вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№910/14024/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025
у справі №910/14024/24 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 17 377 067, 40 грн, з яких: 17 025 676,89 грн основний борг, 55 419,97 грн 3% річних та 295 970, 57 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0156-09021 від 25.07.2019 (далі за текстом - Договір), в частині повної оплати наданих послуг на підставі актів приймання передачі-наданих послуг за період з липня по вересень 2024 року. За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 3% річних та інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 7 250 125, 91 грн закрив. В іншій частині позовні вимоги задовольнив. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» основний борг у розмірі 9 775 550, 98 грн, 3% річних у розмірі 55 419, 97 грн, інфляційні втрати у розмірі 295 970, 57 грн та судовий збір у розмірі 121 523, 31 грн.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог. Оскільки відповідач в порушення умов Договору виконав зобов'язання по сплаті наданих послуг не в повному обсязі, а також з простроченням строків виконання грошових зобов'язань.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідач здійснив часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 7 250 125,91 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закривив провадження у справі в частині стягнення 7 250 125,91 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача в цій частині задоволена у заявленому позивачем розмірі.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність вини у затримці оплати послуг, з огляду на структуру тарифу, та наявний фінансовий дисбаланс між зобов'язаннями оператора системи передачі щодо оплати ПУП вартості послуг та встановленим НКРЕКП тарифом на 2024 рік.
Посилання відповідача, як на причину несвоєчасності виконання зобов'язань за договором, на те, що оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за спірні періоди можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як Регулятора ринку електричної енергії, суд визнав безпідставними, оскільки за укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов'язок своєчасно проводити оплату вартості послуги відповідно до умов договору та Порядку. При цьому, судом встановлено, що ні умовами договору, ні Порядком, не ставиться в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
Відхилив суд і доводи відповідача про те, що наявні суми боргів учасників ринку за договорами про надання послуг з передачі електричної енергії не давали і не дають можливості відповідачу вчасно здійснювати розрахунки з постачальниками універсальних послуг, а тому ПАТ «НЕК «Укренерго» по мірі погашення перед ним заборгованості іншими учасниками ринку, послідовно погашає заборгованість перед ПУП.
На переконання суду першої інстанції, наведені відповідачем обставини не звільняють його від відповідальності за порушення зобов'язань, а наявність заборгованостей третіх осіб перед відповідачем жодним чином не може впливати на виконання умов даного договору та своєчасну оплату отриманих послуг від позивача.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва 26.06.2025 у справі №910/14024/24 скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» основного боргу 9 775 550,98 грн, 3% річних у розмірі 55 419, 97 грн, інфляційних втрат у розмірі 295 970, 57 грн та судового збору у розмірі 121 523, 31 грн та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову у зазначеній частині.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки суду першої інстанції є такими, що протирічать класичній для юридичної практики формулі (принципу), що закон спеціальний має перевагу над загальним, адже, виконуючи спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, НЕК «Укренерго», керується, в першу чергу, не загальними нормами цивільного права, а нормами Закону України «Про ринок електричної енергії», який є спеціальним законом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.09.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору в розмірі 30 000, 00 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24. Розгляд апеляційної скарги призначив на 11.11.2025 о 12 год. 00 хв.
Згідно відзиву від 20.10.2025 на апеляційну скаргу відповідача, позивач заперечує проти її задоволення, зазначаючи про необгрунтованість посилань апелянта на перевагу застосування до спірних правовідносин спеціальних норм закону над загальними, адже Верховним Судом було надано висновок з цього питання, яким повністю спростовуються доводи апеляційної скарги.
У судовому засіданні 11.11.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині.
11.11.2025 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог оскаржених відповідачем, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.07.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (далі - постачальник послуг) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго») (далі - замовник) було укладено договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0156-09021 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, для забезпечення покриття економічно обґрунтування витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 1.2 договору замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору.
Згідно пункту 2.1 договору вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом постачальником послуг.
За умовами пункту 3.1 договору постачальник послуг зобов'язаний: 1) здійснювати розрахунок вартості послуги виходячи з фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за «зеленим» тарифом відповідно до порядку; 2) затверджувати вартість послуги у регулятора відповідно до глав 11 та 12 Порядку; 3) на запит замовника надавати розрахунок вартості послуги, проведений у розрахунковому періоді (додаток 1 до договору), та первинну документацію, на підставі якої його проведено; 4) повідомляти про зміни реквізитів, а також про припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію постачальника послуг; 5) повідомляти замовника про обставини, що зумовлюють проведення перерахунку вартості послуги, передбаченого пунктом 2.1 глави 2 цього договору; 6) повідомляти про вартість послуги, визначену в розрахунковому періоді; 7) надавати послугу.
Постачальник послуг має право: 1) отримувати своєчасно та в повному обсязі оплату вартості послуги; 2) запитувати інформацію, необхідну для виконання своїх зобов'язань, передбачених цим договором (пункт 3.2 договору).
Відповідно до пункту 3.3 договору замовник зобов'язаний: 1) приймати послугу, яку надає постачальник послуг; 2) на запит постачальника послуг надати достовірну інформацію, яка необхідна для виконання умов цього договору; 3) повідомляти про зміни реквізитів, припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію; 4) у повному обсязі здійснювати оплату вартості послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої регулятором; 5) повертати підписаними та належним чином оформленими акти приймання-передачі наданих послуг (додаток 2 до цього договору) протягом 5 днів з дня їх отримання; 6) проводити оплату вартості послуги виключно у грошовій формі; 7) складати та надавати постачальнику послуг податкову накладну згідно з вимогами чинного законодавства України.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що замовник має право: 1) тимчасово припинити купівлю послуги у разі отримання даних від постачальника послуг щодо тимчасового припинення постачальником послуг купівлі виробленої електричної енергії генеруючою електроустановкою; 2) тимчасово припинити купівлю послуги у разі відсутності даних вимірювання на час, необхідний для їх зчитування (поновлення); 3) ініціювати проведення обстеження установок приватних домогосподарств відповідним постачальником послуг комерційного обліку та/або Держенергонаглядом та ініціювати участь представника замовника (за необхідності); 4) вимагати перегляду проведених розрахунків у разі незгоди; 5) додатково запитувати матеріали щодо проведених розрахунків для ознайомлення; 6) повернути непідписаними акти приймання-передачі наданих послуг із зазначенням обґрунтованих причин їх непідписання.
Згідно пункту 4.1 договору сторони цього договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства.
Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про ринок електричної енергії». Сторони погоджуються з тим, що до договору та його додатків, вносяться зміни у разі внесення змін до затвердженої форми типового договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (пункту 6.1, 6.2 договору).
Відповідно до пункту 6.6 договору сторони здійснюють обмін інформацією в рамках цього договору з використанням електронного документообігу та з метою контролю цілісності і достовірності інформації, яка передається в електронному вигляді, а також для підтвердження її авторства сторони забезпечують наявність кваліфікованого електронного цифрового підпису. Для цього сторонами шляхом переговорів обираються шляхи та інструменти з вибору відповідних інтерфейсів.
Цей договір набирає чинності з 25.07.2019 ті діє до 31.12.2020 (пункт 7.1 договору).
02.09.2019 сторонами було підписано додаткову угоду №2 до договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0156-09021 від 25.07.2019 (далі - додаткова угода №2), за умовами пункту 1 якої сторони домовились доповнити договір від 25.07.2019 №0156-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел наступним пунктом 7.2: « 7.2. Умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами та на які розповсюджується дія цього договору, з 01.07.2019.».
10.03.2020 сторонами було підписано додаткову угоду №3 до договору (далі - додаткова угода №3), за умовами пункту 1 якої сторони домовились внести до договору від 25.07.2019 №0156-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел такі зміни: у пункті 3.3 глави 3: підпункт 5 викласти в такій редакції: « 5) повертати підписаними та належним чином оформленими акти приймання-передачі наданих послуг (що є додатком 1 до цього договору) та акти коригування до акта приймання-передачі наданих послуг (додаток 2 до цього договору) протягом двох днів з дня їх отримання;»; підпункт 7 виключити; додатки 1 та 2 викласти в новій редакції, що додаються; у главі 8: адресу постачальника послуг « 14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, 55-A» змінити на « 14013, м. Чернігів, пр. Перемоги, 126-1».
Пунктом 2 додаткової угоди №3 встановлено, що ці зміни до договору від 25.07.2019 №0156-09021 відповідно ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України застосовується до відносин між сторонами, які виникли до укладення цієї додаткової угоди, а саме: з 28.12.2019, крім зміни адреси постачальника послуг, що набирає чинності з моменту підписання додаткової угоди сторонами.
28.12.2020 сторонами було підписано додаткову угоду №4 до договору (далі - додаткова угода №4), за умовами пункту 1 якої сторони дійшли згоди внести до договору від 25.07.2019 №0156-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел такі зміни: у главі 7: підпункт 7.1 викласти в такій редакції: «Цей договір набирає чинності з 25.07.2019 та діє до 31.12.2021».
20.12.2021 сторонами було підписано додаткову угоду №6 до договору (далі - додаткова угода №6), за умовами пункту 1 якої сторони вирішили внести до договору такі зміни: підпункт 7.1 глави 7 договору викласти в наступній редакції: « 7.1. Цей договір набирає чинності з 25.07.2019 та діє до 31.12.2022». Крім того, сторони дійшли згоди главу 8 договору викласти у новій редакції.
19.12.2022 сторонами було підписано додаткову угоду №7 до договору (далі - додаткова угода №7), за умовами пункту 1 якої сторони домовились внести до договору такі зміни: підпункт 7.1 глави 7 договору викласти в наступній редакції: « 7.1. Цей договір набирає чинності з 25.07.2019 та діє до 31.12.2023».
27.12.2023 року сторонами було підписано додаткову угоду №8 до договору (далі - додаткова угода №8), за умовами пункту 1 якої сторони домовились внести до договору такі зміни: підпункт 7.1 глави 7 договору викласти в наступній редакції: « 7.1. Цей договір набирає чинності з 25.07.2019 та діє до 31.12.2024».
На виконання умов укладеного між сторонами договору сторони підписали акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №7 від 31.07.2024 на суму 6 740 371, 06 грн, з ПДВ (за липень 2024 року); №8 від 31.08.2024 на суму 8 196 165, 07 грн, з ПДВ (за серпень 2024 року); №9 від 30.09.2024 на суму 6 345 559, 98 грн, з ПДВ (за вересень 2024 року).
Відповідач в порушення умов договору та Порядку свої зобов'язання перед позивачем за послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел протягом вказаного періоду оплатив частково, а саме: по акту № 7 від 31.07.2024 на суму 6 740 371,06 грн було сплачено 1 348 074,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № ПУП005315_00000/07d298b3-c7bf-4333-b986-9f0baf823cdf від 06.09.2024; по акту №8 від 31.08.2024 на суму 8 196 165,07 грн було сплачено 1 639 233,01 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ПУП005969_00000/f1bbc233-cccc-4c7d-9950-714a951181a6 від 07.10.2024; по акту №9 від 30.09.2024 на суму 6 345 559,98 грн було сплачено 1 269 112,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ПУП006644_00000/c2d93120-efef-4d9e-854e-618dbe21d6b7 від 01.11.2024.
Враховуючи неповне виконання відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати наданих у липні - вересні 2024 року послуг, а також на порушення та прострочення відповідачем строків оплати послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача основної заборгованість у розмірі 17 025 676, 89 грн, інфляційних втрат в розмірі 295 970, 57 грн та 3 % річних у розмірі 55 419, 97 грн.
Після відкриття провадження у даній справі у суді першої інстанції відповідачем сплачено 7 250 125, 91 грн основного боргу за договором згідно платіжних інструкцій №ПУП008667 від 28.02.2025 на суму 20 149, 86 грн; №ПУП008748 від 07.03.2025 на суму 2 991 519, 98 грн; №ПУП008827 від 19.03.2025 на суму 858 246, 49 грн; №ПУП009178 від 04.04.2025 на суму 854 720, 00 грн; №ПУП009295 від 23.04.2025 на суму 173 171, 98 грн; №ПУП009294 від 23.04.2025 на суму 667 660, 52 грн; №ПУП009934 від 19.05.2025 на суму 796 506, 20 грн; №ПУП010490 від 06.06.2025 на суму 888 150, 88 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи часткове погашення в процесі розгляду справи відповідачем на суму 7 250 125, 91 грн провадження у справі №910/14024/24 в частині стягнення 7 250 125, 91 грн закрив, оскільки предмет спору існував на момент подання позовної заяви та припинив існування в процесі розгляду справи в суді першої інстанції.
У відповідності до положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи межі апеляційного перегляду, зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва 26.06.2025 у справі №910/14024/24 оскаржується відповідачем в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» основного боргу 9 775 550,98 грн, 3% річних у розмірі 55 419, 97 грн, інфляційних втрат у розмірі 295 970, 57 грн
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва 26.06.2025 у справі №910/14024/24 в частині закриття провадження про стягнення основного боргу у розмірі 7 250 125, 91 грн не підлягає апеляційному перегляду.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Правові засади функціонування ринку електричної енергії в Україні регулюються, зокрема, Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до частини 8 статті 33 зазначеного Закону оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків. Оператор системи передачі для забезпечення загальносуспільних інтересів придбаває послуги, які надаються йому на обов'язковій основі суб'єктами ринку, визначеними відповідно до цього Закону, на підставі договору про надання послуг для забезпечення загальносуспільних інтересів, типова форма якого затверджується регулятором.
З метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, включаючи забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за механізмом ринкової премії. Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються на: гарантованого покупця, постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі, виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, яким встановлено «зелений» тариф, на строк застосування «зеленого» тарифу, виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку, - на строк дії підтримки таких виробників (частини 1, 2 статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
За приписами частини 6 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за «зеленим» тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку «на добу наперед». Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується регулятором.
Отже, на ПрАТ «НЕК «Укренерго», яке є ОСП об'єднаної енергетичної системи України, та ТОВ «Енера Чернігів», яке виконує функції постачальника універсальних послуг, покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема, спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (зі змінами) затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел (Порядок), відповідно до пункту 1.2 якого цей Порядок поширюється на виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом, продавців електричної енергії за «зеленим» тарифом, кандидатів у продавці за «зеленим» тарифом, переможців аукціону, продавців за механізмом ринкової премії, активних споживачів, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію ПУП, оператора системи передачі (далі - ОСП), операторів систем розподілу, адміністратора комерційного обліку (далі - АКО), оператора ринку (далі - ОР) та організатора електронних аукціонів.
Відповідно до пункту 15.2 Порядку №641 (у відповідній редакції) протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, ПУП направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП протягом п'яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
Протягом двох робочих днів після отримання від ОСП підписаного акта приймання-передачі ПУП надає регулятору розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та копію акта приймання-передачі для затвердження. ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці (пункти 15.3, 15.4 Порядку (у відповідній редакції)).
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, були прийняті відповідні постанови, якими затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданих постачальниками універсальних послуг, а саме:
- постановою від 03.09.2024 №1573 позивачу затверджено вартість послуги у липні 2024 року в розмірі 5 616 975,88 грн (без ПДВ), 6 740 371, 06 грн (з ПДВ), строк оплати до 06.09.2024;
- постановою від 01.10.2024 №1702 позивачу затверджено вартість послуги у серпні 2024 року в розмірі 6 830 137, 56 грн (без ПДВ), 8 196 165, 07 грн (з ПДВ), строк оплати до 04.10.2024;
- постановою від 29.10.2024 №1855 позивачу затверджено вартість послуги у вересні 2024 року в розмірі 5 287 966, 65 грн (без ПДВ), 6 345 559, 98 грн (з ПДВ), строк оплати до 01.11.2024.
Оплата послуг за спірний період по актах приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за липень - вересень 2024 року здійснювалась відповідачем частково та з простроченням строку, встановленого умовами Договору та Порядку, що фактично не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стосовно доводів ПрАТ "Укренерго" про наявний фінансовий дисбаланс між зобов'язаннями оператора системи передачі щодо оплати ПУП вартості Послуг та встановленим НКРЕКП Тарифом на 2024 рік, а також пріоритетності норм статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії», суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт переконує суд, що відсутність належного забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на виконання спеціальних обов'язків виключає наявність вини цього учасника ринку електричної енергії у простроченні виконання грошових зобов'язань і можливість притягнення його до відповідальності, передбаченої статтями 614, 625 ЦК України.
Утім колегія суддів зазначає, що ані умови договору, ані положення Порядку та наведені постанови Регулятора про затвердження розміру вартості послуг у спірні періоди, не ставлять у залежність своєчасність здійснення замовником оплати за отримані послуги від включення відповідних витрат до структури тарифу на передачу електричної енергії зі сторони Регулятора. Адже відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунки з позивачем, а відсутність належного обсягу витрат на оплату послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел у структурі тарифу на послуги з передачі електричної енергії, на що посилається скаржник, не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань за названим договором.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа (суб'єкт господарювання) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, постанові Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 910/14074/23).
Обставина, на яку посилається скаржник в обґрунтування відсутності вини у простроченні виконання зобов'язань за договором, не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права, та не вважається випадком у розумінні статті 617 ЦК України, внаслідок доведення якого особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від його виконання (близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.05.2025 у справі № 910/16423/23, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 23.03.2023 у справі № 910/1193/22, 02.08.2023 у справі № 910/8451/21, від 03.12.2024 у справі № 910/14554/23).
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач згідно з умовами Договору (підписаним за вільним волевиявленням останньої), як ОСП, добровільно взяв на себе зобов'язання здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату ДП РЗ відповідно до умов Договору та законодавства України, у тому числі Порядку.
Положення Закону не передбачають можливості звільнення боржника від відповідальності за порушення/прострочення грошового зобов'язання, якщо він не має необхідних коштів.
Верховний Суд неодноразово виснував, що у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів, адже це не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).
Отже, відсутність вини ПрАТ «Укренерго» у простроченні виконання грошового зобов'язання (стаття 614 ЦК України) не впливає на обсяг його обов'язків як боржника, що порушив/прострочив грошове зобов'язання, та не вважається випадком відсутність у нього необхідних коштів.
З огляду на установлені судом обставини про те, що ПрАТ «Укренерго» порушило зобов'язання щодо повної оплати послуг зі збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що надавалися ТОВ «Енера Чернігів» у липні-вересні 2024 року, а також порушило строки оплати послуг зі збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, тоді як, відсутність належного забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на виконання спеціальних обов'язків не є підставою для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно застосував норми матеріального права, на які посилається скаржник.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.10.2025 у справі № 910/9762/24.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за результатами розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Судом перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 9 775 550, 98 грн, 3% річних у розмірі 55 419, 97 грн та інфляційних втрат у розмірі 295 970, 57 грн .
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 в частині задоволених позовних вимог прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/14024/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/14024/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 14.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова