03 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/14/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.,
від Прокуратури: - Горгуль Н.В.;
від Відповідача: Нескородь В.М. - представник;
від інших учасників справи: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича, м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2025 у справі №917/14/22
за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт. Диканька
до відповідача Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича, м. Полтава
про розірвання договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок
У січні 2022 року заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради (далі- Позивач) з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича (далі - Відповідач) про:
1) розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та ФО-П Чугуєвець В.М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки;
2) розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В. М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у позові відмовлено.
Постановою Верховного суду України від 30 липня 2024 року рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 917/14/22 скасовано; справу № 917/14/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду цієї справи суду необхідно належну правову оцінку умовам договорів № 1007 та № 1008 (пункти 2 вказаних договорів) та додаткових угод до них, у тому числі, щодо визначного виду використання спірних земельних ділянок, звернути увагу на положення частини п'ятої статті 20, статей 31, 33- 37 ЗК України, у відповідній редакції та врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Полтавської області від 31.07.2025 у справі № 917/14/22 позовні вимоги Прокурора задоволені у повному обсязі:
-розірвано договір оренди землі від 27.12.2012 укладений між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та Відповідачем щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 06.05.2014 за №5555260;
-скасовано державну реєстрацію права оренди земельних ділянок з одночасним припиненням речових прав Відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га, розташовану на території колишньої Петро- Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту;
-зобов'язано Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га, розташовану на території колишньої Петро- Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту, шляхом підписання акту приймання - передачі;
-розірвано договір оренди землі від 27.12.2012 укладений між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та Відповідачем щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 06.05.2014 за №5556016;
-скасовано державну реєстрацію права оренди земельних ділянок з одночасним припиненням речових прав Відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га, розташовану на території колишньої Петро- Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту;
-зобов'язано Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га, розташовану на території колишньої Петро- Давидівської сільської ради Диканського району за межами населеного пункту, шляхом підписання акту приймання - передачі;
-стягнуто з Відповідача на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 13 620,00 грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням та вважаючи його таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Відповідач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції про доведеність позовних вимог, оскільки:
-Прокурором не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про використання Відповідачем земельних ділянок з порушенням цільового призначення у відповідності до норм ст. 37 ЗУ «Про охорону земель» та ст.96 ЗК України;
-Прокурором не доведено погіршення якості орендованої землі, обстеження проведено без участі Відповідача, а складений акт перевірки законодавства не може служити безумовною підставою порушення вимог земельного законодавства, оскільки відомості про знищення пасовищ та сіножатей, які належали відсутні, а відповідний протокол про адміністративне правопорушення не складався;
-Прокурором не зазначено жодних правових підстав до звернення до суду в інтересах Позивача, а саме лише зазначення у позові про самоусунення Позивача від виконання його обов'язків, не свідчить про наявність таких підстав;
-суд першої інстанції залишив без належного реагування клопотання Відповідача про залучення Диканської селищної ради у якості третьої особи;
- судом не надано правової оцінки тому факту, що відповідно до договорів суборенди землі від 13.12.2021 року спірні земельні ділянки були передані в суборенду ТОВ «Дружба», яке не було залучено до участі в справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 року у справі №917/14/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2025, а ухвалою суду від 17.09.2025 справу призначено до розгляду на 06.10.2025 о 12:30.
Від Прокурора на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі, які останній просив врахувати при розгляді справи.
Від Позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні 06.10.2025 Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення законним та обґрунтованим.
Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляд справи через неможливість явки представника у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні.
Ухвалою судової колегії, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи. Причини неявки представника Відповідача визнано неповажними.
У справі було оголошено перерву було оголошено перерву до 03.11.2025 до 12:00.
У судовому засіданні 03.11.2025 представник Відповідача, підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Інші учасники справи не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались правом участі в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини: укладення 27.12.2012 між Позивачем та Відповідачем Договору оренди землі № 1007, відповідно до якого Позивач надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081 га (пасовища), яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканського району, строком на 25 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за № 5555260 (далі - Договір № 1007);
- укладення 09.02.2021 між Позивачем та Відповідачем додаткової угоди до Договору № 1007, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 21 608,03 грн на рік;
-укладення 27.12.2012 між Позивачем та Відповідачем Договору оренди землі № 1008, за умовами якого Позивач надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га сільськогосподарського призначення (сіножаття), яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканського району, строком на 25 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за № 5556016 (далі - Договір № 1008).
-укладення 09.02.2021 між Позивачем та Відповідачем додаткової угоди до Договору № 1008, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 43 018,40 грн на рік;
-проведення 29.09.2020 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки № 896-ДК/0797/АП/09/01/-20, за результатами якої складено акт про виявлення посівів сільськогосподарської культури кукурудзи, що є порушенням статті 37 Закону України «Про охорону земель», вимог пункту «г» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій», статті 15 Закону України «Про оренду землі»;
- виявлення 20.09.2021 робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та не сільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради, створеної розпорядженням селищного голови від 14.04.2021 № 50-од факту розорювання земельних ділянок на орієнтовних площах 9 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 та 11 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:003:0184, а також вирощування на них сільськогосподарських культур кукурудзи, складання про це актів обстеження стану та використання земельних ділянок від 20.09.2021.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Предметом позову у цій справі є вимоги Прокурора про розірвання Договорів № 1007 та № 1008, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок, з огляду на те, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають в оренді Відповідача, з видом використання як сіножаття та пасовища у 2020-2021 роках фактично використовувалися орендарем як рілля, тобто з огляду на неправомірну зміну Відповідачем виду використання земельних ділянок в межах однієї категорії цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення.
Відповідач протягом розгляду справи не заперечував факт здійснення посівів на зазначених ділянках, проте вважав такі дії правомірними, а посилання Прокурора на статтю 37 Закону України «Про охорону земель», відповідно до якої на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання пасовищ та сіножать - безпідставним, оскільки ці обмеження повинні бути зареєстровані у встановленому законом порядку.
Відповідач посилався на умови пунктів 26 договорів оренди землі від 27.12.2023, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження), а пунктом 30 договорів визначено, що орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов Договорів.
Задовольняючи позовні вимоги за результатом нового розгляду справи, суд першої інстанції визнав вимоги Прокурора доведеними та обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Предметом апеляційного оскарження є незгода Відповідача з таким висновком суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає вищенаведений висновок суду першої інстанції необґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що його спростовують, виходячи з наступного.
Щодо підстав до звернення Прокурора з даним позовом та необхідність визначення Диканської селищної ради у якості третьої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 ГПК).
Відповідно до частини четвертої вказаної статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу
Згідно з частиною п'ятою статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону «Про прокуратуру», відповідно до частини третьої якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах.
Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Разом з цим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону «Про прокуратуру»).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19; від 28.09.2022 у справі №483/448/20,; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
У постанові від 28.11.2024 у справі №910/13240/22 (910/5595/22) Верховний Суд, ураховуючи наведені вище позиції Великої Палати Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, зазначив, що:
- у цій категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та чи є обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права;
- процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави;
- прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, зокрема, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Водночас, в даній справі встановлено передання Диканській селищній раді Полтавського району (Диканського району) Полтавської області, Позивачу у справі, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4672,7778 га, які розташовані за межами населених пунктів., що підтверджується наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».
Так, відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 земельні ділянки з кадастровими номерами: 5321084500:00:001:0061 та 5321084500:00:003:0184, передано з державної власності в комунальну власність Диканської селищної ради Полтавського району (Диканського району) Полтавської області.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Оскільки земельні ділянки перебувають у комунальній власності Диканської селищної ради, то остання вірно визначена Прокурором у якості Позивача, а тому визначення її у якості Третьої особи у справі суперечитиме вищенаведеним приписам чинного законодавства.
Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Диканська селищна рада Полтавського району Полтавської області, яка від виконання покладених на неї Законом обов'язків самоусунулася та скерувала до Диканської окружної прокуратури лист від 21.09.2021 за №021-38/445 з констатацією факту порушення вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок з кадастровими номерами 5321084500:00:001:0061 та 5321084500:00:003:0184.
Диканською окружною прокуратурою направлено повідомлення № 51-4220вих21 05.11.2021 до Диканської ОТГ про наявність порушень земельного законодавства при використанні зазначених вище земельних ділянок, і з огляду на те, що на даний час розпорядником даних земельних ділянок є Диканська ОТГ, саме вона уповноважена здійснювати заходи щодо усунення порушень, допущених при використанні Відповідачем земельних ділянок, запропоновано вжити відповідні заходи, у тому числі в судовому порядку.
Відповідно до листа Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області №4003/02.1-24 від 17.11.2021, вона підтримує позицію Диканської окружної прокуратури щодо необхідності використовувати орендовані земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки передані їм власником та просить вжити заходи щодо захисту інтересів територіальної громади Диканської селищної ради в шляхом усунення порушень вимог земельного законодавства України при використанні Відповідачем земельних ділянок комунальної власності.
Оскільки Диканською селищною радою жодних активних заходів, спрямованих на захист порушених прав та інтересів громади не вчинено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав до звернення Прокурора з даним позовом в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Щодо суті спору.
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договорів № 1007 та № 1008, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за видом використання є сіножаттями та пасовищами, але в 2020- 2021 роках використовувалися Відповідачем у якості рілля внаслідок неправомірної зміни ним виду використання земельних ділянок в межах однієї категорії цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення.
За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі
сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно- захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (стаття 1 Закону України «Про землеустрій»).
Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Відповідно до Закону України від 17.06.2020 № 711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель», зокрема, статтю 19 ЗК України доповнено частиною третьою такого змісту: земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
За змістом частини п'ятої статті 20 ЗК України (чинній на час укладення спірних договорів № 1007 та № 1008) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель.
Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).
Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 16.11.2022 у справі № 914/291/22).
Разом з тим, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано статтею 22 ЗК України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2 у редакції, чинній на час укладення договорів № 1007 та № 1008).
Згідно з частиною третьою статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У статтях 31, 33- 37 ЗК України визначено види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України для такого виду використання (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).
Так, за змістом статті 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель. Проте, за приписами частини п'ятої статті 20, статті 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах цього виду використання, отже, за умови передачі в оренду земельної ділянки, що за видом використання належить до сінокосіння і випасання худоби, орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку виключно для сінокосіння і випасання худоби, тобто в межах виду користування (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц.
Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051 сіножаті систематично використовуються для сінокосіння, пасовища - для випасання худоби.
Законодавець передбачає можливість розорення сіножатей та пасовищ з метою їх докорінного поліпшення, але виключно за умови використання їх під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем пасовища та сіножаті всупереч їх правовому режиму, екосистемним функціям, оброблені механічним способом та використовувались для вирощування сільськогосподарської культури - кукурудзи.
Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 29.09.2020 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкта - земельної ділянки № 896- ДК/0797/АП/09/01/-20, яким встановлено, що на спірних земельних ділянках, які знаходяться за межами населеного пункту в адміністративних межах колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області, виявлено посіви сільськогосподарської культури кукурудзи. Вказані земельні ділянки перебувають в оренді ФО-П Чугуєвець В. М. на підставі договорів оренди від 27.12.2012, укладених терміном на 25 років.
В акті зазначено, що Відповідач використовує спірні земельні ділянки з порушенням статті 37 Закону України «Про охорону земель», вимог пункту «г» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій», статті 15 Закону України «Про оренду землі», так як зміну істотних умов Договору оренди землі від 27.12.2012 не здійснено.
Будь-які Додаткові угоди до Договорів оренди землі від 27.12.2012 не укладались.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач своїми діями порушив умови договорів, самовільно змінив вид використання земельних ділянок (сіножаті та пасовища), що не відповідає вимогам ст.ст. 20, 31, 33-37 Земельного кодексу України та є підставою для розірвання договорів оренди земельних ділянок, повернення їх відповідній територіальній громаді.
Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/929/19, де Верховний Суд відступаючи від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21- 417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність протоколу про адміністративні правопорушення та притягнення Відповідача до адміністративної відповідальності, неналежності складеного акту як такого, що складений у відсутності представника Відповідача, судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 10 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Разом з тим, в даному господарському провадженні не розглядається питання щодо притягнення Відповідача до адміністративної відповідальності; особи, що склали відповідні документи - не є учасниками справи, отже відповідність їх дій встановленій процедурі безпосередньо не є предметом дослідження в даній справі, а складені ними документи самі по собі не є рішеннями компетентних органів, які в силу ст.52 ГПК України мають преюдиційний характер для дослідження вчиненого Відповідачем порушення землекористування.
Зазначені документи лише мають ознаки письмових доказів, які в силу вимог ст.ст.73,86 ГПК України є підставою для встановлення обставин (фактів), що мають значення для вирішення справи та оцінюються судом на предмет їх належності, допустимості, достовірності як окремо кожний, так і вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, обставиною, на підтвердження якої надані вищенаведені докази, є саме факт використання Відповідачем спірних земельних ділянок саме під рілля, а не у якості пасовищ та сіножать, тобто всупереч виду їх використання.
Разом з тим, сам факт використання спірних земельних ділянок під рілля Відповідачем взагалі не заперечувався, проте він стверджував про відсутність порушень діючого законодавства в своїх діях через використання землі в межах її цільового призначення.
Отже наведені доводи апеляційної скарги не мають значення для дослідження обставин, що мають значення для справи.
Також доводи апелянта щодо ненадання судом правової оцінки факту передання спірних земельних ділянок в суборенду то дослідження таких обставин не має значення для розгляду справи, оскільки договори суборенди та правовідносини, що з них виникають, не є предметом спору.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Прокурора є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийняв в означеній частині рішення на основі всіх доводів, що були належним чином надані сторонами і підтверджувалися наявними в матеріалах справи доказами, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відносяться на заявника апеляційної скарги. Про стягнення інших судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, тому вони не підлягають розподілу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича, м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2025 у справі №917/14/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 31.07.2025 у справі №917/14/22- залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Фізичну особу-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича, м. Полтава
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 14.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков