07 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3268/22
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Бенедисюка І. М., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Чумака Ю. Я.,
перевіривши матеріали справи № 910/3268/22
за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги акціонерного товариства "Банк Альянс"
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Бойко Р. В.) від 15.12.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді: Пономаренко Є. Ю., Кравчук Г. А.) від 25.04.2025
у справі № 910/3268/22
за позовом приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до акціонерного товариства "Банк Альянс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі",
про стягнення 1 717 000 000 грн 00 коп.
та за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі"
до 1) приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго",
2) акціонерного товариства "Банк Альянс"
про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню,
1. Приватне акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Позивач, Компанія) звернулося до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Банк Альянс" (далі - Відповідач, Банк) 1 717 000 000 грн 00 коп. за банківською гарантією від 07.09.2021 № 11122-21/1 (далі - Банківська гарантія).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (далі - Третя особа, Товариство) як принципалом своїх зобов'язань за Договором про врегулювання небалансів електричної енергії № 1196-01024 від 18.07.2019, у зв'язку з чим Відповідач як банк-гарант повинен виплатити позивачу-бенефіціару суму Банківської гарантії. Розмір позовних вимог визначений як різниця між граничним розміром гарантії у 1 850 000 000 грн 00 коп. та сумою, яка сплачена гарантом у сумі 133 000 000 грн 00 коп. та становить спірну суму.
2. У подальшому від Товариства до Господарського суду міста Києва надійшов позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, в якому Товариство просило суд визнати Банківську гарантію, видану Банком, такою, що не підлягає виконанню. Цей позов обґрунтований тим, що направлені Компанією вимоги надіслані на електронну адресу Банку без нотаріально засвідчених копій документів, отримані останнім після завершення строку дії гарантії. Також Товариство зазначає, що виставлені бенефіціаром рахунки за вимогою не були приведені у відповідність до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 640/4677/22 про забезпечення позову, а заявлені у вимогах суми не є достовірними. Отже, у зв'язку із неналежним зверненням бенефіціара до гаранта, завершенням строку дії гарантії та ненастанням гарантійного випадку гарантія є такою, що не підлягає виконанню.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 позов Компанії задоволено частково: стягнуто з Банку на користь Компанії 1 113 577 821 грн 21 коп., у іншій частині позову Компанії відмовлено, у задоволенні позову Товариства відмовлено, а також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 05.07.2022.
Судове рішення щодо позову Компанії мотивовано зверненням Компанії як бенефіціаром до Банку як гаранта із належно представленими вимогами про сплату сум, які є достовірними, в межах строку дії Банківської гарантії, з висновком, що Банк неправомірно не виконав своїх зобов'язань зі сплати коштів за Банківською гарантією. Часткове задоволення позову на суму 1 113 577 821 грн 21 коп. мотивоване урахуванням часткової оплати заборгованості на суму 780 617 599 грн 93 коп., а також 25 213 444 грн 15 коп. різниці заборгованості за другу декаду березня 2022 року, яка виникла внаслідок пред'явлення Банку неостаточного рахунку за цей період.
Судове рішення в частині відхилення вимог за позовом Товариства мотивоване необґрунтованістю аргументів Товариства про неправомірність визначення у період з 14.02.2022 по 28.02.2022 вартості небалансу електричної енергії згідно з постановою НКРЕКП від 14.02.2022 № 299 та спрямованістю цих аргументів Товариства виключно на ухилення від виконання своїх зобов'язань із оплати небалансу електричної енергії, з висновком про недоведення і Банком як гарантом, і Товариством як принципалом обставин недостовірності заявленої Компанією до стягнення з Банку суми.
4. Банк та Товариство, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, оскаржили це рішення до апеляційного суду.
5. Однак, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції Товариство подало до суду заяву про відмову від позову, яку прийнято судом, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 визнано нечинним в частині відмови у задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Товариства до Компанії та Банку про визнання Банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 закрито (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025).
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині стягнення з Банку на користь Компанії коштів у сумі 1 113 577 821 грн 21 коп.
Мотивуючи постанову, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, додатково пославшись на висновки Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС ВС), викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, з урахуванням яких апеляційний суд відхилив аргументи Банку в частині, яка стосувалася обставин настання/не настання гарантійного випадку у спірних правовідносинах.
7. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині задоволення позовних вимог Компанії, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 в частині задоволення позовних вимог і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 повністю, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. В обґрунтування касаційних вимог Банк (з урахуванням доповнень до касаційної скарги від 02.06.2025), зокрема, посилається:
- на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 75 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11.09.2024 у справі № 911/3853/23;
- на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, у зв'язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції частини першої статті 546, частини першої статті 560, частини першої статті 562, частини першої статті 563 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вважає за необхідне відступити від висновку ОП КГС ВС, викладеного у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.
Окрім того, Банк посилається на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах), а саме:
- пункту 6 частини першої статті 3, частин другої, третьої статті 13, частини третьої статті 16, частин першої, четвертої статті 212, частини третьої статті 509, частини першої статті 563, частини першої статті 565 ЦК України, пунктів 1.7.1, 1.7.2, 1.7.4, 1.7.5 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), а також частини другої статті 75, статті 269 ГПК України;
- статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України та частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- "частини першої статті 565 ЦК України, а саме наступної її частини:" " Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії";
- "статті 565 ЦК України, а саме наступної її частини:" "Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи подані гарантові після закінчення строку дії гарантії", наслідком чого стало порушення статей 6, 14, 565 ЦК України та пунктів 11, 12 частини третьої розділу І Положення про порядок здійснення банками та фінансовими компаніями операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639.
9. Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2025 у цій справі відкрито касаційне провадження за скаргою акціонерного товариства "Банк Альянс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 та касаційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2025 (головуюча суддя Булгакова І. В., судді: Колос І. Б., Малашенкова Т. М.) справу № 910/3268/22 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України з тих підстав, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування положень статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 911/3602/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23, або уточнити висновки ОП КГС ВС, викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, щодо предмета доказування у спорах про стягнення за банківською гарантією.
11. Склад суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду визначений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025 у складі Верховного Суду: Васьковський О.В. (головуючий), Бенедисюк І. М., Вронська Г. О., Дроботова Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Чумак Ю. Я.
12. Перевіривши матеріали справи, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду цієї справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.
13. Передаючи цю справу на розгляд ОП КГС ВС, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (головуюча суддя Булгакова І. В., судді: Колос І. Б., Малашенкова Т. М.) в ухвалі від 25.09.2025 у висновках про наявність підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування положень статей 560, 563, 565 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 911/3602/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23, виходив з того, що:
- попри відступ ОП КГС ВС згідно з постановою від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 від висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 про те, що під час вирішення спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією;
- та формулювання ОП КГС ВС у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 правової позиції у правовідносинах, подібних зі спірними, а саме щодо предмета доказування у спорах щодо обов'язку гаранта сплатити за гарантією, відповідно до якого гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії; визначений в статті 565 ЦК України вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником;
- між тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, ухвалюючи постанову від 16.04.2025 у справі № 911/3602/21 з посиланням, зокрема, на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, а також ухвалюючи постанову від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23, фактично розширив предмет доказування у розгляді категорії справ про стягнення за банківською гарантією поза межі того предмета доказування, що був визначений висновками ОП КГС ВС у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.
14. Водночас Суд, констатуючи в ухвалі від 25.09.2025 у цій справі, що висновки у справах № 911/3602/21 та № 910/16479/23 були сформульовані Судом у складі колегії суддів у 2025 році, тобто після того, як відповідні висновки було сформульовані ОП КГС ВС у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, та посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, а також на висновки, сформульовані в пунктах 9.27, 9.28 постанови ОП КГС ВС від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, зазначив, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ОП КГС ВС (схожий висновок викладено в пунктах 9.27, 9.28 постанови ОП КГС ВС від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23).
Крім того господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
15. Отже, виходячи з викладеного та ураховуючи диспозицію статті 302 ГПК України, приписи якої визначають підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає, що законодавець не передбачив такого механізму забезпечення єдності судової практики та такої підстави для передачі справи на розгляд об'єднаної палати касаційного суду, як необхідність відступу від тих висновків касаційного суду у складі колегії судів щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що сформульовані пізніше, ніж в раніше ухваленому судовому рішенні об'єднаної палати Касаційного господарського суду, які мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду.
Тобто, наявність сформульованої об'єднаною палатою касаційної суду правової позиції щодо застосування норми права, яка є актуальною та пріоритетною, виключає необхідність відступу від тих висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що були пізніше сформульовані касаційним судом у складі колегії судів, якщо тільки колегія суддів у справі, що розглядається, не дійшла висновку про необхідність відступу від останньої (актуальної) правової позиції об'єднаної палати касаційної суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Правильність такого висновку узгоджується із закладеною законодавцем у положеннях статті 302 ГПК України необхідністю забезпечити визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики (пункт 14 цієї ухвали), а відповідно і послідовність, і сталість у формулюванні касаційним судом (палатою, об'єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду) правових позицій щодо застосування норм права, а також процесуальну економію у здійсненні касаційного провадження у справах у подібних правовідносинах з уникненням при цьому неодноразової передачі справ на розгляд палатою, об'єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду з одного і того самого питання кожного разу, коли касаційний суд у складі колегії суддів під час розгляду справи у подібних правовідносинах встановить існування висновків касаційного суду (сформульованого у складі колегії суддів), які, зокрема, містять посилання на неактуальні висновки, щодо яких Суд (палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду) раніше вже ухвалив про відступ від них.
16. Тож, враховуючи, що ухвала колегії суддів від 25.09.2025 у цій справі не містить висновку про необхідність відступу від висновків ОП КГС ВС, викладених саме у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, а Суд у складі ОП КГС ВС, вирішуючи питання щодо прийняття до розгляду цієї справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, також не вважає необхідним відступати від відповідних висновків, тому відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд ОП КГС ВС.
17. У зазначеному висновку Суд виходить з того, що ОП КГС ВС, відступивши в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 від висновку цієї ж палати, викладеного в постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 (про те, що під час вирішення спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), сформулювала правову позицію (щодо предмета доказування у спорі щодо існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією), і така правова позиція за своїм викладенням і формулюванням має узагальнюючий характер та зводиться фактично до того, що "при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією".
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в пункті 3.5 ухвали від 08.08.2024 у справі № 910/15002/23, передаючи таку справу на розгляд ОП КГС ВС для відступу від висновків в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 27.06.2024 у cправі № 910/14987/23.
Тоді як, ОП КГС ВС, повертаючи таку справу на розгляд відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (ухвала від 03.09.2024), не спростувала зазначеного висновку (щодо узагальнюючого характеру правової позиції, сформульованої ОП КГС ВС в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20), а виходила з інших підстав для повернення справи на розгляд відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, а саме через ненаведення обґрунтування висновку щодо застосування якої саме конкретної норми (норм) матеріального або процесуального права, застосованої по іншому судом касаційної інстанції в постанові від 27.06.2024 у cправі № 910/14987/23, слід відступити чи уточнити за наслідком розгляду цієї справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду.
18. При цьому Суд зазначає, що спір, в якому предметом є існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією, вважається таким незалежно від формулювання у такому спорі відповідної позовної вимоги.
Так Суд наголошує на відмінностях між категоріями "предмет спору" та "предмет позову" (позовна вимога).
У частині 1 та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Тож предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, з якою особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів (висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Предметом же спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт тощо, з приводу якого виник правовий конфлікт (спір) між позивачем і відповідачем.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 01.08.2019 у справі № 916/1743/18, від 14.09.2021 у справі № 909/243/18, від 29.01.2025 у справі № 127/17760/23 (провадження № 61-12756св24) тощо.
19. Таким чином, попри відмінний зміст позовних вимог у цій справі та у справі № 910/17772/20 (про стягнення коштів за банківською гарантією) від позовних вимог у справі № 911/3602/21 (про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню та зобов'язання вчинити дії) та у справі № 910/16479/23 (про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню та припиненим зобов'язання банку), правовідносини у всіх вказаних справах є подібними з огляду на те, що у таких справах порушено питання про застосування одних і тих самих норм статей 560, 563, 565 ЦК України (якими визначені: категорія гарантії, підстави виникнення у гаранта обов'язку за гарантією та умови, за яких гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора) та у зв'язку із виникненням спору щодо одного і того самого предмету - існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією.
Крім цього Суд враховує, що у справах №№ 910/17772/20, 910/16479/23 і у цій справі відповідний учасник - банк, який діяв як гарант у відповідних спірних правовідносинах, а у справі № 911/3602/21 і банк як гарант, і боржник (принципал за банківською гарантією) заперечували зобов'язання гаранта сплатити за банківською гарантією, оспорюючи одне і те саме - виникнення гарантійного випадку:
- через відсутність факту порушення боржником (принципалом за банківською гарантією) зобов'язання, забезпеченого гарантією (справи № 910/17772/20 та № 911/3602/21);
- через недостовірність сум зобов'язань боржника (принципала за банківською гарантією) та безпідставність виникнення таких зобов'язань боржника, виконання яких забезпечено гарантією, внаслідок допущеного кредитором (бенефіціаром за банківською гарантією) порушення (ця справа № 910/3268/22);
- через безпідставність виникнення таких зобов'язань боржника (принципала за банківською гарантією), виконання яких забезпечено гарантією, внаслідок допущеного кредитором (бенефіціаром за банківською гарантією) порушення (справа № 910/16479/23).
20. Що ж до визначеної Судом в ухвалі від 25.09.2025 у цій справі такої підстави для передачі справи на розгляд ОП КГС ВС як уточнення висновків ОП КГС ВС, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, щодо предмета доказування у спорах про стягнення за банківською гарантією, то Суд зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу (у цій справі уточнення) від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
21. Між тим необхідність уточнення висновків ОП КГС ВС, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо предмета доказування у спорах про стягнення за банківською гарантією, не була мотивована колегією суддів в ухвалі від 25.09.2025:
- не було зазначено причин для такого уточнення (зміна норм законодавства, необхідність уточнення висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в залежності від застосованого у спорі способу захисту порушеного права тощо), тоді як наявність висновків в постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 911/3602/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23 не є належною підставою для такого уточнення (див. пункти 14, 15 цієї ухвали).
22. Згідно з частиною другою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
23. Отже на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу за відсутності для цього підстав, передбачених процесуальним законом, а саме статтею 302 ГПК України, а тому відсутні підстави для прийняття до розгляду цієї справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
24. Дійшовши цього висновку, передане на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій справі питання має бути вирішене Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що була визначена автоматизованою системою документообігу суду, зважаючи на що справа № 910/3268/22 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд
Справу № 910/3268/22 Господарського суду міста Києва повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Васьковський
Судді І. М. Бенедисюк
Г. О. Вронська
Т. Б. Дроботова
О. Р. Кібенко
Т. М. Малашенкова
Ю. Я. Чумак