ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.12.2024Справа № 910/3583/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є. А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" (вул. Київська, 74, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10030)
до Житомирської обласної ради (10014, Житомирська обл., місто Житомир, майдан ім. С.П.КОРОЛЬОВА, будинок 1)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, будинок 12; код ЄДРПОУ 04011928)
про визнання протиправним та скасування рішення
Представники сторін:
від позивача: Виноградов В.С., Шмат Р.П.
від відповідача: Сечін Р.С.
від третьої особи: не з'явився.
Житомирська обласна рада Українського фонду "Реабілітація інвалідів" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради № 710 від 07.03.2024 року "Про внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 "Про передачу нежитлових приміщень та державного комунального підприємства "Житомирфото".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення його прав на користування вбудовано-прибудованим приміщенням, загальною площею 257 кв.м за адресою: вул. Київська, 74, майдан Соборний, 4, м. Житомир, шляхом прийняття відповідачем оспорюваного рішення з порушенням приписів Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3583/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.05.2024 року.
Також вказаною ухвалою за ініціативою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, будинок 12; код ЄДРПОУ 04011928).
Судом встановлено, що до початку судового засідання через канцелярію суду надійшов від представника відповідача 29.04.2025 року відзив на позовну заяву №р-5-20/419 від 25.04.2024 року, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки станом на даний час за наслідками прийняття Указу Президента України від 14.04.1992 року № 252 «Про положення про місцеву державну адміністрацію», згідно якого місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, взятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків, Житомирська обласна рада наділена виключними повноваженнями щодо внесення змін у розпорядження голови Житомирської державної адміністрації в частині управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області. Таким чином відповідач стверджує, що приймаючи оскаржуване рішення від 07.03.2027 року №710 «Про внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежитлових приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» Житомирська обласна рада діяла в межах, на підставі та у спосіб, що встановлений Конституцією України та чинним законодавством.
Також від представника третьої особи засобами електронного зв'язку 09.05.2024 року надійшло клопотання № 151 від 08.05.2024 року про перенесення розгляду справи та від представника відповідача засобами електронного зв'язку - клопотання № р-5-20/449 від 08.05.2024 року про відкладення судового засідання, через систему «Електронний суд» 09.05.2024 року - клопотання б/н від 09.05.2024 року про відкладення судового засідання.
У підготовчому засіданні 09.05.2024 року у зв'язку нез'явленням в судове засідання представників учасників справи протокольною ухвалою оголошено перерву до 12.06.2024.
Проте, у зв'язку із перебуванням судді Селівона А.М. у позачерговій, короткостроковій відпустці, підготовче засідання, призначене на 12.06.2024 року, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 року було призначено на 10.07.2024 року.
Поряд із цим, 30.05.2024 року через систему "Електронний суд" від представника позивача - Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" надійшла заява б/н від 30.05.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 року задоволено заяву представника позивача та постановлено проводити підготовче судове засідання 10.07.2024 року у справі № 910/3583/24 в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом" за посиланням (https://vkz.court.gov.ua).
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання засобами електронного зв'язку 16.05.2024 року та через канцелярію суду 21.05.2024 року від третьої особи надійшли ідентичні за змістом пояснення № 166 від 16.05.2024 року, з доказами надсилання на адреси учасників справи, в яких комунальне підприємство просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що Житомирська обласна рада як власник вбудовано - прибудованого приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, наділена повноваженнями щодо зміни розпорядження голови Житомирської облдержадміністрації № 608 від 30.10.1997 року, оскільки останнє в частині передачі приміщення на баланс Житомирської обласної Ради Українського Фонду «Реабілітації інвалідів» не було виконано в строк, визначений пунктом 2 даного розпорядження, у зв'язку з вичерпанням своєї дії; через канцелярію суду 16.05.2024 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 10.05.2024 року про долучення до матеріалів справи доказів надсилання на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками, 20.05.2024 року від представника відповідача - клопотання № р-5-20/449 від 08.05.2024 року про відкладення судового засідання у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника Житомирської облради; через систему "Електронний суд" 10.07.2024 року від представника третьої особи надійшло клопотання б/н від 10.07.2024 року про проведення судового засідання 10.07.2024 року без участі представника Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
У підготовчому судовому засіданні 10.07.2024 подане відповідачем 20.05.2024 клопотання про відкладення розгляду справи протокольною ухвалою залишено без розгляду як таке, що станом на час проведення судового засідання 10.07.2024 втратило актуальність, а також уповноважений представник позивача повідомив суд про відсутність наміру реалізації позивачем права на подання відповіді на відзив згідно ст. 166 ГПК України.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін та учасників справи станом на час проведення підготовчого судового засідання 10.07.2024 до суду не надходило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі №910/3583/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2024 року.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через канцелярію суду від представника відповідача 14.08.2024 року надійшло клопотання № р-5-21/741 від 09.08.2024 року про долучення доказів, а саме копій рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 року у справі №910/12443/23 за позовом Житомирської обласної ради Українського фонду «Реабілітація інвалідів» до Житомирської обласної ради про зобов'язання передати на баланс вбудовано - прибудоване приміщення загальною площею 257,9 кв.м по вул. Київській буд. 74 в місті Житомирі, оскільки обставини, які були встановлені при розгляді справи №910/12443/23, можуть безпосередньо вплинути на розгляд справи №910/3583/24. Клопотання разом з доказами надсилання на адреси учасників справи судом долучене до матеріалів справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суту 14.08.2024 року на стадії вступного слова судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 26.09.2024 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 25.09.2024 року про відкладення розгляду справи та засобами електронного зв'язку від представника позивача надійшло клопотання б/н від 25.09.2024 року про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.09.2024 року судом частково задоволено клопотання представників позивача і відповідача та протокольною ухвалою оголошено перерву до 07.11.2024 року.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від представника відповідача 07.11.2024 року надійшло клопотання б/н від 07.11.2024 року про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.11.2024 року з урахуванням клопотання представника відповідача та враховуючи нез'явлення представника третьої особи судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 27.11.2024 року.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання засобами електронного зв'язку 27.11.2024 року від представників позивача надійшли два клопотання б/н від 27.11.2024 року про неможливість забезпечення участі представників Житомирської обласної Ради Українського Фонду «Реабілітації інвалідів» в судовому засіданні 27.11.2024 року. Клопотання судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 27.11.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 05.12.2024 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи від сторін станом на 05.12.2024 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 14.08.2024 року, 07.11.2024 року та 05.12.2024 року з'явились уповноважені представники позивача.
У судові засідання з розгляду справи по суті 14.08.2024 року, 27.11.2024 року та 05.12.2024 з'явився представник відповідача.
Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у судові засідання з розгляду справи по суті 14.08.2024 року, 26.09.2024 року, 07.11.2024 року, 27.11.2024 року та 05.12.2024 року не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Тобто, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язана зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи №910/3583/24 по суті на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 27.11.2024 року була направлена судом в її електронний кабінет, факт отримання якої 29.11.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету.
Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті, натомість в підготовчому засіданні 10.07.2024 року уповноважений представник позивача повідомив суд про відсутність наміру реалізації позивачем права на подання відповіді на відзив згідно ст. 166 ГПК України.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевикладене, оскільки Житомирська обласна рада Українського фонду "Реабілітація інвалідів" не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, а також третьої особою не забезпечено участь представника Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради в судовому засіданні 05.12.2024 року, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами та за відсутності уповноваженого представника третьої особи.
Представники позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 14.08.2024 року та 05.12.2024 року підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 14.08.2024 року та 05.12.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.12.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва,-
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 ЦК України).
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (пункт 4 частини першої статті 1).
Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрація юридичної особи Серії А00 №807402, державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Пастушенко В.О. 18.03.1993 року було проведено державну реєстрацію Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" (код ЄДРПОУ 13560166) (позивач у справі).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1992 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», Закону України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», рішень облвиконкому від 20.11.1991 року № 322 «Про організацію роботи по формуванню комунальної власності та її розмежуванню між адміністративно-територіальними одиницями області», від 23.12.1991 року № 339 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та на основі протоколів засідань обласної узгоджувальної комісії 22.02.1992 року виконком обласної Ради народних депутатів прийнято рішення від № 30 «Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної Ради і власністю районних та міських, міст обласного підпорядкування Рад народних депутатів», пунктом 1 якого затверджено перелік майна комунальної власності обласної Ради народних депутатів (додаток № 1) та перелік майна комунальної власності районних і міських Рад народних депутатів (додаток № 2), яке їм передається у відповідності з цим рішенням.
Пунктом 2 названого рішення визначено обласним відділам, управлінням, об'єднанням, які здійснюють управління майном, переданим до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області, здійснити до 15 квітня 1992 року передачу майна, що перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів та міст згідно із затвердженим переліком. Виконкомам районних та міських, міст обласного підпорядкування народних депутатів прийняти пооб'єктно майно в свою комунальну власність. Приймання-передачу майна оформити актами передачі (додаток № 3), які представити до 20 квітня 1992 року комітету по економіці облвиконкому, органам статистики, податковим і фінансовим органам.
Згідно Додатку №2 до Рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 22.02.1992 року №30 до переліку майна комунальної власності районних і міських Рад народних депутатів увійшли, зокрема, Житомирський міськпобуткомбінат №1 та його структурні підрозділи, за винятком фотографії «Радуга» і централізованої фотолабораторії.
Пунктом 1.2 Рішення Житомирською міською радою народних депутатів №117 від 07.08.1997 року «Про передачу в обласну комунальну власність нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», вирішено передати в обласну комунальну власність Державне комунальне підприємство «Житомирфото» з орендованими приміщеннями фотографій за адресами: вул. Київська, 74, вбудовано-прибудоване, загальною площею 196,8 кв.м, майдан Соборний, 4, вбудоване, загальною площею 97 кв.м, для подальшого створення на його основі робочих місць для працевлаштування інвалідів та надання послуг малозабезпеченим верствам населення.
Згідно пункту 1 Рішення Житомирської міської ради народних депутатів від 26.09.1997 року №134 «Про внесення змін в рішення міської ради від 07.08.1997 року № 117 «Про передачу в обласну комунальну власність нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» вирішено передати додатково в обласну комунальну власність частину виробничого приміщення державного комунального підприємства «Житомирфото» за адресою: вул. Київська, 74, загальною площею 56 кв.м, яке орендує обласна рада Українського Фонду «Реабілітація інвалідів».
Пунктом 2 вказаного рішення визначено внести зміни в рішення міської ради від 07.08.1997 року № 117 «Про передачу в обласну комунальну власність нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», а саме, викласти пункт 1.2 в такій редакції: «Державне комунальне підприємство «Житомирфото» з орендованими приміщеннями фотографій за адресами: вул. Київська, 74, вбудовано-прибудоване, загальною площею 257,9 кв.м, майдан Соборний, 4, вбудоване, загальною площею 97 кв.м, для подальшого створення на його основі робочих місць для працевлаштування інвалідів та надання послуг малозабезпеченим верствам населення».
В подальшому, враховуючи рішення Житомирської міської ради від 07.08.1997 року № 117, від 26.09.1997 року № 134 про передачу до комунальної власності області нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», з метою створення більш сприятливих умов для виробничої діяльності ради Українського Фонду «Реабілітації інвалідів» вирішено прийняти до комунальної власності області і передати на баланс обласної ради Українського Фонду «Реабілітація інвалідів» для створення робочих місць по працевлаштуванню інвалідів та надання послуг малозабезпеченим верствам населення, серед іншого, державне комунальне підприємство «Житомирфото» з приміщеннями фотографій за адресами: вул. Київська, 74, вбудовано-прибудоване, загальною площею 257 кв.м, майдан Соборний, 4, вбудоване, загальною площею 97 кв.м.
Прийом-передачу здійснити у місячний термін згідно з чинним законодавством (пункт 2 вказаного розпорядження).
Як встановлено судом у справі №6/153-нм, на підставі розпорядження Голови обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 та Голови обласної ради від 18.04.2007 року №169-Г, 10.05.2007 року комісійно було проведено обстеження нежилих приміщень у м. Житомирі за адресами: вул. Київська, 74, майдан Соборний,5/1, що перебували в комунальній власності територіальної громади м. Житомира, та прийнято пропозицію про передачу зазначених приміщень у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Зокрема, Рішенням Житомирської обласної ради від 22.06.2007 року №333 "Про внесення змін та доповнень до переліку установ, організацій та підприємств, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області" доповнено Перелік установ, організацій та підприємств, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області, пунктами: "171. Частина нежитлового вбудовано-прибудованого приміщення по вул. Київській, 74, в м. Житомирі", "172. Частина нежитлового вбудованого приміщення в будинку на майдані Соборному, 5/1, в м. Житомирі".
Рішенням виконавчого комітету від 24.01.2008 року №72 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" (пункти 37,38 Переліку, додаток №1) за Територіальною громадою сіл, селищ, міст Житомирської області оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна - вбудоване приміщення загальною площею 257,90 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, та вбудоване приміщення фотографії загальною площею 97,00 кв.м. за адресами: та м. Житомир, майдан Соборний, 5/1.
На підставі цього рішення 29 січня 2008 року територіальній громаді сіл, селищ, міст Житомирської області видано Свідоцтво про право власності на приміщення, які розміщені у м. Житомирі по вул. Київській,74 та майдану Соборний, 5/1.
Обставини реєстрації 27.03.2008 року права комунальної власності на об'єкт нерухомого майна - вбудоване приміщення загальною площею 257,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вулиця Київська, будинок 74, за Територіальною громадою сіл, селищ, міст Житомирської області підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
При цьому, як встановлено судом, вважаючи, що за Територіальною громадою сіл, селищ, міст Житомирської області незаконно оформлено право власності на вищезгадані приміщення, та внаслідок прийняття виконкомом Рішення від 24.01.2008 року № 72 порушено право власності, Житомирська обласна рада Українського фонду "Реабілітація інвалідів" звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради №72 від 24.01.2008 року в частині оформлення за Житомирською обласною радою права власності на вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані в місті Житомирі на майдані Соборному, 5/1 та по вул. Київській, 74.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.11.2010 року у справі №6/153-нм, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2011 року, у позові відмовлено.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди встановили, що позивач був лише балансоутримувачем зазначених приміщень, тому, оскільки знаходження приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права власності та не установивши порушення оскаржуваним рішенням № 72 від 24.01.2008 року прав та охоронюваних законом інтересів Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів", дійшли висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову фонду.
Проте, 14.11.2008 року Житомирською обласною радою було прийняте рішення № 670 «Про закріплення приміщень на балансі комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради», згідно якого вирішено закріпити на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради на праві господарського відання об'єкти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі, частину нежилого вбудовано-прибудованого приміщення будинку за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, загальною площею 257,9 кв.м.
Отже, як зазначено позивачем, з 1997 року останній користується вбудованим прибудованим приміщенням, загальною площею 257,9 кв.м. по вулиці Київській, 74 у м. Житомирі, в якому було створено робочі місця для осіб з інвалідністю згідно з розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації № 608 від 30.10.1997 року, здійснювались поліпшення та ремонт спірного приміщення, сплачувались кошти за послуги сторонніх організацій для функціонування та збереження майна, оскільки відповідачем кошти на утримання не виділялись, проте за умови передачі підприємства «Житомирфото» на баланс Житомирській обласній раді Українського фонду «Реабілітації інвалідів» відповідно до Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року №608, Житомирською обласною радою не передано на баланс позивачу приміщення фотографії за адресою: вул. Київська, 74, загальною площею 257,9 кв.м.
Відтак, оскільки, на думку позивача, саме на даний час має бути виконане розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 608 від 30 жовтня 1997 року «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», Житомирська обласна рада Українського фонду "Реабілітація інвалідів" звернулась до Житомирської обласної ради з проханням виконати розпорядження голови Житомирської обласної адміністрації № 608 від 30 жовтня 1997 року «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», за результатами розгляду якого позивачем була отримана відмова 07.03.2023 року за №Р-5-21/214.
В подальшому, 07.03.2024 року Житомирською обласною радою прийнято рішення № 710 «Про внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», яким внесено зміни у Розпорядження голови № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», а саме:
- вилучено з преамбули рішення слова «З метою створення більш сприятливих умов для виробничої діяльності обласної ради Українського фонду «Реабілітація інвалідів» та…»;
- вилучено з частини 1 пункту 1 розпорядження слова «і передати на баланс обласної ради Українського фонду «Реабілітації інвалідів» для створення робочих місць по працевлаштуванню інвалідів та надання послуг малозабезпеченим верствам населення».
Відтак, на думку позивача, а ні Закон України «Про місцеве самоврядування», а ні Закон України «Про місцеві державні адміністрації» не передбачають можливості обласним радам скасовувати чи змінювати рішення голів обласних державних адміністрацій, з огляду на що, оскаржуване рішення Житомирської обласної ради №710 від 07 березня 2024 року є неправомірним та таким, що прийняте з порушенням чинного законодавства, відтак, підлягає скасуванню в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність її набуття не встановлена судом.
Зазначена вище законодавча норма кореспондується також зі статтею 4 Цивільного кодексу Української PCP (який діяв на час прийняття розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації), згідно якої цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Частиною шостою статті 86 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Наразі, Цивільний кодекс Української РСР втратив чинність з 1 січня 2004 року з прийняттям Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV.
Законом України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
До прийняття вказаного Закону засади місцевого самоврядування визначалися Законом Верховної Ради УРСР від 07.12.1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".
Частинами 1, 2 ст.1 Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" закріплено, що місцеве самоврядування здійснюється в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць Української РСР. Територіальну основу місцевого самоврядування становлять сільрада, селище, район, місто, район у місті, область.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 названого Закону Ради народних депутатів є правомочними розглядати і вирішувати будь-які питання, віднесені законодавством Української РСР до відання місцевого самоврядування, а також утворюваних ними органів (виконавчих, розпорядчих та інших органів).
Згідно з постановами Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990 року "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26 березня 1991 року "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою затвердив перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), і зобов'язав міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
До затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) увійшли, зокрема, об'єднання, управління, підприємства по ремонту і пошиттю взуття, одягу, трикотажних виробів, ремонту складної побутової техніки, включаючи радіотелевізійну апаратуру, по ремонту та виготовленню меблів, хімічній чистці одягу і пранню білизни, ремонту і будівництву житла, а також власних основних фондів, автотранспортні підприємства, підприємства по наданню фотопослуг,
ритуальних послуг, лазні, прокатні пункти, побуткомбінати, перукарні, малі та інші державні підприємства, що обслуговують населення.
Пунктом 3 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України передбачено розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
20 березня 1992 року набрав чинності Закон України «Про Представника Президента України» (втратив чинність 12 червня 1997 року), у зв'язку з чим, Указом Президента України «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» від 14 квітня 1992 року №?252 припинено діяльність виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів та утворено на їх базі державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя, районів, районів міста Києва (стаття 2 Указу №?252).
Пунктом 3 Указу Президента України від 14.04.1992 року №252/92 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» встановлено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України "Про Представника Президента України" та Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".
Пунктами 1 та 2 Положення «Про місцеву державну адміністрацію», затвердженого Указом Президента України від 14.04.1992 року № 252/92, визначено, що відповідно до Закону України "Про Представника Президента України" державна виконавча влада в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя здійснюється місцевими державними адміністраціями - обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі.
Місцева державна адміністрація є системою органів державної виконавчої влади, які утворюються відповідним Представником Президента України або входять до складу адміністрації за принципом подвійного підпорядкування. Місцеві державні адміністрації підпорядковуються Президентові України, а також Кабінету Міністрів України з питань, що належать до його компетенції.
Відповідно до пункту 3 Положення №252/92 обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації становлять єдину систему державної виконавчої влади на місцях.
Згідно до п. 6 Положення №252/92 главою місцевої державної адміністрації є Представник Президента України.
Глава місцевої державної адміністрації в межах повноважень та відповідно до законодавства одноосібно видає розпорядження. Додатки до розпоряджень підписує секретар місцевої державної адміністрації.
Розпорядження глави місцевої державної адміністрації, які стосуються прав та обов'язків громадян і мають загальний характер, доводяться до відома населення (пункт 30 Положення №252/92).
У відповідності до ст.49 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.
Відповідно до Розділу І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 05.11.1991 року № 311, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, підлягали передачі до комунальної власності областей.
Як встановлено судом та зазначалось вище, пунктом 2 рішення Житомирською обласної ради народних депутатів від 26.06.1992 року «Про формування комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області та передачу в управління обласній державній адміністрації майна обласної ради» передано в управління обласній державній адміністрації майно комунальної власності Ради народних депутатів та встановлено, що обласна державна адміністрація, здійснюючи управління майном комунальної власності обласної ради народних депутатів, виконує всі функції, надані власнику майна діючим законодавством, крім функцій, пов'язаних із зміною форм власності.
З огляду на зазначене, повноваження обласної ради щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області станом на момент прийняття розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року №608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» були делеговані державній адміністрації відповідною місцевою радою.
Як встановлено судом, станом на час винесення оскаржуваного рішення від 07.03.2024 року № 710, повноваження управління об'єктами комунальної власності належать до виключних повноважень обласної ради, зокрема, до відання виконавчих органів рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності, тобто органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, визначені законодавством з питань управління об'єктами права комунальної власності.
Таким чином, суд зазначає, що Житомирська обласна рада була наділена повноваженнями щодо внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації в частині управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області як такого, що визначає статус майна, яке перебуває у власності територіальної громади, а отже доходить висновку, що приймаючи оскаржуване рішення від 07.03.2024 року №710 «Про внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», за умови не виконання та не реалізації останнього, про що судом буде акцентовано нижче, Житомирська обласна рада діяла в межах, на підставі та у спосіб, що встановлені чинним законодавством.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» закріплено перелік повноважень обласних рад.
Згідно статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Дія актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, або окремих положень цих актів зупиняється у разі невиконання або неоскарження у встановленому законом порядку рішень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики.
Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В той же час, за приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).
При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів держави. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).
Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом «належного урядування» ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Тобто, у зв'язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі передачею нерухомого майна на баланс.
Суд зазначає, щ ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15), і Верховний Суд не відступав від цієї позиції.
Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин (постанова Верховного Суду від 23.11.2018 року у справі №811/613/13-а(2-ап/811/69/13).
З урахуванням вищенаведеного суд вкотре зазначає, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» є актом ненормативного/індивідуального характеру, набрало чинності з моменту його прийняття і містило положення щодо встановлення строку/терміну його виконання позивачем.
Проте, враховуючи невиконання такого розпорядження в частині передачі об'єкта на баланс не виконано у межах відведеного строку та ненадання позивачем доказів продовження його дії, останнє вичерпало свою дію зі спливом останнього дня місячного строку.
Окрім цього, за умови звернення Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" до суду з даним позовом зі спливом майже 27 років після прийняття розпорядження № 608 від 30.10.1997 року, доказів звернення позивача у встановлений у розпорядженні голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» місячний термін щодо передачі об'єкта на баланс сторонами суду не надано.
Крім того суд наголошує, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року №608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото» в частині передачі об'єкта на баланс не виконано позивачем як у визначений пунктом 2 розпорядження місячний строк, так і в подальшому, що зумовило тривале перебування комунального майна у невизначеному статусі в частині утримання, до моменту закріплення приміщень на балансі комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради в 2008 році.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно із частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
У статті 1 вказаного Закону зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та за змістом статті 30 вказаного Закону - вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Частиною першою статті 60 України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частинами 5, 8 цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 року у справі № 910/12443/23 за позовом Житомирської обласної ради Українського фонду «Реабілітація інвалідів» до Житомирської обласної радої, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, про зобов'язання останньої передати зі свого балансу на баланс позивача вбудовано-прибудоване приміщення, загальною площею 257,9 кв.м. по вулиці Київській, будинок 74, місто Житомир, в задоволенні позовних вимог Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" відмовлено.
Як свідчать матеріали справи, підставою звернення до суду з позовом у справі № 910/12443/23 слугувала відмова Житомирської обласної ради листом від 07.03.2023 №р-5-21/214 на звернення позивача від 10.02.2023 року № 43 щодо передачі на баланс вбудовано-прибудованого приміщення, розташованого за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, з посиланням на відсутність документів, які підтверджують передачу зазначеного приміщення у встановлений термін розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото».
Так, ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог у справі №910/12443/23 суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», будучи актом ненормативного/індивідуального характеру, набрало чинності з моменту його прийняття і діяло протягом строку/терміну, встановленого ним же для виконання, а отже за відсутності факту його виконання у межах відведеного строку та непродовження його дії, розпорядження вичерпало свою дію зі спливом останнього дня місячного строку, визначеного пунктом 2.
На момент звернення до господарського суду з даним позовом у серпні 2023 року позивачем не обґрунтовано та не доведено, яке саме його право стосовно спірного об'єкту комунальної власності порушила Рада, відмовивши у передачі останнього на баланс Житомирської обласної ради Українського фонду "Реабілітація інвалідів" зі спливом майже 27 років, як відповідне розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації вичерпало свою дію та майже 9 років, як було реалізоване наступне рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірного об'єкту іншому балансоутримувачу.
В свою чергу суд апеляційної інстанції, погоджуючись з вищезазначеними висновками зазначив, що факт реалізації названого рішення Ради № 670 від 14.11.2008 року шляхом прийому - передачі спірного приміщення на баланс Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради підтверджується актом приймання - передачі від 17.08.2015 року.
Поряд із цим, доводи апелянта про те, що про акт від 17.05.2015 приймання-передачі частини нежитлового вбудовано-прибудованого приміщення в будівлі за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, загальною площею 257,9 кв.м. та акт про відмову представника позивача - Дубовик А.А. від підписання акта прийому-передачі йому стало відомо лише 12.12.2023 після отримання пояснень третьої особи, тоді як вказана особа не була присутня при складанні таких актів, не знала про дану подію, та не є тією особою, яка має право підписувати документи від імені позивача, а тому вказані акти, на переконання позивача, є нікчемними, судом до уваги не прийняті, оскільки згідно акту приймання - передачі від 01.09.2015 року Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради передало, а позивач прийняв нежиле приміщення на першому поверсі (інв. №№12, 16, 17, 19 корисною площею 32,6 кв.м.) в будівлі за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74, загальною площею 44,1 кв.м.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з висновком Господарського суду міста Києва про те, що позивачем в межах справи № 910/12443/23 не доведено порушення відповідачем його прав, оскільки позивач не вчинив заходи щодо прийняття на баланс спірного приміщення у місячний термін, та, окрім цього, пункт 2 розпорядження Голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 №608 щодо передачі приміщення в місячний термін не ставить у залежність виконання/невиконання розпорядження відповідачем від реалізації права позивача здійснити приймання-передачу об'єктів у місячний термін, визначений у вказаному пункті 2.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.
За таких обставин, встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 року у справі №910/12443/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 року, обставини невиконання позивачем пункту 2 розпорядження Голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 №608 в частині вчинення заходів щодо прийняття на баланс спірного приміщення у місячний термін в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами відповідача та третьої особи про те, що Житомирська обласна рада як власник комунального майна - вбудованого-прибудованого приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 74 наділена повноваженнями щодо зміни розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року №608 «Про передачу нежилих приміщень та державного комунального підприємства «Житомирфото», оскільки останнє є діючим та не скасовано, проте не було виконано у строк, визначений пунктом 2 даного розпорядження.
В свою чергу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та від 09.02.2021 року у справі №381/622/17.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Судове рішення про задоволення позову має забезпечити відновлення порушеного або оспорюваного права чи інтересу, у позивача не має бути потреби повторно звертатися до суду з іншими вимогами, і таке судове рішення можна виконати.
Згідно з принципом процесуальної економії судове рішення не має створювати передумов для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права чи інтересу позивача (постанова ВП ВС від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19, від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду 02.02.2021 у справі № 925/642/191).
Суд, розглядаючи справу, повинен насамперед з'ясувати мету, яку ставить перед собою позивач. Іноді формулювання позовної вимоги може бути нечітким, але якщо зважати на мотиви звернення до суду, то стає зрозуміло, якого результату особа хоче досягти.
Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради № 710 від 07.03.2024 року "Про внесення змін у розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 30.10.1997 року № 608 "Про передачу нежитлових приміщень та державного комунального підприємства "Житомирфото", за умови нереалізації позивачем пункту 2 розпорядження в частині прийняття на баланс спірного приміщення та вичерпання дії такого розпорядження зі спливом, а також умови чинності рішення Житомирської обласної ради від 14.11.2008 року № 670 «Про закріплення приміщень на балансі комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради», не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги майнові права позивача не буде відновлено, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 13 листопада 2025 року.
Суддя А.М. Селівон