вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4560/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.10.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 (повний текст рішення складено 21.07.2025)
у справі №910/4560/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн"
до: 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
2. Державної казначейської служби України
про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 3 327 346,32 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 3 327 346,32 грн.
Позов обґрунтовано тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн" повинно бути відшкодовано за рахунок коштів Державного бюджету майнової шкоди у розмірі 1 327 346, 32 грн та моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн, завданої бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка полягає у незавершенні ліквідації банку у строки, визначені законом, та непогашенні протягом 6-ти років грошових вимог позивача в сумі 1 327 346,32 грн, що порушили його право на "ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження" (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і є основоположних свобод), що в свою чергу ставить під сумнів принцип верховенства права, зазначений в ст. 8 Конституції України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі №910/4560/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що ПАТ «Енергобанк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є окремими юридичними особами. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є самостійною юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції, має свій окремий ідентифікаційний код юридичної особи, при цьому, хоч і наділений певними владними повноваженнями, однак не належить до органів державної влади.
Одночасно суд першої інстанції звернув увагу і на те, що ТОВ "Арома Юкрейн" не надало будь-яких доказів того, що йому було завдано майнової та моральної шкоди. Позивач не вказав, в чому саме виразилась така шкода.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі № 910/4560/25, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн".
Апелянт вказує, що рішення винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а судом першої інстанції не досліджено вказаних позивачем у позові доводів та доказів, яким обґрунтовані позовні вимоги.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, наголошуючи на обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка учасників у судове засідання
У судове засідання 14.10.2025 представники позивача та відповдіача-2 не з'явились.
25.09.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" надійшла заява про розгляд судової справи без участі його представника. Крім того, позивач вказує, що підтримує апеляційну скаргу у повному обсязі та просить її задовольнити.
Водночас, відповідач-2 про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 12.09.2025) до його електронного кабінету.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача-2.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» (правонаступник - ТОВ «Арома Юкрейн») та Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» було укладено договір банківського рахунку № 2600138936601.
За твердженням позивача, на рахунку в банку перебували кошти у сумі 41 029,74 Євро та 4 165,00 доларів США.
На виконання постанови Правління Національного банку України № 96 від 12 лютого 2015 року прийнято рішення «Про віднесення ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» до категорії неплатоспроможних». Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було вирішено розпочати з 13.02.2015 процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно. Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» провідного професіонала відділу стратегії та нормативно - методологічного забезпечення С.А. Брайко.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 11 червня 2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 року № 115 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Енергобанк».
Листом від 13.01.2016 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» повідомила позивача про включення його вимог у розмірі 1 327 346,32 гривень до 7-ої черги кредиторів ПАТ «Енергобанк».
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету майнової шкоди у розмірі 1 327 346, 32 грн та моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн, завданої бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка полягає у незавершені ліквідації банку у строки, визначені законом, та непогашенні протягом 6-ти років грошових вимог позивача в сумі 1 327 346,32 грн, що порушили його право на «ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача-1, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначені в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В свою чергу, стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
До суб'єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.
Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.
Як встановлено судом, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 26 травня 2016 року № 842, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» на два роки до 11червня 2018 року включно.
Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Енергобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Брайка Станіслава Анатолійовича на два роки до 11 червня 2018 року включно.
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 16 травня 2019 року № 1209 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» строком на один рік з 12 червня 2019 року до 11 червня 2020 року включно.
Водночас, відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Енергобанк», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов'язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на один рік з 12 червня 2019 року до 11 червня 2020 року включно.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 липня 2020 року № 1439 визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «Енергобанк» здійснюються Фондом безпосередньо.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно з частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Суд першої інстанції правильно встановив, що фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Дане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15.
З огляду на підстави, що викладені в матеріалах справи, спір заявлений позивачем обумовлений майновою вимогою до банку, який знаходиться в процедурі виведення з ринку як неплатоспроможний здійснити операцію із належними йому коштами, що випливає із його права розпоряджатися своїм майном.
Як вбачається з матеріалів справи та як зазначає сам позивач - ТОВ «РосКосметика» (правонаступником якого є позивач) визнано кредитором ПАТ «Енергобанк» та включено його вимоги в розмірі 1 327 346,32 грн, які обліковуються на рахунку у ПАТ «Енергобанк» до 7-ї черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів. Позивачем не оскаржувалося включення його вимог до сьомої черги.
Вище зазначалося, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Основаним завдання Фонду гарантування, згідно зі статтею 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для виконання вимог Закону на Фонд гарантування покладено ряд функцій.
Фонд гарантування розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина 1 статті 34 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування або уповноважена особа діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; вчиняє будь-які дії та приймає рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Згідно зі статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації банку Фонд гарантування безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Частиною 1 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов'язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно трактував те, що ПАТ «Енергобанк» є самостійною юридичною особою. Банк перебуває у стані припинення, але запису про його ліквідацію як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено.
Спір у справі № 910/4560/25 пов'язаний із діями Уповноваженої особи Фонду як органу управління банком та рішенням виконавчої дирекції Фонду, прийнятим в процесі здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Так, статтею 6 Конституції України закріплено принцип розподілу державної влади.
Єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України).
Виконавча влада здійснюється системою органів, вищим органом в якій є Кабінет Міністрів України (стаття 113 Конституції України). Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (стаття 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Самостійне місце в системі державних органів України належить главі держави - Президенту України (стаття 102 Конституції України).
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (стаття 118 Конституції України).
Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами. Ідентифікуючими ознакам органу державної влади є, зокрема, джерела його фінансування (фінансується з Державного бюджету) та особливий статус його працівників (державні службовці). Перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування наведений, зокрема, в Конституції України, Законі України «Про центральні органи виконавчої влади», Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законі України «Про місцеві державні адміністрації».
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права та має відокремлене майно. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 81 Цивільного кодексу України вказано, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 15 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу» працівники Фонду гарантування не є державними службовцями.
Згідно зі статтями 19 та 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд фінансується за рахунок різних джерел (початкові збори з учасників Фонду, регулярні збори з учасників Фонду, доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України, кредити, залучені від Національного банку України, тощо). Кошти з Державного бюджету України можуть бути джерелом формування коштів Фонду, проте фінансування діяльності Фонду гарантування здійснюється в основному за рахунок регулярних зборів з учасників Фонду. До прикладу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не передбачають будь-якого державного фінансування Фонду гарантування. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб хоча і наділений певними владними повноваженнями, не входить до системи органів виконавчої влади, не має закріпленого в Законі статусу органу державної влади, не має всіх ознак органу державної влади.
Аналогічний висновок було висловлено в листі ВСУ від 09.08.2017 № 9-1524/0/4-17.
Отже, правовий аналіз вище вказаних положень законодавства України свідчить про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є самостійною юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції, має свій окремий Ідентифікаційний код юридичної особи та не належить до органів державної влади.
При цьому, позовні вимоги мотивовано порушенням права позивача на "ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження" (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і є основоположних свобод), що в свою чергу ставить під сумнів принцип верховенства права, зазначений в ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частин 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає так складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та шкодою виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Вина є суб'єктним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України зитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відповідно до положень статей 509, 1066, 1074, 1089 Цивільного кодексу України, статей 2, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за наявності договору банківського рахунка між позивачем та ПАТ «Енергобанк» склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер.
Так, для задоволення наведених позовних вимог необхідним є встановлення обставин неправомірного ухилення відповідача від виконання свого обов'язку та порушення у зв'язку з цим прав (охоронюваних законом інтересів) позивача. При цьому, за наявності встановленої законом заборони здійснювати задоволення вимог кредиторів банку під час тимчасової адміністрації та ліквідації, у суду відсутні правові підстави до спонукання відповідачів здійснити відповідні дії всупереч забороні, встановленій законом та за відсутності прямо передбачених повноважень у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Крім того, слід зазначити, що викладене спростовує твердження позивача про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки діями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивач не позбавлений свого майна, його ПАТ «Енергобанк» визнав кредитором, його вимоги у цій справі включені ПАТ «Енергобанк» до реєстру вимог кредиторів ПAT «Енергобанк» та будуть задоволені у порядку черговості, визначеній статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Як вже неодноразово зазначалось, в силу положень статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Відповідно до статті 20 вказаного Закону Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Пред'явлення вимоги про відшкодування збитків покладає на позивача обов'язок довести, що ці збитки не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків. При цьому на Позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням та шкодою. Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12 (3-188сг14).
Разом з тим, ТОВ «Арома Юкрейн» не доведено належними та допустимими доказами правових підстав для відшкодування збитків зі сторони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діє в межах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
З огляду на викладене, вимоги чинного законодавства України та недоведеність порушення прав та інтересів позивача Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, ТОВ "Арома Юкрейн" не надало будь-яких доказів того, що йому було завдано майнової та моральної шкоди. Позивач не вказав, в чому саме виразилась така шкода.
Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 2 000 000,00 грн, то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми. Позивач лише зазначив, що цей розмір достатній для розумного задоволення потреб позивача. Проте, суд позбавлений можливості перевірити такі твердження позивача з огляду на відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів в цій частині позову.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди. Відтак, позовні вимоги ТОВ "Арома Юкрейн" задоволенню не підлягають.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі №910/4560/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Арома Юкрейн" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 по справі №910/4560/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 по справі №910/4560/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/4560/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 14.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська