Іменем України
17 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 638/22824/24
провадження № 22-ц/818/4164/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача та стягнення безпідставно списаних коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року, постановлене суддею Невеніциним Є.В..,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача та стягнення безпідставно списаних коштів у розмірі 50005,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що з 2015 року позивач має статус учасника бойових дій, є пенсіонером та інвалідом ІІ групи з 2020 року. 04.05.2023 о 09:27 год. з карткового рахунку, який відкрито на його ім'я було списано 20 000 грн та комісія 205 грн. Також, на протязі цієї ж хвилини було проведено ще одне списання у розмірі 29500 грн та комісія 300 грн. Дозволу на проведення вказаних транзакцій банку позивач не надавав. О 09-33 год. позивач звернувся до АТ «Ощадбанк» через Viber чат бот з метою блокування вказаних транзакцій, але йому було надано список телефонів для вирішення цього питання та порадили звернутися до правоохоронних органів. 04.05.2023 позивач звернувся до правоохоронних органів. 05.05.2023 позивач звернувся у письмовій формі до АТ «Ощадбанк» з метою оскарження вказаних транзакцій, проте представники відповідача не змогли вирішити це питання. Позивач жодних операцій не здійснював, всі вони були здійснені без його згоди самостійно відповідачем. Для підтвердження здійснюваних транзакцій відповідачем не було зроблено жодного запиту до позивача, ні шляхом введення спеціального коду надісланого смс-повідомлення, ні шляхом підтвердження операції під час дзвінка банку. Позивач, як користувач вказаної картки жодними своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті картки та не надавав доступу до неї третім особам, не повідомляв персональних даних картки і не сприяв незаконному використанню іншими особами персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Картка ніколи не вибувала з його володіння, вона й надалі фізично знаходиться у позивача і доступ до неї будь-яких сторонніх є неможливий. Картковий рахунок використовується для отримання державної пенсії та її зберігання, грошові кошти, що надходять на рахунок, накопичуються та/або знімаються через банкомат.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача.
Зазначає, що саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов'язок доведення факту порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якої ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював. Власник рахунку не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. З урахуванням наведених норм права і встановлених обставин позивач вважає, що банк не надав належних і допустимих доказів сприяння втраті, використана ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Факт звернення до банку щодо незаконних транзакцій та звернення правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій свідчать про те, що у позивача дійсно була відсутня воля на вчинення банківських операцій 04 травня 2024 року. Просить взяти до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно банку. Заперечення відповідача у вказаній справі належним чином не обґрунтовані. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, прошу суд виходить з того, що за відсутності належні і допустимі докази сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц зазначено: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів - рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу та зазначив, шо АТ «Ощадбанк» заперечує проти змісту і вимог апеляційної скарги Позивача на вказане рішення суду першої інстанції. Вказує, що при зверненні до Контакт-центру АТ «Ощадбанк» 04.05.2023 о 09.33 Позивач повідомив оператору про спілкування з невідомою особою перед проведенням спірних операцій та розголошення невідомій особі останніх чотирьох цифр номеру банківської карти, PIN-коду та чотирьох цифр коду, який надійшов від Банку (копія звукозапису звернення Позивача до контакт-центру АТ «Ощадбанк» 04.05.2023 о 09.33 була додана до Відзиву, досліджена в судовому засіданні та мається в матеріалах справи). Вищенаведеним повністю спростовуються твердження Позивача в позовній заяві про те, що він як користувач картки не повідомляв персональних даних картки і не сприяв незаконному використанню іншими особами персонального ідентифікаційного номеру (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про факт спілкування з невідомою особою перед проведенням спірних операцій та повідомлення їй інформації необхідної для реєстрації та входу в систему дистанційного банківського обслуговування, в тому числі отриманого коду від Банку Позивач в позовній заяві взагалі не зазначив. Суд першої інстанції надав належну оцінку вищенаведеним обставинам та в оскаржуваному рішенні зазначив, що «операції з переказу грошових коштів були здійснені сторонній особі у зв'язку з наданням їм відповідного доступу саме з вини позивача, оскільки він не забезпечив належного зберігання інформації, яка дає змогу ініціювати та виконувати платіжні операції, що підтверджується роздруківкою з фінансового номеру телефону позивача, звукозаписом розмови з оператором та інформацією з автоматизованої системи банку». Таким чином, саме Позивач своїми діями сприяв втраті та незаконному використанню ПІН - коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому повинен нести цивільно-правову відповідальність за свої дії. Крім того, наведена Позивачем в позовній заяві практика Верховного суду не підлягає застосуванню в зв'язку з тим, що Позивач безпосередньо розголосив індивідуальну облікову інформацію, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію. Стосовно судових витрат зазначає, що за відсутності підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для покладення витрат, пов'язаних з розглядом справи, на Відповідача (ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним відмовити у її задоволенні з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходи з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки вина відповідача у переказі грошових коштів відсутня, перекази не були несанкціонованими, відбувались за правилами банку та позивач надав фактичну згоду на здійснення таких переказів шляхом розголошення інформації відомої лише йому та спірні операції відбувалися після успішної реєстрації в системі та ідентифікації клієнта.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанації встановлено, що 28 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк Україна» укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкрито поточний рахунок з використанням електронного платіжного засобу (платіжна карта). Позивач у договорі вказано фінансовий номер «+380503027004».
Згідно виписки по рахунку та квитанцій з карти позивача № НОМЕР_1 - 04.05.2023 о 09:27 год. переказано грошові кошти у розмірі 20 000 грн та 29 500 грн.
За повідомленням АТ «Державний ощадний банк України» від 23.05.2023 зазначені безготівкові перекази проводилися в системі Mobile-банкінг «Ощад 24/7» з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки позивача, з правильним введенням пароля, а також іншої інформації, доступ до якої мав виключно позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
У ст. 1073 ЦК України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 56, 57 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.
Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про платіжні послуги» емісія / надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Порядок виконання операцій з використанням наданих користувачу платіжних інструментів та обмеження щодо таких операцій визначаються договором між надавачем платіжних послуг та користувачем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України (ч. 1 ст. 36 Закону).
Частиною 12 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до п. 3, 4. ч. 20 цієї статті, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до ст. 41 Закону ініціатором платіжної операції може бути, зокрема платник (у тому числі через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції).
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції.
Згідно із вимогами ст. 42 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом. Згода на виконання платіжної операції (пов'язаних між собою платіжних операцій) може бути надана платником надавачу платіжних послуг платника особисто, через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції або через отримувача.
Порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону. Виконання платіжних операцій з цифровими грошима здійснюється відповідно до правил, визначених Національним банком України. Надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою / з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників (ст. 46 Закону).
Частиною першою статті 47 Закону визначено, що надавач платіжних послуг платника зобов'язаний виконати платіжну інструкцію ініціатора протягом операційного дня з моменту прийняття ним до виконання платіжної інструкції.
Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача. Порядок завершення платіжної операції в платіжній системі визначається правилами платіжної системи з урахуванням положень цього Закону (ст. 49 Закону).
Для виконання платіжних операцій з коштами (крім електронних грошей) банки мають право відкривати своїм клієнтам, зокрема поточні рахунки - рахунки, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства (ст. 63 Закону).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 і ч. 3 ст. 67 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов'язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.
Електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача (ч. 1- 5 ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги»).
Посилена автентифікація - процедура автентифікації, яка передбачає використання двох чи більше сукупностей даних, що належать до таких різних категорій:
а) знань (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу);
б) володінь (застосування матеріального предмета, яким володіє лише користувач);
в) притаманність (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів) (п. 70 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»).
Згідно з вимогами ст. 68 Закону електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції.
Нормами ст. 86 Закону визначено, що надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Згідно з ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника.
Аналогічна норма міститься в п. 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164 (далі - Положення № 164), згідно з якою користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до п. 136 розділу VII Положення №164 користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Згідно з п. 138 Положення №164 Емітент зобов'язаний:1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов'язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення.
У відповідності до п. 146 розділу VII Положення №164 власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 758/7327/14-ц, від 23.01.2018 у справі №202/10128/14, від 14.02.2018 у справі № 127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 691/699/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16, від 07.10.2020 у справі № 751/904/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19, від 16.08.2023 у справі №176/1445/22, від 06.09.2023 у справі №686/30030/21.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18) зазначено, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 3, ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Так, згідно роздруківки ПрАТ «ВФ Україна» на фінансовий номер позивача здійснювалися виклики та надходили вхідні виклики, о 09:23 год. 04.05.2023 надійшло вхідне повідомлення від «OSCHADBANK», що відповідає копії інформації з автоматизованої системи банку щодо направлених на телефон позивача повідомлень, при цьому о 09:20 год. на телефон позивача направлено підтвердження для входу в систему.
Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції прослухано запис телефонного звернення позивача до контакт-центру відповідача під час якого, позивач повідомив оператору, що в телефонному режимі до цього повідомив особі, яка представилася працівником служби безпеки банку, чотири цифри коду.
Вищевказане позивачем не спростовано.
Тобто позивач допустив недбалість та необережність, втратив пильність та фактично виконуючи на власний розсуд вказівки сторонньої особи особисто ініціював трансакції з переказу коштів. Внаслідок виконання вказаних дій позивач сприяв доступу до особистого кабінету у «Ощад24/7» та заволодінню його коштами іншими особами за своєю карткою.
Факт шахрайських дій у даному випадку є беззаперечним, разом з тим, апеляційний суд вважає, що позивач, хоч можливо і не усвідомлюючи цього, діючи з необережністю, фактично розкрив особисту інформацію, що не підлягала розголошенню, наслідком чого була втрата коштів, які знаходились на її рахунках.
Відтак колегія суддів не вбачає підстав, які б зумовлювали можливість покладення відповідальності на відповідача, оскільки факт незаконного переказу грошових коштів з карткового рахунку відбувся не з вини банку.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.В. Маміна