вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 925/264/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засіданні: Романенко К.О.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Фермерського господарства "Вишенька Плюс"
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 20.06.2023 (повний текст рішення складено 26.06.2023)
у справі № 925/264/23 (суддя Васянович А.В.)
за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Шрамківської сільської ради
до Фермерського господарства "Вишенька плюс"
про розірвання договору, скасування рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2023 року керівник Золотоніської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Шрамківської сільської ради до Фермерського господарства «Вишенька плюс», у якому просив;
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 05 січня 2015 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та громадянином ОСОБА_1 , що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №30861922 від 21 березня 2019 року, предметом якого є ділянка 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га.;
- скасувати рішення державного реєстратора №46135601 від 26 березня 2019 року про державну реєстрацію права оренди;
- зобов'язати відповідача повернути Шрамківській сільській раді земельну ділянку 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором щодо своєчасної сплати орендної плати, а також ігнорування останнім вимог сільської ради про внесення змін до договору в частині орендної плати у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки землі.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.07.2025 у справі №925/305/25 позов задоволено повністю; вирішено:
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 05.01.2015 укладений між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та громадянином ОСОБА_1 , що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30861922 від 21.03.2019, предметом якого є ділянка 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га;
- скасувати рішення державного реєстратора № 46135601 від 26.03.2019 про державну реєстрацію права оренди;
- зобов'язати Фермерське господарство "Вишенька плюс" повернути Шрамківській сільській раді земельну ділянку 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га;
- стягнути з Фермерського господарства "Вишенька плюс" на користь Черкаської обласної прокуратури в Державній казначейській службі України 8052,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір пов'язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, якою було створено Фермерське господарство; у зв'язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України №1423-IX від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" орендована відповідачем земельна ділянка відноситься до комунальної форми власності; договір оренди підлягає розірванню внаслідок істотного порушення Фермерським господарством договору оренди, що полягає у систематичній несплаті орендної плати, незважаючи на те, що така заборгованість була погашена в подальшому; оскільки позовна вимога про розірвання договору оренди підлягає задоволенню, похідні вимоги про повернення сільській раді земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора є також обґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фермерське господарство "Вишенька Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі № 925/264/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інтанції неправильно застосовано норми матеріального права (неправильно тлумачено закон та не застосовано закону, який підлягав застосуванню), а також порушено норми процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Фермерського господарства «Вишенька Плюс» до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7120682100:01:001:0328. Будь-якого іншого договору оренди спірної землі, у якому б орендарем вже виступало ФГ «Вишенька Плюс» - також немає. Отже, фактичним орендарем спірної земельної ділянки за таких умов (відсутність передачі прав та обов'язків щодо оренди землі) є виключно фізична особа ОСОБА_1 , на якого до того ж в силу приписів податкового законодавства покладено обов'язок щодо сплати орендної плати згідно зі спірним договором оренди.
Як наслідок, скаржник вважає, що Фермерське господарство «Вишенька Плюс» не є належним відповідачем у даній справі, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Апелянт також зазначає, що ОСОБА_1 повністю дотримано строки сплати орендної плати відповідно до п. 287.5. ст. 287 Податкового кодексу України, що підтверджується оплатою 24.10.2022 у повному обсязі орендної плати за договором оренди згідно з податковим повідомленням-рішенням № 1027736-2411-2313 від 27.09.2022.
Крім того, скаржник стверджує про неналежне повідомлення його про розгляд справи у суді першої інстанції, а також, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та змінив предмет позову.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що Фермерське господарство є належним відповідачем у цій справі з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17, згідно якої після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими; систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою вважається порушенням умов договору оренди земельної ділянки, а тому дана обставина є підставою для розірвання договору; Фермерське господарство було належним чином повідомлене про відкриття провадження у справі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; сам факт неотримання судової кореспонденції, яка з дотриманням приписів процесуального закону надсилалася судом за належною адресою місцезнаходження відповідача, проте не була отримана останнім, не може вважатися неналежним повідомленням.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції
В апеляційній скарзі Фермерське господарство «Вишенька плюс» просило суд визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів: копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11.04.2019 № 163205187; копію корінця податкового повідомлення-рішення № 1027736-2411-2313 від 27.09.2022 щодо сплати орендної плати з фізичних осіб; копії дублікатів чеків: від 18.10.2022 на суму 37 504,23 грн, від 24.10.2022 на суму 25 000,00 грн щодо сплати орендної плати з фізичних осіб.
Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до частин 1-4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з положеннями частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.
Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов'язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частин 1, 3 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадових осіб органів державної влади, зокрема судів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім цього, із 07.07.2023 Державне підприємство "Інформаційні судові системи" реалізувало в Електронному кабінеті судді можливість отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для долучення до матеріалів справи №925/264/23 витягів та інформаційних довідок з Реєстру речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, з огляду на доведення відповідачем винятковості випадку та належне обґрунтування об'єктивних причини неможливості подання доказів, що не залежали від нього, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття, поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою документів - копію корінця податкового повідомлення-рішення № 1027736-2411-2313 від 27.09.2022 щодо сплати орендної плати з фізичних осіб; копії дублікатів чеків: від 18.10.2022 на суму 37 504,23 грн, від 24.10.2022 на суму 25 000,00 грн щодо сплати орендної плати з фізичних осіб.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 07.10.2025 представники позивача та відповідача не з'явились, позивач про причини неявки суд не повідомив, водночас від Фермерського господарства «Вишенька плюс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посилання на те, що представник Фермерського господарства «Вишенька Плюс» адвокат Наїдко Л.В. не має об'єктивно змоги фізично з'явитися у відповідне судове засідання у зв'язку із участю представника в судовому засіданні в Господарському суді Київської області в цей же день.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
Крім того, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Відповідач виклав свою правову позицію по суті спору в апеляційній скарги, водночас у клопотанні про відкладення розгляду справи не наголошує на обставинах, які, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, та викладення відповідачем своєї правової позиції у заяві по суті спору (апеляційній скарзі), перешкоджали б суду здійснити розгляд апеляційної скарги відповідача без участі представника відповідача.
При цьому, колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду апеляційної скарги по суті.
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, 05 січня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди землі, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №56097682 від 11 січня 2021 року.
Відповідно до умов п. 1 вищевказаного договору орендодавець зобов'язався надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.
В оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7120682100:01:001:0328, площею 37,5245 га., сільськогосподарські угіддя рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області (п. 2 договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з договором оренди становить 1 244 970,98 грн. з розрахунку 1 га площі ріллі - 33 177,55 грн., з урахуванням коефіцієнту індексації 3,997 станом на 01 січня 2015 року (абз. 2 п. 5 договору).
Строк дії договору до 05 січня 2064 року (п. 8 договору).
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 56 023,69 грн. на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 договору).
Згідно п. 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно рівними частинами пропорційно річній орендній платі не пізніше 30 числа наступного місяця (п. 11 договору).
Пунктом 14 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства (п. 15 договору).
У абзацах 1 та 3 п. 28 договору сторони визначили основним з прав орендодавця:
- використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
- своєчасне внесення орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації.
Одним з обов'язків згідно п. 31 договору орендаря є своєчасне внесення орендної плати з урахуванням змін коефіцієнта індексації.
Згідно п. 37 договору його розірвання в односторонньому порядку допускається за рішенням суду у разі несплати орендної плати більш ніж за 3 місця підряд за рік користування.
За умовами пункту 39 договору за невиконання або неналежне його виконання сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Цей договір оренди землі набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Орендар зобов'язаний передати акт приймання-передачі об'єкта оренди до органу державної реєстрації права оренди у триденний термін з моменту його підписання сторонами договору (пункт 41 договору).
Право оренди було зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора №46135601 від 26 березня 2019 року про державну реєстрацію права оренди.
27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ШХ, яким було доповнено розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 жовтня 2022 року за №311385874 земельна ділянка належить до комунальної власності Шрамківської сільської ради.
Відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про оренду землі» також унормовано, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов'язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.
Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.
При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов'язаний стати орендодавцем за договором оренди.
Відтак, після зміни власника земельних ділянок договір не припинив свою дію, натомість Шрамківська сільська рада в силу вимог закону набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов'язками.
Позивач, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, згідно листа-розрахунку від 26.01.2023 №02.1-23/131 Шрамківської сільської ради відповідач систематично порушує своє зобов'язання зі своєчасної сплати грошових коштів за оренду землі. Зокрема, станом на 01 жовтня 2022 року орендна плата за 2022 рік не сплачувалась орендарем, а борг становив 46 878 грн. Річна сума орендної плати становить 62 504 грн. 23 коп. У подальшому заборгованість відповідачем була сплачена 18 жовтня 2022 року в сумі 37 504,23 грн. та 24 жовтня 2022 року в сумі - 25 000 грн. Станом на 26 січня 2023 року заборгованості по орендній платі не було.
Водночас, порушення відповідачем умов договору оренди землі від 05.01.2015 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати і стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, у своєму листі від 26.01.2023 № 02.1-12/131 Шрамківська сільська рада зазначила про важливість щомісячних надходжень орендних платежів, яка є запорукою фінансування сільської ради та виконання планів соціально-економічного розвитку. Зважаючи на те, що відповідачем ігноруються вимоги про внесення змін в частині орендної плати у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки землі, у зв'язку з чим наявні підстави для розірванні договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника прокуратури, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Шрамківської сільської ради.
Так, відповідно до статті статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено вище, 05.01.2015 між Головним управлінням та громадянином ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Державному речових прав на нерухоме майно за №56097682 від 11 січня 2021 року
Об'єктом оренди виступає, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 7120682100:01:001:0328, площею 37,5245 га, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 є керівником та одним із засновником створеного 29 листопада 2016 року фермерського господарства «Вишенька плюс», ідентифікаційний код - 40987539.
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство"землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про фермерське господарство").
При цьому згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц (провадження №14-407цс18), від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц (провадження №14-51цс19), від 26.06.2019 у справі №628/778/18 (провадження №14-235цс19), від 02.10.2019 у справі №922/538/19 (провадження №12-131гс19).
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов'язковим.
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 (провадження № 12-205гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18) та від 30.06.2020 у справі №927/79/19 (провадження №12-21гс20).
Тобто, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору що був укладений з метою створення фермерського господарства, зобов'язання за ним виникло у ФГ «Вишенька плюс», оскільки ОСОБА_1 ставши засновником фермерського господарства втратив статус фізичної особи у таких правовідносинах, тому даний спір належить до господарської юрисдикції.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
При укладанні договору оренди землі до орендаря переходить право володіти і користуватися об'єктом власності, а право розпоряджатися зберігається за власником. Тому власник може на власний розсуд розпорядитись об'єктом і передати право власності на нього іншій особі.
За змістом частини дев'ятої статті 93 Земельного кодексу України та частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Те, що сторона договору не скористалася процедурою позасудового врегулювання питання зміни чи розірвання договору, навіть коли порядок здійснення такої процедури врегульовано законодавчо, не позбавляє таку сторону можливості належним чином реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Така позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала в своїх рішеннях на тому, що реалізація позивачем належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону і пов'язується з моментом виникнення таких обставин. Що ж до питання про наявність чи відсутність підстав для захисту права позивача у спірних правовідносинах, то вони пов'язані з існуванням чи відсутністю тих обставин, які мають наслідком зміну чи припинення відповідних договірних відносин у судовому порядку.
Згідно з п. в) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до вимог статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній станом на момент укладання договору оренди землі), встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
умови збереження стану об'єкта оренди;
умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
відповідальність сторін;
умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом з питань регулювання відносин оренди земельних ділянок, встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Стаття 32 Закону України «Про оренду землі» регулює порядок припинення договору оренди землі шляхом його розірвання. Так, згідно вказаної статті, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Невиконання однією із сторін обов'язків, передбачених умовами договору є підставою для його припинення шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (п. 36 договору).
Систематична несплата земельного податку або орендної плати, з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Згідно листа Шрамківської сільської ради відповідач систематично порушує своє зобов'язання зі своєчасної сплати грошових коштів за оренду землі. Зокрема, станом на 01 жовтня 2022 року орендна плата за 2022 рік не сплачувалась орендарем, а борг становив 46 878 грн. Річна сума орендної плати становить 62 504 грн. 23 коп. У подальшому заборгованість відповідачем була сплачена 18 жовтня 2022 року в сумі 37 504,23 грн. та 24 жовтня 2022 року в сумі - 25 000 грн. Станом на 26 січня 2023 року заборгованості по орендній платі не було.
Проте, умовами договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними частинами не пізніше 30 числа наступного місяця.
Орендар з 30 березня 2022 року (строк виконання зобов'язання за лютий 2022 року) по 18 жовтня 2022 року не сплачував орендної плати за землю.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що всупереч вимогам договору оренди землі, відповідач не сплачував орендну плату у встановленому договором розмірі та у визначені договором строки.
Тобто, відповідач систематично порушував умови договору стосовно сплати орендних платежів.
Вищенаведене є достатньою та самостійною підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.
Оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем своїх зобов'язань у зв'язку з несплатою орендної плати, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі від 05 січня 2015 року в судовому порядку є правомірною та обґрунтованою.
При цьому судом було враховано правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17.
Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 02 травня 2018 року зі справи №925/549/17 дійшов висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі»).
Враховуючи положення статті 34 Закону України «Про оренду землі», вимога про повернення земельної ділянки до комунальної власності Шрамківської сільської ради є похідною від вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки, а тому зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку є обгрунтованим.
Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора №46135601 від 26 березня 2019 року про державну реєстрацію права оренди, слід зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, право оренди було зареєстровано на підставі рішення від 26 березня 2019 №46135601.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 вищевказаного Закону).
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Оскільки рішенням суду розірвано договір оренди земельної ділянки від 05 січня 2015 року, а вимога про скасування рішення державного реєстратора №46135601 від 26 березня 2019 року про реєстрацію права оренди є похідною вимогою, позов у цій частині також підлягає задоволенню.
Скасування акта означає втрату чинності такого акту з моменту набрання чинності відповідного судового рішення.
Стосовно доводів апелянта щодо неналежного повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції кореспонденція на ім'я Фермерського господарства «Вишенька плюс» направлялась за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Мічуріна, 2, с. Мойсівка, Драбівського району, Черкаської області.
За приписами частин 3, 7 статті 120 та частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
При цьому, згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з матеріалів справи, Окрему ухвалу Господарського суду Черкаської області від 02.05.2023 постановлено надіслати Акціонерному товариству «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22), а також з метою усунення порушень законності та недоліків в організації роботи акціонерному товариству «Укрпошта» вжити заходи, спрямовані на вдосконалення зазначеної роботи щодо недопущення працівниками в майбутньому вказаних в окремій ухвалі порушень та недоліків, а саме: належним чином, відповідно до норм чинного законодавства України, та в строк здійснювати вручення поштових відправлень, повернення та заповнення рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень у визначеному Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ №270 від 05 березня 2009 року та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого Наказом ПАТ «Укрпошта» №211 від 12 травня 2006 року, порядку.
17 травня 2023 року від Акціонерного товариства «Укрпошта» надійшла відповідь на окрему ухвалу, в якій було зазначено, що порядок доставки пошти Фермерським господарством «Вишенька плюс», вул. Мічуріна, 2, с. Мойсівка, Драбівського район, Черкаської області, 19815, далі по тексту - Господарство, з Укрпоштою, за місцем обслуговування не узгоджувався, довіреність не надавалась, уповноважені на одержання пошти не визначені. За зазначеною адресою розташовані покинуті промислові будівлі, вивіска про місцезнаходження та абонентська поштова скринька господарства відсутні.
Рекомендовані листи №1801605502560 від 24 березня 2023 року та №1801605523761 від 18 квітня 2023 року з позначками «судова повістка» на адресу Господарства надійшли до ПВПЗ №102 Черкаської філії Укрпошти 29 березня 2023 року та 21 квітня 2023 року, через нерозшук адресата листи повернуті за зворотною адресою 01 квітня 2023 року та 24 квітня 2023 року відповідно.
Працівниками ПВПЗ №102 Черкаської філії Укрпошти, на довідках ф.20 помилково зазначена причина повернення «неправильно зазначена (відсутня) адреса».
Фактична причина повернення вищезазначених листів «адресат відсутній за вказаною адресою».
З метою уникнення порушень порядку пересилання рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка», Черкаській філії Укрпошти, вказано повторно опрацювати порядок пересилання листів з позначкою «судова повістка». Наголошено, що дана ситуація є неприпустимою.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).
Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та обізнаний про розгляд справи у Господарському суді міста Києва, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.
Відтак, на думку колегії, апелянтом не наведено об'єктивно непереборних підстав, які унеможливлювали його отримувати поштову кореспонденцію.
Доводи апелянта про зміну судом першої інстанції предмета позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки місцевий господарський суд з огляду на пояснення прокурора встановив, допущення прокурором в позовній заяві технічної помилки щодо року укладення договору.
Щодо мирової угоди
Відповідно до частини 7 статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
За приписами частини 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Частиною 2 статті 192 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно зі статтею 274 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі
Відповідно до пункту 3.19 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 із змінами і доповненнями "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.
У постанові від 07.04.2021 у справі № 911/15/19 Верховний Суд зазначив, що мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін. Мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2025 від Шрамківської сільської ради та ФГ «Вишенька плюс» до Північного апеляційного господарського суду надійшла спільна заява по затвердження мирової угоди.
Згідно з п. 1 мирової угоди Шрамківська сільська рада Золотоніського району, з урахуванням поступок та зобов'язань, які бере на себе відповідач згідно даної Мирової угоди, відмовляється від позовних вимог у справі № 925/264/23 про:
- розірвання Договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та громадянином ОСОБА_1 , номер запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30861922 від 21.03.2019 (далі по тексту - договір), предметом якого є право оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га, скасування рішення державного реєстратора № 46135601 від 26.03.2019 про державну реєстрацію вказаного договору оренди;
- зобов'язання Фермерського господарства «Вишенька Плюс», вул. Мічуріна, 2, с. Мойсівка, Драбівського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 40987539 повернути Шрамківській сільській раді, вул. Незалежності, 16, с. Шрамківка, Драбівського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 34238355 земельну ділянку 7120682100:01:001:0328, загальною площею 37,5245 га.
Також сторони мирової угоди домовились (п.2) визнати укладеною з дня затвердження мирової угоди додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05.01.2015, відповідно до умов якої пункт 9 договору домовились викласти у наступній редакції: «Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 193 048,68 грн (сто дев'яносто три тисячі сорок вісім гривень 68 коп.) на рік, визначеному, виходячи з річної ставки орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, відповідно до Рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 23.04.2021 року № 7-27/УІІІ.»
Згідно з п. 3 додаткової угоди Фермерське господарство «Вишенька Плюс» зобов'язується протягом 30 днів з дня набрання чинності цією додатковою угодою сплатити суму орендної плати за період з 01.01.2024 по дату набрання чинності цією Додатковою угодою в сумі 241310,84 грн, яка становить різницю між фактично сплаченою орендною платою за земельну ділянку за кадастровим номером 7120682100:01:001:0328 та орендною платою за цю ж ділянку, розрахованою виходячи з розміру 12 % від нормативної грошової оцінки.
Отже, зі змісту положень мирової угоди, яку позивач та відповідач просять затвердити вбачається, що сільська рада відмовляється від позовних вимог у справі № 925/264/23.
Однак, відповідно до положень частини 5 статті 55 Господарського процесуального кодексу України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Вказана норма забезпечує доступ прокурора до правосуддя та можливість реалізації своїх конституційних функцій, спрямованих на захист інтересів держави.
Велика Палата Верховного Суду в п. 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
13.10.2025 через систему Електронний суд від Золотоніської окружної прокуратури надійшли заперечення проти затвердження мирової угоди.
Як зазначає прокурор, у даній справі № 925/264/23 предметом захисту є право держави в особі Шрамківської територіальної громади на розірвання договірних відносин із орендарем, який неналежним чином здійснював обов'язки орендаря, допустив факти систематичної несплати орендної плати, та повернення земельної ділянки.
Відмовляючись від права вимагати розірвання договору оренди землі за умовами мирової угоди, сільська рада отримує змінені умови спірного договору оренди землі в частині збільшення орендної плати, на яку вона може розраховувати і у випадку надання спірної земельної ділянки іншому орендарю, за результатами проведеного продажу такого права на аукціоні. В останньому випадку місцевий бюджет отримає ще й кошти від продажу права оренди на аукціоні.
Крім того, умови мирової угоди містять умови, які ФГ «Вишенька плюс» зобов'язується здійснити у майбутньому: виплатити за період з 01.01.2024 по день укладення додаткової угоди суму орендної плати, що становить різницю між фактично сплаченою орендною платою та орендною платою, розрахованої з розміру 12 % від нормативної грошової оцінки.
Крім того, прокурор вказує, що отримавши проєкт мировою угоди, Шрамківська сільська рада прийняла рішення від 01.08.2025 № 58-3/VIII «Про погодження укладення мирової угоди у справі № 925/264/23 з Фермерським господарством «Вишенька Плюс», яким вирішили погодити укладення мирової угоди згідно запропонованого проєкту. Водночас, пунктом 3 вказаного рішення вирішила, що нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки проводити з дати укладення договору оренди землі від 05.01.2015. Таким чином, позиція Шрамківської сільської ради в питанні перерахування ФГ «Вишенька Плюс» орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки, є суперечливою.
Відповідно до частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Проаналізувавши умови мирової угоди, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість заперечень прокурора щодо її затвердження, оскільки її умови виходять за межі позову і в результаті прийняття судом мирової угоди провадження у справі не може бути закрито.
За вказаних обставин, Північний апеляційний господарські суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, поданої 12.08.2025 Шрамківською сільською радою та ФГ «Вишенька плюс».
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 02.07.2025 у справі №925/305/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
У задоволенні спільної заяви Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та Фермерського господарства "Вишенька плюс" про затвердження мирової угоди у справі №925/264/23 відмовити.
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Вишенька Плюс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі №925/264/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.06.2023 у справі №925/264/23 залишити без змін.
Матеріали справи №925/264/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 14.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко