05.11.2025 року м.Дніпро Справа № 908/325/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи 1: Букін С.М. (поза межами суду. з використанням власних технічних засобів) - самопредставництво, виписка з ЄДР
від третьої особи 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024 (повний текст рішення складено 25.10.2024, суддя Науменко А.О.) у справі № 908/325/24
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 05498708 (69001, м.Запоріжжя, бул.Шевченка, буд. 25)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», ідентифікаційний код юридичної особи 39705868 (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, 3-А, кв. 23)
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Запорізька міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915 (пр. Соборний, буд.206, м. Запоріжжя, 69105)
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
1. Короткий зміст позовних вимог
Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» про витребування на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» об'єкта нерухомості літ. Ж, що розташований за адресою м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 25 та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» знести об'єкт нерухомості літ. Ж1, розташований за адресою м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 25 як самочинне будівництво.
Позовна заява обґрунтована тим, що 22 грудня 2004 року між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради, Комунальною установою «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» та приватним підприємцем Маловічко Валентином Івановичем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1223. Об'єкт оренди - будівля літ. Ж - розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:005:0060, що перебуває у постійному користуванні лікарні. У період дії Договору № 1223 Орендарем було здійснено реконструкцію об'єкту оренди, внаслідок чого його площа збільшилася та змінилася літерація будівлі в технічному паспорті. Так, замість окремо стоячої будівлі літ. Ж площею 156,2 кв.м., яка існувала до самочинного будівництва, на теперішній час існує окремо стояча будівля літ. Ж, Ж1 площею 227,6 кв.м., яка складається з двох літер: Ж (котельні площею 53,4 кв.м.) та Ж1 (автомайстерні з миїчними постами площею 174,2 кв.м.). Судовими рішеннями у справі №908/401/16 встановлено, що будівля літ. Ж належить територіальній громаді м. Запоріжжя, а будівля літ. Ж1 є самочинним будівництвом. Надалі Маловічко В.І. передав будівлі літ. Ж та Ж1 у власність ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», яке на теперішній час володіє ними без правових підстав. Позивач вважає, що відповідач незаконно користується будівлею літ. Ж, яка належить на праві комунальної власності Запорізькій міській раді та перебуває в оперативному управлінні позивача, у зв'язку з чим просить витребувати майно з чужого незаконного володіння.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024, у даній справі, позов про витребування на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» об'єкта нерухомості літ. Ж, що розташований за адресою м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 25 задоволено.
Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради об'єкт нерухомості літ. Ж, що розташований за адресою м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 25.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради 3 028,00 грн судового збору, 17 669,87 грн витрат на проведення судової експертизи.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини щодо права власності територіальної громади на спірне майно, права оперативного управління Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» та відсутності з їх боку погодження реконструкції спірного майна встановлено судовим рішенням у справі №908/401/16 стосовно Запорізької міської ради та правонаступника Комунальної установи «Запорізька міська клінічна лікарня № 10» - Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10».
Місцевий суд дійшов до висновку, що без волі Запорізької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради, фактично вибула з їх володіння шляхом внесення до статутного фонду Товариства з обмеженою відпвідальністю "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" згідно з заяви учасника вказаного товариства ОСОБА_2 від 10.10.2018, акту передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" від 10.10.2018, протоколу № 2/18 загальних зборів учасників ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" та реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43709836 від 26.10.2018. Отже, станом на теперішній час, відповідач у протиправний спосіб фактично володіє та користується будівлею літ. Ж, яка належить Запорізькій міській раді та перебуває в оперативному управлінні позивача.
Судом встановлено, що у державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області були відсутні законні підстави для реєстрації 26.10.2018 за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» права власності на нерухоме майно: будівлі літ. Ж та літ. Ж1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_2 ніколи не був власником будівлі літ. Ж.
Проведеною в межах цієї справи судовою будівельно-технічною експертизою, за результатами якої складено Висновок експерта № 0100 від 19.07.2024, у відповіді на питання № 1 визначено, що за результатами проведеного дослідження встановлено, що згідно до проектної та технічної документації, з урахуванням результатів натурного огляду, використання (експлуатація) об'єкта нерухомого майна під літ. Ж1, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , згідно до функціонального призначення, можливе окремо від об'єкту нерухомого майна під літ, Ж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що об'єкт нерухомого майна під літ, Ж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 може бути безперешкодно витребуваний на користь позивача.
Господарський суд, в межах цієї справи, не вбачав порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації, оскільки відповідач не надав жодного доказу перерахування грошей ОСОБА_2 за договором відступлення частки у статутному капіталі ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" шляхом продажу в сумі 99 000,00 грн, згідно якого ОСОБА_2 продав 99 часток статутного капіталу. Тобто товариство фактично безоплатно отримало у власність будівлю літ. Ж, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, власноруч, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 21.10.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, зокрема, таке:
- в оскаржуваному рішенні, суд не виклав встановлені обставини в хронологічному порядку, а посилався на встановлені обставини в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16, що звужує предмет дослідження та порушує права відповідача, який не був учасником зазначеного судового процесу;
- позивачем документально не обґрунтовано власне право оперативного управління на майно, питання про витребування, яке ним ставиться. Згадування такого права в договорі оренди нерухомого майна 2004 року не може підміняти належні та допустимі докази. Право оперативного управління за позивачем не зареєстровано в реєстрі прав, як похідне від права власності;
- майно, яке підлягає витребуванню не має опису його індивідуальних ознак. В документах, які містяться в матеріалах справи йдеться про дуже різні площі приміщень. Відомості державних реєстрів містять інформацію про котельню і одночасно про автомайстерню. Питання на експертизу були поставлені не пов'язані з ідентифікацією об'єкту літ. Ж. Тобто, витребування майна, яке вибуло з володіння позивача має бути індивідуалізовано. Верховний Суд неодноразово звертав увагу не особливість правової природи віндикації. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України. Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №924/60/18, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, від 13.11.2019 у справі №759/13986/17-ц, від 08.12.2022 у справі №352/1690/16-ц;
- у висновку експерта міститься опис функційного призначення об'єкту нерухомості, який використовується як кафе, тобто приміщення котельні видозмінилося як в лінійних розмірах так і в функційному призначенні. Котельні, про яку містить інформацію реєстр прав власності за Запорізькою міською радою, не існує. Автомайстерня, яка і була введена в експлуатацію шляхом реконструкції котельні та права, на яку зареєстровані за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», по суті і зараз дублює права на один й той самий фізичний об'єкт;
- земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:005:0153 площею 0,1708 га спеціально відведена для розташування автомайстерні з автомийкою і не має жодного відношення до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради;
- доводи суду, які базуються на висновках постанови у справі № 908/401/16 спростовуються доказами, які були предметом дослідження у справі №908/325/24. Отже вказана постанова не може бути підставою для висновків у справі №908/325/24;
- суд безпідставно відхилив доводи та докази сторони відповідача подані у даній справі, які спростовують висновки встановлені у справі № 908/401/16, в тому числі про найголовніше - про відсутність узгодження на реконструкцію, адже в судовому рішенні у справі №908/401/16 міститься власна інтерпретація розпорядчого документа наказу Управління комунальної власності Запорізької міської ради №324 від 29.12.2005;
- питання належності майна, переходу прав на нього й фактичного володіння безпосередньо пов'язане з ОСОБА_2 , який помер. Крім того, що суд не з'ясував коло спадкоємців та підстави для переходу його прав пов'язаних з майном, суд більшу частину рішення описавши дії та діяльність ОСОБА_2 , надавши їм оцінку, визначив в кінці, що права позивача порушуються ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», до якої ОСОБА_2 не мав відношення вже тривалий час;
- суд не визначився, коли саме і за ким відбулася перша реєстрація об'єкта нерухомості за ОСОБА_2 або за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», проте зупинився на вигідному для позивача варіанті, що вперше була реєстрація за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» для обґрунтування розрахунку строку позовної давності з більш пізньої дати;
- відповідно до частини 9 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього. Така декларація була зареєстрована ОСОБА_2 30.12.2014 у встановленому, на той час, законом порядку. Під час розгляду справи не було встановлено, що декларація 30.12.2014 анульована або скасована у встановленому законом порядку. Тобто, факт її незаконності виключно встановлений з пояснень позивача;
- внесення майна до статутного капіталу не є забороненою формою переходу права власності. Кваліфікація суду, що таким чином хтось через таку форму не міг перевірити інформацію з державних реєстрів є домислами, адже жодних доказів, що реєстратор вчинив протиправні дії суду не надано і це не було предметом розгляду справи, так само як і факт реєстрації самої декларації не був предметом розгляду даної справи. Незаконність обставин, за яких ОСОБА_2 оформив декларацію в 2014 році не встановлювалася в ході судового розгляду та виключно бездоказово констатувалась. При цьому, твердження позивача про самостійне (яку виправляв суд на самочинне) будівництво об'єктивно не підтверджується, адже земельна з кадастровим номером 2310100000:05:005:0153 площею 0,1708 га спеціально відведена для розташування автомайстерні з автомийкою, тобто відповідає функціональному призначенню об'єктів нерухомості. Право на виконання будівельних робіт було задеклароване та зареєстроване (як початок робіт так і прийняття до експлуатації), жодних порушень вимог будівельних норм або правил, а також відступлення від проекту не встановлено висновком судової експертизи по цій справі. Відносно дозволу на будівництво відповідач не може нічого пояснити, адже ОСОБА_2 такої інформації не передавав, при цьому це не означає про його відсутність;
- суд зазначив, що «при цьому права позивач порушені саме ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», як першим набувачем спірної нерухомості у вигляді державної реєстрації права власності на неї. Така реєстрація відбулась не за ОСОБА_2 , з яким були наявні правовідносини оренди, тому посилання відповідача на відлік порушення прав від моменту спливу десятидобого строку від дати закінчення Договору оренди №1223, є помилковим. Спірні правовідносини є речово-правовими, а не зобов'язальними», разом з тим вказане є помилковим висновком, адже навіть реєстрація за ОСОБА_2 права власності була до передачі майна ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», що підтверджується відповідним витягом доданим до апеляційної скарги (у відповідача доданий витяг був відсутній під час розгляду справи адже він не передавався від ОСОБА_2 , проте вказаний витяг в електронній формі наявний в базі даних заяв, де він зберігається після проведення реєстраційних дій). Разом з тим, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України обчислюється з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Відтак закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом: ані з ухваленням судового рішення про порушення права особи; ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача; ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. (Постанова ВП ВС від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16);
- декларація про готовність, видана 30.12.2014 під час дії договору оренди №1223, тобто оцінка її законності та співвідношення з умовами договору оренди повинна була робитися на умовах договору за участю ОСОБА_2 . Разом з тим, умовами п. 2.4. договору було передбачено обов'язок ОСОБА_2 у десятидобовий строк від дня закінчення дії договору передати майно за актом приймання-передачі Орендодавцю - Запорізькій міській раді чи балансоутримувачу комунальній установі «Центральна лікарня Орджонікідзевського району». Очевидно, що Маловічко. В.І. не виконав умови договору, при цьому продовжив володіти майном на підставі іншого документа, який надавав йому для цього прав. Тобто, права позивача як орендодавця порушені ОСОБА_2 який 25.04.2016 не повернув майно, відповідно про порушене право орендодавець - позивач дізнався 25.04.2016, а відповідно строк позовної давності сплинув 25.04.2019. Правомірність же набуття права власності ОСОБА_2 на підставі декларації повинна була бути визначена для нього як до набувача у взаємозв'язку з умовами договору оренди, яким встановлювались правила, умови та відповідальність саме ОСОБА_2 . Тому питання про зобов'язальні відносини між Маловічко В.І. та позивачем було актуальним;
- ОСОБА_2 не був визначений позивачем як відповідач, при цьому саме з його діями суд пов'язав протиправність вибуття майна з володіння позивача та третьої особи;
- предметом позову не були відносини з переходу корпоративних прав та розрахунків між Маловічко В.І. та ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», отже відсилання на не надання доказів з цього питання є свавільними домислами суду. Також, не обґрунтованими є висновки про фактичне безоплатне отримання майна ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг»;
- висновок суду про права членів територіальної громади на охорону здоров'я не обґрунтовані нічим, є надуманим. Обґрунтування права на мирне володіння майном та співмірності втручання в право власності здійснено з ухилом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради. Верховний суд в постанові від 09.04.2024 року у справі №336/44/18 констатував, що приписи Конституції України, Цивільного кодексу України покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити зазначеним нормам Конституції України та Конвенції з прав людини і основоположних свобод (п. 5.65).
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Представником Комунального некомерційного підприємства «Міська Лікарня №10» Запорізької міської ради через систему "Електронний суд" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» без задоволення а судове рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024 у справі № 908/325/24 без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» позивач зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що об'єкт нерухомості літ. Ж передано в оперативне управління позивача. На підставі договору оренди нежитлового приміщення від 22.12.2004 №1223 ОСОБА_2 користувався спірним об'єктом нерухомого майна літ. Ж.
Позивач вказує, що спірні будівлі були передані ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», де він входив до складу бенефіціарних власників.
На думку позивача, ОСОБА_2 обрав саме такий спосіб відчуження нерухомого майна, який виключає можливість перевірки інформації з державних реєстрів, зокрема, щодо наявності запису про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно. І тільки після передачі спірного майна до статутного капіталу, до реєстру речових прав вперше було внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на нежитлові будівлі літ. Ж, та літ. Ж-1. Таким чином, не можна вважати такі дії добросовісною поведінкою, оскільки вбачається наявність зловживання правом, а також, з огляду на те, що набувач - ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», в особі одного з бенефіціарних власників ОСОБА_2 , фактично знав, що майно набувається в спосіб, що суперечить законодавству.
На підставі системного тлумачення статей 328 ЦК України, статей 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач у відзиві доходить до висновку про те, що:
- державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18);
- рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна (незалежно від того, у порядку яких статей ЦК України відбувається таке витребування) саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, яке раніше було зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем - ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг»;
- для внесення на підставі такого рішення суду до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, позивачу не потрібно за окремою позовною вимогою скасовувати запис про таку реєстрацію за відповідачем (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 99) і від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п.п. 46-51);
Відтак, враховуючи вище наведене, позивач вважає доведеним, що зазначене нерухоме майно - будівля літ. Ж вибуло з володіння КНП «Міська лікарня 10» незаконно та поза його волею, а тому наявні підстави для витребування спірного майна від ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» в порядку ст. 388 ЦК України.
Також на переконання позивача, ним заявляються позовні вимоги в межах строків позовної давності, а саме:
- в постанові КЦС ВС в справі № 351/1317/18 від 02.06.2021 містяться висновки щодо застосування строків загальної позовної давності (3 роки) при поданні віндикаційного позову;
- відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;
- згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;
- Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020. Так, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин. Вказаний карантин продовжений постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423;
- зазначеними постановами Кабінету Міністрів України передбачено продовження на всій території України режиму надзвичайної ситуації до 30.04.2023, а також продовжено на всій території України дію карантину через COVID-19 до 30.04.2023;
- Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX, прийнятий 15.03.2022 Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії»;
- відповідно до п.1 Указу Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" постановлено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, та Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин19 лютого 2023 року строком на 90 діб;
- за наслідками розгляду справи № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила такі висновки: «Спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу, мала би спливти 1 жовтня 2020 року;
- з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за зазначеними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року (т.1, а.с. 67-68), в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на викладене немає підстав для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20». У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вже зробила висновок щодо порушеного правового питання, зокрема про те, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ.
- права позивач порушені саме ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», як першим набувачем спірної нерухомості у вигляді державної реєстрації права власності на неї. Така реєстрація відбулась не за ОСОБА_2 , з яким були наявні правовідносини оренди, тому посилання відповідача на відлік порушення прав від моменту спливу десятидобого строку від дати закінчення Договору оренди № 1223, є помилковим;
- спірні правовідносини є речово-правовими, а не зобов'язальними.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/325/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/325/24.
25.11.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична фірма Прогрес Консалтинг на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024 у справі № 908/325/24. Розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні на 23.04.2025 о 11 год. 20 хв.
18.02.2025 представником Комунального некомерційного підприємства «Міська Лікарня №10» Запорізької міської ради через систему "Електронний суд" подано до Центрального апеляційного господарського суду пояснення по справі.
В поясненнях позивач щодо доводів апелянта про те, що судом всупереч ст.ст.52, 227 ГПК України з метою залучення правонаступників померлого ОСОБА_2 , який є третьою особою у справі, провадження не зупинялося, вказав, що ухвалою суду від 19.02.2024 ОСОБА_2 був залучений до участі у справі, в якості саме третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В свою чергу, за змістом п.1 ч.1 ст.227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Спираючись на зазначене та беручи до уваги той факт, що ОСОБА_2 залучався як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, то суд першої інстанції не зобов'язаний був зупиняти провадження у справі № 908/325/24.
Стосовно питання скаржника, що спірне майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:005:0153, до якої позивач не має жодного відношення, то позивач надав пояснення, що у даній справі вирішальним є не факт розташування об'єкту нерухомості літ. Ж на певній ділянці, а факт того, що такий об'єкт належить позивачу на праві оперативного управління і він може бути ним витребуваний незалежно від того, на якій земельній ділянці він нині перебуває. У долученій до матеріалів справи постанові Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16 встановлено обставини того, що згідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 09.06.2016, спірне майно складова частина будівлі лікарні-котельна Ж, загальною площею 53,4 кв.м., знаходиться на земельній ділянці загальною площею 2,8751 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, з цільовим призначенням для розташування міської лікарні.
Позивач звертає увагу, що згідно з Додаткової угоди від 28.02.2005 до договору від 22.12.2004 № 1223 слідує, що вона укладена згідно наказом управління комунальної власності міської ради від 07.02.2005 «Про передачу в оренду частини нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25, що знаходиться на території Центральної лікарні Орджонікідзевського району, приватному підприємцю Маловічку Валентину Івановичу»...Таким чином, Маловічку В.І. за Договором оренди нежитлового приміщення № 1223 передавалася саме будівля під літ. Ж, яка знаходилася на території тодішньої КУ «Центральна лікарня Орджонікідзевського району», правонаступником якої нині є позивач.
Також, позивач зазначає, що 05.11.2014 Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 56/133, яким надано згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:005:0060, внаслідок чого утворилися нові чотири земельні ділянки.
Керуючись зазначеним, позивач вважає, що незалежно від того, на якій саме земельній ділянці знаходиться спірна будівля літ. Ж, позивач, який у минулих роках передав її в оренду за договором, проте не отримав її назад після його завершення, має право вимагати її повернення від відповідача, як особи, яка станом на теперішній час володіє нею.
Щодо тверджень скаржника про те, що позивачем не доведено відповідними доказами його право оперативного управління на витребуване майно, то позивач звернув увагу, що ним до матеріалів справи було долучено примірник Договору оренди нежитлового приміщення № 1223 від 22.12.2004 та Додаткові угоди до нього.
Згідно з п.1.1. Договору № 1223, Орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 19 серпня 2004 року № 184 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі, яка розташована на території Центральної лікарні Орджонікідзевського району по бул. Шевченка 25, площею 55,0 кв.м. та знаходиться в оперативному управлінні комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району», вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 19428,0 грн. (дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 00 коп.) станом на 31.08.2004.
Згідно п.1.2. Договору № 1223, приміщення використовується Орендарем на правах оренди під автомайстерню.
Додатковою угодою від 28.02.2005 р. до вказаного Договору, були внесені зміни у його п.1.1. зокрема: «замість слів 55,0 кв.м. читати 155 кв.м.»
Також, позивачем до матеріалів позову було долучено рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 № 62, відповідно до якого Комунальна установа «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» була перейменована в Комунальну установу «Запорізька міська клінічна лікарня №10».
Крім того, позивачем також до матеріалів позову було приєднано рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 78, у відповідності до якого КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР є правонаступником КУ «Запорізька міська клінічна лікарня №10», а п.6 зазначеного рішення закріплено майно КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР на праві оперативного управління.
З зазначених письмових доказів слідує, що оскільки КНП «Міська лікарня № 10» є правонаступником КУ «Запорізька міська клінічна лікарня №10», яка раніше мала назву КУ «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» та, за якою було закріплено спірне майно за літ. Ж саме на праві оперативного управління, то відповідно до позивача у цій справі, як правонаступника, перейшло таке майно на праві оперативного управління, що зокрема додатково було закріплено наведеним вище рішенням Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 78.
Також позивач зазначив, що формуючи позовну вимогу, було чітко зазначено, що об'єктом, який підлягає витребуванню є: об'єкт нерухомості під літерою Ж.; адресою його місця розташування є: м. Запоріжжя, бул. Шевченка, 25; визначено, що воно перебуває у володінні саме: ТОВ «Юридична фірма «ПрогресКонсалтинг».
Тобто, як наголошує позивач, зазначені характеристики дають підстави для визначення чітко сформованого об'єкту нерухомості, тобто, саме того, який перебуває у володінні відповідача, під відповідною літерою та за вказаною адресою. А тому відсутні підстави вважати, що в об'єкта, що витребовується відсутній опис.
Щодо порушеного в апеляційній скарзі відповідачем питання стосовно того, що обставини встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16, які застосовані судом першої інстанції при розгляді вже цієї справи № 908/325/24 - не можуть на нього поширюватися, то позивач пояснив, що у справі № 908/401/16, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018, яка набрала законної сили, було констатовано, що приміщення автомайстерні має ознаки самостійного будівництва ОСОБА_2 , оскільки реконструкція ним нерухомого майна, орендованої літ. Ж, відбувалася з численними порушеннями: «Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів оформлення законного будівництва спірного майна, оскільки не містять письмової згоди на проведення реконструкції від головного управління архітектури і містобудування міської ради, письмової згоди на проведення реконструкції від організацій, володіючих інженерними комунікаціями в районі розташування об'єкту оренди, письмового погодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції, дозволу на проведення будівельних робіт по реконструкції об'єкту оренди, що передбачалось чинними на той час вищевказаними нормами законодавства, акту державної приймальної комісії щодо прийняття об'єкту в експлуатацію після реконструкції».
Проте, за твердженнями позивача, після отримання незадовільної для себе постанови Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018, були скликані загальні збори учасників ТОВ «ЮФ «Прогрес Консалтинг», на яких розглянута заява ОСОБА_2 про передачу до статутного капіталу будівлі автомайстерні літ. Ж - 54,7 кв.м., будівлі автомийки літ. Ж1 - 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Голосували «За» одноголосно - Маловічко - 50% голосів, Качесов -50% голосів, крім того, у зв'язку із такою передачею, вирішили зменшити частку ОСОБА_3 до 1% та збільшити долю Маловічко до 99%. Таким чином, у зв'язку з передачею нерухомого майна від ОСОБА_2 до статутного капіталу відповідача, останній на підставі даного став правонаступником ОСОБА_2 у відносинах щодо спірного нерухомого майна літ. Ж, яка до теперішнього часу є неповернутою позивачу за Договором оренди нежитлового приміщення № 1223 від 22.12.2004. Під правонаступництвом слід розуміти перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого.
Спираючись на зазначене, позивач доводить, що оскільки нерухоме майно літ. Ж, яке належало на праві оперативного управління КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР та перебувало на її балансі було протиправно передане ОСОБА_2 до статутного капіталу відповідача, то відповідно з моменту такої передачі, ТОВ «ЮФ «Прогрес Консалтинг» стало правонаступником за зобов'язанням ОСОБА_2 щодо повернення такого майна позивачу, та для відповідача як правонаступника є обов'язковими усі судові рішення щодо спірного майна, які були винесені за участю Маловічко В.І. у минулих періодах.
Крім цього позивач не погоджується з доводами скаржника щодо пропущення строків позовної давності у цій справі та зазначає, що спірне майно за літ. Ж та Ж-1 було предметом розгляду вказаної судової справи № 908/401/16, остаточне вирішення якої закінчилося прийняттям наведеної вище постанови від 10.08.2018.
А отже, як вважає повивач, саме з вказаної дати він дізнався про остаточне порушення свого права, щодо неповернення йому майна за Договором оренди нежитлового приміщення № 1223, а відтак саме: з вказаної дати має відліковуватися 3-річний строк загальної позовної давності, для заявлення позивачем позову щодо витребування майна із незаконного володіння, який з урахуванням даного, мав тривати до 10.08.2021.
Разом з тим 11.03.2020 постановою КМУ №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) через спалах у світі коронавірусу з 12 березня 2020 року в Україні було введено карантин який був відмінений лише 30.06.2023 року відповідно до постанови КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023 р.
Як слідує з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний воєнний стан неодноразово продовжувався та існує по теперішній час.
Згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, строки загальної позовної давності та її перебіг, у зв'язку, з першу з коронавірусом, а потім і у зв'язку з воєнним станом - були зупиненими.
А відтак, за висновком позивача відсутні підстави і стверджувати, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення з позовом до суду.
Крім того, позивач зазначив,, що ТОВ «ЮФ «Прогрес Консалтинг» зареєструвало право власності на спірне майно за літ. Ж лише 24.10.2018, то відповідно раніше позивач позбавлений був можливості звернутися до суду з позовом про витребування такого майна від даного відповідача. Відповідно, позов КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР у цій справі №908/325/24 заявлено в межах 3-річного строку позовної давності, передбаченого Цивільним кодексом України.
23.04.2025 колегія суддів, порадившись на місці, вирішила, у зв'язку з неможливістю вирішити спір в даному судовому засіданні, оголосила по справі перерву до 06.08.2025 року о 12-20 год.
06.08.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, його проголошення відбудеться в судовому засіданні 05.11.2025року о 12-20 годині.
05.11.2025 позивач, відповідач та третя особа 2 - наданим процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників.
У судовому засіданні 05.11.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
7. Встановлені судом обставини справи
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018, яка набрала законної сили, у справі № 908/401/16, за первісним позовом: Фізичної особи-підприємця Маловічка В.І. до відповідача: Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальна установа "Центральна лікарня Орджонікідзевського району", про скасування права власності та визнання права спільної часткової власності; за зустрічним позовом: Запорізької міської ради до відповідача: Фізичної особи-підприємця Маловічка В.І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальна установа "Центральна лікарня Орджонікідзевського району", про визнання права власності встановлено такі обставини:
«…Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:
- укладення 22.12.2004 р. строком на п'ять років Договору оренди нежитлового приміщення № 1223 (далі - Договір) між Управлінням комунальної власності Запорізької міської Ради (з невизначеним статусом), Третьої особи у якості орендодавця та Позивача, за умовами якого останньому передано в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі, яка розташована на території Центральної лікарні Орджонікідзевського району по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжя, площею 55,0 кв. м., що знаходиться в комунальній власності в оперативному управлінні Третьої особи з метою використання під автомайстерню, вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 19 428,00 грн. станом на 31.08.2004 р.;
- внесення змін до зазначеного Договору 28.02.2005р. в частині збільшення площі об'єкта оренди до 155,0 кв.м. та відповідного перерахунку розміру орендної плати;
- надання за наказом Управління комунальної власності Запорізької міської ради № 324 від 29.12.2005 згоди Відповідачу на проведення капітального ремонту та реконструкції об'єкта оренди за умови виконання ним обов'язку узгодити проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції об'єкта оренди та отримання дозволу на їх проведення в установленому законом порядку;
- проведення Позивачем у 2006-2007 роках реконструкції об'єкта та складання декларації про готовність об'єкта, що зареєстрована в департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 31.12.2014 №ЗП 142142641268;
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав про те, що на підставі отриманої відповідно до наказу від 29.12.2005 №324 згоди Відповідача, ним було здійснено реконструкцію орендованого майна вартістю 1 476 612,57 грн., що згідно експертної оцінки становить 93 % від його загальної вартості. У зв'язку з чим Позивач, на підставі вимог ст.778 ЦК України, ст.23 Закону України "Про орнеду державного та комунального майна" - став співвласником орендованого майна на суму вартості здійснених поліпшень. Вважав, що Відповідач безпідставно відмовив Позивачу у визначенні часток у праві спільної власності на майно, чим порушив набуте у встановленому порядку право власності позивача.
В свою чергу, Відповідач звернувся із зустрічним позовом до Позивача про визнання за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Відповідача права комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж1 загальною площею 227,6 м.кв. по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі в обґрунтування якого зазначив, що реконструкція орендованого майна була проведена Позивачем без згоди Відповідача, як орендодавця, що виключає можливість набуття орендарем права власності на створене майно та позбавляє останнього права на компенсацію здійснених поліпшень. При цьому внаслідок проведення незаконної реконструкції, Позивачем фактично побудовано інший об'єкт, тобто здійснено самочинне будівництво, у зв'язку з чим відповідно до статей 376, 392 Цивільного кодексу України є підстави для визнання права власності на такий об'єкт за орендодавцем, як власником орендованого майна та земельної ділянки.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту здійснення Позивачем реконструкції об'єкта оренди без дозволу Відповідача та без отримання відповідних дозволів на проведення будівельних робіт, у зв'язку з чим, внаслідок проведених Позивачем робіт замість переданої в оренду будівлі літерою Ж площею 156, 2 м. кв. утворилось дві окремі будівлі літерою Ж (котельня площею 53,4 м. кв.) та літерою Ж- 1 (автомайстерня з мийними постами площею 174,2 м.кв.), що свідчить про здійснення Позивачем самочинного будівництва поруч з орендованим майном…
…Також судом встановлено, з чим і погоджується судова колегія, що а ні Орендодавцями, а ні Запорізькій міській раді, як власнику майна, суть, обсяг, мета, вартість, очікуваний результат будівельних робіт, які будь проведені Орендарем під час реконструкції, не були відомі та не погоджувалися з ними. Оскільки сам факт наявності письмової згоди одного з орендодавців на проведення поліпшень об'єкта, але без погодження з ним самої проектно-кошторисної документації -за умови наявності такої вимоги -не свідчить про погодження обсягу та вартості таких поліпшень
Згідно до висновку судово будівельно-технічної експертизи, що була проведена на виконання ухвали судової колегії апеляційної інстанції від 28.11.2016 р., встановлено, що до проведення будівельних робіт будівля літ. Ж та літ. Ж-1 за функціональним призначенням була котельною з майстернею та іншими допоміжними приміщеннями, а на теперішній час будівля є автомайстернею з миїчними постами (автомийка), а також змінені загальні габарити будівлі, конструктивні елементи, інженерні комунікації та устаткування, площі та об'єм приміщень, тому роботи які виконані на об'єкті будівля автомайстерні з миїчними постами та спорудами, що розташовані за вказаною адресою відносяться до "Реконструкції".
Отже, Позивачем була проведена самовільна реконструкція вже існуючого об'єкту нерухомості, під час якої без погодження Орендодавцями та власником об'єкту нерухомості підвищувалися його техніко-економічний рівень, поліпшувалися умови експлуатації, змінювалися основні техніко-економічні показники, потужність, призначення, геометричні розміри (добудовувалися нові приміщення, змінювалися площа і конфігурація)…
…Судова колегія зауважує, що рішенням господарського суду Запорізької області від 02.06.2011р. у справі №8/5009/2653/11, визнано дійсним Договір № 1223 оренди нежитлового приміщення, укладений 22.12.2004 р. (в редакції додаткових угод від 28.02.2005 р., 30.07.2007 р., 21.12.2007 р., 25.01.2010 р.) між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради, Комунальною установою "Центральна лікарня Орджонікідзевського району" та Суб'єкта підприємницької діяльності фізичною особою Маловічком В.І., оскільки за змістом ст.ст. 203, 793 ЦК України зазначений договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, а недотримання такої умови тягне за собою нікчемність вчиненого правочину.
При цьому судом встановлено дійсність Договору № 1223 оренди нежитлового приміщення з урахуванням його додаткових угод від 28.02.2005 р., 30.07.2007 р., 21.11.2007 р., 25.01.2010 р. Зазначення про Додаткову угоду до Договору оренди від 18.05.2011р. в якій сторонами здійснена заміна Орендодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради - в рішенні суду відсутнє, отже Договір визнаний дійсним без її врахування…
…Разом з тим, згідно до вимог рішення Запорізької міської Ради від 18.02.2011 року за №66 "Про затвердження Положення про департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради", а також від 06.04.2011 року за №20 "Про передачу департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської Ради окремих повноважень щодо управління об'єктами права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя", саме Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської Ради є правонаступником Управління в частині повноважень орендодавця в силу зазначених правових актів, що прийняті на виконання вимог Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та «Про оренду державного та комунального майна".
Проте, Третя особа (КП "Центральна лікарня Орджонікідзевського району") також залишилася в статусі другого орендодавця за зазначеним Договором відповідно до змісту вищенаведеного судового рішення. Наведене відповідає вимогам ст.5 Закону.
Оскільки вимоги, що визначені в пунктах 5.6, 6.3 Договору оренди Позивачем не були виконані, відсутні підстави вважати, що зроблена останнім реконструкція орендованого майна була здійснена за погодженням з орендодавцями або одного з них.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав до позбавлення права власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на нежитлове приміщення будівлі (літ. Ж) по АДРЕСА_2 у м. Запоріжжі та визнання права спільної часткової власності на 7/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченко, 25 у м. Запоріжжі за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; визнання права спільної часткової власності на 93/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за Позивачем…
…Щодо зустрічних позовних вимог, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування зустрічного позову про визнання за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради право комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж-1 загальною площею 227,6 кв.м. (до складу якої входить котельня літ. Ж площею 53,4 кв.м. та автомайстерня з миїчними постами літ. Ж-1 площею 174,2 кв.м.), Відповідач посилався на те, що є власником будівлі літ. Ж, розташованої в м. Запоріжжі на бул. Шевченко, 25 є територіальна громада міста Запоріжжя, а оперативне управлінні цим майном здійснює Третя особа, також ця будівля розташована на земельній ділянці загальною площею 2,8517 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, яка також перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя.
Проте підстав набуття права власності на іншу частину спірного майна - Відповідач не визначає…
…Позивач вважав, що шляхом подання первісного позову Позивач оспорював право власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради на спірне майно, а отже на підставі вищенаведених вимог закону у міської ради є право вимагати визнання права свого права власності в судовому порядку, в тому числі і шляхом подання зустрічного позову до Позивача.
Відповідач обґрунтовував порушення свого цивільного права тим, що внаслідок проведення Позивачем реконструкції об'єкту оренди (самочинного будівництва) площа об'єкту оренди збільшилася, змінилася літерація будівлі в технічному паспорті. Так, замість окремо стоячої будівлі літ. Ж площею 156,2 кв.м., яка існувала до самочинного будівництва, на теперішній час існує окремо стояча будівля літ. Ж, Ж1 площею 227,6 кв.м., яка складається з двох літер: Ж (котельні площею 53,4 кв.м.) та Ж1 (автомайстерні з миїчними постами площею 174,2 кв.м.).
Визначаючи статус реконструкції (поліпшення) Позивачем орендованого майна у якості самочинного будівництва, Відповідач, з чим погодився і суд першої інстанції, посилався на зміст ст.ст. 18, 22 Закону України "Про основи містобудівної діяльності" в редакції діючої на момент фактичного проведення будівельних робіт (в 2006 році), за якими реконструкція могла проводитися лише після отримання дозволу на проведення будівельних робіт, а реконструйований об'єкт підлягав обов'язковому прийняттю в експлуатацію відповідною державною приймальною комісією (із складанням і затвердження відповідного акту комісії, як це передбачалося діючим на той момент Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243).
Так, частинами 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, передбачено, що будівля, збудована без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту вважаються самочинним будівництвом. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Іншого обґрунтування зустрічного позову, ніж здійснення Позивачем реконструкції спірного майна без згоди орендодавця та власника майна, при спробі Позивача оспорювати право власності Відповідача-останній не наводить.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності законних підстав до захисту права власності Відповідача шляхом визнання права власності на спірне майно за наступних підстав.
Відповідно до ст. ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до реєстраційного посвідчення серії СА №000397 від 01.08.2002 об'єкт оренди (будівля літ. Ж) зареєстрований на праві комунальної власності за Територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. (а.с. 90 т. 1)
Згідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 09.06.2016 року (час звернення Відповідача з зустрічним позовом), спірне майно - складова частина будівлі лікарні-котельна Ж, загальною площею 53,4 кв.м., знаходиться на земельній ділянці загальною площею 2,8751 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, з цільовим призначенням - "для розташування міської лікарні", що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (а.с.85-88 т.1).
Отже право власності Відповідача на спірне орендоване майно-котельня під літерою Ж зареєстрована належним чином в передбаченому законом порядку та фактів його порушення або невизнання судовою колегією не встановлено.
Щодо добудованої Позивачем в межах Договору оренди внаслідок реконструкції частини приміщення-автомайстерні, судова колегія зазначає, що підстави набуття права власності на це майно Відповідачем не визначено, а отже і його існування на момент оспорювання Позивачем - не доведено.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів оформлення законного будівництва спірного майна, оскільки не містять письмової згоди на проведення реконструкції від головного управління архітектури і містобудування міської ради, письмової згоди на проведення реконструкції від організацій, володіючих інженерними комунікаціями в районі розташування об'єкту оренди, письмового погодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції, дозволу на проведення будівельних робіт по реконструкції об'єкту оренди, що передбачалось чинними на той час вищевказаними нормами законодавства, акту державної приймальної комісії щодо прийняття об'єкту в експлуатацію після реконструкції.
Стверджуючи про наявність ознак самочинного будівництва (реконструкції), Відповідач не надав доказів розгляду зазначеного питання компетентним державним органом, рішення або відсутність якого дають підстави вважати про наявність спору про право.
Судовою колегією не встановлено перешкод щодо реалізації Відповідачем такого обов'язку.
За змістом вимог ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже спірне приміщення автомайстерні має ознаки самостійного будівництва, оскільки ця ділянка без згоди власника (та всупереч умовам договору оренди- без згоди орендодавців) було побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, оскільки була відведена під розташування міської лікарні, а Третя особа- в оперативному володінні якої знаходився комплекс будівель, в тому числі і спірне приміщення- була фактичним користувачем зазначеної ділянки.
За нормами частини 4-5 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Разом з тим, Відповідач, що має діяти в інтересах територіальної громади м.Запоріжжя, не вирішував питання щодо доцільності розташування на відповідній земельній ділянці об'єкту, що не відповідає її цільовому призначенню та порушує права Третьої особи щодо належного функціонування міської лікарні, оскільки обсяг відповідної земельної ділянки зменшується.
Крім того, зміст ч.ч. 6,7 ст. 376 ЦК України передбачає можливість особи, яка здійснила самочинне будівництво, заявити вимоги на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Отже доказів вирішення Відповідачем, як органом місцевого самоврядування в передбаченому Законом України "Про місцеве самоврядування" питання щодо доцільності та правомірності розміщення спірного об'єкту на відповідній земельній ділянці - території міської лікарні- судовій колегії також не надано, отже вимоги щодо визнання права власності на додатково збудоване приміщення- автомайтерню -задоволенню не підлягають.
Судовою колегією не встановлено перешкод у дотриманні Відповідачем вимог ст.ст. 26, 38, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо вирішення спірного питання та вжиття заходів в установленому законом порядку щодо знесення самочинно збудованого об'єкту або прийняття його в експлуатацію в передбаченому законом порядку.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Запорізька міська рада безпідставно звернулася до суду з вимогами щодо визнання права власності на будівлю літ. Ж, Ж-1 площею 227,6 кв.м., яка складається з двох літер: Ж (котельні площею 53,4 кв.м.) та Ж-1 (автомайстерні з миїчними постами площею 174,2 кв.м.), оскільки право власності на перше приміщення зареєстровано за нею в передбаченому законом порядку і додаткового визнання не потребує, а визнання права власності на приміщення автомайстерні - є передчасним, порушує право інших осіб, оскільки побудовано на земельній ділянці за іншим цільовим призначенням, доказів вирішення цього питання в передбаченому законом порядку - Відповідачем не надано, законності підстав набуття права власності не доведено…».
Після набрання законної сили постановою Донецького апеляційного господарського суду 10.09.2018, ОСОБА_2 , здійснивши непогоджену реконструкцію об'єкту оренди, передав таке майно за літ. Ж та Ж1 у власність ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг».
Наведене підтверджується відомостями з Інформаційної довідки від 07.02.2024, у відповідності до якої: будівлі літ. Ж та літ. Ж1 у розмірі 1/1 частки на праві власності належать нині ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг». Підстава внесення запису про реєстрацію: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43709836 від 26.10.2018, ОСОБА_4 , виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Документи подані для реєстрації: декларація про готовність об'єкта до експлуатації ЗП142143641268 виданий 30.12.2014, акт передачі майна б/н від 10.10.2018, протокол 2/18 від 10.10.2018 видавник ТОВ «ЮФ «Прогрес Консалтинг».
Так, відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 10.10.2018 ОСОБА_2 передає до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" будівлю автомайстерні літ. Ж - 54,7 кв.м, будівлю автомийки літ. Ж1 - 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1658683823101).
Згідно із протоколом № 2/18 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" від 10.10.2018, на якому були присутні учасники: ОСОБА_5 , якому належить 50% від статутного капіталу товариства, що складає 1 000 грн, ОСОБА_2 , якому належить 50% від статутного капіталу товариства, що складає 1 000 грн, по другому, третьому питанню прийнято такі рішення. По другому питанню слухали: пропозицію ОСОБА_2 про необхідність збільшення статутного капіталу товариства на 98 000 грн. Прийняти в якості внеску учасника ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства наступне майно загальною вартістю 98 000 грн - будівлю автомайстерні літ. Ж, площею 54,7 кв.м, будівлю автомийки літ. Ж1, площею 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1658683823101. Вирішили: збільшити статутний капітал товариства, прийняти в якості внеску учасника ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства вказане вище майно загальною вартістю 98 000 грн. По третьому питанню слухали: пропозицію ОСОБА_5 визначити статутний капітал товариства в розмірі 100 000 (сто тисяч гривень) та затвердити наступний розподіл часток у статутному капіталі Товариства:
- ОСОБА_5 належить частка, яка дорівнює 1 000 (одна тисяча гривень 00 коп.), що складає 1 % від статутного капіталу товариства,
- ОСОБА_2 - належить частка, яка дорівнює 99 000 (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.), що складає 99 % від статутного капіталу товариства. Вирішили: визначити статутний капітал Товариства в розмірі 100 000 (сто тисяч гривень) та затвердити наступний розподіл часток у статутному капіталі товариства:
- ОСОБА_5 належить частка, яка дорівнює 1 000 (одна тисяча гривень 00 коп.), що складає 1 % від статутного капіталу Товариства,
- ОСОБА_2 - належить частка, яка дорівнює 99 000 (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.), що складає 99 % від статутного капіталу Товариства.
За актом передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг", учасник ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" ОСОБА_2 передав, а директор ОСОБА_5 прийняв майно будівлю автомайтерні літ. Ж - 54,7 кв.м, будівлю автомийки літ. Ж1 - 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , оціночною вартістю 98000 грн.
05.11.2018 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір відступлення частки у статутному капіталі ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" шляхом продажу (далі Договір відступлення).
Згідно із п. 1.1 Договору відступлення продавець відступає (продає) у власність покупцю, а покупець приймає (купує) частку у статутному капіталі ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" (надалі іменується Товариство), та оплачують названі частки.
Відповідно до пунктів 1.3., 1.7. у статутному капіталі Товариства Продавцю належить на праві власності частки в розмірі 99 часток (99% голосів) від усього статутного капіталу, що у грошовому еквіваленті складає 99 000,00 (Дев'яносто дев'ять тисяч) гривень 00 копійок. При цьому Продавець передає у власність Покупцю 99 належних йому часток в статутному капіталі ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг", що у грошовому еквіваленті складає 99 000,00 (Дев'яносто дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.
З моменту підписання цього договору Покупець стає власником 99 часток від усього статутного капіталу ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг".
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. Договору відступлення за домовленістю сторін ціна продажу (відступлення) часток у статутному капіталі складає 99000,00 (Дев'яносто дев'ять тисяч) гривень 00 копійок, які Покупець, зобов'язується передати Продавцю в момент підписання договору, Продавець, зобов'язуються прийняти. Зазначена ціна відповідає волевиявленню кожного з учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладання не підлягає. Порядок продажу: ОСОБА_2 - 99 часток у Статутному капіталі Товариства, що у грошовому еквіваленті складає 99000,00 (Дев'яносто дев'ять тисяч) гривень 00 копійок, відступає 99 своїх часток за ціною 99000,00 (Дев'яносто в'ять тисяч) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_5 .
Пунктом 3.1 Договору відступлення було передбачено, що Продавець стверджує, що повідомив Покупців про всі істотні обставини, які мають відношення до Товариства та які могли б вплинути на його волю як Покупця щодо укладання цього договору.
Рішенням №3/18 учасника ОСОБА_5 , якому належить 100% від Статутного капіталу Товариства, що складає 100 000,00 (сто тисяч гривень 00 копійок) вирішив у зв'язку з виходом ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства, затвердити наступний розподіл часток у статутному капіталі Товариства: ОСОБА_5 належить частка, яка дорівнює 100 000 (сто тисяч гривень 00 коп.), що складає 100 % від статутного капіталу Товариства. Затвердити нову редакцію Статуту Товариства з урахуванням змін, що відбулися. Провести державну реєстрацію змін до реєстраційних даних та установчих документів Товариства згідно діючого законодавства.
27.10.2020 між громадянкою України ОСОБА_1 (Позикодавець) та ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, за яким Позикодавець передає, а Позичальник приймає грошові кошти у сумі 1 236 900 (один мільйон двісті тридцять шість тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок - надалі Сума позики, які Позичальник повинен повернути в строк, передбачений цим Договором. Сума позики повинна бути повернена Позичальником Позикодавцю в строк до двадцять сьомого жовтня дві тисячі двадцять першого року в м. Запоріжжі. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник передає Позикодавцю в іпотеку нерухоме майно, а саме: будівля автомайстерні літ. Ж, будівля автомийки літ. Ж1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
27.10.2020 між громадянкою України ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (між фізичною та юридичною особою).
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 договору іпотеки цей Договір забезпечує всі вимоги Іпотекодержателя, які випливають з Договору позики грошових коштів від « 27» жовтня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" (а також будь-якими додатковими угодами до нього), укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (далі - Договір позики), за умовами якого Іпотекодавець зобов'язаний Іпотекодержателю не пізніше « 27» жовтня 2021 року повернути суму у розмірі 1 236 900 (один мільйон двісті тридцять шість тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок, передбачених Договором позики та цим Договором. На забезпечення виконання Основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві приватної власності майно; будівля автомайстерні літ. Ж, будівля автомийки літ. Ж1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 226,2 кв.м. (надалі - "Предмет іпотеки"). Предмет іпотеки, належить Іпотекодавцю на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЗП142143641268, виданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 30.12.2014, акт передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" від 10.10.2018, протоколу № 2/18 загальних зборів учасників ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг".
Доказів звернення стягнення на предмет іпотеки матеріали справи не містять.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання (частина 1 статті 144 Господарського кодексу України).
За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
22 грудня 2004 року, між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради, Комунальною установою «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» (Орендодавець) та приватним підприємцем Маловічком Валентином Івановичем (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 1223 (далі Договір № 1223).
Згідно п.1.1. Договору № 1223, Орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 19 серпня 2004 року № 184 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі, яка розташована на території Центральної лікарні Орджонікідзевського району по бул. Шевченка 25, площею 55,0 кв.м. та знаходиться в оперативному управлінні комунальної установи «Центральна лікарня Орджонікідзевського району», вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 19428,0 грн. (дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 00 коп.) станом на 31.08.2004.
Відповідно до п.п. 1.2., 2.2 Договору № 1223, приміщення використовується Орендарем на правах оренди під автомайстерню. Передача приміщення в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на це приміщення.
Згідно із п. 2.4. Договору № 1223, у разі закінчення строку договору або його дострокового розірвання Орендар передає Орендодавцю (Балансоутримувачу) приміщення одночасно одночасно із підписанням акту приймання-передачі вказаного приміщення в 10-ти добовий строк у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Додатковою угодою від 28.02.2005 до вказаного Договору, були внесені зміни у його п. 1.1. зокрема: «замість слів 55,0 кв.м. читати 155 кв.м.» Таким чином, вказаними змінами, сторони збільшили площу об'єкта оренди до 155,0 кв.м. Додатковою угодою від 20.11.2007 до вказаного Договору, його п.10.1. був викладений у новій редакції, відповідно до якої: «Цей Договір укладено з 22.12.2004 до 14.06.2016».
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16 встановлено такі обставини.
За Договором № 1223 Орендодавцем об'єкту оренди (літ. Ж) виступала КУ «Центральна лікарня Орджонікідзевського району», а сам об'єкт оренди знаходився в її оперативному управлінні.
Відповідно до реєстраційного посвідчення серії СА №000397 від 01.08.2002 об'єкт оренди (будівля літ. Ж) зареєстрований на праві комунальної власності за Територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 09.06.2016 року (час звернення Відповідача із зустрічним позовом), спірне майно - складова частина будівлі лікарні-котельна Ж, загальною площею 53,4 кв.м., знаходиться на земельній ділянці загальною площею 2,8751 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, з цільовим призначенням - "для розташування міської лікарні", що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Отже право власності Відповідача на спірне орендоване майно-котельня під літерою Ж зареєстрована належним чином в передбаченому законом порядку та фактів його порушення або невизнання судовою колегією не встановлено.
В межах даної справи судом також встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 25.08.2016 № 62, Комунальну установу «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» було перейменовано у Комунальну установу «Запорізька міська клінічна лікарня № 10».
За положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі рішення Запорізької міської ради від 19.02.2018 № 78 «Про припинення юридичної особи - комунальної установи «Запорізька міська клінічна лікарня № 10» припинено юридичну особу - Комунальну установу «Запорізька міська клінічна лікарня № 10» (місцезнаходження: 69001, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, будинок 25, код ЄДРПОУ 05498708) шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради (місцезнаходження: 69001, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, будинок 25, код ЄДРПОУ 05498708).
Відповідно до п. п. 2, 5 вказаного рішення КНП «Міська лікарня № 10» ЗМР вважаться правонаступником усіх прав та обов'язків Комунальної установи «Запорозька міська клінічна лікарня № 10», закріплено майно КНП «Міська лікарня № 10» на праві оперативного управління.
Перебування у певному періоді у власності Запорізької міської ради будівлі лікарні під літ Ж, за адресою м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, будинок 25 також відображено і у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 364831796 від 07.02.24, запис від 26.08.2004 (т. 1, а.с. 25-26).
Отже, на підставі матеріалів справи та відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин, підтверджених постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16, встановлено, що власником спірного нерухомого майна є Запорізька міська рада, якою в свою чергу це майно закріплено за Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 10» Запорізької міської ради на праві оперативного управління.
Позивач є правонаступником Комунальної установи «Запорізька міська клінічна лікарня № 10», яка була стороною договору оренди № 1223.
За положеннями ч. 1 та ч. 3 ст.137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Правова позиція Верховного Суду (постанова від 26.06.2018 у справі №914/1953/17) підтверджує, що позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 р. у справі № 766/4410/17 зазначається, що у спорах про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.
Отже, позивач є належним суб'єктом звернення з віндикаційним позовом, що обґрунтовано встановив суд першої інстанції, і з цим погоджується апеляційна інстанція.
Будь-яких доказів, які б спростовували такі встановлені обставини, апелянтом не подано.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Правила частини 1 статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У частині третій цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.
У постанові Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 908/401/16 було встановлено:
«За змістом ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі-Закон), відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимогами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону визначено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
Аналогічні, але більш докладні норми містить ст. 778 Цивільного кодексу України, на яку також посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних та апеляційних вимог, за змістом яких:
- орендар може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця;
- якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю;
- якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом;
- якщо орендар без згоди орендодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Також судом встановлено, з чим і погоджується судова колегія, що а ні Орендодавцями, а ні Запорізькій міській раді, як власнику майна, суть, обсяг, мета, вартість, очікуваний результат будівельних робіт, які будь проведені Орендарем під час реконструкції, не були відомі та не погоджувалися з ними. Оскільки сам факт наявності письмової згоди одного з орендодавців на проведення поліпшень об'єкта, але без погодження з ним самої проектно-кошторисної документації -за умови наявності такої вимоги -не свідчить про погодження обсягу та вартості таких поліпшень.
Згідно до висновку судово будівельно-технічної експертизи, що була проведена на виконання ухвали судової колегії апеляційної інстанції від 28.11.2016 р., встановлено, що до проведення будівельних робіт будівля літ. Ж та літ. Ж-1 за функціональним призначенням була котельною з майстернею та іншими допоміжними приміщеннями, а на теперішній час будівля є автомайстернею з миїчними постами (автомийка), а також змінені загальні габарити будівлі, конструктивні елементи, інженерні комунікації та устаткування, площі та об'єм приміщень, тому роботи які виконані на об'єкті будівля автомайстерні з миїчними постами та спорудами, що розташовані за вказаною адресою відносяться до "Реконструкції".
Отже, позивачем була проведена самовільна реконструкція вже існуючого об'єкту нерухомості, під час якої без погодження Орендодавцями та власником об'єкту нерухомості підвищувалися його техніко-економічний рівень, поліпшувалися умови експлуатації, змінювалися основні техніко-економічні показники, потужність, призначення, геометричні розміри (добудовувалися нові приміщення, змінювалися площа і конфігурація).
Згідно до вимог п.п. 5.6, 6.3 Договору оренди передбачено, що Орендар має право виконувати перепланування, реконструкцію та добудову орендованої будівлі за умови отримання згоди Орендодавця та обов'язкового попереднього погодження з Орендодавцем переліку поліпшень, обсягу запланованих робіт, кошторису витрат на проведення робіт. Реконструкція, технічне переоснащення і поліпшення об'єкту оренди, якщо такі роботи сприяють підвищенню його вартості, здійснюються Орендарем за умови обов'язкового попереднього погодження з Орендодавцем з обов'язковим наданням переліку поліпшень, обсягу запланованих робіт та кошторис витрат.
При цьому, умовами п. 10.5. Договору оренди визначено, що вартість покращень орендованого майна, які здійснені без згоди орендодавця та які неможливо відокремити без шкоди для приміщення, відшкодуванню не підлягають.
Проте за змістом того ж пункту Договору, навіть погоджені поліпшення, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, підлягають лише компенсації у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Крім того, згідно із п. 10.1 Договору оренди, цей договір діє строком на 10 (десять) років. Моментом обчислення строку дії Договору є день його нотаріального посвідчення та передачі будівлі за актом приймання-передачі…
…Оскільки вимоги, що визначені в пунктах 5.6, 6.3 Договору оренди Позивачем не були виконані, відсутні підстави вважати, що зроблена останнім реконструкція орендованого майна була здійснена за погодженням з орендодавцями або одного з них.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав до позбавлення права власності териториальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на нежитлове приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі та визнання права спільної часткової власності на 7/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; визнання права спільної часткової власності на 93/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за Позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що шляхом наказу Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради № 324 від 29.12.2005 р. відповідну згоду на реконструкцію було надано, спростовується змістом цього наказу, яким було визначено необхідність узгодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції частини нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) та отримання дозволу на їх проведення в установленому законодавством порядку, вимоги якого Позивачем не дотримано».
В матеріалах справи№ 908/325/24 також відсутні докази того, що Орендодавцям за Договором № 1223 та Запорізькій міській раді, як власнику майна, суть, обсяг, мета, вартість, очікуваний результат будівельних робіт, які будь проведені Орендарем під час реконструкції, були повідомлені та погоджувалися з ними.
Сам факт наявності письмової згоди одного з орендодавців на проведення поліпшень об'єкта, але без погодження з ним самої проектно-кошторисної документації - за умови наявності такої вимоги - не свідчить про погодження обсягу та вартості таких поліпшень.
Будівля літ. Ж, яка була об'єктом оренди за Договором № 1223 по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі в порушення пунктів 2.4. Договору № 1223 орендарем ПП Маловічко В.І. повернута не була.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, Маловічко В.І. не набув права власності ні на первісний об'єкт, ні на результати поліпшень.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
При цьому, ч. 5 т. 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується. Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Суд першим кроком має з'ясувати: чи підстава заволодіння є законною чи незаконною або ж навіть забороненою законом; правова підстава відсутня чи нікчемна; підстава має або ж не має законної волі власника на відчуження; чи обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду, чи є такою підставою злочин; насамкінець чи підстава є оплатною чи безвідплатною. Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.Верховний Суд тлумачить поняття добросовісності, наступним чином: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна» (Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).
За такого формулювання Верховний Суд оцінює добросовісність як загальну цивільну презумпцію, а не як умову набуття права власності, навіть у титульних спорах про право власності, апелюючи до ст. 41 Конституції. Такі «об'єктивні» обставини як державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, також можуть бути спростовані.
Так, Велика Палата Верховного Суду визначила: «… ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 12 Закону слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати (п. 7.35 Постанови ВП ВС від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).
У практиці ВС наразі сформовані такі критерії недобросовісності:
- порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю;
- якщо не порушуються імперативні норми, проте дії є зловживанням правом, добросовісність відсутня (Постанова КЦС ВС від 06.11.2019 року в справі №317/3272/16-ц). Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність;
- заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) також може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них» (Постанова ОП КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
Заявою від 10.10.2018 ОСОБА_2 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг", в якому він володів часткою в розмірі 50%, а в подальшому часткою 99%, про передачу до статутного капіталу товариства будівлі літ. Ж, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої не був і права передавати у статутний капітал не мав.
Згідно із протоколом № 2/18 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" від 10.10.2018, на якому були присутні учасники: ОСОБА_5 , якому належить 50% від статутного капіталу товариства, що складає 1 000 грн, ОСОБА_2 , якому належить 50% від статутного капіталу товариства, що складає 1 000 грн, по другому питанню слухали: пропозицію ОСОБА_2 про необхідність збільшення статутного капіталу товариства на 98 000 грн. Прийняти в якості внеску учасника ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства наступне майно загальною вартістю 98 000 грн - будівлю автомайстерні літ. Ж, площею 54,7 кв.м, будівлю автомийки літ. Ж1, площею 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1658683823101.
По третьому питанню слухали: пропозицію ОСОБА_5 визначити статутний капітал товариства в розмірі 100 000 (сто тисяч гривень) та затвердити наступний розподіл часток у статутному капіталі Товариства:
- ОСОБА_5 належить частка, яка дорівнює 1 000 (одна тисяча гривень 00 коп.), що складає 1 % від статутного капіталу товариства,
- ОСОБА_2 - належить частка, яка дорівнює 99 000 (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.), що складає 99 % від статутного капіталу товариства. Вирішили: визначити статутний капітал Товариства в розмірі 100 000 (сто тисяч гривень) та затвердити наступний розподіл часток у статутному капіталі товариства:
- ОСОБА_5 належить частка, яка дорівнює 1 000 (одна тисяча гривень 00 коп.), що складає 1 % від статутного капіталу Товариства,
- ОСОБА_2 - належить частка, яка дорівнює 99 000 (дев'яносто тисяч гривень 00 коп.), що складає 99 % від статутного капіталу Товариства.
Таким чином, ОСОБА_2 передав до статутного капіталу товариства, в якому отримав частку 99%, тобто фактично самому собі, спірну будівлю, з обговоренням на загальних зборів цього питання, при цьому достеменно знаючи, що такого права передавати спірну будівлю не мав і за всіма обставинами товариство в особі його учасників, вирішуючи це питання на загальних зборах, проявивши розумну обачність, за всіма обставинами повинно було і знало, що незаконно приймає до статутного капіталу будівлю, яка належала Запорізькій міській раді.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, у державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області були відсутні законні підстави для реєстрації 26.10.2018 за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» права власності на нерухоме майно: будівлі літ. Ж та літ. Ж1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_2 ніколи не був власником будівлі літ. Ж.
Такий спосіб відчуження був свідомо обраний з метою уникнення перевірки правового режиму майна в державних реєстрах, оскільки на момент передачі право власності на будівлі не було зареєстровано. Реєстрація права власності за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на нежитлові будівлі літ. Ж, та літ. Ж-1 відбулася вже після передачі майна.
Отже не можна вважати такі дії добросовісною поведінкою, з огляду на те, що набувач - ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», в особі бенефіціарного власника ОСОБА_2 , фактично знало, що майно набувається в спосіб, що суперечить законодавству.
Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.
Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
Разом із тим відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача.
Однак, в даному випадку передання як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства спірної будівлі з формальної точки зору є відплатним придбанням, ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» є недобросовісним набувачем такого майна.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.22 у справі №914/2618/16 (провадження №12-25гс21), вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (пункт 52 постанови).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право (пункт 80 постанови). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (пункт 81 постанови). Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (пункт 83 постанови ВП ВС, 07.11.2018, справа №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18)).
З огляду на доведену незаконність і безпідставність відчуження спірного майна на користь юридичної особи, без отримання погодження власником майна на реконструкцію орендованої нерухомості, за відсутності доказів про законність виникнення права власності на реконструйований об'єкт за ОСОБА_2 , тобто порушення чітких критеріїв правомірного набуття права власності на нерухоме майно, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про законність втручання у право набувача на мирне володіння майном.
Повернення у комунальну власність будівлі лікарні, незаконної відчуженої орендарем переслідує легітимну мету контролю за використанням майна територіальної громади відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося для забезпечення права членів територіальної громади на охорону здоров'я, що переважає приватний інтерес набувача будівлі у збереженні останньої у власності.
Критерій пропорційності втручання у право мирного володіння майном в даному випадку полягає в тому, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг знати та знав про те, що ця спірна будівля належить Запорізькій міській раді. Вказане було зафіксовано і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2018, у справі № 908/401/16, яка була розміщена у загальному, публічному доступі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (забезпечено надання загального доступну 24.09.2018) на момент внесення до статутного капіталу відповідача.
В межах цієї справи не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації, оскільки відповідач не надав жодного доказу перерахування грошей ОСОБА_2 за договором відступлення частки у статутному капіталі ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" шляхом продажу в сумі 99000,00 грн, згідно якого ОСОБА_2 продав 99 часток статутного капіталу.
Тобто товариство фактично безоплатно отримало у власність будівлю літ. Ж, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, без волі Запорізької міської ради, КНП «Міська лікарня №10» ЗМР, фактично вибула з їх володіння шляхом внесення до статутного фонду ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" згідно заяви учасника вказаного товариства ОСОБА_2 від 10.10.2018, акту передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" від 10.10.2018, протоколу № 2/18 загальних зборів учасників ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" та реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43709836 від 26.10.2018.
Отже, відповідач у протиправний спосіб фактично володіє та користується будівлею літ. Ж, яка належить Запорізькій міській раді та перебуває в оперативному управлінні позивача.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Разом з тим, системне тлумачення статей 328 ЦК України, статей 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Водночас, рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна (незалежно від того, у порядку яких статей ЦК України відбувається таке витребування) саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, яке раніше було зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем - ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг».
Інакше кажучи, для внесення на підставі такого рішення суду до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, позивачу не потрібно за окремою позовною вимогою скасовувати запис про таку реєстрацію за відповідачем (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 99) і від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п.п. 46-51).
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21, справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21), заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (пункт 64 постанови).
Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21, справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21), під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається (пункт 154 постанови).
Апеляційний суд погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно звернувся з вимогами про витребування майна, не дивлячись на відсутність скасування (визнання протиправним) відповідно запису про його реєстрацію та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЗП142143641268 виданий 30.12.2014, а вказаний спосіб захисту права є ефективним.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Оскільки, Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня № 10" Запорізької міської ради, як і Запорізька міська рада, ніколи не перебували у договірних відносинах з ТОВ "Юридична фірма "Прогрес Консалтинг" з приводу спірного майна, то між ними наявні речово-правові відносини, відповідно захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову.
Проведеною в межах цієї справи судовою будівельно-технічною експертизою, за результатами якої складено Висновок експерта № 0100 від 19.07.2024, у відповіді на питання № 1 визначено, що за результатами проведеного дослідження встановлено, що згідно до проектної та технічної документації, з урахуванням результатів натурного огляду, використання (експлуатація) об'єкта нерухомого майна під літ. Ж1, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, бульвар Шевченка 25, згідно до функціонального призначення, можливе окремо від об'єкту нерухомого майна під літ, Ж, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, бульвар Шевченка 25.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що об'єкт нерухомого майна під літ, Ж, що розташований за адресою: м.Запоріжжя, бульвар Шевченка 25 може бути безперешкодно витребуваний на користь позивача.
Щодо доводів скаржника про порушення позивачем строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.
Апелянт наголошує, що права позивача як орендодавця порушені ОСОБА_2 який 25.04.2016 не повернув майно, відповідно про порушене право орендодавець - позивач дізнався 25.04.2016, а відповідно строк позовної давності сплинув 25.04.2019.
В постанові Верховного Суду в справі № 351/1317/18 від 02.06.2021 містяться висновки щодо застосування строків загальної позовної давності (3 роки) при поданні віндикаційного позову.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020.
Так, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин. Вказаний карантин продовжений постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423.
Зазначеними постановами Кабінету Міністрів України передбачено продовження на всій території України режиму надзвичайної ситуації до 30.04.2023, а також продовжено на всій території України дію карантину через COVID-19 до 30.04.2023.
Також, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX, прийнятий 15.03.2022 Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Відповідно до Закону України № 2915-ІХ від 07.02.2023, затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні". Відповідно до п.1 Указу Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" постановлено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, та Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила такі висновки: «Спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу, мала би спливти 1 жовтня 2020 року. Втім, з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за зазначеними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с. 67-68), в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на викладене немає підстав для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20».
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вже зробила висновок щодо порушеного правового питання, зокрема про те, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ.
Аналіз зазначених вище змін до законодавства свідчить, що позивачем заявляються позовні вимоги в межах строків позовної давності.
При цьому, права позивач порушені саме ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг», як першим набувачем спірної нерухомості у вигляді державної реєстрації права власності на неї.
Така реєстрація відбулась не за ОСОБА_2 , з яким були наявні правовідносини оренди, тому посилання відповідача на відлік порушення прав від моменту спливу десятидобового строку від дати закінчення Договору оренди № 1223, є помилковим. Спірні правовідносини є речово-правовими, а не зобов'язальними.
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю пов'язується Великою Палатою Верховного Суду з позбавленням власника володіння майном. Зокрема, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Оскільки володіння нерухомістю пов'язано з реєстраційним посвідченням, то слід визнати, що датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки володіння нерухомістю пов'язано з реєстраційним посвідченням, то початок перебігу строку позовної давності за віндикаційним позовом пов'язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка його порушила, або про порушення її права, в результаті державної реєстрації права власності на це майно за новим володільцем.
У даній справі такою датою реєстрації права власності за ТОВ «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» 24.10.2018 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 364831796 від 07.02.2024.
З урахуванням, наведених вище законодавчих змін, пов'язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та воєнним станом, трирічний строк позовної давності на момент подання позову не сплив.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційних скарг в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Прогрес Консалтинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024 у справі № 908/325/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2024 у справі № 908/325/24 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 17.11.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін