Справа № 201/11125/25
Провадження № 2/201/4992/2025
16 жовтня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
08 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, пославшись на те, що 30 жовтня 2020 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що було зроблено відповідний актовий запис № 1101. Шлюб зареєстровано Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Від даного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . зареєстроване Чечелівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Відповідач проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Син майже постійно проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні, однак в подальшому позивачка хоче, щоб син проживав разом з нею. За відсутності взаєморозуміння в сім'ї та психологічного непорозуміння, шлюбні стосунки у сторін не склалися, вони разом не проживаємо, шлюбні відносини у них фактично закінчилися. Вважає, що збереження сім'ї та подальші шлюбні відносини між ними неможливі. Збереження сім'ї на паритетних засадах неможливо, а взаємні почуття любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, які складають морально-правову основу шлюбу відсутні. Спільне господарство між сторонами не ведеться, спорів про розділ спільного нажитого майна немає. Шлюб вони розривають вперше. Після розірвання шлюбу просила залишити прізвище ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року було відкрито провадження у справі.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги в часині подальшого проживання дитини сторін не визнав, та 30 вересня 2025 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив шлюб, укладений між сторонами розірвати, залишивши ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати разом з ним, як з батьком, який самостійно їх виховує та утримує без участі матері. В обґрунтування своїх вимог послався на те, що син ОСОБА_5 постійно проживає разом з ним, повністю знаходиться на його утриманні. Мати майже не спілкується з ними, коштів на утримання сина не надає. Фактично вона самоусунулася від виховання, майже не спілкується, та зараз вимагає від нього надавати кошти на її проживання та погрожує відібрати дитину, стверджує, що синові краще буде проживати з нею на Західній Україні. На ґрунті цього виник спір, який він просив вирішити судом. Вважає, що синові краще проживати разом з батьком у м. Дніпрі, де вони разом і проживають зараз, оскільки тут син відвідує гуртки, має сталі соціальні зв'язки та перспективи розвитку, медичне обслуговування та має тут друзів. Син знаходиться на обліку в сімейного лікаря та він, як батько, постійно слідкує за профілактикою здоров'я та профілактикою щеплень, є відповідна картка. Сам він, як батько, веде нормальний спосіб життя, займається спортом, працює директором ТОВ «ТК ІНОКС», має постійний дохід, що підтверджується довідкою від 16.06.2025 року, їх підприємство співпрацює зі Збройними Силами України, постійно допомагає країні, є прибутковим, що підтверджується довідкою від 16.06.2025 року та має подяки. Дитина бажає проживати разом з батьком. Відповідно до акту обстеження умов проживання від 14 серпня 2025 року, складного працівниками Управління служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради було оглянуто умови проживання дитини, та встановлено, що санітарний стан хороший, є меблі, побутова техніка, є продукти харчування, засоби гігієни. Для проживання сина, ним, як батьком, створені належні умови.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.
В подальшому, в наступне судове засідання, позивачка за первісним позовом до суду не з'явилася, надіслала письмову заяву, згідно якої від своїх позовних вимог в частині залишення дитини проживати з нею після розірвання шлюбу фактично відмовилася, визнавши зустрічні позовні вимоги, та зазначила, що вона не заперечує проти вимог позивача за зустрічним позовом про розірвання шлюбу та залишення їх спільного сина жити разом з батьком, оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши надані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст.81 ЦПК України.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 жовтня 2020 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що було зроблено відповідний актовий запис №1101.
Шлюб зареєстровано Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Від даного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . зареєстроване Чечелівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Позивач за зустрічним позовом проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а син ОСОБА_5 постійно проживає разом з ним, повністю знаходиться на його утриманні. Відповідачка ж за зустрічним позовом проживає у місті Львові.
Мати майже не спілкується з дитиною, коштів на утримання сина не надає. Фактично вона самоусунулася від виховання житини, майже не спілкується з нею, чому вона і не заперечує.
Позивач за зустрічним позовом вважає, та цьому не заперечує і відповідачка за зустрічним позовом, що їх синові краще проживати разом з батьком у м. Дніпрі, де вони разом і проживають зараз, оскільки тут син відвідує гуртки, має сталі соціальні зв'язки та перспективи розвитку, медичне обслуговування та має тут друзів.
Син сторін знаходиться на обліку в сімейного лікаря та батько постійно слідкує за профілактикою здоров'я та профілактикою щеплень, є відповідна картка, копія якої надана позивачем за зустрічним позовом.
Батько веде нормальний спосіб життя, займається спортом, працює директором ТОВ «ТК ІНОКС», має постійний дохід, що підтверджується довідкою від 16.06.2025 року, їх підприємство співпрацює зі Збройними Силами України, постійно допомагає країні, є прибутковим, що підтверджується довідкою від 16.06.2025 року та має подяки, зокрема від 64 окремого гарматного артилерійського дивізіону від 17.06.2025.
Дитина бажає проживати разом з батьком, що встановлено працівниками Управління служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, які 14 серпня 2025 року склали Акт обстеження умов проживання, оглянувши при цьому умови проживання дитини, та встановили, що санітарний стан хороший, є меблі, побутова техніка, є продукти харчування, засоби гігієни. Для проживання сина батьком, створені належні умови.
Сторони вважають, що збереження сім'ї та подальші шлюбні відносини між ними неможливі, збереження сім'ї на паритетних засадах неможливо, а взаємні почуття любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, які складають морально-правову основу шлюбу відсутні.
Спільне господарство між сторонами не ведеться, спорів про розділ спільного нажитого майна немає.
Аналізуючи встановлені обставини, суд виходить з того, що відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю.
Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
В даному випадку, оскільки обидві сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.
Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Також суд звертає увагу на те, що з наданих доказів не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільної дитини, через те, що дитина на час розгляду справи вже тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує сина без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду як з первісним позовом, так і з зустріним позовом.
За таких умов, задоволення позовних вимог про залишення дитини проживати разом з батьком після розірвання шлюбу, не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст.ст.18, 27 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 статті 12 згаданого Закону встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Щодо залишення проживання дитини з батьком після розірвання шлюбу, то суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця її проживання після розірвання шлюбу відсутній, тому як відповідачка за зустрічним позовом лише не погоджується з аргументацією позову та його обґрунтуванням, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України.
Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає.
При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини.
Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.
При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати.
Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси.
Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.
Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини.
Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору.
Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з нею, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, судові витрати сторін відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160 СК України, ст.ст.2, 13, 141, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30 жовтня 2020 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1101 - розірвати, залишивши неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_2 , який самостійно його виховує та утримує без участі матері.
Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 залишити - « ОСОБА_4 ».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Суддя С.С. Федоріщев