Іменем України
06 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/607/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М. розглянувши у порядку загального позовного провадження з викликом сторін, справу
за позовом: Козелецької окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0291011421) вул. Євгена Лоскота, 1, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000;
в інтересах держави в особі
позивача: Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133;
до відповідача: Акціонерного товариства “Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601;
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1) Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23000089), вул. Г.Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013;
2) Головного управління ДСНС України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38590042), пр-т Миру, 190-а, м. Чернігів, 14000
та участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432), вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300
2) Акціонерного товариства “Укрпошта» (код ЄДРПОУ 21560045), вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001).
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Юзвак Л.Б.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Полегенько К.А., адвоката;
від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1) не з'явився;
2) не з'явився;
від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) не з'явився;
2) не з'явився;
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Козелецькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком» про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 93359, розташованим за адресою: вул. Миру, 59, смт. Куликівка, Чернігівського району, Чернігівської області, шляхом зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93359 площею 53,8 кв.м., розташовану за адресою: вул. Миру, 59, смт. Куликівка, Чернігівського району, Чернігівської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що усупереч п. “в» ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» (чинній на момент рішення), в результаті проведеної приватизації комунального майна з державної власності вибуло приміщення протирадіаційного укриття, яке в подальшому в порушення вимог чинного законодавства України набув у власність АТ “Укртелеком».
Ухвалою суду від 17.06.2025 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління ДСНС України в Чернігівській області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Куликівську селищну ради Чернігівського району Чернігівської області, підготовче засідання призначено на 17.07.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, пояснень.
Ухвала суду від 17.06.2025 доставлена до Електронних кабінетів сторін 18.06.2025 о 01:16, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
В розумінні статті 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, пояснень, заперечень.
17.06.2025 від третьої особи - Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній повідомив, що під час проведення приватизації суб'єкта господарювання ВАТ «Укртелеком» до Департаменту не було звернень щодо надання інформації про наявність у його підпорядкуванні захисних споруд цивільного захисту. У Книзі обліку захисних споруд цивільного захисту Чернігівської області обліковуються об'єкти державної, комунальної та приватної власності. Відповідно до облікових даних, захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93359, розташоване за адресою: вул. Миру, 59, смт Куликівка, Чернігівського району Чернігівської області, знаходиться на балансі АТ «Укртелеком».
Пояснення долучені до матеріалів справи.
26.06.2025 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив, посилаючись на таке.
- відповідно до діючого на момент приватизації законодавства рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації (корпоратизації) та акт приймання-передавання нерухомого майна, наданий засновником і є переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких органами місцевого самоврядування проводилась реєстрація права власності на частину будівлі під інвентарним № 00019016, нерухоме майно, що знаходиться за адресою: смт Куликівка вул. Щорса, 59 (п.6.1 положення та п.15 Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5). Таким чином, саме ці два документа і є підставою виникнення права власності та в подальшому оформлення права власності на будівлю, до складу якого включена ЗСЦЗ відповідно до діючого на той час законодавства;
- жодних обмежень на набуття права власності в 2004 році на частину будівлі, в складі якої перебуває спірна ЗСЦЗ, під час корпоратизації АТ «Укртелеком» чинним законодавством не встановлювалось;
- підтвердженням наявності в складі комплексу нерухомого майна за адресою: смт Куликівка вул. Щорса, 59 захисної споруди в період перебування зазначених об'єктів в державній власності може бути виключно затверджений акт державної технічної комісії чи підписаний акт робочої комісії. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази будівництва та введення в експлуатацію ЗСЦЗ;
- приміщення захисної споруди цивільного захисту не є ізольованим приміщенням (не має окремого виходу на зовні, вхід/вихід здійснюється на зовні безпосередньо через перший поверх адміністративної будівлі), і не є самостійними об'єктами нерухомого майна. Відокремлення конструктивних елементів захисної споруди цивільного захисту від інших приміщень підвального поверху, як і відокремлення підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі чи їх поділ на самостійні об'єкти неможливе;
- в даному випадку захист права власності прирівнений до способу захисту права власності, в порядку передбаченому статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідач також заявив про сплив позовної давності у справі, що розглядається, та просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог прокурора у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені.
Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
У відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Укрпошта».
Своє клопотання відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до інформації, зазначеної в даному реєстрі, за другим співвласником АТ "Укрпошта" зареєстровано спільна часткова власність - 1/4 будівлі, в додаткових відомостях зазначено: приміщення підвалу літ. А-2: по підвалу: літ. 2-8, з літ.3-9 по літ. 3-11, площею 29,7 кв.м.; у спільному користуванні літ. 2-1, 2-2, 2-9, 3-1, 3-2,3-6 площею 36,4 кв.м. В свою чергу, вхід до ЗСЦЗ проходить по приміщенням, які належать до площ спільного користування, а саме: приміщення 2-9 це сходи в підвал, коридор 2-1 та 2-2 (технічний паспорт на захисну споруду, доданий до позовної заяви), тому відповідач вважає, що даний спір, в частині передачі ЗСЦЗ державі на користь ФДМ України стосується і прав та інтересів АТ «Укрпошта».
Клопотання відповідача прийнято судом до розгляду.
27.06.2025 прокурором подана відповідь на відзив, відповідно до якої останній заперечив проти доводів відповідача.
Так, прокурор зазначає про таке.
- захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю, позаяк не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну;
- з огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного приміщення в приватну власність АТ «Укртелеком», державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція його права власності на дане нерухоме майно;
- спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 93359) є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України;
- вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, до юридичної особи з метою усунення перешкод, які ця юридична особа створює у користуванні та розпорядженні об'єктом цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 93359, і оскільки прокурором заявлено негаторний позов, останній може бути пред'явлено позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
Щодо клопотання відповідача про залучення АТ «Укрпошта» в якості третьої особи, прокурор у відповіді на відзив заперечив, посилаючись на те, що AT «Укрпошта» не має жодних прав на оспорюване майно, а отже рішення у справі № 927/607/25 не може вплинути на права та не породжуватиме обов'язків для вказаного суб'єкта.
У зв'язку із перебуванням судді Кузьменко Т.О. в період з 07.07.2025 по 25.07.2025 у відпустці судове засідання, призначене на 17 липня 2025 року на 09 год. 30 хв., не відбулося.
Ухвалою суду від 27.06.2025 сторін повідомлено про те, що підготовче засідання відбудеться 12.08.2025.
02.07.2025 від Куликівської селищної ради на електронну адресу суду надійшли пояснення на відзив на позов.
Суд долучив пояснення до матеріалів справи.
02.07.2025 на поштову адресу суду від Куликівської селищної ради надійшли пояснення на позовну заяву, які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
02.07.2025 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких останнім зазначено про те, що позбавлення АТ «Укртелеком» права володіння захисною спорудою створює ризик несанкціонованого доступу до території, де розташовано критично важливе обладнання та потенційну загрозу втручання сторонніх осіб в роботу об'єктів критичної інфраструктури, зокрема обладнання, яке використовується для зв'язку з органами державної влади та засобів оповіщення населення.
Заперечення на відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
07.07.2025 від Куликівської селищної ради на поштову адресу суду надійшли пояснення на відзив на позов, які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
21.07.2025 позивачем подані пояснення щодо позовної заяви, відповідно до яких останній зазначає про те, що оскільки державне майно, зокрема, захисна споруда цивільного захисту вибула з державної власності без згоди власника (держави) та зареєстрована у приватну власність всупереч вимогам законодавства про цивільний захист та про приватизацію, позовні вимоги, викладені у позовній заяві Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області підлягають задоволенню у повному обсязі.
11.08.2025 відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у справі № 918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою суду від 12.08.2025 клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи задоволено, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача АТ «Укрпошта»; продовжено підготовче провадження на 30 днів; задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі; провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду справи № 918/938/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
25.08.2025 АТ «Укрпошта» надані пояснення щодо предмету та підстав позову, відповідно до яких останнє повідомило про те, що приміщення, які були включені до захисної споруди цивільного захисту № 93359 та щодо яких заявлено позов, як до захисної споруди цивільного захисту, не належить ні до основних, ні до допоміжних приміщень АТ «Укрпошта». Відтак, даний спір в частині передачі ЗСЦЗ державні на користь ФДМУ України не стосується прав та інтересів АТ «Укрпошта», оскільки АТ «Укрпошта» не має жодних прав на оспорюване приміщення.
Пояснення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
29.08.2025 АТ «Укртелеком» подано клопотання про поновлення провадження у справі № 927/607/25.
До клопотання про поновлення АТ «Укртелеком» подано копію постанови Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23. Постанова оприлюднена 27.08.2025.
Ухвалою суду від 08.09.2025 клопотання АТ «Укртелеком» задоволено, провадження у справі поновлено, підготовче засідання призначено на 17.09.2025.
У підготовчому засіданні 17.09.2025 прокурором заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості надати письмові пояснення з урахуванням правової позиції, викладеної ВС у справі № 918/938/23.
Суд задовольнив клопотання прокурора та встановив строк для подання письмових пояснень до 22.09.2025.
17.09.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 24.09.2025.
22.09.2025 прокурором подані письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що висновки, які містяться в постанові ВП ВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо способу захисту порушеного права держави на обмежено оборотоздатне майно, мають перевагу над висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 918/938/23. З огляду на що до даних спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, та вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення такого об'єкту державі в особі Фонду державного майна України, а не віндикаційного (ст. ст. 387, 388 ЦК України).
Суд прийняв пояснення до розгляду та долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 24.09.2025 суд задовольнив клопотання представника відповідача та встановив строк для надання письмових пояснень на пояснення прокурора строком не більше 5 днів.
У підготовчому засіданні 24.09.2025 суд з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.10.2025.
30.09.2025 відповідачем подані письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначив про те, що повний державний контроль над процесом корпоратизації та приватизації, обов'язковість проведення інвентаризації та оцінки всіх активів, а також статус держави як мажоритарного акціонера з беззаперечними правами контролю, відсутня будь-яка провина ВАТ «Укртелеком» у приховуванні інформації або вчиненні дій, які б свідчили про намір порушення публічного порядку або правового режиму обмеженого в обігу об'єкту цивільного права.
На момент набуття права власності ВАТ «Укртелеком» (та його правонаступниками) спиралося на офіційні документи, сформовані та затверджені державними органами в рамках встановлених законом процедур. Якщо спірний об'єкт не був належним чином оформлений як захисна споруда цивільного захисту або не був відображений у відповідній документації, це є наслідком дій або бездіяльності державних органів, які здійснювали корпоратизацію та приватизацію, а не виною ВАТ «Укртелеком».
Також відповідач стверджує, що справа № 910/8413/21 не є подібною даній судовій справі, предметом якої є створення, формування статутного капіталу та подальша приватизація провідного оператора електронних комунікацій, на якого з моменту створення покладались обов'язки із забезпечення надання телекомунікаційних послуг для державних установ і армії в умовах надзвичайного та воєнного стану, тоді як спір, який вирішувався у справі № 910/8413/21, виник з приводу охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини.
Суд прийняв письмові пояснення до розгляду та долучив до матеріалі справи.
У зв'язку із перебуванням судді Кузьменко Т.О. в період з 06.10.2025 по 10.10.2025 у відпустці відповідно до наказу голови суду № 132 від 01.10.2025, судове засідання, призначене на 09 жовтня 2025 року на 10 год. 30 хв., не відбулося.
Ухвалою суду від 03.10.2025 сторін повідомлено про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 22.10.2025.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом оголошена перерва до 06.11.2025.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом забезпечено можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
06.11.2025 на підставі статті 240 ГПК України судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Відповідно до Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком" (правонаступником якого є АТ "Укртелеком" та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №948-р від 09.09.1999 до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв'язку «Укртелеком».
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ «Укртелеком»; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.
Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» прийняло об'єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ «Укртелеком» згідно з переліком, зокрема (за адресою смт Куликівка, вул. Щорса, 59): 3/4 будівлі адміністративної будівлі цеху електрозв'язку; енергобазу, 1/2 будівлі, гараж, 1/3 будівлі, склад; 2 приміщення складу; бетонну огорожу; 1/2 будівлі туалет.
Рішенням виконавчого комітету Куликівської селищної ради від 30.09.2004 № 108 «Про оформлення права особистої власності на об'єкти нерухомості» схвалено матеріали для оформлення права особистої власності на будівлі приміщення Куликівка «Райтелеком», що знаходиться по вул. Щорса, 59, смт. Куликівка. Чернігівському МБТІ доручено провести відповідну роботу по реєстрації та видачі свідоцтв про право особистої власності.
Виконавчим комітетом Куликівської селищної ради ВАТ «Укртелеком» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.03.2006 Серії ЯЯЯ №639798, зокрема на об'єкт: приміщення будівлі літ.А-2; по підвалу - з літ.2-3 по літ. 2-7, з літ. 3-3 по літ. 3-5, літ. 3-7, 3-8, в спільному користуванні літ. 2-1, 2-2, 2-9, 3-2, 3-6, площею 33,9 кв.м. По 1 поверху з літ. 1-18 по літ. 1-34, в спільному користуванні літ. 1-1, 1-10, 1-11, площею 42,2 кв.м. По 2 поверху літ. 1-36, 1-38, 1-39, 1-42 по 1-50, в спільному користуванні літ. 1-35, 1-37, площею 19,9 кв.м. Всього: загальна площа - 802,2 кв.м. Склад Б-1 літ. 3-1 площею 60,9 кв.м. Гараж В-1 літ. 2-1, 3-1, 4-1, 5-1, 6-1, 6-2, 6-3 площею 142,9 кв.м. До складу вказаного майна ввійшло підвальне приміщення, в якому і розташована захисна споруда цивільного захисту площею 53,8 кв.м. (приміщення 2-3 площею 29,3 кв.м., приміщення 2-4 площею 24,5 кв.м).
Факт реєстрації права власності на вказане майно за ВАТ «Укртелеком» підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №10229324 від 28.03.2006, реєстраційний номер 14294812, номер запису 18 в книзі 1.
Відповідно до рішення Куликівської селищної ради від 20.11.2015 № 21 "Про перейменування вулиць та провулків смт. Куликівка» вулицю Щорса перейменовано на вулицю Миру.
Рішенням загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 №8 ВАТ «Укртелеком» змінило своє найменування на ПАТ «Укртелеком», а рішенням зборів від 22.04.2021 з ПАТ «Укртелеком» - на AT «Укртелеком».
Дані щодо проведеної державної реєстрації змін також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідна інформація з даного реєстру від 12.05.2025 № 426486145.
На підставі рішення державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Симоненко О.А. від 08.02.2017 № 33767787 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» 02.02.2017 зареєстровано право спільної часткової власності (3/4 нежитлової будівлі) (номер відомостей про речове право: 18917674). Підставою для проведення вказаної державної реєстрації стало свідоцтво про право власності від 28.03.2006, видане виконавчим комітетом Куликівської селищної ради, інвентаризаційна справа № 1925, видана Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації.
Згідно з інформацією Фонду державного майна України від 10.04.2025 № 10-24-9284, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011, де інформація про нерухоме майно, у тому числі захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою вул. Миру (Щорса), 59, смт. Куликівка, Чернігівська область, відсутня.
Згідно з обліковою карткою протирадіаційного укриття від 19.11.1985 по вул. Щорса, 59 смт. Куликівка знаходиться ПРУ № 93359 загальною площею 62,29 кв.м., місткістю 50 осіб, рік введення в експлуатацію - 1985, яке належить Куликівському районному вузлу зв'язку Міністерства зв'язку УРСР.
Згідно з паспортом протирадіаційного укриття № 93359 від 19.11.1985 по вул. Щорса, 59 смт. Куликівка, розташоване протирадіаційне укриття (ПРУ) загальною площею 62,29 кв.м., дата прийняття в експлуатацію - 19.11.1985, місткість 50 осіб.
Листом від 13.08.2013 № 15-444 директор Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» звернувся до МБТІ м. Чернігів з проханням виконати технічну інвентаризацію захисних споруд з виготовленням технічного паспорту, які належать ПАТ «Укртелеком», зокрема на захисну споруду цивільного захисту № 93359 площею 62 кв.м., яка розташована по вул. Щорса, 59, смт. Куликівка.
На замовлення товариства КП «Чернігівське МБТІ» 04.10.2013 виготовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (№ 93359), яка знаходиться в підвальному приміщенні будівлі літ «А-2» по вул. Щорса, 59 смт. Куликівка та має площу 53,8 кв.м. (приміщення 2-3 площею 29,3 кв.м., приміщення 2-4 площею 24,5 кв.м), рік введення в експлуатацію - 19.11.1985, місткість - 50 чол.
Відповідно до копії матеріалів з інвентаризаційної справи № 1925 на захисну споруду цивільного захисту (№ 93359) по домоволодінню № 59, розташованого по вул. Щорса, смт. Куликівка, зокрема, з плану підвалу будівлі літери «А-2» та експлікації внутрішніх площ до плану будови вбачається, що у підвалі розташована група приміщень, до яких відносяться, зокрема приміщення № 2-3 (виробниче приміщення) площею 29,3 кв.м., № 2-4 (виробниче приміщення) площею 24,5 кв.м., а всього загальною площею 53,8 кв.м., яке фактично є протирадіаційним укриттям № 93359.
Згідно з обліковою карткою протирадіаційного укриття від 15.10.2013 (після проведення ехнічної інвентаризації) по вул. Щорса, 59 смт. Куликівка знаходиться ПРУ № 93359 загальною площею 53,8 кв.м., місткістю 50 осіб, рік введення в експлуатацію - 1985, яке належить Чернігівській філії ПАТ «Укртелеком».
За результатами технічної інвентаризації було визначено, що площа ПРУ № 93359 становить 53,8 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на ПРУ від 04.10.2013. Отже, дійсна площа ПРУ № 93359, яка розташована по вул. Миру (Щорса), 59 у смт. Куликівка, становить 53,8 кв.м.
Факт перебування ПРУ № 93359 у складі зареєстрованого за відповідачем (АТ «Укртелеком») майна підтверджується актами комплексної перевірки (спеціального огляду/оцінки стану готовності) захисної споруди цивільної оборони - протирадіаційне укриття (ПРУ) № 93359 за жовтень 2013 року, від 25.05.2017, 20.08.2024, 13.11.2024 та 18.02.2025, які складені представниками органів місцевого самоврядування, ГУ ДСНС в Чернігівській області, ГУ НП в Чернігівській області у присутності та засвідчені підписами, в тому числі представників АТ «Укртелеком».
Відповідно до листа Чернігівської філії АТ «Укртелеком» від 15.01.2024 № 8 АТ «Укртелеком» є власником 3/4 будівлі за адресою: вул. Миру, 59 смт. Куликівка, і є балансоутримувачем власної частини будівлі за цією адресою. У підвалі будівлі обліковується вбудована захисна споруда № 93359, що не має відокремленого інвентарного номеру, а обліковується на балансі у складі інвентарного номеру всієї будівлі.
З листа Чернігівського районного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Чернігівській області від 07.03.2025 № 70 13 01-812/70 13 вбачається, що протирадіаційне укриття № 93359 перебуває на електронному обліку в районному управлінні.
Посилаючись на порушення відповідачем норм чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав.
Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" (абз. 1-3 ч. 4) визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Разом з тим захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Важливим обов'язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов'язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов'язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов'язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.
За пунктами 1, 23-29 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.
Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.
За доводами прокурора, спірне нерухоме майно захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93359, що розташоване за адресою вул. Миру (Щорса), 59, смт Куликівка, Чернігівської області в силу закону відноситься до об'єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, розпорядником та власником якого є держава особі Фонду державного майна України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
За змістом пунктів 1, 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належать: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 5) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Отже, саме Фонд державного майна України є уповноваженим органом на виконання функцій держави у правовідносинах щодо повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства, якщо таке буде доведено.
З огляду на те, що, як зазначає прокурор в обґрунтування позовних вимог, порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрація за ВАТ «Укртелеком» права власності на майно за адресою: вул. Миру (Щорса), 59, смт Куликівка, Чернігівської області, в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття № 93359, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду.
Крім того судом взято до уваги, що за інформацією Фонду державного майна України від 10.04.2025 № 10-24-9284, наданою на лист прокуратури № 50-77-792вих-25 від 24.02.2025, заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення захисної споруди цивільного захисту по вул. Миру (Щорса), 59, смт Куликівка, Чернігівської області - протирадіаційного укриття № 93359 не вживались. Разом з тим, у даному листі Фонд не заперечував щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави та вважає за необхідне вжити відповідні заходи на захист інтересів держави.
Отже наданими прокурором у матеріали справи доказами підтверджується, що позивач був обізнаний з обставинами з приводу наявності підстав для повернення у власність держави захисної споруди, проте впродовж тривалого періоду не вчиняв дій представницького характеру на захист інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (повідомлення від 03.06.2025 № 50-77-2398ВИХ-25) (т.1 а.с.169-170).
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Фонду державного майна України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції є сталими і послідовними та неодноразово висловлювалися Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, тощо.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15 наведено алгоритм оцінки застосовності судом обраного способу захисту, за яким суд, розглядаючи справу має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.
У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, правову природу правовідносин, що склалися між сторонами, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Дослідивши підстави та предмет позову у даній справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод державі в особі Фонду державного майна України у користуванні захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційного укриття №93359, яке розташоване за адресою: вул. Миру (Щорса), 59, смт Куликівка, Чернігівська обл., яке за твердженням прокурора, протиправно було набуте Акціонерним товариством "Укртелеком" у приватну власність, шляхом зобов'язання повернути спірне майно у власність державі, тобто прокурор звернувся до суду з негаторним позовом.
При цьому, прокурор послався на те, що частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який був чинний на момент набуття Акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на спірне майно, визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони. Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації. Аналогічні положення містяться в частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний на час розгляду справи), відповідно до якої захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню). Отже, за доводами прокурора, на час виникнення спірних правовідносин законодавство виключало можливість відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони у приватну власність.
Водночас суд зауважує, що перед тим, як переходити до розгляду справи по суті, слід з'ясувати, чи підлягає захисту порушене право позивача, яке потребує захисту судом, саме у той конкретний спосіб, який самостійно обраний прокурором, адже на відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов'язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.
Обрання позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших обставин (подібний висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №910/6200/24).
У зв'язку з цим суд зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 918/938/23 в постанові 29.05.2025 дійшла таких висновків: « 40. Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).
Поряд з цим, повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача».
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями, як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України) міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23, до вирішення якої і було зупинене провадження у даній справі.
Як зазначалося вище, Акціонерне товариство "Укртелеком" є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі Фонду державного майна України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та Акціонерним товариством "Укртелеком" щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє було набуте відповідачем в процесі приватизації (корпоратизації).
Зазначеним спростовуються твердження прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді заявлених в межах цієї справи вимог негаторного характеру.
За таких обставин, виходячи з обставин цієї справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від Акціонерного товариства "Укртелеком", за яким зареєстроване право власності на спірне майно. Між тим, така позовна вимога в межах даної справи прокурором не заявлена.
Стосовно доводів, викладених у додаткових пояснень наданих Козелецькою окружною прокуратурою, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: - чи є правовідносини подібними; - чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Щодо першого аспекту необхідно зазначити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (достемено визначено у п. 57-58 цієї постанови). Отже, критеріями визначення подібності правовідносин в іншій справі є: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет) (ухвала об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Щодо другого аспекту необхідно встановлювати чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни, внесенні у відповідне законодавство.
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Суд зазначає, що предметом спору у справі № 910/8413/21, на яку посилається прокурор, була не захисна споруда цивільного захисту, а об'єкт (пам'ятка) культурної спадщини - садиба Терещенків, і на час укладення правочину про її відчуження за чинним на той час правовим регулюванням, встановленим Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути.
При цьому, судом було встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Центрелеватормлинбуд» було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об'єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди №1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Відкрите акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" було укладено охоронний договір №1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за Приватним акціонерним товариством «Центрелеватормлинбуд» не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім територіальна громада міста Києва не втратила, тому в тій справі, дійсно, підстав для застосування віндикаційного позову не було (пункти 228-230, 233, 235, 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
У справі, що розглядається, предметом спору є інше майно (сховище), з іншим правовим статусом, стосовно якого правове регулювання встановлено іншими нормативно-правовими актами, майно було приватизоване, відповідач його отримав при приватизації, перетвореннях своєї організаційної форми тощо, вказане дає підстави вважати наведену справу за даним критерієм не подібною.
У свою чергу, суд додатково зауважує, що правовідносини у справах 927/607/25 та № 918/938/23 за сферою правового регулювання є подібними, що підтверджується ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2025 про зупинення провадження у справі до розгляду судом касаційної інстанції вищевказаної справи.
Зокрема, ухвалою суд визначив, що правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта) має суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №927/607/25.
Обґрунтовуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд Спеціалізованої палати, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 вказала про те, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
Зокрема, колегія зазначила, що у постановах від 12.06.2024 у справі № 918/938/23 та від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що заявлену вимогу про повернення протирадіаційного укриття з приватної у державну (комунальну) власність слід вважати віндикаційною з поширенням на неї загальної позовної давності, в той час як у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що подібну вимогу слід кваліфікувати негаторною без поширення на неї позовної давності. Тому, з метою формування єдиної правозастосовчої практики з вказаного питання і було передано справу № 918/938/23 на розгляд Спеціалізованої палати.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 29.05.2025 при розгляді справи № 918/938/23 проаналізував постанови Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах і дійшов наступних висновків:
« 25. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
26. Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів України заборонено. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за обставин цієї справи і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку "Перемога", розміщеному у цьому місті; в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об'єктом природно-заповідного фонду. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
27. Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
28. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
29. Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним земельною ділянкою за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
30. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц встановила, що щодо лісових земельних ділянок не виконана перша із зазначених вище умов (знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону) і сформулювала висновки про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (пункт 53 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункт 55 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду)».
В пунктах 31-34 вказаної постанови судова палата звернула увагу, що у спорах щодо повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема протирадіаційними укриттями як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України), не дотримано ані першої, ані другої умови неможливості заволодіння порушником нерухомим майном.
З огляду на викладене, Спеціалізована палата відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі№ 922/660/24, від 29.01.2025 у справі №927/1128/23, від 11.02.2025 у справі №922/985/24 та від 11.02.2025 у справі №918/1358/23, в основу яких було покладено висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 про те, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, то - належному способу захисту прав держави відповідає заявлення саме негаторного позову.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі №910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
Підсумовуючи викладене, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належному способу захисту, останні, відповідно, не підлягають задоволенню, адже обрання неналежного та/або неефективного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012, від 18.05.2022 у справі №914/1191/20 та від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
При цьому додатково суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 41), відповідно до яких вимога про витребування нерухомого майна не тотожна вимозі про зобов'язання відповідача повернути це майно; у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого володіння суд витребовує таке майно, а не зобов'язує відповідача повернути відповідне майно власникові; тому вимога зобов'язати відповідача повернути нерухоме майно також не є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148) та інші), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Водночас, так як суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а у справі, що переглядається, в позові слід відмовити з огляду на неналежний спосіб захисту, питання застосування позовної давності у цій справі суд не розглядає.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належним способом захисту у спірних правовідносинах, що є окремою підставою для відмови у позові, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі саме з цих підстав.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні вимог прокурора у повному обсязі, судовий збір покладається на прокурора.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на прокуратуру.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 17.11.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко