13 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 910/3065/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В. (головуючий), Власова Ю.Л., МалашенковоїТ.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Діасервіс Плюс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Барсук М.А., Руденко М.А.)
у справі №910/3065/25
за позовом Дочірнього підприємства "Діасервіс Плюс" (далі - ДП "Діасервіс Плюс")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрезеніус Медикап Кер Україна" (далі - ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна")
про стягнення 53 307,71 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/3065/25, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л., Малашенкова Т.М.
Короткий зміст позовних вимог
ДП "Діасервіс Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна" про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 49 580,99 грн, а також нарахованих на них 603,12 грн 3% річних та 3 123,60 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що товар, якій поставив відповідач за укладеним між сторонами договором від 25.03.2020 №ТР-07-20-UA відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (постанова №224), розчин концентрату для гарячої дезінфекції та декальцифікації апаратів для гемодіалізу типу "цитростеріл", звільнений від оподаткування. Відтак сплачена позивачем сума ПДВ в ціні товару підлягає поверненню відповідачем як безпідставно набута.
Короткий зміст судових рішень у справі
Господарський суд міста Києва рішенням від 15.05.2025 (суддя Карабань Я.А.) у справі № 910/3065/25 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна" на користь ДП "Діасервіс Плюс" 49 580,99 грн безпідставно набутих грошових коштів, 603,12 грн 3% річних, 3 123,60 грн інфляційних втрат, 15 000,00 витрат на правничу допомогу та 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розчин концентрату для гарячої дезінфекції та декальцифікації препаратів для гемодіалізу типу "цитростеріл", що є предметом поставки, нормами законодавства, чинного на момент укладення договору та здійснення оплати за ним, віднесений до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. У такому випадку, відповідач, як одна із сторін зобов'язання, набув кошти, що є предметом спору, за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару. Сплачене ПДВ відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає поверненню позивачу як безпідставно набуті кошти. Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.07.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Фрезеніус Медикал Кер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/3065/25 задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/3065/25 скасував та прийняти нове, яким відмовив у задоволені позовних вимог; стягнув з ДП "Діасервіс Плюс" на користь ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна" 3 633,60 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДП "Діасервіс Плюс" звернулося з касаційною скаргою в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі №910/3065/25 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Звертаючись з касаційною скаргою ДП "Діасервіс Плюс" зазначав, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21 від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, а також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі 910/12764/20.
Зокрема, судом апеляційної інстанції не враховано висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №910/59/22 стосовно того, що: "системний аналіз зазначених приписів свідчить про те, що за період до уточнення засобів класифікації у наступних змінах до постанови КМ України від 20.03.2020 № 244, віднесення товарів, операції з якими звільнені від оподаткування ПДВ відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, мало здійснюватися за основною підставою - загальною назвою згідно з функціональним призначенням, тобто без урахування власних назв (комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів, послуг), виробника тощо), якщо інше прямо не передбачено законом чи постановою КМ України від 20.03.2020 № 244" (пункт 50 постанови).
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки викладені у пункті 78 постанови Верховного Суду від 10.02.2022 у справі N 916/707/21, що "сплата Відповідачем податку на додану вартість з операції з постачання товарів, звільненої від оподаткування на підставі п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з урахуванням Переліку № 224, не може бути підставою для покладення понесених Відповідачем витрат у вигляді сплати відповідних сум ПДВ на Позивача як покупця відповідного товару; неповернення Відповідачем Позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення Відповідача за рахунок Позивача поза підставою, передбаченою законом".
Також, в порушення статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції взагалі не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, зокрема наданим Позивачем копіям сертифікату оцінювання відповідності, інструкції із застосування та декларації про відповідність медичного виробу "Цитростеріл", що призвело до хибного висновку в оскаржуваній постанові про те, що "За таких обставин, колегія суддів зазначає, що посилання позивача лише на характеристики товару без належних доказів не вважається достатнім для визнання його звільненим від ПДВ".
Доводи інших учасників справи
ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить: 1)касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Діасервіс Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі №910/3065/25 закрити; 2)касаційну скаргу ДП "Діасервіс Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі №910/3065/25 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 у справі № 910/3065/25 - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Між ДП "Діасервіс Плюс" (замовник) та ТОВ "Фрезеніус Медикап Кер Україна" (постачальник ) 25.03.2020 укладений договір поставки № TP-07-20-UA (надалі - договір), згідно з пунктом 1 якого постачальник зобов'язувався у встановленому законом порядку передати медичні вироби для проведення діалізу, які визначено у доповненні 1, а також передати лікарські засоби (положення та умови постачання "Лікарські засоби") (далі, разом "Продукція"), а замовник зобов'язувався прийняти медичні вироби та лікарські засоби для подальшого їх перепродажу та/або оренди на території України відповідно до положень і умов цього договору, застосованих доповнень і відповідних додатків до них.
Згідно з видатковою накладною від 01.09.2020 № 168 за договором позивач отримав від відповідача, зокрема, цитростеріл 5л: B9AF181, 31.05.2022 - 93 каністри; B9AF193, 31.05.2022 - 100 каністр: В9АG144, 30.06.2022 - 297 каністр, (надалі - товар) на загальну суму 757 880,89 грн, у тому числі ПДВ 49 580,99 грн.
Позивачем 30.09.2020 здійснено оплату поставленого відповідачем товару за ціною, яка включала ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією №345 від 30.09.2020.
Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для класифікації за Переліком затвердженим постановою № 244, поставленого відповідачем товару слід виходити із загальної назви товару та його функціонального призначення.
Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та виснував, що за такого підходу будь-яка рідина, яка має дезінфікуючий ефект, включаючи засіб для миття посуду, підлягає звільненню від оподаткування податком на додану вартість, якщо тільки її можна застосувати підчас заходів на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19).
Окрім того на спростування доводів позовної заяви та висновків суду першої інстанції апеляційний господарський суд зазначив, що у примітках до Переліку (в редакції, діючій на момент здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), роз'яснено порядок його застосування і зазначено, що коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що в Переліку товарів не згадується в якості засобів індивідуального захисту чи медичних виробів рідина з назвою типу "Цитростеріл". Інших документів, включаючи відмову податкового органу позивачу у праві на податковий кредит матеріали справи не містять.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання позивача лише на характеристики товару без належних доказів не вважається достатнім для визнання його звільненим від ПДВ.
Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 31, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21 від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, а також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі 910/12764/20 Верховний Суд виходить з такого.
Законом України від 30.03.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ ПК України пунктом 71, згідно з яким, тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03. 2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування ПДВ (далі - Перелік).
За Переліком, затвердженим постановою КМ України від 20.03.2020 № 244, товари, операції з якими звільняються від оподаткування ПДВ за пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Подвткового кодексу України, згруповані у трьох розділах:
1) Лікарські засоби, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із зазначенням міжнародного непатентованого найменування (назви) лікарського засобу;
2) Дезінфекційні засоби, антисептики та обладнання для проведення дезінфекції, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із зазначенням назви товару (основного компоненту);
3) "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - із зазначенням назви товару (медичного виробу)
Згідно з приміткою 1 до Переліку, коди згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.
За приміткою 2 до цього Переліку для цілей цього переліку:
1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 753 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 754 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 755 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3048);
2) термін "засоби індивідуального захисту" вживається у значенні, наведеному в Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 761 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 66, ст. 2216), або Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. № 753 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 82, ст. 3046).
Також, у примітці 3 до Переліку № 224 (у редакції, чинній на момент поставки та оплати товару) передбачено, що для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:
подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753, Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 0210.2013 N 754, Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 N 755, Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 N 761; або
подано повідомлення Міністерства охорони здоров'я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.
Так, у справах № 916/2478/20 та №910/59/22 на неврахування висновків Верховного Суду в яких посилається скаржник, судами розглядалось питання щодо наявності або відсутності підстав для звільнення ввезеного товару від ПДВ та наявності підстав для повернення коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України, а у справах № 916/707/21 та №910/12764/20 про визнання недійсним договору в частині включення до договірної ціни ПДВ та наявності підстав для повернення коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України.
Водночас під час підготовки справи до розгляду Судом встановлено, що після ухвалення постанови Північним апеляційним господарським судом 24.07.2025 Верховним Судом ухвалено постанову від 31.07.2025 у справі №914/2176/24, та після подання касаційної скарги постанову від 27.10.2025 у справі № 914/2699/24 в яких Суд, зокрема, виснував про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України, позаяк не заявлена вимога про визнання недійсним договору у частині включення суми ПДВ у ціну товару, не доведено визнання недійсним пункту договору у вказаній частині, а також суди не встановили нікчемності цього пункту договору. При цьому Суд у цих постановах наголосив щодо необхідності дотримання принципу презумпції правомірності правочину, закріпленого статтею 204 ЦК України, у контексті того, що пункт договору у частині врахування суми ПДВ у загальну ціну товару не оспорювався та не визнавався недійсним у судовому порядку, тоді як статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину і ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2025 у справі № 914/2176/24 та від 27.10.2025 у справі №914/2699/24 виснував про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України, позаяк не заявлена вимога про визнання недійсним договору у частині включення суми ПДВ у ціну товару, не доведено визнання недійсним пункту договору у вказаній частині, а також суди не встановили нікчемності цього пункту договору.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Таким чином, зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202, статтею 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №907/439/22.
При цьому колегія суддів зазначає, що за положенням частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Водночас Верховний Суд зазначає про те, що за приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів та вплив на правопорушника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.
Іншими словами це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 310/11024/15-ц.
Верховний Суд зазначає про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспоренення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близька за змістом правова позиція міститься у низці постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 зі справи № 338/180/17, від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16, від 19.05.2020 зі справи № 916/1608/18, від 11.01.2022 зі справи № 904/1448/20.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Згідно з послідовною і сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20, у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи № 910/9215/21.
Судами встановлено, а сторонами справи не спростовується, що пункт договору у частині врахування суми ПДВ у загальну ціну товару не оспорювався та не визнавався недійсним у судовому порядку, тоді як статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину і ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд касаційної інстанції враховує висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 про те, що договір може та має бути визнаний недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару і місцевий суд помилився у висновку про те, що визнання недійсною умови договору про включення суми ПДВ до вартості товару не є необхідною передумовою для стягнення з відповідача цієї суми як безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Таким чином, хоча висновки Північного апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позову ґрунтуються недоведенням позивачем підстав для повернення безпідставно набутих коштів в порядку статті 1212 ЦК України є помилковими, водночас обґрунтованою є відмова скаржнику в задоволенні його позовної вимоги, з огляду на відсутність вимоги про визнання пункту договору щодо нарахування ПДВ недійсним.
З огляду на викладене, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, а саме щодо помилковості мотивів з яких Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, то Суд дійшов висновку постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Частиною першою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою цієї статті ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.
Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 308 та статті 311 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишенню без змін.
Судові витрати
Враховуючи, що касаційна скарга Дочірнього підприємства "Діасервіс Плюс" підлягає частковому задоволенню, проте скаржник по суті не досяг мети з якою звернувся до Суду, витрати позивача зі сплати судового збору, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Діасервіс Плюс" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 зі справи № 910/3065/25 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 зі справи № 910/3065/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова