Іменем України
11 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 387/408/25
провадження № 22-ц/4809/1350/25
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» на заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2025 року (суддя Солоненко Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 уклала договір про надання споживчого кредиту № 1372380 від 05 січня 2024 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ», відповідно до якого відповідачу надано кредит у гривні на умовах повернення, сплати процентів за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені Кредитним договором. Вказаний договір укладено за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт (https://sloncredit.com.ua). Електронна ідентифікація споживача здійснювалася при вході в особистий кабінет шляхом перевірки правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на мобільний телефон споживача, вказаний при вході.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість в розмірі 96600 грн, з яких: 12000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 84600 грн - сума заборгованості за відсотками, 0 грн - сума заборгованості за пенею.
Позивач вказав, що 14.10.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 14102024, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язалося передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту),плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 14.10.2024 нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості.
Заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив в повній мірі матеріали справи, оскільки позивачем до суду було надано всі необхідні докази, а саме докази підтвердження надання/ перерахунку коштів згідно укладеного кредитного договору та детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, чим було підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів. також зазначив, що проведення оплати за договором факторингу не має вирішального значення для справи, оскільки за умови усіх договорів факторингу перехід права вимоги (набуття права вимоги) відбувається в момент підписання сторонами акту приймання - передачі відповідного Реєстру боржників і не пов'язаний з оплатою за договором (Постанова Київського апеляційного суду від 28.05.2025 № 359/3300/23).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.10.2020 ТОВ «Слон Кредит» зареєстроване як юридична особа 03.08.2018, вид економічної діяльності, 64.92 - інші види кредитування (основний) (а.с.24).
Зі змісту свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серія та номер ФК № В0000088 від 27.11.2020, встановлено, що ТОВ «Слон Фінанс» зареєстрована як фінансова установа відповідно до розпорядження Нацкомфінпослг 03.10.2018 №1762 ( а.с. 25).
Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 624024 від 12.01.2010 встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" 05.12.2007 зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ( а.с.21).
Зі змісту свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 28.02.2012 та додатку до свідоцтва, встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" має право здійснювати фінансову компанію без отримання ліцензії та /або дозволів відповідно до законодавства: факторинг (а.с. 22).
05.01.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1372380 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» в електронній формі, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 12000,00 грн. Відповідачка підписала Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора Р546. Згідно із п. 1.3 -1.4 строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30дні. Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору.
Згідно п.2.1. договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 6-10).
На підтвердження факту перерахування коштів позивачем надано лист ТОВ «Пейтек Україна» Вих. №20241104-23070 від 04.11.2024 , за змістом якого ТОВ «Пейтек Україна» відповідно до відомостей, що містяться в Реєстрі платіжної інфраструктури є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг, а саме з переказу коштів без відкриття рахунку. Між товариством та ТОВ «Слон Кредит» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 06.06.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит» 05.01.2024 15:52:01 на суму 12000,00 грн. Призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с.13).
Додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 1372380 від 05.01.2024 таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 10).
З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитом №1372380 від 05.01.2024, вбачається, що станом на 14.10.2024 за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 96900,00 грн, яка складає з заборгованості: за кредитом 12000,00 грн, по відсоткам 84600,00 грн (а.с.14).
14 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» (клієнт) укладено договір факторингу № 14102024, відповідно до п. 1.1 якого за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору. Згідно п.1.2 Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору. Зі змісту п.3.1 договору встановлено, що загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим договором , ціна продажу та одинична ціна визначається в день передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників, який складається та підписується в день укладення даного договору. Відповідно до п.3.4 договору фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу, передбаченої п.3.3 цього договору протягом 5 робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта. Згідно п.3.6 договором моментом виконання фактором грошового зобов'язання сторони визначають момент надходження ціни продажу за цим договором на рахунок клієнта, зазначений у п.3.4 даного договору (а.с. 16-18).
До позовної заяви долучено копію акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 14102024 від 14.10.2024 (а.с. 19), витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 14102024 від 14.10.2024, у якому міститься запис про кредитний договір 1372380, боржник: ОСОБА_1 , дата кредиту: 05.01.2024, сума заборгованості за основною сумою боргу: 12000,00 гривень; сума заборгованості за відсотками: 84600,00 гривень; сума заборгованості за пенею: 0,00 гривень; сума заборгованості разом: 96600,00 гривень (а.с. 20).
Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано було доказів на підтвердження здійснення оплати за договором факторингу № 14102024 від 14 жовтня 2024 року на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 570/2984/13-ц.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 наведені кваліфікуючі ознаки договору факторингу, а саме договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що позивачем не було доведено факту набуття прав вимоги за вказаним кредитним договором, оскільки суду першої інстанції не було надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення.
Заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич