Справа №201/11128/25
провадження №2/201/4995/2025
01 жовтня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , та просив розірвати шлюб укладений між ним та відповідачкою, зареєстрований 30.09.2006 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області актовий запис №1065, залишивши дитину віком до 18 років - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати разом з ним, як батьком, який самостійно його виховує та утримує.
В обґрунтування позову посилався на те, що 30.09.2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповіла ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №1065 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 . Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що між Позивачем та Відповідачкою відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки Позивач та Відповідач втратили почуття любові та повагу один до одного, мають різні погляди на сімейне життя і виконання подружніх обов'язків, вони з Відповідачкою припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, мають окремі бюджети, проживаюся у різних місцях з 2022 року. Подальше спільне життя та збереження шлюбу Позивач вважає неможливим та таким, що суперечить його інтересам , інтересам малолітньої дитини яка проживає разом із ним та є перешкодою у реалізації його прав, у зв'язку з чим наполягає на розірванні шлюбу з Відповідачкою. Більш того, рішення про розірвання шлюбу прийнято Позивачем спільно з Відповідачкою. Відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу. Наразі, діти фактично проживають окремо один від одного у різних країнах світу та поодиноко з одним із батьків. Позивач виховує молодшого сина та утримує обох дітей , а відповідачка виховує лише старшого сина. З 2022 року мати-відповідачка зі старшим сином ОСОБА_6 переїхали мешкати до Західної України, а згодом і до Європи. На теперішній час ОСОБА_6 проживає у місті Дортмунд Німеччина разом із матір'ю, де у 2025 році поступив до Технічного університету Дортмунда, де буде проходити навчання, Молодший син ОСОБА_7 лишився у м. Дніпрі в Україні, де мешкає разом із батьком (позивачем) по теперішній час, наразі за адресою: АДРЕСА_1 , де має усі умови для здорового та повноцінного розвитку.
Позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідачка надіслала до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги визнала у повному обсязі.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши надані докази з увагою на їх належність, допустимість і достатність, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.09.2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №1065 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, копію якого додано до матеріалів справи.
Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей:
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 яке видане Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, копію якого додано до матеріалів справи.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 яке видане Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, копію якого додано до матеріалів справи.
Підставою для розірвання шлюбу сторони зазначають те, що між ними відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки Позивач та Відповідачка втратили почуття любові та повагу один до одного, мають різні погляди на сімейне життя і виконання подружніх обов'язків, вони з Відповідачкою припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, мають окремі бюджети, проживаюся у різних місцях з 2022 року.
Подальше спільне життя та збереження шлюбу сторони вважають неможливим та таким, що суперечить їх інтересам, а також інтересам малолітньої дитини, яка проживає разом з батьком, та є перешкодою у реалізації його прав, у зв'язку з чим наполягають на розірванні шлюбу, та це рішення прийнято ними спільно, адже Відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу.
Наразі, діти фактично проживають окремо один від одного у різних країнах світу та поодиноко з одним із батьків. Позивач виховує молодшого сина та утримує обох дітей, а відповідачка виховує лише старшого сина.
З 2022 року мати-відповідачка зі старшим сином ОСОБА_6 переїхали мешкати до Західної України, а згодом і до Європи, де виховує лише старшого сина, молодшим не займається, його не виховує та не утримує.
На теперішній час ОСОБА_6 проживає у місті Дортмунд Німеччина разом із матір'ю, де у 2025 році, поступив до Технічного університету Дортмунда, де буде проходити навчання, що підтверджується відповідною довідкою, доданою до матеріалів справи.
Факт перетину державного кордону відповідачкою із старшим сином та їх виїзду з України у 2022 році підтверджується відповідними відмітками у закордонних паспортах відповідачки ОСОБА_2 та старшого сина сторін ОСОБА_5 , а також відповідними документами, що підтверджують факт їхнього проживання у Німеччині м.Дортмунд, копії яких додано до матеріалів справи.
Молодший син ОСОБА_7 лишився у м. Дніпрі в Україні, де мешкає разом із батьком (позивачем) по теперішній час, наразі за адресою: АДРЕСА_1 , де має усі умови для здорового та повноцінного розвитку.
Батько організовує позашкільне спілкування дитини з однолітками, спільний відпочинок, в тому числі відвідування дитячих розважальних закладів.
Відповідно до довідки ОСББ «Новодворянський» за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 .
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 28.08.2025 року, проведеного фахівцями Управління служби у справах дітей Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, встановлено що дитина проживає по АДРЕСА_1 , санітарний стан відмінний, в квартирі сучасний ремонт, є меблі, побутова техніка, є продукти харчування, засоби гігієни. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема дитяча кімната облаштована всім необхідним. У квартирі проживають батько ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 . Загальний дохід сім'ї на місяць складає близько 266 000 грн на місяць. Батько виховує сина та матеріально його забезпечує. Крім того, Позивач є власником будинку за адресою АДРЕСА_2 , та у повному обсязі забезпечує потреби дитини (оригінал Акту обстеження додано до матеріалів справи)..
Лишитися разом із батьком виявив бажання ОСОБА_7 особисто. Він навчається у 3-В класі у «Дніпровській гімназії №141» ДМР, що підтверджено довідкою наданою директором закладу. При цьому Батько позивач, самостійно виховує свою дитину ОСОБА_3 , який повністю перебуває на його утриманні. Відповідачка жодним чином не приймає участі, ані у його вихованні, ані у його утриманні.
Позивач є фізичною особою підприємцем, отримує постійний дохід, що підтверджується податковою декларацією платника податку ФОП за 2024 та 2025 роки, має стабільне матеріальне становище для забезпечення належного розвитку своєї дитини.
Позивач раніше не судимий, що підтверджується витягом з інформаційно- аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей»
Відповідно до виписок із медичних карток від 06.08.2025 року виданих КНП «ДЦПМСД№5» ДМР, у позивача відсутні захворювання, які б перешкоджали йому проживати з сином та займатися його вихованням, а у його сина ОСОБА_7 відсутні захворювання, які б перешкоджали йому проживати разом з батьком.
Надаючи оцінку встановленим фактам, суд враховує, що відповідно до ст.51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Дружина та чоловік за змістомст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
В даному випадку, оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, проти чого не заперечує й відповідачка, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Отже, виходячи з викладеного, зважаючи на встановлені обставини та той факт, що обидві сторони наполягають на розірвані шлюбу, укладеного між ними, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо залишення проживання молодшого сина разом з батьком після розірвання шлюбу, суд вважає, що в даному випадку спір між сторонами з приводу місця проживання дітей після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення молодшого сина проживати разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами щодо необхідності розірвання укладеного між ними шлюбу та щодо місця проживання їх спільних дітей через те, що вони на час розгляду справи вже тривалий час проживають окремо один від одного: старший син - з матір'ю у Німеччині, а молодший син з батьком, який самостійно виховує та утримує його без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу та залишення молодшого сина проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів суспільства, а й чинного законодавства, є виховання та матеріальне утримання дитини.
Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Так, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Водночас, право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України.
Відповідно до положень ст.160 СК України, місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.
Під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати.
Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси.
Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.
Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору.
Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати молодшого сина сторін за місцем його теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати його інтересам та вимогам закону.
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дітей, утримувати їх та спілкуватися з ними, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з нею, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки на користь позивача мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160 СК України, ст.ст.11, 13, 42, 141, 200, 247, 260, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований 30.09.2006 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області актовий запис №1065, залишивши дитину віком до 18 років - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_4 , як батьком, який самостійно його виховує та утримує.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_4 (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок) в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев