн до 8 000 грн.
Згідно частин 1, 10, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Пінг-понг» підлягають частковому задоволенню, як і вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , то судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу
та судового збору не підлягають відшкодування сторонам з огляду на положення ст. 141 ст. 141 ЦПК України про взаємозарахування.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 39 200 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курячого А.М. задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 05 травня 2025 року в частині стягнутого розміру заборгованості за відсотками змінити з «31 200,00 грн.» на «8 000,00 грн.» та в частині стягнутого загального розміру заборгованості за договором про споживчий кредит №102437438 від 01.03.2021 року змінити з «39 200 грн. 46 коп.» на «16 000 грн. 00 коп.».
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 05 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» судових витрат у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. скасувати.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: