14 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/17103/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 із розрахунку 100 000 грн на місяць за час стаціонарного лікування внаслідок отриманого поранення за період: з 09.01.2025 року по 29.01.2025 року; з 30.01.2025 року по 17.02.2025 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 із розрахунку 100 000 грн на місяць за час стаціонарного лікування внаслідок отриманого поранення за період: з 09.01.2025 року по 29.01.2025 року; з 30.01.2025 року по 17.02.2025 року.
На обґрунтування позову позивач зазначає, що з 01.12.2023 по 24.02.2025 він проходив військову службу у відповідача. Під час проходження служби приймав безпосередню участь у бойових діях. 22.07.2024 року під час участі в бойових діях позивач отримав поранення: Вогнепальне осколкове сліпе поранення правої стопи. Внаслідок отриманого поранення позивач проходив стаціонарне лікування з 09.01.2025 по 29.01.2025, та з 30.01.2025 по 17.02.2025. У квітні 2025 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до Військової частини НОМЕР_2 з проханням надати інформацію про суми виплаченої додаткової грошової винагороди на період лікування після отриманого поранення в розмірі 100 000 на місяць за період лікування та доплатити належні позивачу суми. Проте, у відповідь отримав відмову у нарахуванні та виплаті такої винагороди. Протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, слугувала підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду щодо спірного періоду з 09.01.2025 по 29.01.2025 та з 30.01.2025 по 17.02.2025, відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку, продовжено строк залишення без руху позовної заяви.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року постановлено питання щодо визнання поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом вирішити під час судового розгляду справи по суті, позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористався. Ухвала про відкриття провадження у справі від 08 вересня 2025 року доставлена до електронного кабінету відповідача 09 вересня 2025 року о 08 год 52 хв.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Вирішуючи питання щодо строку звернення до суду із наведеним позовом, суд виходить з наступного.
У пункті 44 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 620/1201/23 суд зазначив, що “наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 03 листопада 2022 року № 256 позивача з 03 листопада 2022 року виключено з списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік, строк звернення до суду з приводу вимоги про стягнення належного грошового утримання підлягає обчисленню з цієї дати», тобто у даній справі Верховний Суд виснував, що тримісячний строк на звернення до суду з вимогою про стягнення належного грошового забезпечення розпочинається із дати звільнення зі служби. Тобто, сам по собі факт виключення із списків особового складу військової частини є початком відліку строку на звернення до суду.
Початок перебігу тримісячного строку для подання позову з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Згідно з пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Тобто, за правовим висновком Верховного Суду саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 , зокрема, докази отримання позивачем грошового атестату (копія журналу, тощо) ОСОБА_1 .
На виконання вимог ухвали відповідачем не надано витребуваних документів.
Ураховуючи, що грошовий атестат позивача, наданий на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не містить підпису позивача та відомостей щодо дати ознайомлення позивача з ним, такий не може слугувати належним доказом при вирішенні питання щодо строку звернення до суду позивача із наведеним позовом, інших доказів щодо надання відповідачем інформації про обсяг і характер виплачених позивачу сум відповідачем до суду не надано, що обумовлює висновок про те, що про нараховані та виплачені позивачу суми йому стало відомо із листа Військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2025 №15041 у відповідь на адвокатський запит, що наявний у матеріалах справи.
Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що строк звернення до суду із наведеним позовом позивачем не пропущено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.12.2023 по 24.02.2025 проходив військову службу у відповідача, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданою Військовою частиною НОМЕР_1 від 04.08.2025 № 18629, солдат за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , 1992 року народження, 22.07.2024 року одержав вогнепальне поранення: Вогнепальне осколкове сліпе поранення правої стопи. За обставин: безпосередньої участі у бойових діях, пов'язаних із захистом Батьківщини, стримуванням і відсіччю збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок бойового ураження під час обстрілу противником з мінометного озброєння, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_2 , не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, чи навмисного нанесення собі тілесного ушкодження, чи самогубства, не є наслідком дій, вчинених у стані алкогольного чи наркотичного сп?яніння, в засобах індивідуального захисту, поблизу н.п. Залізнянське, Бахмутського району, Донецької області.
Як наслідок, позивач перебував на лікуванні у медичних закладах у зв'язку із отриманим пораненням.
Згідно з довідкою військово - лікарської комісії від 03.01.2025, виданою Військовою частиною НОМЕР_4 солдату за призовом ОСОБА_1 проведено медичний огляд гарнізонною ВЛК в/ч НОМЕР_4 від 03.01.2025.
Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв?язок с захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Наслідки перенесеного тяжкого вогнепального поранення (22.07.2024) правої стопи лікованого оперативно (22.07.2024 - первинна хірургічна обробка вогнепальних ран) у вигляді комбінованої контрактури правої стопи; післятравматичної невропатії правого великогомілкового нерву з розвитком парезу правої стопи з тимчасовим порушенням функції (Т93.0). Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з катаральним езофагітом стадія ремісії (К21.0). Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Викривлення носової перетинки з порушенням носового дихання (J34.2). Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби.
Постанова ВЛК про придатність до військової частини, служби за військовою спеціальністю тощо:
На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує звільнення від виконання службових обов'язків за станом здоров'я на термін, необхідний для оформлення звільнення, але не більше 30 днів.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №107, виданого гарнізонною військово - лікарською комісією №1 Військової частини НОМЕР_4 за розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 №1487, на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців.
Матеріли справи свідчать, що з 09.01.2025 по 29.01.2025 позивач проходив стаціонарне лікування в Українському державному медико - соціальному центрі ветеранів війни з діагнозом: Наслідки перенесеного тяжкого вогнепального поранення (22.07.2024) правої стопи, лікованого оперативно (22.07.2024 - ПХО вогнепальних ран) у вигляді комбінованої контрактури правої стопи, післятравматичної невропатії правого великогомілкового нерву з розвитком парезу правої стопи. ГЕРХ з катаральним езофагітом, ст. ремісії. Викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання. Хронічна вертеброгенна тораколюмбалгія з больовим, м?язево-тонічним синдромами, ст. загострення на тлі ДД3Х, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №67.
З 30.01.2025 по 17.02.2025 позивач проходив стаціонарне лікування в Державній установі “Інститут нейрохірургії ім. академіка Ромоданова Академії медичних наук України» з діагнозом: Наслідки ушкодження великогомілкового нерва на рівні н/3 правої гомілки в результаті ВТ (22.07.2024). Виражений нейропатичний больовий синдром. (GS7.0), що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №541/25.
28.04.2025 представник позивача - адвокат Дубок С.М. звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив виготовити та надати довідку про розмір виплаченої ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та у разі, якщо додаткова винагорода за період стаціонарного лікування з 09.01.2025 по 29.01.2025 та з 30.01.2025 по 17.02.2025 не була виплачена позивачу, провести відповідні нарахування та виплату.
У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 27.06.2025 №18943 повідомив представника позивача, що за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманим важким пораненням за період з 22.07.2024 по 18.11.2024 позивач отримав належну йому додаткову винагороду. Роз'яснено, що відповідно до абзацу третього пункту 6.13 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджено наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (із змінами), медичний огляд військово-лікарської комісії з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Відповідно до розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 №1487 від 17.12.2024 солдата ОСОБА_1 скеровано до гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_5 для проведення медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_5 від 03.01.2025 №11 (с/х) солдата ОСОБА_1 було звільнено від виконання службових обов?язків за станом здоров?я на термін, необхідний для оформлення звільнення, але не більше 30 календарних днів. У зв?язку з цим, зазначене рішення ВЛК №11 не може розглядатись як підстава для продовження строку лікування понад гранично допустимий термін без відповідного окремого рішення ВЛК про довготривале лікування, що є обов?язковим документом для продовження соціальних гарантій. Також вказав, що означене рішення військово-лікарської комісії не є підставою для продовження строку лікування понад чотири місяці та не с тотожним рішенню військово-лікарської комісії про довготривале лікування відповідно Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджено наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402). Водночас, документи, надані на підтвердження лікування солдата ОСОБА_1 у період з 09.01.2025 по 17.02.2025, дійсно свідчать про реабілітаційне лікування, однак відсутні відповідні медичні рішення ВЛК про продовження лікування після 18.11.2024, або про потребу у довготривалому лікуванні. Зазначене не дозволяє розглядати вказаний період як період лікування після поранення в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яка регламентує порядок виплати додаткової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, що виключає підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 09.01.2025 по 29.01.2025 та з 30.01.2025 по 17.02.2025.
Будучи не згодним із ненарахуванням та невиплатою додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Положеннями статті 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
28.02.2022 на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1-2 Постанови № 168 (в редакції станом на час отримання позивачем травми) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Отже, Постановою № 168 безальтернативно унормовано, що додаткова винагорода в розмірі до 100000 грн виплачується, у тому числі, тим військовослужбовцям, які у зв'язку з травмою чи пораненням, пов'язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у тому числі, і закордонних з дня отримання такого поранення/травми, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, зокрема з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Щодо зазначення відповідачем про проходження позивачем реабілітаційного лікування, то з цього приводу суд зазначає таке.
За частиною першою статті 3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801ХII (далі - Закон № 2801ХII):
- послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, у тому числі реабілітаційна, що надається пацієнту закладом охорони здоров'я, реабілітаційним закладом або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;
- реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров'я (далі - реабілітаційна допомога) - діяльність фахівців з реабілітації у сфері охорони здоров'я, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування осіб, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування у їхньому середовищі;
- реабілітаційна послуга - послуга, що надається пацієнту реабілітаційним закладом, реабілітаційною установою, закладом охорони здоров'я, соціального захисту або іншим суб'єктом господарювання, які мають право надавати реабілітаційну допомогу згідно із законодавством, та оплачується її замовником. Замовником реабілітаційної послуги можуть бути держава, орган місцевого самоврядування, юридична або фізична особа, у тому числі пацієнт;
- реабілітація - комплекс заходів, яких потребує особа, яка зазнає або може зазнавати обмеження повсякденного функціонування внаслідок стану здоров'я у взаємодії з її середовищем;
- загальний заклад охорони здоров'я - багатопрофільний лікарняний заклад, що надає медичну та реабілітаційну допомогу населенню територіальної громади або декількох громад та забезпечує базові напрями стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, стабілізацію стану пацієнта та його маршрутизацію до кластерних та надкластерних закладів охорони здоров'я.
Отже, реабілітаційний центр є закладом охорони здоров'я.
Держава визнає право кожного громадянина на отримання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги. Порядок надання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги встановлюється законодавством (стаття 8 Закону № 2801ХII).
Згідно з частиною восьмою статті 33 Закону № 2801ХII за медичними показаннями одночасно з наданням медичної допомоги пацієнту надається реабілітаційна допомога у встановленому законодавством порядку.
Правові, організаційні та економічні засади проведення реабілітації особи з обмеженнями повсякденного функціонування у сфері охорони здоров'я з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування у її середовищі передбачені Законом України “Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я» від 03.12.2020 № 1053-IX.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 1053-IX реабілітація у сфері охорони здоров'я - це комплекс заходів, що здійснюють фахівці з реабілітації, які працюють в реабілітаційних закладах, відділеннях, підрозділах, а також у територіальних громадах, у складі мультидисциплінарної реабілітаційної команди або самостійно, надають реабілітаційну допомогу особі з обмеженнями повсякденного функціонування (або такій, у якої можуть виникнути обмеження повсякденного функціонування) з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування та якості життя у її середовищі.
За визначенням Комітету експертів з реабілітації Всесвітньої організації охорони здоров'я (1963), реабілітація - це процес, метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання (https://uk.wikipedia.org/wiki/Медична_реабілітація).
Отже, реабілітація є одним із процесів під час лікування хворого у досягненні ним, в тому числі, фізичної повноцінності.
Водночас Постановою № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн зберігається за військовослужбовцем за час стаціонарного лікування.
Отже, законодавство пов'язує виникнення у військовослужбовця права на виплату додаткової винагороди за час перебування на лікуванні не з видом такого лікування (реабілітаційне, терапевтичне, хірургічне), а з умовами його надання в умовах стаціонару або ж іншими словами "стаціонарне лікування".
У даному випадку судом встановлено, що в спірні періоди часу позивач перебував саме на стаціонарному лікуванні, перебуваючи у відповідному медичному закладі. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Таким чином суд доходить висновку, що у позивача наявні обидві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я або у відпустці для лікування, а саме:
- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;
- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Водночас, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000,00 грн винагорода.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць відповідно до Постанови № 168 у зв'язку з перебуванням на лікуванні в період з 09.01.2025 по 29.01.2020 та з 30.01.2025 по 17.02.2025, а відтак відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу додаткову винагороду за спірні періоди перебування його на стаціонарному лікуванні.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд доходить висновку, що належним способом захисту його прав є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" збільшеної до 100000 грн на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні та реабілітації в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з 09.01.2025 по 29.01.2025 та з 30.01.2025 по 17.02.2025 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за час перебування на стаціонарному лікуванні та реабілітації в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з в розрахунку до 100 000 грн на місяць, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.
Розподіл судового збору у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" збільшеної до 100000 грн на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні та реабілітації в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з 09.01.2025 по 29.01.2020 та з 30.01.2025 по 17.02.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за час перебування на стаціонарному лікуванні та реабілітації в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з 09.01.2025 по 29.01.2020 та з 30.01.2025 по 17.02.2025 в розрахунку до 100 000 грн на місяць, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 14 листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова