вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" листопада 2025 р. Справа№ 910/1960/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.11.2025
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025
повний текст рішення складено 07.08.2025
у справі № 910/1960/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка"
про припинення права власності на знищене майно, скасування державної реєстрації речового права, визнання за власником землі права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки власнику, -
Короткий зміст позовних вимог
Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва (прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" (відповідач), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку:
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2417703880000) припиненим внаслідок його знищення;
- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту: 2417703880000) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту;
- визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2;
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.06.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 171, відповідно до якого Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" прийняло в оренду земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем у 2023 році під виглядом "реконструкції" на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, яка передавалась ТОВ «Хатинка» в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, знесено будівлю кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю "Центр відновлення. Інститут зцілення травм", що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, а отже дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе). Таким чином, ТОВ «Хатинка» здійснено самочинне будівництво на орендованій земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, і за відсутності рішення орендодавця змінено цільове призначення земельної ділянки, чим порушено умови використання земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1960/25, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 у позові відмовлено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що прокурором та сторонами надано до суду докази, які свідчать, що будівельні роботи з реконструкції будівлі кафе відповідачем виконувалися з дозволу відповідних органів, тому підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки відсутні. У зв'язку з тим, що будівельні роботи з реконструкції будівлі кафе були виконані у відповідності до дозвільних і проектних робіт з реконструкції нежитлової будівлі, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відбулася реконструкція будівлі кафе, а не будівництво нової будівлі, що свідчить про відсутність підстав для визнання об'єкта нерухомості самочинним будівництвом, тому факт знищення майна не є доведеним, отже правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25, 26.08.2025 Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийняте з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в порушення умов договору оренди ТОВ «Хатинка» без згоди Київської міської ради на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016 під виглядом реконструкції будівлі кафе здійснило будівництво нової двоповерхової будівлі, проте Київською міською радою як власником земельної ділянки відповідні рішення щодо зміни цільового призначення та виду використання земельної ділянки не приймались, а відповідні зміни до договору оренди землі з ТОВ «Хатинка» не вносились.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/1960/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/1960/25.
11.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/1960/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
26.06.2025 Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1960/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 та призначено розгляд справи на 23.10.2025.
12.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Київської міської ради надійшли пояснення, в яких зазначає, що в порушення умов договору оренди ТОВ «Хатинка» у 2023 році під виглядом «реконструкції» знесено будівлю кафе та використано земельну ділянку для будівництва нової двоповерхової нежитлової будівлі. Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка ТОВ «Хатинка» надавалась для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, яке на ній розташоване, а не для будівництва, тому нова двоповерхова нежитлова будівля є самочинним будівництвом. Таким чином, ТОВ «Хатинка» здійснило нове будівництво двоповерхового об'єкта нерухомого майна за відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки для цієї мети, оскільки Київська міська рада в установленому законом порядку спірну земельну ділянку для нового будівництва не передавала, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
10.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що на підставі Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Перемоги, 114/2 у Святошинському районі м. Києва», зареєстрованого Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № КВ051230601901 від 07.06.2023, ТОВ «Хатинка» здійснило реконструкцію належної йому будівлі. На підставі Декларації про готовність до експлуатації вказаного об'єкта, зареєстрованої Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № КВ101231206610 від 19.12.2023, закінчений будівництвом об'єкт «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Перемоги, 114/2 у Святошинському районі м. Києва» прийнято в експлуатацію. Відповідач зазначає, що тип будівлі після реконструкції відповідає типу будівлі, який був визначений на момент прийняття рішення Київської міської ради від 20.12.2016 № 659/1699 та укладення договору оренди № 171 від 01.06.2017, та меті виконання будівельних робіт - реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції. Як стверджує відповідач, ТОВ «Хатинка» використовує спірну земельну ділянку для обслуговування та експлуатації будівлі, яка знаходилась на земельній ділянці, відповідно до її цільового призначення.
14.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» надійшло клопотання про відшкодування судових витрат, в якому просить відшкодувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» витрати на надання правничої допомоги в розмірі 65 000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на надання правничої допомоги до клопотання додано: договір про надання правничої допомоги № 01/06-25 від 03.06.2025, платіжну інструкцію № 376 від 09.10.2025 на суму 65 000,00 грн. та рахунок № 01/10/2025 від 07.10.2025 на суму 65 000,00 грн.
17.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відзиву на апеляційну скаргу заперечує та наводить власні на їх спростування, просить апеляційну скаргу задовольнити. Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу зводяться до того, що перебудова існуючої нежитлової будівлі полягала в її повному демонтажі, і така перебудова не відповідає ознакам реконструкції. Збудований об'єкт не містить в собі жодного елементу конструкцій будівлі, що існувала, отже не є результатом її перебудови, а є новим об'єктом. Тому здійснені відповідачем будівельні роботи є новим будівництвом, зі зведенням нового об'єкту нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва. Внаслідок знищення об'єкту нерухомого майна, право власності відповідача на це майно є припиненим відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 346, ст. 349 ЦК України, а право власності на новозбудований об'єкт в силу положень ч. 2 ст. 376 ЦК України не виникло. Земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:75:174:0016 для будівництва (нового будівництва) не відводилась, технічна документація із землеустрою щодо використання земельної ділянки для будівництва не розроблялась та власником землі не затверджувалась, рішення про передачу земельної ділянки для будівництва Київською міською радою не приймалось, що свідчить про самочинність будівництва на такій земельній ділянці. При цьому, повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції не надає право виконувати будівельні роботи зі зведення новобудови.
В судовому засіданні 23.10.2025 оголошувалась перерва до 13.11.2025.
10.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» надійшли додаткові пояснення.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" є власником будівлі кафе площею 85,9 кв.м за адресою: м. Київ, пр-т Берестейський, 114/2, що підтверджується Свідоцтвом про право власності № 26503388 від 08.09.2014.
Належне відповідачу на праві власності нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га.
Рішенням № 695/1699 від 20.12.2016 Київської міської ради передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Хатинка» в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0277 га (кадастровий номер 8000000000:75:174:0016) для експлуатації та обслуговування будівлі кафе з літнім майданчиком на проспекті Берестейський (Перемоги), 114/2 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно.
01.06.2017 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатинка» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівлі кафе з літнім майданчиком.
Наказом від 30.12.2022 № 867 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за результатами розгляду заяви ТОВ «Хатинка», затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва».
07.06.2023 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зареєстровано повідомлення ТОВ «Хатинка» про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції та зовнішніх геометричних розмірів, реєстраційний номер КВ 051230601901.
22.08.2023 Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ТОВ «Хатинка» контрольну картку №23080024-Св на тимчасове порушення благоустрою у зв'язку з встановленням тимчасової огорожі на період реконструкції нежитлової будівлі ресторану.
На підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрована в ЄДЕССБ 19.12.2023 за № КВ 101231206610), об'єкт «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» введено в експлуатацію.
Відповідно до п. 5.1. договору оренди на орендованій земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
У позовній заяві прокурор зазначає, що у 2023 році ТОВ «Хатинка» під виглядом реконструкції будівлю кафе знесено, а на земельній ділянці, яка передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю «Центр відновлення. Інститут зцілення травм», що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе).
Прокурор стверджує, що ТОВ «Хатинка», за відсутності відповідного рішення (дозволу) власника землі в особі Київської міської ради, змінено цільове призначення земельної ділянки, а саме: використано земельну ділянку для забудови (нового будівництва) та експлуатації будівлі, яка не є закладом ресторанного господарства (кафе). При цьому, дозвільні документи, що надають право на виконання будівельних робіт, отримувались та декларувались відповідачем виключно для реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції.
Прокурор зазначає, що 06.09.2023 старшим слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві проведено огляд земельної ділянки за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, в ході якого встановлено, що будівля кафе була повністю знесена, що підтверджується протоколом огляду із фототаблицею до нього.
За доводами прокурора, ТОВ «Хатинка» здійснено самочинне будівництво на орендованій земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, та за відсутності рішення орендодавця змінено цільове призначення земельної ділянки, чим порушено умови використання земельної ділянки, визначені п. 5.1. договору оренди земельної ділянки, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки власнику. При цьому, також підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ТОВ «Хатинка» на знищену будівлю кафе (ресторану), оскільки не скасована реєстрація речового права на вже неіснуючий об'єкт нерухомого майна створює перешкоди (обмеження) для власника земельної ділянки, на якій цей об'єкт нібито розташованій, у вільному розпорядженні цієї землею, зокрема - передачі її у користування (оренду) іншим особам.
Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
15.10.2024 за № 44-5442вих-24 Святошинською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено запит, в якому прокурор просив проінформувати: чи приймались Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва у зв'язку зі зміною її цільового призначення та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки; чи зверталось ТОВ «Хатинка» до Київської міської ради із заявами з питань зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва; чи вживались Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру з метою захисту порушених інтересів територіальної громади та чи має Київська міська рада намір розірвати договір оренди земельної ділянки.
У відповідь на вказаний запит листом від 30.10.2024 № 057-16697 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повідомив, що Київська міська рада рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною її цільового призначення та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки не приймала; ТОВ «Хатинка» із заявами з питань зміни цільового призначення земельної ділянки до Київської міської ради не зверталось; Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру з метою захисту порушених інтересів територіальної громади не вживались. Разом з цим, Департамент не заперечує щодо вжиття Святошинською окружною прокуратурою міста Києва заходів представницького характеру та звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів Київської міської ради.
Таким чином, Київська міська рада, будучи обізнаною про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжила достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади.
04.02.2025 за № 44-614вих-25 Святошинською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено лист, яким прокурор проінформував Київську міську раду про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Хатинка» про припинення права власності на знищене майно, скасування державної реєстрації речового права, визнання за власником землі права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва її власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Так, предметом спору у даній справі є припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» на знищене нерухоме майно, скасування державної реєстрації речового права, визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки її власнику.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 01.06.2017 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатинка», як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, площею 0,0277 га за адресою: пр. Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівлі кафе з літнім майданчиком.
Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України).
За приписами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
Орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження (ст. 25 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Стаття 141 Земельного кодексу України визначає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
З системного аналізу наведених норм чинного законодавства слідує, що дострокове розірвання договору оренди можливе виключно за згодою або на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором.
При цьому, окремою підставою для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням (ст. 143 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
У відповідності до положень статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Тобто, усі землі в межах території України мають своє цільове призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Таким чином, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
За змістом ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
З наведеного слідує, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов'язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) виснувала, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначенні виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15 та від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19.
Класифікацію видів цільового призначення земель затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 458 (надалі за текстом - Класифікація).
Згідно з Класифікацією до секції В належать землі житлової та громадської забудови.
До секції В розділу 02 «Землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва)» віднесено наступні підрозділи: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.02 Для колективного житлового будівництва; 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.04 Для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; 02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 Для колективного гаражного будівництва; 02.07 Для іншої житлової забудови; 02.08 Для цілей підрозділів 02.01 - 02.07, 02.09, 02.10 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду; 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови; 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
До секції В розділу 03 «Землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування)» віднесено наступні підрозділи: 03.01 Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування; 03.02 Для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти; 03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги; 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; 03.05 Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування; 03.06 Для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів; 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; 03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ; 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку); 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; 03.12 Для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування; 03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування; 03.14 Для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС; 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; 03.16 Для цілей підрозділів 03.01 - 03.15, 03.17 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду; 03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об'єктів рекреаційного призначення.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Cтаттею 39 Земельного кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі № 915/47/17.
Звертаючись до суду з позовом прокурор зазначає, що в порушення умов договору оренди земельної ділянки ТОВ «Хатинка» у 2023 році під виглядом реконструкції будівлю кафе знесено, а на земельній ділянці, яка передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю «Центр відновлення. Інститут зцілення травм», що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, а отже дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе).
Як свідчать матеріали справи, 19.12.2023 після проведення реконструкції нежитлової будівлі ресторану на просп. Берестейському, 114/2 у Святошинському районі міста Києва ТОВ «Хатинка» зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта - «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва», який повністю відповідав об'єкту будівництва, зазначеному у Повідомленні про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованому 07.06.2023 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).
З наведеного підставним є висновок, що після реконструкції об'єкту в експлуатацію введено саме нежитлову будівлю ресторану, що обумовлено його запроектованими техніко-економічними та архітектурними показниками.
Судом встановлено, що в подальшому реконструкцій, які б змінювали функціональне призначення будівлі, не проводилось.
Тобто, у даному випадку мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а не використання спірної земельної ділянки відповідачем не за цільовим призначенням.
При цьому, зміна специфіки господарської діяльності орендаря, який займає будівлю, не змінює запроектовані та реалізовані під час проведення реконструкції техніко-економічні показники.
Слід зауважити, що передача нежитлової будівлі ресторану у користування ГО «Інститут зцілення травм», який не надає ресторанних послуг, не свідчить про порушення ТОВ «Хатинка» обов'язків землекористувача.
Таким чином, прокурором не доведено використання відповідачем переданої йому в оренду земельної ділянки не за цільовим призначенням, всупереч умовам договору, генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто, всупереч земельному законодавству України.
Враховуючи вищевикладене, правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки судом не встановлено. Будь-яких інших доказів істотного порушення ТОВ «Хатинка» умов договору оренди земельної ділянки матеріали справи не містять, прокурором до суду не представлено.
Оскільки підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки судом не встановлено, то і вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, які є похідними, також не підлягають задоволенню.
Як зазначалося судом, будівельні роботи з реконструкції будівлі, яка належить ТОВ «Хатинка» на праві власності, проводились на земельній ділянці, яка передана відповідачу в оренду на підставі рішення Київської міської ради та відповідно до договору оренди земельної ділянки.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 63 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Способи захисту власника земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво визначено у ст. 376 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 4, 5 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
З аналізу наведених положень законодавства слідує, що прокурор у разі обґрунтованості факту самочинного будівництва може звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва та, у разі задоволення зазначеної вимоги, юридична доля самочинно побудованого майна буде вирішена у встановленому законом порядку. Крім того, наслідком задоволення такої вимоги буде відновлено єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Однак, заявлені прокурором вимоги вказаного не забезпечать.
Згідно з ч. 1-3 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відтак, наявність хоча б однієї із зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п. 5 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється (ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15 та у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 501/1256/17.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що зміст положень статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Водночас необхідно враховувати, що знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 08.12.2021 у справі № 520/3777/18.
На твердження прокурора, у даному спірному випадку права власника земельної ділянки можуть бути поновлені шляхом визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр. Берестейський, 114/2 , її власнику, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016.
Відповідно до статті 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється у разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Проаналізувавши положення ст. 349 Цивільного кодексу України, право на подання заяви про внесення змін до державного реєстру у зв'язку зі знищенням майна належить виключно власнику за умови встановленого факту його знищення.
Позаяк, при зверненні до суду з даним позовом прокурором надано до суду докази у підтвердження виконання будівельних робіт з реконструкції будівлі кафе з дозволу відповідних органів.
Зокрема, прокурором надано до суду протокол огляду місця події від 05.09.2023, протокол огляду місця події від 22.11.2024 та висновок експерта № 25277 від 07.03.2025.
В свою чергу, у спростування доводів прокурора відповідачем надано звіт про технічне обстеження нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на проспекті Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва, проект «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на проспекті Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва» та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 19.06.2025 № 28/25.
Судом встановлено, що надані прокурором та відповідачем висновки експертів містять протилежні висновки чи є виконані будівельні роботи реконструкцією або новим будівництвом.
Відповідно до положень Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко- економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості також міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.07.2009 № 295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Здійснивши аналіз вищенаведених положень Державних будівельних норм України, Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 742/1756/17 зробив висновок, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому, зазначені зміни та удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об'єкта будівництва.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 30.12.2022 № 867 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за результатами розгляду заяви ТОВ «Хатинка», затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва».
07.06.2023 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зареєстровано повідомлення ТОВ «Хатинка» про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції та зовнішніх геометричних розмірів, реєстраційний номер КВ 051230601901.
22.08.2023 Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ТОВ «Хатинка» контрольну картку №23080024-Св на тимчасове порушення благоустрою у зв'язку з встановленням тимчасової огорожі на період реконструкції нежитлової будівлі ресторану.
На підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрована в ЄДЕССБ 19.12.2023 за № КВ 101231206610), об'єкт «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» введено в експлуатацію.
Вказані обставини підтверджують, що відповідач отримав необхідні проектні та дозвільні документи відповідних органів, в тому числі згоду позивача - Київської міської ради (в особі її виконавчого органу Департаменту містобудування та архітектури Київської міської ради) на здійснення будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва».
Аналогічного висновку про те, що видача виконавчим органом міської ради містобудівних умов та обмежень фактично і є дозволом міської ради на здійснення будівельних робіт, дійшов також Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі № 910/13854/17.
Як вже зазначалось, містобудівні умови та обмеження затвердженні наказом від 30.12.2022 № 867 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), який є спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.
Тобто, перш ніж розпочати будівельні роботи на об'єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» на земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016, відповідач отримав у встановленому законом порядку відповідну дозвільну на це документацію.
З моменту видачі виконавчим органом міської ради ТОВ «Хатинка» містобудівних умов та обмежень по день звернення прокурора до суду з даним позовом жодних заборон з приводу виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» Київською міською радою не висловлювалось.
Доказів порушення ТОВ «Хатинка» при виконанні будівельних робіт «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» Містобудівних умов та обмежень, чи відхилень від узгодженого проекту будівництва прокурором не надано, судом не встановлено.
При цьому, з представлених до суду доказів вбачається, що в ході проведених будівельних робіт збережено фундаментну плиту, однак наданий прокурором протокол огляду та супутниковий знімок вказаного не враховують, проте це відображено у проектній документації, зокрема, у звіті про технічне обстеження будівлі ресторану.
Таким чином, будівельні роботи «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» виконано у відповідності до дозвільних та проектних документів, отже факт знищення майна не є доведеним.
За встановлених обставин, позовні вимоги про визнання припиненим права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, внаслідок його знищення та скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту, задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70, 71 рішення).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що отримуючи від Департаменту містобудування та архітектури Київської міської ради містобудівні умови та обмежень для проектування об'єкта будівництва, ТОВ «Хатинка» мало «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку органів влади з цього приводу та «розумно покладалися» на неї. Натомість, Київська міська рада (в особі її спеціально уповноваженого на те органу, який підзвітний і підконтрольний їй) спочатку затверджує містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, а згодом після виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» заперечує це право, що вочевидь порушує принцип добросовісності (заборони суперечливої поведінки).
Оскільки право на виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м. Києва» набуте відповідачем в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність.
Крім того, колегією суддів також враховується, що прокурором не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів того, що будівельні роботи на об'єкті будівництва виконувались відповідачем з порушенням державних будівельних стандартів, норм і правил.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, за доводами відповідача, нежитлову будівлю ресторану ТОВ «Хатинка» передано у користування ГО «Інститут зцілення травм».
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Інститут зцілення травм є науково-просвітницькою організацією, яка здійснює діяльність у сфері надання допомоги людям, які мають фізичні, емоційні або душевні травми, що викликані різноманітними причинами, та виконує суспільно важливі функції у сфері охорони психічного здоров'я, що є вкрай важливим в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України як для громадян, зокрема, які переживають травму війни, військовослужбовців, військовополонених, сім'ям загиблих та зниклих безвісти захисників, так і для держави в цілому.
На переконання колегії суддів, психологічне здоров'я в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України є вкрай важливим чинником національної стійкості, від якого напряму залежить здатність суспільства пережити ті чи інші втрати спричинені збройною агресією російської федерації на території України. Тому розвиток системи психологічної підтримки, підготовка фахівців і формування культури турботи про ментальне здоров'я є стратегічним завданням держави в умовах війни.
Більш детальну інформацію про діяльність інституту, методи роботи, різновиди програм, напрямки роботи та в цілому ознайомитися з роботою інституту можна за посиланням в мережі Інтернет: https://healing.v.ua/#contacts.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування законного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи скаржника, фактично дублюють його позицію викладену у позовній заяві, якій суд першої інстанції надав належну оцінку при ухвалені оскаржуваного рішення.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Щодо витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що відшкодування судових витрат не є додатковим заходом відповідальності чи штрафними санкціями.
За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення в суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу ТОВ «Хатинка» надано: договір про надання правничої допомоги № 01/06-25 від 03.06.2025, платіжну інструкцію № 376 від 09.10.2025 на суму 65 000,00 грн. та рахунок № 01/10/2025 від 07.10.2025 на суму 65 000,00 грн.
Судом встановлено, що 03.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатинка» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Легаліті» (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги № 01/06-25 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання з надання юридичних послуг.
Відповідно до п. 4.1. договору за послуги, що надаються адвокатським об'єднанням клієнт сплачує гонорар, який визначається у відповідних рахунках.
Згідно з п. 4.2. договору оплата послуг адвокатського об'єднання здійснюється на умовах 100% попередньої оплати та/або оплати наданих послуг на підставі виставлених адвокатським об'єднанням рахунків.
Витрати адвокатського об'єднання оплачуються клієнтом не пізніше наступного банківського дня згідно виставленого рахунку (п. 4.3. договору).
Згідно рахунку № 01/10/2025 від 07.10.2025, виставленого Адвокатським об'єднанням «Легаліті», 09.10.2025 ТОВ «Хатинка» здійснило оплату послуг правничої допомоги у розмірі 65 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 376 від 09.10.2025.
Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» у даній справі здійснювалося адвокатом Плахіним Євгенієм Вікторовичем на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2022361 від 10.10.2025.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто, в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).
Вищенаведені документи у сукупності підтверджують факт понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатинка» судових витрат на правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн.
Жодних заперечень щодо розміру заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Хатинка» судових витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатським об'єднанням ТОВ «Хатинка» правничої допомоги у даній справі в суді апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим доказам, з огляду на відсутність заперечень щодо розміру заявлених витрат на правничу допомогу, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» про відшкодування судових витрат та стягнення з Київської міської прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» 65 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 у справі № 910/1960/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» про відшкодування судових витрат у справі № 910/1960/25 - задовольнити.
5. Стягнути з Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатинка» (ідентифікаційний код 39226543, адреса: 03115, м. Київ, пр-т Берестейський, 114/2) 65 000,00 грн. (шістдесят п'ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.
4. Матеріали справи № 910/7982/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.11.2025.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко