12 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1236/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант" - Хандусенко І.О.,
Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод" - Коваленко В.В., Білецька Л.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 (суддя Загинайко Т.В.),
додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 (суддя Загинайко Т.В.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025 (колегія суддів: Кощеєва І.М., Дарміна М.О., Чус О.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант"
до Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод"
про стягнення 175 105,00 грн
та зустрічним позовом Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод" (далі - Завод)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Гарант" (далі - ТОВ "АК "Гарант")
про стягнення 3 024 000,00 грн та розірвання договору.
Суть спору
1. У 2021 році ТОВ "АК "Гарант" та Завод уклали договір про надання правової допомоги, в якому погодили, що за надану правову допомогу клієнт сплачує компанії гонорар та винагороду (гонорар успіху) відповідно до окремої додаткової угоди.
2. Цього ж дня сторони уклали додаток, якою погодили розмір винагороди ("бонусу успіху") та витрати на адміністрування (сукупно 3 024 000,00 грн), а також що саме вважатиметься успіхом в наданні юридичних послуг.
3. Завод сплатило всю обумовлену суму на користь ТОВ "АК "Гарант". За фактом надання правничої допомоги сторони склали акт здачі-приймання правових послуг, в якому вказали, що не мають зауважень один до одного.
4. Після цього ТОВ "АК "Гарант" продовжувало надавати Заводу юридичні послуги, а останній - сплачувати їх.
5. ТОВ "АК "Гарант" звернулось до суду з позовом до Заводу про стягнення 175 105,00 грн заборгованості за надану правничу допомогу, а Завод звернувся із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ "АК "Гарант" 3 024 000,00 грн та розірвання укладеного договору про надання правової допомоги.
6. Господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні зустрічного позову; первісний позов задовольнив, а додатковим рішенням стягнув з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 19 230,80 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції залишив ці рішення без змін.
7. Завод звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані рішення, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
8. Верховний Суд закрив касаційне провадження у цій справі, виходячи з таких мотивів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 08.09.2021 ТОВ "АК "Гарант" (як компанія) та Завод (як клієнт) уклали договір про надання правової допомоги (далі - Договір про ПД), за умовами якого:
- компанія зобов'язується відповідно до діючого законодавства надавати правову допомогу клієнту для захисту у разі порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод та законних інтересів клієнта, в тому числі у кримінальному провадженні №420180000000002785 від 08.11.2018, а клієнт зобов'язується сплачувати компанії винагороду за надання правової допомоги, а також витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, відповідно до умов договору та інших правочинів, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1);
- компанія має право створювати робочі групи, у тому числі із залученням адвокатів, які не входять до складу компанії, до вирішення окремих задач, пов'язаних з наданням правової допомоги (п.2.1.5);
- за надану правову допомогу клієнт сплачує компанії гонорар та винагороду (гонорар успіху), відповідно до окремої додаткової угоди (додаткових угод) до договору, тощо (п.3.1);
- гонорар сплачується компанії в повному обсязі безпосередньо перед початком надання клієнту правової допомоги, якщо інше не обумовлене договором (п.3.2);
- клієнт сплачує Компанії витрати пов'язані з наданням правової допомоги (п.3.3);
- виконання грошових зобов'язань з оплати гонорару, винагороду (гонорар успіху) та витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, здійснюється клієнтом, згідно з відповідним(ми) актом(ами) здачі-приймання юридичних послуг (правової допомоги) та рахунку на оплату грошових зобов'язань клієнта за звітний місяць; може бути передбачена авансова оплата (повна та/або часткова) (п.3.4);
- сторони домовились, що передача акту(ів) здачі-приймання юридичних послуг (правової допомоги) та рахунку на оплату грошових зобов'язань клієнта за звітний місяць, відбувається наступним чином: підготовлені компанією документи направляються з використанням меседжерів інтернет-зв'язку на телефонні номери клієнта: (050) 3424455, електронна адреса: dsz2@dsz.dp.ua, не пізніше першого числа, місяця наступного за звітним (п.3.5);
- отримавши, в порядку визначеному п.3.5 договору, відповідний акт здачі-приймання юридичних послуг (правової допомоги) та рахунок на оплату, клієнт зобов'язаний розглянути такий акт протягом наступних 2 (двох) робочих днів, та у разі відсутності заперечень підписати його, або в строки вказані в цьому пункті договору направити компанії письмове обґрунтоване заперечення (п.3.6);
- підписаний акт здачі-приймання адвокатських юридичних послуг (правової допомоги), чи обґрунтоване заперечення на такий акт, направляється клієнтом компанії таким чином: з використанням месседжерів інтернет-зв'язку на телефонний номер компанії: +380972651234, та повідомленням на електронну пошту компанії: garantsss1234@gmail.com (п.3.7);
- відповідний акт здачі-приймання юридичних послуг (правової допомоги) вважається погодженим та підписаним клієнтом, якщо протягом строку, вказаного в п.3.6 договору, клієнт не направив компанії обґрунтовані письмові зауваження на нього (п.3.8);
- оплата щомісячного гонорару за адвокатські послуги (правову допомогу) надані клієнту здійснюються наступним чином: після отримання та підписання/погодження клієнтом акту здачі-приймання юридичних послуг (правової допомоги) за відповідний місяць, клієнт зобов'язаний здійснити оплату протягом одного робочого дня наступного за останнім днем підписання/погодження відповідного акту, згідно з умовами договору (п.3.9);
- за звернення клієнта до компанії за реквізитами п.3.7 договору, компанією може бути визначений інший порядок оплати, ніж вказаний у п.3.9 договору, за умови, що наведені клієнтом обставини будуть свідчити про об'єктивну необхідність виконати оплату, в порядку та на умовах, який є іншим, ніж встановлено п.3.9 договору (п.3.10).
- договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, і якщо не буде розірваний з ініціативи клієнта чи компанії, з визначенням умов та наслідків його розірвання, діє до виконання всіх можливих та необхідних заходів щодо відновлення, визнання порушених чи оспорюваних прав, свобод та законних інтересів клієнта (постановлення вироку, рішення, постанови; винесення ухвали, постанови судом та/або отримання інших правовстановлюючих документів встановлених законодавством або відповідей від уповноважених органів, щодо неможливості видачі останніх), та виконання клієнтом будь-яких грошових зобов'язань, згідно з договором та діючим законодавством України (п.5.1);
- договір може бути достроково розірваний з ініціативи клієнта, без повернення сплаченого гонорару (в тому числі додаткової винагороди, додаткових витрат пов'язаних з наданням юридичної допомоги), у разі якщо: клієнт з тих чи інших підстав не погоджується з правовою позицією, письмово запропонованою адвокатами, що входять до складу компанії, або залучені останнім згідно з п.2.1.5 договору; клієнт не погоджується з порядком дій щодо надання правової допомоги, письмово запропонованих адвокатами, що входять до складу Компанії, або залучені останнім згідно з п.2.1.5 договору; клієнт не бажає надавати компанії всю відому та потрібну для захисту прав, свобод та законних інтересів інформацію, документи, речі та інші матеріали, які є в розпорядженні клієнта, та стосуються обставин справи; дострокового розірвання договору за згодою обох сторін або за рішенням суду; з інших підстав, передбачених договором та/або законодавством (п.6.1);
- у разі дострокового розірвання договору з ініціативи клієнта, останній зобов'язаний надати компанії письмове повідомлення протягом 5-ти днів з моменту виникнення обставин, передбачених договором, та/або укласти з компанією додаткову угоду про розірвання (припинення) договору про надання правової допомоги за згодою сторін (п.6.2);
- у разі дострокового розірвання договору, вони зобов'язані протягом 10-ти днів провести консультації та переговори, на яких узгодити умови розірвання договору, в тому числі оплати фактично наданих послуг та понесених компанією витрат, про що укласти відповідну додаткову угоду (п.7.6).
10. 09.09.2021 ТОВ "АК "Гарант" та Завод підписали додаткову угоду до Договору про ПД, за умовами п.1 якої, у зв'язку з домовленістю сторін, розд.7 "Інші умови договору" договору, вирішили доповнити п.7.13. такого змісту: "7.13. Сторони, керуючись положеннями ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення".
11. 08.09.2021 ТОВ "АК "Гарант" та Завод підписали додаток №1, відповідно до якого сторони фактично досягнули згоди щодо сплати Заводом на користь ТОВ "АК "Гарант" платежу, який складається з винагороди ("бонусу успіху") у розмірі 2 700 000,00 грн, а також 12% від вказаної вище суми коштів, що становлять витрати компанії на адміністрування, а всього: 3 024 000,00 грн, оскільки ідентичні умови щодо вказаного зобов'язання містяться як у редакції додатку №1 від 08.09.2021 до договору, наданій Заводом, так і в редакції вказаного додатку, наданого ТОВ "АК "Гарант".
12. Відповідно до додатку №1 до Договору про ПД:
- за умови виконання п.1 цієї угоди ТОВ "АК "Гарант" зобов'язується до 22.09.2021 (включно) надати клієнту процесуальний документ (документи) про поновлення досудового розслідування та ініціювання призначення додаткової комісійної інженерно - технічної (залізнично - транспортної) експертизи у кримінальному провадженні №420180000000002785 від 08.11.2018 (п.2);
- успіхом в наданні юридичних послуг зі сторони ТОВ "АК "Гарант" згідно цієї угоди є поновлення досудового розслідування та ініціювання призначення додаткової комісійної інженерно - технічної (залізнично-транспортної) експертизи у кримінальному провадженні №420180000000002785 від 08.11.2018 (п.3);
- досягнення цієї мети є успіхом у розумінні додатку №1, за який сплачується гонорар у загальній сумі 3 024 000,00 грн (з яких - 2 700 000,00 грн - бонус успіху та 12% від вказаної вище суми - витрати компанії на адміністрування (п.5).
13. Умови щодо винагороди (гонорару успіху) передбачені також у пунктах 3.1. та 3.2. Договору про ПД (щодо змісту якого спір між сторонами відсутній). Більше того, фактично, це зобов'язання було виконано Заводом у повному обсязі у день підписання додатку №1 до договору - 08.09.2021.
14. Передбачений п.4 додатку №1 від 08.09.2021 платіж у сумі 3 024 000,00 грн був здійснений в день підписання цього додатку - 08.09.2021 відповідно до таких платіжних доручень:
- платіжного доручення №12947 від 08.09.2021 на суму 2 000 000,00 грн з призначенням платежу "за надання правової допомоги згідно Договору про ПД";
- платіжного доручення №2061 від 08.09.2021 на суму 1 024 000,00 грн з призначенням платежу "за надання правової допомоги згідно Договору про ПД".
15. На виконання умов Договору про ПД ТОВ "АК "Гарант" надала Заводу, а Завод прийняв без будь-яких зауважень, послуги з надання правничої допомоги на загальну суму 7 398 820,00 грн, що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами здачі-прийняття правових (юридичних) послуг, а саме:
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №1/ДнСЗ від 30.11.2021, у п.1 якого сторони підтвердили, що в період з 01.02.2021 до 30.09.2021 ТОВ "АК "Гарант" за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надало останньому правові (юридичні) послуги; всього, загальна вартість послуг наданих компанією в період з 01.02.2021 до 30.09.2021, згідно з актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг становить 3 024 000,00 грн, без ПДВ (компанія не є платником ПДВ) (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №2/ДнСЗ від 23.12.2021, у п.1 якого сторони підтвердили, що в період з 01.10.2021 до 23.12.2021 ТОВ "АК "Гарант" за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надало останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг наданих компанією в період з 01.10.2021 до 23.12.2021, згідно з актом, є фіксованою та становить 2 468 000,00 грн, без ПДВ (Компанія не є платником ПДВ) (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №1 від 31.01.2022, у п.1 якого сторони підтвердили, що в період з 04.01.2022 до 31.01.2022 ТОВ "АК "Гарант" за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надало останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг, наданих компанією, є фіксованою та становить 265 000,00 грн, без ПДВ (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №1-А від 31.01.2022, у п.1 якого сторони підтвердили, що за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надано останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг, наданих компанією, є фіксованою та становить 966 820,00 грн, без ПДВ (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №2 від 28.02.2022, у п.1 якого сторони підтвердили, що в період з 01.02.2022 до 28.02.2022 ТОВ "АК "Гарант" за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надало останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг, наданих компанією, є фіксованою та становить 265 000,00 грн, без ПДВ (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №2-А від 28.02.2022, у п.1 якого сторони підтвердили, що ТОВ "АК "Гарант" за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надало останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг, наданих компанією, є фіксованою та становить 291 675,00 грн, без ПДВ (п.2);
- актом здачі-прийняття правових (юридичних) послуг №3 від 28.07.2022, у п.1 якого сторони підтвердили, що за усними завданнями Заводу, та відповідно до умов Договору про ПД зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 09.09.2021, надано останньому правові (юридичні) послуги; вартість послуг, наданих компанією, є фіксованою та становить 118 325,00 грн, без ПДВ (п.2).
16. У кожному з цих актів у п.4 сторони зазначили, що підписуючи акт здачі-прийняття правових (юридичних) послуг, сторони підтверджують відсутність претензій щодо кількості та якості наданих послуг.
17. Надані за актами здачі-прийняття правових (юридичних) послуг, складеними у період з 30.11.2021 до 28.07.2022, послуги були оплачені Заводом лише частково - на суму 7 223 715,00 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:
- платіжним дорученням №13972 від 15.11.2021 на суму 2 468 000,00 грн з призначенням платежу "за юридичні послуги згідно рахунку №9 від 25.10.2021";
- платіжним дорученням №5 від 04.01.2022 на суму 4 755 715,00 грн з призначенням платежу "за юридичні послуги згідно рахунку №1 від 04.01.2021".
18. Платежі, здійснені Заводом 08.09.2021, на загальну суму 3 024 000,00 грн, є оплатою винагороди, передбаченої додатком №1 від 08.09.2023 до Договору про ПД.
19. Ці обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 у справі №904/5102/22 і відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
20. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 02.05.2023 у справі №904/5102/22 у задоволенні позовних вимог Заводу до ТОВ "АК "Гарант" про стягнення надмірно сплаченої суми грошових коштів за Договором про ПД у розмірі 2 848 895,00 грн відмовив. Це рішення залишено без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 та Верховного Суду від 18.01.2024.
Короткий зміст позовних вимог
21. ТОВ "АК "Гарант" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Заводу про стягнення 175 105,00 грн заборгованості за правничу допомогу, надану за Договором про ПД.
22. ТОВ "АК "Гарант" позовні вимоги обґрунтувало, зокрема, тим, що враховуючи наявність факту неналежного виконання обов'язків Заводом перед ТОВ "АК "Гарант", останнє має право вимагати від Клієнта виконання обов'язку в натурі, а саме: стягнення заборгованості у сумі 175 105,00 грн.
23. Завод звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ "АК "Гарант" 3 024 000,00 грн та розірвання укладеного Договору про ПД.
24. Зустрічні позовні вимоги Заводу обґрунтовані, зокрема, тим, що ТОВ "АК "Гарант" не виконало зобов'язань, передбачених додатком №1 до Договору про ПД; Завод розраховував отримати юридичні послуги у визначений строк, натомість, попередньо сплативши за очікувані послуги грошові кошти, вказані послуги не отримав, повернення коштів також не отримав, тому кошти у розмірі 3 024 000,00 грн підлягають стягненню з ТОВ "АК "Гарант" на користь Заводу, а Договір про ПД має бути розірваний.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19.06.2024 відмовив у задоволенні зустрічного позову; первісний позов задовольнив, стягнув з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 175 105,00 грн заборгованості.
26. Рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, таким:
- докази, надані ТОВ "АК "Гарант" на підтвердження факту наявності заборгованості Заводу є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо наявності заборгованості Заводу перед ТОВ "АК "Гарант" в розмірі 175 105,00 грн, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими Заводом на їх спростування;
- грошові кошти у сумі 3 024 000,00 грн не підлягають поверненню, оскільки в розумінні додатку №1 умови для виплати гонорару успіху ТОВ "АК "Гарант" були виконані останнім; мета Договору про ПД в цілому й додатку №1 досягнута; при цьому, Договір про ПД передбачає надання правничої допомоги не лише з питання, що викладене в додатку №1, а й з інших загальних юридичних питань, тому його розірвання виключно через "недосягнення успіху", що обумовлений додатком №1 суперечить його умовам.
27. Господарський суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 02.07.2024 заяву ТОВ "АК "Гарант" про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 19 230,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
28. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, таким:
- суд здійснив детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, перелік який наведений у акті здачі-приймання юридичних послуг та встановив, що включення до переліку таких послуг як вивчення та аналіз документів, необхідних для складання в інтересах товариства позовної заяви, ознайомлення та аналіз змісту відзиву Заводу на позовну заяву ТОВ "АК "Гарант", ознайомлення та аналіз змісту зустрічного позову Заводу не містить будь-якого правового підґрунтя, оскільки вказані послуги мають включатися до робіт зі складання, відповідно, позовної заяви, відповіді на відзив, та відзиву на зустрічний позов;
- включення до переліку таких послуг, як ознайомлення зі змістом та опрацювання ухвали у справі №904/1236/24 про залишення позовної заяви без руху та підготовка заяви про усунення недоліків позовної заяви з метою виконання вимог цієї ухвали не відповідає критерію розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, представник ТОВ "АК "Гарант" при поданні позовної заяви не додержався вимог процесуального закону, тому він через свої ж процесуальні порушення, був вимушений опрацювати ухвалу про залишення позову без руху та здійснити дії з підготовки заяви про усунення недоліків позовної заяви з метою виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху;
- включення до переліку таких послуг як ознайомлення та аналіз заперечення на заяву про застосування заходів процесуального примусу через зловживання процесуальними правами та підготовка відповіді на заперечення на заяву про застосування заходів процесуального примусу через зловживання процесуальними правами також не відповідає критерію реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), оскільки такі витрати не мають характеру необхідних, сама заява, подана ТОВ "АК "Гарант", про застосування заходів процесуального примусу через зловживання процесуальними правами залишена судом без задоволення;
- укладення договору Хандусенком І.О. як фізичною особою-підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні принципів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі; матеріалами справи підтверджено факт надання адвокатом Хандусенко І.О. професійної правничої допомоги за договором.
29. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 09.07.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 залишив без змін.
30. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- зі змісту додатку №1 до Договору про ПД вбачається, що ТОВ "АК "Гарант" зобов'язалося вчинити ряд процесуальних дій, які передбачені кримінальним процесуальним законодавством з метою поновлення досудового розслідування та ініціювання призначення додаткової комісійної інженерно-технічної (залізнично-транспортної) експертизи у кримінальному провадженні №420180000000002785 від 08.11.2018; досягнення цієї мети є успіхом у розумінні додатку №1, за який сплачується гонорар у загальній сумі 3 024 000,00 грн; Завод в день укладення Договору про ПД та додатку №1 сплатило цей гонорар ТОВ "АК "Гарант"; таким чином, гонорар успіху в розумінні додатку №1 був сплачений в повному обсязі;
- як зазначало ТОВ "АК "Гарант" в суді першої інстанції , 17.01.2022 на адресу адвоката Сироватки С.С., який є директором ТОВ "АК "Гарант", надійшов супровідний лист Офісу Генерального Прокурора від 17.01.2022 №31/3/3-34772-18, до якого було долучено постанову від 17.01.2022 про закриття кримінального провадження №420180000000002785 від 08.11.2018, зі змісту якої вбачається, що до матеріалів кримінального провадження було приєднано висновки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.12.2021 №29411/21-56/29412/21-54/29413/21-34/29414/21-72,4863 за результатами проведення судової комплексної інженерно-транспортної, транспортно-товарознавчої економічної експертизи;
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постановою підтверджується: поновлення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №420180000000002785 від 08.11.2018 як перша частина виконання ТОВ "АК "Гарант" умов додатку №1 для отримання гонорару успіху, адже після дати підписання додатку №1 в рамках кримінального провадження проводились слідчо-розшукові дії, що неможливо без його поновлення; ініціювання проведення необхідних експертиз в рамках кримінального провадження №420180000000002785 від 08.11.2018, що стали підставою для встановлення факту відсутності складу злочину в межах кримінального провадження та його закриття як виконання другої частини умов додатку №1 з метою отримання гонорару успіху;
- оскільки в розумінні додатку №1 умови для виплати гонорару успіху ТОВ "АК "Гарант" виконало, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що грошові кошти у сумі 3 024 000,00 грн поверненню не підлягають; факт самостійного усвідомлення Заводом досягнення успіху за додатком №1 підтверджується, зокрема, його письмовою позицією, яка була викладена ним у позовній заяві в межах справи №904/5102/22, про що було зазначено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 у справі №904/5102/22;
- як вбачається зі змісту актів здачі-прийняття правових (юридичних) послуг, зокрема, №1 від 31.01.2022, №1-А від 31.01.2022, які були підписані обома сторонами, Завод продовжувало отримувати послуги з юридичних консультацій в межах кримінального провадження №420180000000002785 від 08.11.2018, а також продовжувало оплачувати послуги ТОВ "АК "Гарант" і після направлення "гонорару успіху" та закриття кримінального провадження №420180000000002785 від 08.11.2018 протягом усього 2022 року, а не просило повернути кошти "гонорару успіху";
- суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення 3 024 000,00 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а подання зустрічного позову, в якому стверджується, що ТОВ "АК "Гарант" своїх зобов'язань за умовами додатку №1 до Договору про ПД не виконало, оскільки обставини, вказані у пунктах 1 та 2 додатку №1 не настали, фактично суперечить його попередній поведінці;
- щодо вимог про розірвання Договору про ПД: як було встановлено, мета Договору про ПД в цілому й додатку №1 досягнута; при цьому, Договір про ПД передбачає надання правничої допомоги не лише з питання, що викладене в додатку №1, а й з інших загальних юридичних питань, тому його розірвання виключно через "недосягнення успіху", що обумовлений додатком №1 суперечить його умовам;
- щодо додаткового рішення: дослідивши надані ТОВ "АК "Гарант" докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, з урахуванням заперечень Заводу суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 19 230,80 грн витрат на професійну правничу допомогу; доводи Заводу про те, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву ТОВ "АК "Гарант" про ухвалення додаткового рішення, не в повній мірі дослідив та не оцінив додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
31. 25.07.2025 Завод через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
32. Завод посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.2 ст.287 ГПК та, зокрема, зазначає, що:
- суди не застосували до спірних правовідносин ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (також посилається на постанови від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц, від 03.07.2019 у справі №757/20995/15-ц, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 у справі №912/2391/16), внаслідок чого нівелюються усталені підходи щодо визначення успіху як позитивного кінцевого вирішення справи для клієнта, а не плати за окремі процесуальні дії, які не були вчинені;
- суди не врахували висновки Верховного Суду щодо вирішення питання про істотність допущених порушень умов договору для позивача; це питання суди взагалі не досліджували і такі висновки не врахували (посилається на ч.2 ст.651 ЦК), постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, від 14.10.2014 у справі №3-143гс14, Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №401/1466/15-ц);
- суд ототожнив поняття гонорару успіху з оплатою за інші юридичні послуги, які такого гонорару не передбачали, але були предметом договору, у той час як предметом вимоги позивача за зустрічним позовом було лише питання повернення оплати за гонорар успіху, передбачений у додатку №1 до Договору; колегія суддів не застосувала висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, про те, що у розумінні статей 632, 903 ЦК та ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар успіху є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
33. В частині оскарження додаткового рішення скаржник зазначає, що суд неправильно застосував ч.2 ст.126 ГПК, без врахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17.
34. 01.10.2025 надійшло клопотання ТОВ "АК "Гарант", в якому просить закрити касаційне провадження за скаргою Заводу на оскаржувані рішення.
35. У клопотанні про закриття касаційного провадження ТОВ "АК "Гарант" зазначає, зокрема, таке:
- правові висновки, на які посилається Завод, не можуть вважатися такими, що викладені у подібних правовідносинах у розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК; вони не відображають змісту спірних зобов'язань, що виникли з договору про надання правничої допомоги та безпосередньо пов'язані з виплатою гонорару успіху, а стосуються зовсім інших категорій правовідносин та фактичних обставин; відсутність подібності за змістовим і об'єктним критеріями виключає можливість їх застосування у цій справі; за таких обставин касаційне провадження підлягає закриттю як таке, що відкрито без наявності передбачених законом підстав;
- інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на обставини справи, що свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені ст.300 ГПК.
36. 13.10.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання Заводу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
37. Це клопотання подане представником Заводу адвокатом Коваленко Вячеславом Васильовичем шляхом направлення електронного листа на електронну пошту Верховного Суду та підписане кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом.
38. Частинами 5, 6 ст.42 ГПК встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
39. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (ч.6 ст.6 ГПК).
40. Пунктом 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 (далі - Положення) передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку.
41. Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми "Електронний суд", якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням (п.25 Положення).
42. В постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила необхідність дотримання вищевикладених положень адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями, судовими експертами, державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
43. Оскільки, представник Заводу адвокат Коваленко В.В. подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, підписане електронним цифровим підписом, шляхом направлення на електронну пошту суду, то таке клопотання було подане не у спосіб, передбачений ГПК, тому Верховний Суд лишає його без розгляду.
44. 22.10.2025 до Верховного Суду надійшло повторно подане клопотання Заводу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовує, зокрема, таким:
- наявна судова практика Верховного Суду не вирішує повністю питання щодо сплати гонорару успіху; існує нагальна потреба подальшого еволюційного казуального тлумачення Верховним Судом цього поняття, що само по собі становить виключну правову проблему через відсутність у законодавстві чіткого поняття гонорару успіху адвоката та відсутність відповідного висновку Верховного Суду з питання можливості його виконання (досягнення) як проміжного чи кінцевого процесуального результату у справі;
- наявний інтерес суспільства щодо формування єдиного розуміння інституту гонорару успіху у правовій доктрині; такий інтерес зумовлений, зокрема, наявністю окремої думки судді Крата В.І. у справі №462/9002/14-ц, дослідженням цього питання у науковій літературі (Фляжнікова Я. Про гонорар успіху адвоката);
- у цій справі стоїть питання про те, чи є обумовлений сторонами проміжний процесуальний результат гонораром успіху в контексті його невиконання (як підстава для розірвання додатку до договору, яким він передбачений); відповідь на це питання закорінена у наведених Заводом висновках Верховного Суду;
- наявна виключна правова проблема, відображена в актуальній судовій практиці Верховного Суду, щодо сутісних іманентно наявних характеристик і ознак гонорару успіху як форми додаткової (преміальної) оплати адвоката за кінцевий процесуальний результат, а не проміжні процесуальні рішення;
- передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки: 1) справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; 2) існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
45. 06.11.2025 до Верховного Суду надійшли пояснення Заводу щодо обставин виконання договору та необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
46. Верховний Суд ухвалою від 25.09.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Заводу, розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 29.10.2025.
47. Верховний Суд у судовому засіданні 29.10.2025 оголосив перерву до 12.11.2025.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
48. Завод просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; вважає, що справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, наявна виключна правова проблема щодо застосування норми права, наявний інтерес суспільства щодо формування єдиного розуміння інституту гонорару успіху у правовій доктрині.
49. Верховний Суд відхиляє клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
50. Пунктом 1 ч.2 ст.45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
51. Частиною 5 ст.302 ГПК встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
52. Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №909/1191/21).
53. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29.03.2023 у справі №910/17401/21 вказала критерії, які має застосовувати суд під час вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
54. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово вказувала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на розгляд Великої Палати, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин. Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
55. Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
56. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
57. При цьому, справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
58. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
59. Заявник вказує, що справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом, однак не обґрунтовує, в чому саме полягає така неможливість.
60. Завод також зазначає, що немає усталеної судової практики у застосуванні норми права щодо формування єдиного розуміння інституту гонорару успіху у правовій доктрині, однак не наводить постанов Верховного Суду або рішень судів попередніх інстанцій, зі змісту яких вбачалося б неоднакове застосування судами норм права щодо стягнення гонорару успіху.
61. Заявник не обґрунтував належним чином кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а посилання заявника на наявність окремої думки судді та дослідження питання гонорару успіху у наукових працях не може свідчити про наявність виключної правової проблеми та суспільного інтересу.
62. Згідно з ч.1 ст.303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
63. Враховуючи зазначене та те, що заявник не обґрунтував наявність виключної правової проблеми, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої п.1 ч. 2 с. 287 ГПК
64. У касаційній скарзі завод зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (також посилається на постанови від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц, від 03.07.2019 у справі №757/20995/15-ц, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 у справі №912/2391/16); вважає, що суди ототожнили поняття гонорару успіху з оплатою за інші юридичні послуги.
65. На думку Заводу, суди також не врахували висновки Верховного Суду щодо вирішення питання про істотність допущених порушень умов Договору про ПД, оскільки не дослідили це питання (посилається на ч.2 ст.651 ЦК), постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, від 14.10.2014 у справі №3-143гс14, Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №401/1466/15-ц).
66. Верховний Суд щодо цих доводів скаржника зазначає таке.
67. Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
68. Тобто, касаційний перегляд з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК, може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
69. При цьому, сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.1 ч.2 ст.287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.
70. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у ч.3 ст.2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
71. Відповідно до імперативних приписів ст.300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
72. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
73. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
74. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
75. Верховний Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
76. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
77. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, п.1 ч.2 ст.287 ГПК та п.5 ч.1 ст.296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
78. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
79. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
80. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
81. Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
82. Позиція скаржника зводиться до того, що суди помилково ототожнили поняття гонорару успіху з оплатою за інші юридичні послуги.
83. Завод вказує, що Велика Палата Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 дійшла висновку, що у розумінні статей 632, 903 ЦК та ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар успіху є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг; зазначає, що аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц, від 03.07.2019 у справі №757/20995/15-ц, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 у справі №912/2391/16.
84. Однак, Велика Палата Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 не робила висновок, на який посилається скаржник. Наведене Заводом цитування викладено у п.2.3 постанови Великої Палати Верховного Суду (короткий зміст додаткового рішення) та п.3.6 (обґрунтування підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), а отже не є висновком щодо застосування норм права.
85. Так, передаючи справу №904/4507/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі, керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК та ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц, від 03.07.2019 у справі №757/20995/15-ц, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 у справі №912/2391/16); разом з тим у постанові Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №401/1466/15-ц застосовано дещо інший правовий підхід, а саме: відмова сплатити винагороду, на яку при укладенні цього договору розраховував позивач, є істотним порушенням його умов; отже, існує істотна різниця між тим, на що розраховував позивач, укладаючи цей договір, і тим, що в дійсності він отримав (такі ж правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).
86. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, врахувавши наявність відмінних правових підходів щодо "гонорару успіху", вирішила виключну правову проблему щодо можливості віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого "гонорару успіху".
87. З огляду на це, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц, від 03.07.2019 у справі №757/20995/15-ц, від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 у справі №912/2391/16 є частково неактуальним з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
88. Крім того, скаржник не вказує, що постанови Верховного Суду у справах №462/9002/14-ц, №757/20995/15-ц, №826/8107/16, №912/2391/16 ухвалені у подібних до цієї справи правовідносинах, в яких би перед Верховним Судом поставало питання, що саме є успіхом в розрізі надання юридичних послуг з правничої допомоги клієнту у кримінальному провадженні.
89. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, на яку посилається скаржник, дійшла висновку, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
90. Скаржник, в свою чергу, не обґрунтував того, що суди попередніх інстанцій положення ст.30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" застосували інакше, ніж це зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
91. Верховний Суд також звертає увагу скаржника, що у зазначеній постанові у справі №904/4507/18 постало саме питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених за результатом розгляду справи. У справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду не досліджувала можливість стягнення в судовому порядку суми гонорару успіху, сплаченого клієнтом.
92. Отже, правовідносини, що виникли у справі №904/4507/18 не є подібними до правовідносин, що виникли у цій справі.
93. Крім того, на думку Заводу, суди також не врахували висновки Верховного Суду щодо вирішення питання про істотність допущених порушень умов Договору про ПД, оскільки не дослідили це питання (посилається на ч.2 ст.651 ЦК), постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, від 14.10.2014 у справі №3-143гс14, Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №401/1466/15-ц).
94. Однак, постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, на яку посилається скаржник, ухвалена у спорі про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов'язання повернути квартиру та визнання права власності на неї.
95. Постанова Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №3-143гс14 ухвалена у спорі про розірвання договору підряду та стягнення грошових коштів.
96. З цього вбачається, що Верховний Суд України у справах №6-75цс13 та №3-143гс14 не надавав оцінки умовам договору про надання правничої допомоги.
97. Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі №401/1466/15-ц, на яку посилається скаржник, розглянув спір про стягнення на користь адвокатської компанії заборгованості за договором про надання юридичних послуг. Водночас ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом у справі №401/1466/15-ц, було те, чи розірвано спірний договір про надання правничої допомоги. Зокрема, Верховний Суд, направляючи справу №401/1466/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди належним чином не дослідили умови укладеного договору, не врахували те, що цим договором не передбачено право на його розірвання в односторонньому порядку, унаслідок чого не перевірили, чи розірвано спірний договір у разі, якщо письмова угода сторін щодо його розірвання відсутня, відповідно до положень ч.2 ст.651 ЦК рішення суду про розірвання вказаного договору не ухвалювалося, будь-які зміни до договору щодо цього питання не вносились.
98. Отже, у жодній із вищенаведених справ Верховний Суд не розглядав спір про повернення суми гонорару успіху (оплата якого мала здійснюватися за досягнення попередньо визначеної мети: поновлення досудового розслідування та ініціювання призначення додаткової експертизи у кримінальному провадженні) клієнту, який сплатив його на виконання умов договору про надання правничої допомоги, при цьому підписавши без зауважень акт приймання-передачі послуг та продовжуючи отримувати правові послуги.
99. Тобто, спірні правовідносини у цій справі та у справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
100. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені у ст.300 ГПК, не дозволяють йому вдаватися до переоцінки доказів. При цьому скаржник не визначив підставою касаційного оскарження п.4 ч.2 ст.287 ГПК з посиланням на п.1 ч.3 ст.310 ГПК (суд не дослідив зібрані у справі докази) та/або п.4 ч.3 ст.310 ГПК (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
101. Посилаючись в аспекті єдиної визначеної підстави касаційного оскарження (п.1 ч.2 ст.287 ГПК) рішень судів попередніх інстанцій на неврахування правових позицій, викладених у вищенаведених та проаналізованих Верховним Судом постановах, скаржник не доводить, що наведене у вказаних постанові Верховного Суду є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, відповідно, достатньою підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з вищенаведеним мотивуванням.
102. Верховний Суд також звертає увагу на те, що для спростування висновків судів у цій справі, наведених в оскаржуваних рішеннях, скаржнику в межах визначної ним підстави касаційного оскарження (п.1 ч.2 ст.287 ГПК) недостатньо лише посилатись на правову позицію, в якій йдеться про розподіл витрат на правничу допомогу або аналіз договору, він повинен довести, що зазначені ним правові позиції Верховного Суду щодо застосування конкретних норми права у подібних відносинах є свідченням порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке полягає у неправильному їх тлумаченні, застосуванні норм, які не підлягали застосуванню, або незастосуванні норм, які підлягала застосуванню, чого скаржник в аспекті посилання на вищенаведені правові позиції Верховного Суду не зробив.
103. У п.56 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987 (заяви №9562/81, №9818/82) зазначається, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
104. У п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 (заява №21920/93) вказано, що з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежується перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
105. З огляду на це, проаналізувавши зміст визначених скаржником постанов у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, Верховний Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду в наведених скаржником постановах (в цілому або в зазначеній ним частині) та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через відмінність спірних питань та встановлених судами фактичних обставин, що формують зміст правовідносин з урахуванням їх специфіки, що, в свою чергу, виключає подібність правовідносин у вказаних справах, зокрема за змістовим критерієм.
106. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, що є підставою для закриття провадження на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК (суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними).
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції
107. Завод у касаційній скарзі в частині оскарження додаткового рішення скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували ч.2 ст.126 ГПК, без врахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17.
108. Верховний Суд щодо цих доводів скаржника зазначає таке.
109. Відповідно до п.3 ч.1 ст.244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
110. Після ухвалення рішення суду першої інстанції, ТОВ "АК "Гарант" звернулося із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути з Заводу судові витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
111. Господарський суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 02.07.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025, стягнув з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 19 230,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
112. При цьому, Верховний Суд враховує, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з Заводу на користь ТОВ "АК "Гарант" 19 230,80 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 50 000,00 грн.
113. Отже, суд першої інстанції більш ніж у 2 рази зменшив суму витрат, яку ТОВ "АК "Гарант" просило стягнути з Заводу за результатами розгляду справи.
114. Скаржник вважає, що стягнутий з нього розмір судових витрат на правничу допомогу є надмірно-великим; посилається на висновок Верховного Суду, відповідно до якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
115. Водночас у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 Верховний Суд виходив з того, що подібна практика стягнення ТОВ "Ніко-Тайс" з відділів ДВС витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з задоволенням скарг на бездіяльність державних виконавців є системною.
116. При цьому, Верховний Суд у справі №911/2737/17 врахував, що дії ТОВ "Ніко-Тайс" (подання скарг та подальше стягнення витрат на правничу допомогу) становлять для нього по суті спосіб отримання доходу, оскільки відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, суди перших інстанцій постановили ухвали та додаткові ухвали про стягнення з відділів ДВС на користь ТОВ "Ніко-Тайс" у 2021 році принаймні у 42 судових справах, а у 2020 році принаймні у 70 судових справах; при цьому в окремих справах витрати на професійну правничу допомогу з відділів ДВС стягувались по декілька разів.
117. Такі обставини відсутні у цій справі. Отже, правовідносини, що виникли у справі №911/2737/17, не є побідними до правовідносин, що виникли у цій справі.
118. З урахуванням цього, касаційне провадження, відкрите за п.1 ч.2 ст.287 ГПК в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025, підлягає закриттю на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
119. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
120. Згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
121. Зважаючи на викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК.
Судові витрати
122. Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, п.5 ч.1 ст.296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод" про передачу справи №904/1236/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Закрити касаційне провадження у справі №904/1236/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпровський стрілочний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025, ухвалену за наслідками його перегляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова