14 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/751/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Губенко Н. М., Кролевець О. А.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025
(головуюча - Істоміна О. А., судді: Медуниця О. Є., Слободін М. М.)
у справі за позовом Громадської організації "Харківське медичне товариство"
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Медицина";
2. ОСОБА_2 ;
3. ОСОБА_3 ;
4. ОСОБА_1 ,
про визначення розміру статутного капіталу
1. У березні 2025 року Громадська організація "Харківське медичне товариство" (далі - Громадська організація, скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог, які прийняті судом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медицина" (далі - Товариство), а також до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просило суд визначити розмір статутного капіталу Товариства в сумі 46 020,00 грн та розміри часток учасників у статутному капіталі Товариства, а саме:
- учасник Громадська організація з часткою у розмірі 10 377,50 грн, що складає 22,550 відсотків статутного капіталу;
- учасник ОСОБА_2 з часткою у розмірі 17 821,50 грн, що складає 38,725 відсотків статутного капіталу;
- учасник ОСОБА_1 з часткою у розмірі 17 821,50 грн, що складає 38,725 відсотків статутного капіталу.
2. 29.07.2025 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю, визначив розмір статутного капіталу Товариства в сумі 46 020,00 та розміри часток учасників у статутному капіталі Товариства.
3. Суд першої інстанції виходив із того, що у 1995- 1997 роках Громадська організація (як засновник) належним чином сформувала внесок до статутного капіталу Акціонерного товариства закритого типу "Медицина" (з подальшим перетворенням у товариство з обмеженою відповідальністю), що підтверджується установчими документами та актами приймання-передачі; зміни до установчого договору (зокрема Додаткову угоду № 2) суд визнав неукладеними/такими, що не породжують правових наслідків через відсутність підпису всіх засновників; обставини наявності комунальної власності на будівлю не спростовують факту внесення "основних фондів" (у т. ч. рухомого майна) як вкладу. Суд зазначив, що невизнання корпоративних прав позивачів є триваючим порушенням, тому позовна давність не спливла; для ефективного захисту (статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, частини п'ятої статті 11 ЦК України) визначив розмір статутного капіталу Товариства та часток учасників, визнавши за позивачами корпоративні права у відповідних відсотках, відхиливши заперечення відповідачів як недоведені.
4. 01.10.2025 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційні скарги Товариства, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права: без належних і допустимих доказів визнав доведеним передання саме погодженого майнового комплексу як внеску; ототожнив статус засновника зі статусом акціонера/учасника, не перевіривши дотримання статутного порядку підтвердження дольової участі; помилково зосередив увагу на "неукладеності" додаткової угоди замість перевірки законності корпоративної процедури; проігнорував правові наслідки зареєстрованих корпоративних рішень 1997 та 2004 років і застосував непридатний спосіб захисту, що призвело до фактичного перерозподілу часток чинних учасників та "введення" позивача до складу Товариства. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність внесення погодженого майнового комплексу, непідтвердження набуття позивачем корпоративних прав у порядку Статуту, помилкове тлумачення подій 1996 року та ігнорування правових наслідків рішень 1997/2004 років, а також про непридатність обраного способу захисту й пропуск позовної давності, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в позові повністю.
6. 05.11.2025 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити рішення суду першої інстанції в силі.
7. 11.11.2025 ОСОБА_2 через представницю - Меркулову Наталію Андріївну подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" заперечення проти відкриття касаційного провадження.
8. 12.11.2025 представниця Меркулова Наталія Андріївна подала до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" заяву, в якій просить заперечення ОСОБА_2 залишити без розгляду, оскільки була допущена помилка у заявникові.
9. Натомість 12.11.2025 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_3 через представницю - Меркулову Наталію Андріївну надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження. В обґрунтування зазначає, що неможливість касаційного перегляду обумовлена саме майновим характером спору та його вартістю, який становить 46 020,00 грн і не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження. При цьому, ця справа не підпадає і під жодне виключення, що перелічені у пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і скаржниця не обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі тим, що вона має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або тим, що ця справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи. Заявник зауважує, що підстави для касаційного перегляду цієї справи відсутні та в касаційній скарзі не обґрунтовані.
10. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, розглянув заперечення ОСОБА_3 та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
11. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
12. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ГПК України.
14. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
16. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
17. Предметом позову у цій справі є визначення розміру статутного капіталу Товариства в сумі 46 020,00 грн та розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства.
18. Скаржниця у касаційній скарзі зазначає, що її право на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у цій справі не обмежується приписами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що вимога про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток у ньому є вимогою немайнового характеру і у цій справі не існує ціни позову. При цьому, вона зазначає, що будь-який корпоративний спір ніколи не може бути визнаний малозначним, який має розглядатися у спрощеному порядку.
19. Верховний Суд, постановляючи ухвалу від 29.10.2025 у цій справі за касаційною скаргою Громадської організації "Харківське медичне товариство" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, виснував, що позовні вимоги у цій справі про визначення розміру статутного капіталу Товариства в сумі 46 020,00 грн та розміру часток учасників у статутному капіталі є вимогою майнового характеру, оскільки має вартісну оцінку, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн).
20. Ця позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 28.09.2022 у справі № 910/4277/21, від 27.01.2025 у справі № 903/968/23, від 06.02.2025 у справі № 911/804/20 та ухвалах від 01.05.2023 у справі № 921/124/18, від 17.07.2024 у справі № 914/3386/23, від 21.01.2025 у справі № 908/2343/23.
21. Частина четверта статті 247 ГПК України обумовлює категорію спорів, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, до яких, у тому числі, належить корпоративний спір. Але питання про відкриття касаційного провадження вирішується судом у кожній конкретній справі і немає значення чи є спір корпоративним, оскільки визначальною є саме ціна позову, що унормовано статтею 163 ГПК України.
22. Тож посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2025 у справі № 911/583/24, якими вона обґрунтовує свою позицію про те, що будь-який корпоративний спір ніколи не може бути малозначним і розглядатися у спрощеному порядку, не спростовують висновків Верховного Суду, викладених у раніше постановленій ухвалі від 29.10.2025 у цій справі № 922/751/25, про майновий характер цього спору і з урахуванням розміру заявлених позовних вимог у такому випадку скаржник мав обов'язок дотримання приписів пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, чого ОСОБА_1 не виконала.
23. Висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2025 у справі № 911/583/24, на яку у касаційній скарзі послалася ОСОБА_1 , зводяться до необхідності розгляду такої категорії справ у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, але не звільняють скаржника від обов'язку обґрунтувати підстави касаційного оскарження з дотриманням пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
24. Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що введення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду, зокрема, застосування процесуальних "фільтрів", не порушує права на доступ до правосуддя, адже таке право особи вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій. Звідси законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
25. З огляду на зазначене, аргументи скаржниці щодо характеру предмету спору суперечать вищевикладеному висновку Верховного Суду.
26. Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України визначає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
27. Скаржниця у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції визначила випадки, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, проте не зазначає жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
28. Верховний Суд вивчив та проаналізував зміст оскаржуваного судового рішення, а також матеріали поданої касаційної скарги, не вбачає підстав для прийняття до розгляду касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК, тому дійшов висновку, що скаржниця не дотримала умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є визначення розміру статутного капіталу Товариства в сумі 46 020,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
29. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
31. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/751/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Н. Губенко
О. Кролевець