12.11.25
22-ц/812/1921/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 473/2313/24
Номер провадження: 22-ц/812/1921/25 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
12 листопада 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
за участю представника позивачки - адвоката Шишкіної В.В., представника відповідача - Молчанова Є.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом
Шишкіною Вікторією Вікторівною
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді - Лузан Л.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в інтересах своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (батько ОСОБА_1 ), смерть останнього пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Під час проходження військової служби, 01 квітня 2008 року виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області ОСОБА_3 та членам його сім'ї (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_1 ) видано ордер на службове житло - квартиру АДРЕСА_1 .
У квітні 2023 року ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_1 , звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просила ініціювати звернення до відповідного КЕВ щодо зняття статусу службового приміщення з вищевказаної квартири, проте отримала відмову, яку вважає незаконною.
ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_3 разом з членами сім'ї перебував у Військовій частині НОМЕР_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, мав вислугу на військовій службі понад 20 років, отже за життя мав право на виключення житла з числа службового для забезпечення постійного проживання. При цьому, у вказаній квартирі зареєстрована та проживає його донька ОСОБА_1 , яка, відповідно до п.10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, ст. 1218 ЦК України, також набула відповідне право.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати за ОСОБА_1 право на виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати до відповідного КЕВ пропозицію щодо виключення обумовленої квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом.
23 травня 2024 року представником відповідача надано відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, як необґрунтованого. Зокрема, представник відповідача зазначав, що ОСОБА_3 з 03 лютого 2009 року був виключений з особового складу Військової частини НОМЕР_1 , 23 листопада 2018 року був зарахований до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_2 . В подальшому, на підставі рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 28 від 13 червня 2023 року ОСОБА_3 знятий з квартирного обліку складом сім'ї з двох осіб (шлюб між ним та ОСОБА_2 рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 25 вересня 2019 року розірвано). Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні докази щодо фактичного проживання в спірній квартирі ОСОБА_1 після розлучення її батьків. При цьому, звертав увагу суду на те, що здійснення заходів стосовно виключення жилих приміщень з числа службових не є обов'язком, а є виключно правом, яке може бути реалізоване виключно за умови відсутності потреби у подальшому використанні житла як службового.
31 травня 2024 року представник позивачки - адвокат Могила С.М. надав відповідь на відзив, в якому вказував на безпідставність наведених відповідачем у відзиві на позов аргументів, що пов'язано з невірним тлумаченням останнім норм діючого законодавства, що регламентує порядок виключення житла з числа службових, положень спадкового права щодо набуття позивачкою відповідного права після смерті ОСОБА_3
07 червня 2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній наполягав на необхідності відмови в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність вимог.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачкою.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Шишкіна В.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спір у даній справі виник з приводу можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану їй в силу статусу члена сім'ї військовослужбовця, а відтак такий спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Військова частина НОМЕР_1 просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що спір має приватно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу 28 липня 1998 року, а з 22 жовтня 2007 року по 03 лютого 2009 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , після чого неодноразово змінював місце служби.
16 червня 2018 року ОСОБА_3 було звільнено з військової служби у запас, відповідно до п. «а» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 23 листопада 2018 року зараховано до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Вознесенської міської ради № 13 від 20 квітня 2007 року з державної спільної часткової власності у комунальну власність територіальної громади м. Вознесенська були прийняті частки, що складаються з 20 квартир житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі клопотання КЕВ м. Миколаєва від 21 березня 2007 року рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області № 67 від 26 квітня 2007 року до числа службових були включені квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 для надання їх військовослужбовцям Вознесенського гарнізону.
До вищевказаного рішення, рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області № 85 від 25 травня 2007 року були внесені зміни, а саме змінено номер квартири, що включена до числа службових у будинку АДРЕСА_2 , замість квартири АДРЕСА_10 (на підставі клопотання КЕВ м. Миколаєва від 21 травня 2007 року).
Рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області № 77 від 31 березня 2008 року затверджено рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 щодо надання ОСОБА_4 та членам його сім'ї (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_1 ) ізольованої службової двокімнатної квартири АДРЕСА_11 .
01 квітня 2008 року ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення виконавчим комітетом Вознесенської міської ради було видано ордер СО № 93 на службове житло - квартиру АДРЕСА_1 разом з членами сім'ї - дружини ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 вересня 2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, його смерть пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 28 від 13 червня 2023 року знято з обліку офіцера режимної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (разом з донькою ОСОБА_1 ), який перебував на всіх видах забезпечення у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії Вознесенського району № 40 від 14 червня 2023 року знято з обліку військовослужбовців та членів їх сімей Вознесенського гарнізону, що потребують поліпшення житлових умов, в тому числі ОСОБА_3 , складом сім'ї з 2 осіб з 13 червня 2023 року.
07 липня 2023 року ОСОБА_2 , як законний представник неповнолітньої - ОСОБА_1 , звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила Військову частину НОМЕР_1 подати до відповідного КЕВ пропозицію щодо виключення обумовленої квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом. При цьому, ОСОБА_2 вказувала на наявність обумовленого права у ОСОБА_1 , відповідно до п.10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380.
Повідомленням Військової частини НОМЕР_1 від 20 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 роз'яснено про неможливість позитивного вирішення питання щодо виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових для забезпечення постійним житлом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачкою.
Між тим, з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можливо з огляду на наступне.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає питання: чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Зміст та методика забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, регламентовано положенням Інструкції № 380.
Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачкою соціальних гарантій в силу її особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження її батьком публічної служби, різновидом якої є служба військова.
Оскільки вимоги позивачки стосуються бездіяльності відповідача щодо реалізації права на житло, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому відповідний спір члена сім'ї військовослужбовця щодо реалізації цього права потрібно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (аналогічно як і спори, пов'язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
Із урахуванням викладеного спір позивача з відповідачем є публічно-правовим, а отже, належить до юрисдикції адміністративного суду.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 вищевказаної постанови вказала, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19) зробила правовий висновок про те, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Ураховуючи викладене, вказаний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо можливості реалізації позивачкою права на соціальну гарантію, надану її з огляду на особливий статус члена сім'ї військовослужбовця.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 19 липня 2023 року у справі № 521/13715/21 (провадження № 61-1455св23), від 02 серпня 2023 року у справі № 953/9016/20 (провадження № 61-234св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 953/9743/21 (провадження № 61-12480св22) та інших.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
Отже, судове рішення у цій справі підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судового рішення статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України апеляційний суд роз'яснює позивачці про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись ст. ст. 255, 294, 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Шишкіною Вікторією Вікторівною - задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2025 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом, зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1 може звернутися до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 14 листопада 2025 року.