Справа № 442/6893/25 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.
Провадження № 22-ц/811/3347/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
14 листопада 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Східницької селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за несплату аліментів,
у вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила:
- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку(пеню) за несплату аліментів в розмірі 73 667 грн 85 коп.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Східницької селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за несплату аліментів надіслано за підсудністю до Шептицького міського суду Львівської області.
Ухвала суду мотивована тим, що враховуючи те, що відповідач не має зареєстрованого місця проживання чи перебування на території, на яку поширюється юрисдикція (підсудність) Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, дану справу необхідно передати на розгляд до Шептицького міського суду Львівської області, як до суду, територіальна юрисдикція (підсудність) якого поширюється на адресу реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , подавши в жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписна представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2025 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу, не врахував того, що виходячи з предмету позову, позивач мав право подати його за правилами альтернативної підсудності до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, за адресою зареєстрованого місця проживання позивачки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Загалом, перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України.
Так, згідно зі частиною першою цієї статті Кодексу, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред'являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.
За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
З доданого до позовної заяви витяг з реєстру територіальної громади убачається, що зареєстроване місце проживання позивачки: АДРЕСА_1 .
З відповіді отриманої місцевим судом з Єдиного державного демографічного реєстру перед постановленням оскарженої ухвали убачається, що адреса реєстрації відповідача: АДРЕСА_2 .
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням саме зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, а у разі пред'явлення позову до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Відповідно до положень частини дев'ятої статті 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно зі частиною першою статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Колегія суддів зауважує, що суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Відповідний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 536/1267/18, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року в справі № 554/7669/21.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року в справі №725/2910/19 (провадження № 61-8546св20), на які міститься посилання в апеляційній скарзі, зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини, не суперечить положенням процесуального закону, відповідно не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) справи. Тому при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша - за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.
Аналогічний висновок міститься у п постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19).
У постанові від 09 квітня 2020 року в справі № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19), на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, Верховний Суд вказав, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина п'ятнадцята 28 ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи, що позивачем заявлені дві вимоги: як про позбавлення батьківських прав, так і про стягнення неустойки (пені), колегія суддів доходить висновку про можливість подання позову у цій справі за правилами альтернативної підсудності за місцем знаходження позивачки, що є її процесуальним правом.
За таких обставин неправильними є висновки місцевого суду про передачу справу на розгляд до іншого суду, а саме до Шептицького міського суду Львівської області суду, як суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача, адже правила про альтернативу підсудність застосовуються саме за ініціативою позивача, що ним реалізовано у даній справі.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що оскільки оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, слід зробити суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, у касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич