Справа № 465/1404/25 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П
Провадження № 22-ц/811/2692/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
14 листопада 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в лютому 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» звернулося в суд з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з останнього заборгованість за договором позики в сумі 28 512, 75 грн та судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що 27.03.2018 між акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 7923935. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 08.11.2023 його заборгованість за Кредитним договором складала 20 749, 12 грн, в тому числі, строкове тіло - 0 грн, прострочене тіло - 13 334, 62 грн, строкові відсотки - 0 грн, прострочені відсотки - 7 414, 50 грн.
Відповідно до пункту 1.16 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 30, 00 % річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.
Відповідно до умов Кредитного договору за період з 09.11.2023 по 31.01.2025 на суму заборгованості нараховано відсотки за користування кредитом, зокрема, станом на 31.01.2025 - 7 763, 63 грн. Всього сума нарахованих відсотків за наведений вище період становить 7 763, 63 грн. Загалом сума заборгованості за Кредитним договором складає 28 512, 75 грн.
08.11.2023 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов'язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов'язанні Досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов'язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов'язанні.
12 грудня 2024 року рішенням № 12/12/24-1 змінено найменування учасника ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» на Товариство з обмеженою відповідальність «ФК «Аесіліум Фінанс».
Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, заборгованість за Кредитним договором складає 28512,75 грн.
З врахуванням вищенаведеного просили позов задовольнити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржило товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс», подавши в липні 2025 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року та постановити у справі нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Заявник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушення норм процесуального права, тому воно підлягає скасуванню.
Стороною позивача надано суду належні та допустимі докази укладення 27 березня 2018 року між акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_2 . Кредитного договору № 7923935 та виконання банком своїх зобов'язань перед відповідачем.
Натомість, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження не укладення кредитного договору, зокрема, не звертався до суду із позовом про визнання цього договору недійсним. Позичальником не доведено належного повернення позичених коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитним договором № 7923935 від 27.03.2018 не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості та її розміру за договором, оскільки будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача, підтвердження отримання останнім кредитних коштів відповідно до укладеного договору позивачем не надано. Разом з тим, вважав, що розрахунки заборгованості, на які посилався позивач у позові, фактично є документами, що складені позивачем, в якому останній стверджує про наявність у відповідача заборгованості за договорами у певній сумі. Розрахунок є виключно внутрішнім документом позивача, підготовленим його працівниками та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Інших доказів позивачем не надано. Отже, додані до позовної заяви роздруковані розрахунки заборгованості за кредитним договором №7923935 від 27.03.2018 року, які складені представником позивача, є неналежними доказами, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Внаслідок цього суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем кредиту за вказаними договорами, а також наявності заборгованості ОСОБА_1 як перед первісними кредиторами, так і перед ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс».
У зв'язку із недоведенням позивачем факту перерахування відповідачу коштів з метою доведення виконання умов за кредитним договором № 7923935 від 27 березня 2018 року, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, суд не знайшов правових підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за вказаним договором.
Крім цього, зазначив, що в якості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс», останнє надало суду лише окремі аркуші договору факторингу 08 листопада 2023 року. Належних реєстрів боржників, право вимоги до яких передаються позивачу за вказаними договорами факторингу, матеріали справи не містять.
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісних кредиторів до позивача за кредитним договором № 7923935 від 27 березня 2018 року, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором на користь позивача. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20). За таких обставин, дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог, а відтак і про відмову в задоволенні таких.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом встановлено, що між акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт) № 7923935 від 27 березня 2018 року.
Встановлено й те, що 27 березня 2018 року відповідач ОСОБА_1 підписав Анкету для надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк». Із змісту такої вбачається, що відповідачем надано свої ідентифікуючі персональні дані.
Відповідно до умов цього договору Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
В пункті 1.3. договору зазначено: банк встановлює максимальну суму ліміту кредитування по рахунку в розмірі 20 000 грн, при забезпеченні клієном поступлень коштів на рахунок з джерел, зазначених у п. 1.2. цього договору за кожен один календарний місяць впродовж перших чотирьох календарних місяців з дати укладення цього договору, в сумі, що становить або перевищує 2 000, 00 грн.
Згідно з пунктом 1.16 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 30,00% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що просторочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У справі, що переглядається, вбачається, що Договір про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт) № 7923935 від 27 березня 2018 року, укладений між ПАТ «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 містить підпис та анкетні дані відповідача, відтак, слід вважати, що останній ознайомлений з умовами даного договору.
Відповідачем не спростовано факту підписання ним договору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 ГК України, який на момент розгляду справи судами не втратив чинність, факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частину п'яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.
За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).
Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила.
В справі, що переглядається встановлено, що 08 листопада 2023 року між АТ «Кредобанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» було укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами.
За приписами п.3.1 договору факторингу на умовах цього Договору з дня, наступного за днем, у який Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у певній відповідності до умов цього Договору грошове зобов'язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення (а щодо прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) Клієнт відступає Фактору (передає у власність Фактора (Права вимоги у повному обсязі за плату та під фінансування від Фактора, а Фактор, з дня наступного за днем, у яким Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов'язання щодо оплати (фінансування) Ціни відступлення (а щодо Прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) набуває (приймає у власність) від Клієнта Права Вимоги в повному обсязі та здійснює їх оплату (фінансування) Клієнту.
В пункті 4.1. даного договору зазначено, що за (під) відступлення прав вимоги на умовах цього договору фактор зобов'язаний здійснити оплату (надати фінансування) клієнту в безготівковій формі шляхом переказу коштів на рахунок клієнта в день укладення договору в загальній сумі 4 420 385, 21 грн.
Із долученого до матеріалів справи Додатку № 1 до Договору факторингу витягу з реєстру боржників убачається, що право грошової вимоги перейшло в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за Договором про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт) № 7923935 від 27 березня 2018 року.
Позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію № 1 від 08 листопада 2023 року про перерахунок 4 420 385, 21 грн.
Усі ці докази в своїй сукупності свідчать про те, що ТзОВ « Фінансова компанія «Марин - Фінанс» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 .
Резюмуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що право вимоги до відповідача від первісного кредитора АТ «Кредобанк» до ТзОВ « Фінансова компанія «Марин - Фінанс» перейшло правомірно, останнє набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 про що в матерілах справи є належні докази.
В подальшому, на підставі рішення № 12/12/24-1 учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин - Фінанс» від 12 грудня 2024 року вирішено змінити найменування ТзОВ «Фінансова компанія «Марин - Фінанс» на товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс».
Наведене свідчить, що по своїй суті товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» наділене тими ж правами, що і товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин - Фінанс», в тому числі, і правом грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Не виконуючи належним чином зобов'язання за Договором про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт) № 7923935 від 27 березня 2018 року відповідач порушив умови кредитного договору.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 7923935 від 27 березня 2018 року заборгованість відповідача перед ТОВ «Аксіліум Фінанс» станом на 08 листопада 2023 року складала 20 749, 12 грн, в тому числі, строкове тіло - 0 грн, прострочене тіло - 13 334, 62 грн, строкові відсотки - 0 грн, прострочені відсотки - 7 414, 50 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за період з 02 листопада 2020 року по 08 листопада 2023 року за кредитним договором станом на 31.01.2025 року, заборгованість складала 28 512, 75 грн.
З доданої до апеляційної скарги Виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається використання ним кредитних коштів з 19.11.2018 по 07.11.2023.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Позивачем долучено до матеріалів справи виписки по особовим рахункам відповідача ОСОБА_1 , які підтверджують факт користування останнім кредитними коштами.
Виписки з карткового рахунку, що міститяться в матеріалах справи та є первинним документом, слід вважати належним, допустимим та достатнім доказом підтвердження заборгованості відповідача за кредитом.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався норм матеріального права, не повно і всебічно з'ясував всі дійсні обставини спору сторін, відтак вирішив дану справу не у відповідності із законом, тому наявні підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення з прийняттям нового про задоволення позову.
Встановивши, наявність у позивача права грошової вимоги до відповідача, який в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань в повному обсязі, у зв'язку з чим допустив спірну заборгованість, при цьому, розмір спірної заборгованості за цим кредитним договором, яка обрахована згідно з умовами договору в межах строку кредитування та строку дії договору кредиту, відповідач ОСОБА_1 не спростував, колегія суддів доходить висновку про підставність позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 28 512, 75 грн.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас згідно з частиною четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Звертаючись із цим позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» просили стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
До позовної заяви позивач додав копію договору про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року та орієнтовний розрахунок додаткових витрат, які стягуються з позичальника у випадку судового розгляду справи та Акт наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.
Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У справі, що переглядається, встановлено, що між позивачем та адвокатом Альховською І. Б. укладено договір про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року.
В розділі 4 договору визначено порядок оплати послуг клієнтом.
Зокрема, в п. 4.1. такого зазначено, що клієнт зобов'язаний провести повну оплату за отримані послуги за цим Договором згідно рахунку та звіту про надання правничої допомоги, наданої адвокатом.
В Акті наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року зазначено, що адвокатом надано такі послуги: вивчення та підготовка позовної заяви - 3 години - 6 000 грн. Вартість однієї години 2 000 грн.
Здійснивши аналіз вищенаведених послуг, колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), при цьому слід звернути увагу й на те, що категорія даної справи є шаблонною для сторони позивача, зміст поданої позовної заяви дублюється при зверненні до суду з аналогічними за змістом позовними заявами та вимогами, що свідчить про відповідні напрацювання, а відтак затрати часу на підготовку документів та позовної заяви є незначними.
Виходячи з вищенаведених критеріїв і обставин даної справи, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої підлягають стягненню частково, і складають 4 000 грн 00 коп. І такі належить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача. У задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги - задоволення такої, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1
АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (адреса: 79026, Львівська область,місто Львів, вулиця Академіка Лазаренка Є., будинок 4, кабінет 4 ЄДРПОУ 43231894) заборгованість за Договором про встановлення ліміту кредитування (Автоматичний овердрафт) № 7923935 від 27 березня 2018 року в розмірі 28 512, 75 грн ( двадцять вісім тисяч п'ятсот дванадц'ять гривень 75 коп.), з яких 13 334 грн 62 коп. - прострочене тіло; 7 414 грн 50 коп. - прострочені відсотки; 7 763 грн 63 коп - строкові відсотки.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (адреса: 79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Академіка Лазаренка Є., будинок 4, кабінет 4 ЄДРПОУ 43231894) 2 422 грн 40 коп. ( дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (адреса: 79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Академіка Лазаренка Є., будинок 4, кабінет 4 ЄДРПОУ 43231894) 4 000 грн 00 коп. (чотири тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (адреса: 79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Академіка Лазаренка Є., будинок 4, кабінет 4 ЄДРПОУ 43231894) 2 906 грн 88 коп. (дві тисячі дев'ятсот шість гривень 88 коп.) судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 14 листопада 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич