11 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/591/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Шевченко І. В.,
відповідача 1 - не з'явився,
відповідача 2 - не з'явився,
відповідача 3 - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-9"
на ухвалу Господарського суду Київської області
у складі судді Яреми В. А.
від 26.06.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сибіга О. М., Гончаров С. А., Тищенко О. В.
від 11.09.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-9"
до Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації
про стягнення 46 680 616,74 грн,
1. Історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік-9" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед" про стягнення 46 680 616,74 гривень, що еквівалентно 1 276 521,84 доларів США (станом на дату ухвалення рішення від 07.06.2023 у справі № 911/2396/22), за шкоду, заподіяну майну відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2023 у справі № 911/2396/22, солідарно з Російської Федерації та Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед".
Заявлені вимоги обґрунтовано наявністю солідарного обов'язку у відповідачів, з огляду на доктрину alter ego, відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок військової агресії Російської Федерації.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2025 у справі № 911/591//25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" залишено без руху; постановлено виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду письмових пояснень щодо невиконання позивачем передбаченого статтею 6 Господарського процесуального кодексу України обов'язку з реєстрації електронного кабінету та подання доказів виконання відповідного обов'язку.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2025, зокрема, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 14.04.2025 об 11:00.
2. Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2025 у справі № 911/591/25 позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" залишена без руху; позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду документів, які підтверджують сплату судового збору за подання позову у передбаченому законом порядку та розмірі - 1 059 800,00 грн.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 06.06.2025 та залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки за цією нормою від сплати судового збору звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора і ця норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб'єктів (пов'язаних чи не пов'язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню), проте позивач, у якості відповідачів, визначає господарюючих суб'єктів, а не саму державу - агресора, що не свідчить про наявність підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки приписи вказаної норми такої умови не передбачають.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2025 у справі № 911/591/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Рік-96" не виконано вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 06.06.2025 щодо надання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 059 800,00 грн.
Постановою від 11.09.2025 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2025 у справі № 911/591/25. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.06.2025 у справі № 911/591/25 - закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- суб'єктивне сприйняття позивачем Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед", як alter ego Російської Федерації, не свідчить, що пункт 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" розповсюджується на позивачів, які заявляють позовні вимоги не тільки до Російської Федерації, а і до окремих юридичних осіб;
- позивач звертається до відповідачів про солідарне стягнення шкоди, а не про її стягнення з Російської Федерації в особі Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед";
- з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік-96" не усунуло недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі Господарського суду Київської області від 06.06.2025 щодо надання доказів сплати судового збору у розмірі 1 059 800,00 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України;
- Товариством з обмеженою відповідальністю "Рік-96" вже реалізовано право на звернення до суду з позовом про стягнення збитків в розмірі 46 680 616,74 грн, де відповідачем виступала держава-агресор Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації і щодо такого позову на час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі ухвалено рішення від 07.06.2023 у справі № 911/2396/22, яке набрало законної сили;
- з огляду на те, що апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-96" на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.06.2025 у справі № 911/591/25 про залишення позовної заяви без руху, яка не підлягає оскарженню в порядку апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю, як помилково відкрите.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік-96" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 911/591/25, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на розгляд по суті до Господарського суду Київської області.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.07.2021 у справі № 922/4128/20 та від 20.09.2022 у справі № 904/7769/21, стосовно того, що залишення позовної заяви без руху в порядку, передбаченому частиною 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, і можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі; суд порушив пряму вимогу цієї норми і залишив позов без руху після відкриття провадження з підстав, які були відомі суду ще до відкриття провадження;
- не застосував до позивача пільгу щодо звільнення від сплати судового збору, чим порушив приписи пунктів 6, 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір";
- порушив вимоги частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки не з'ясував обставини справи, на які посилався позивач, не надав їм належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення питання щодо сплати судового збору;
- не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23, де вказано, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду;
- суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки послався на висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду, які не є джерелом права та не можуть слугувати підставою для відступу від змісту процесуальної норми, що призвело до неправильного вирішення питання щодо сплати судового збору;
- порушив вимоги підпункту "в" пункту 2 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі; проігнорував аргументи щодо непослідовності суду першої інстанції щодо порушення вимог частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України;
- не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23, де вказано, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду;
- не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.07.2021 у справі № 922/4128/20 та від 20.09.2022 у справі № 904/7769/21, стосовно того, що залишення позовної заяви без руху в порядку, передбаченому частиною 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, і можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України «Про судовий збір», станом на момент звернення з позовом).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (станом на момент звернення з позовом) за подання до господарського суду позову немайнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позову майнового характеру, встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (частина 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік-9" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед" про стягнення 46 680 616,74 гривень, що еквівалентно 1 276 521,84 доларів США (станом на дату ухвалення рішення від 07.06.2023 у справі № 911/2396/22), за шкоду, заподіяну майну відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2023 у справі № 911/2396/22, солідарно з російської федерації та Публічного акціонерного товариства "Газпром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед".
У цій справі позивач оскаржує ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки позивач у встановлений судом строк не усунув недоліків позовної заяви і не подав доказів сплати судового збору у визначеному судом розмірі.
При цьому, залишенню позову без розгляду передувало: 1) суд залишив позовну заяву без руху з інших причин (позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його); 2) після усунення цих недоліків суд відкрив провадження у справі; 3) суд повторно залишив позов без руху через несплату судового збору.
Як унормовано у частині 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
При цьому, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частини 12, 13 статті 176 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 910/5120/20 дійшла висновку про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і залишила без змін оскаржувані судові рішення. При цьому, об'єднана палата у названій постанові конкретизувала питання щодо можливості застосування норм процесуального права (частин 11, 13 статті 176 і пункту 8 частини 1 статті 226 у справі № 910/5120/20) на стадії підготовчого провадження або на стадії розгляду справи по суті та виснувала про те, що зазначені процесуальні норми не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви, які полягають у несплаті або недоплаті судового збору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 щодо доводів скаржника про повторне залишення Господарським судом міста Києва позовної заяви без руху (ухвалою від 26.11.2019 після відкриття провадження у справі та постановлення ухвали від 08.10.2019 про залишення позовної заяви без руху) зазначила, що відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Отже, суд першої інстанції, залишаючи ухвалою від 26.11.2019 позовну заяву без руху, після відкриття провадження у справі №910/13737/19 діяв у межах процесуальних норм права, визначених Господарським процесуальним кодексом України (пункти 68, 69 названої постанови Великої Палати Верховного Суду).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, після відкриття провадження у справі, діяв у межах процесуальних норм права та відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.
Водночас, у справі №904/7769/21, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник, позов було залишено без руху з підстав, не передбачених чинним процесуальним законодавством, а саме статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, що і стало підставою скасування касаційним судом відповідної ухвали та постанови.
У справі №922/4128/20, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник, Верховний Суд встановив, що скориставшись передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України правом, позивач подав до Господарського суду Харківської області заяву про зменшення розміру позовних вимог до 1239600,00 грн, визначивши саме таку суму ціною позову, та сплативши судовий збір в розмірі 18594,00 грн, що відповідає встановленій законом ставці судового збору - 1,5% ціни позову (з урахуванням вже сплаченого судового збору в сумі 2102,00 грн, позивачем було надано копію квитанції про сплату судового збору від 19.02.2021 на суму 16492,00 грн). При цьому, Верховний Суд зазначив, що коли право зменшити розмір позовних вимог, передбачене пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, є безумовним правом позивача, залишення без розгляду позовної заяви на стадії підготовчого засідання з наведених судом першої інстанції підстав лише тому, що позивачем не сплачено судовий збір у розмірі, вирахованому судом щодо первісно заявлених позовних вимог, є передчасним.
Отже, справа, що переглядається та справи №№904/7769/21, 922/4128/20 є різними за правовою природою підстав залишення позовної заяви без руху із застосуванням частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, тому постанови Верховного Суду у справах №№904/7769/21, 922/4128/20 є нерелевантними до даної справи.
З огляду на викладене, доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України не знайшли своє підтвердження.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до даних правовідносин положення пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Так, відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дана норма не підлягає застосування у цьому випадку, оскільки за цією нормою від сплати судового збору звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора і ця норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб'єктів (пов'язаних чи не пов'язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню). Однак позивач, у якості відповідачів, визначає господарюючих суб'єктів, а не саму державу - агресора, що не свідчить про наявність підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки приписи вказаної норми такої умови не передбачають.
Натомість, аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" зводяться до власного помилкового тлумачення цієї норми.
Суд також відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" з огляду на таке.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У цій справі Суди попередніх інстанцій не встановили, а скаржник у касаційній скарзі не наводить доказів вчинення кримінального правопорушення у вигляді відповідного судового рішення (вироку). Відтак, до позову у даній справі не застосовуються приписи пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 907/285/22.
Верховний Суд звертає увагу на те, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За змістом частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі «Ейрі проти Ірландії», серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі «Апостол проти Грузії», заява №40765/02). При цьому, Суд в якості «законної мети» визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі «Станков проти Болгарії», заява №68490/01).
Верховний Суд зазначає, що законодавче закріплення судових витрат, серед інших має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (пункт 57).
ЄСПЛ в рішенні «Креуз проти Польщі» у справі №28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач не усунув недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом та не надав доказів сплати судового збору згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
6. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рік-9" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 911/591/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова